Глава 4. ЯПОНСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Тривалий період філософська думка Японії існувала і розвивалася в межах буддійських релігійно-філософських уявлень, одержує широке розповсюдження тоді, коли конфуціанство стає феодальною етикою - вступом вчення Конфуція. Починаючи з другої половини періоду Токугава (XVI ст.), коли процес нагромадження знань про природу йшов швидкими темпами, основною течією стає натурфілософія. Питання гносеології природи і можливостей людського мислення, його логіки в межах філософії ще не розглядалося. У філософії превалювала моральна і соціально-політична тематика. Академічна японська філософія формується лише у другій половині XIX - на початку XX ст. Відтоді японська філософія успішно розвивається, а імена японських мислителів займають почесне місце на світовому філософському небосхилі. Проте шлях, пройдений японською філософією, її становлення і розвиток повчальні та цікаві.
1. Філософська думка в епоху раннього феодального суспільства
З розвитком філософської думки в Японії
Буддизм і конфуціанство поширюються буддизм і конфуціанство, бе-
в Японії ручи джерела в Китаї та Кореї. Тоді, в
V-VI стст., імператорський двір Японії надав буддизму ранг панівної ідеології. Це пояснювалося необхідністю швидше здійснити реформи Тайка, щоб зміцнити центральну владу в країні формуванням держави ранньофеодального типу. Буддійські ідеї нерідко перепліталися з примітивізмом і відвертим шаманством. З одного боку, в буддизмі підтримувалася віра у переродження, а з іншого - возвеличувалися сутри, ченці, чесність, бодхісатви Каннон (богині милосердя). Глибина філософських положень буддизму, привнесеного з чужої культури в життя японця, здебільшого мало кого цікавила. Практична користь, отримана від копіювання і вшанування статуй будд, - ось основна причина стрімкого вкорінення вчення у свідомість японця - від простолюдина до принца. Не випадково модним стало цитування філософських буддійських текстів, що склали збірку мудрих висловлювань. Так, у державному указі, вердикті про державне управління (Конституції), принц Сетоку (573~621 pp.) спирається на вислови Конфуція, додаючи до них численні буддійські тексти.
Спроби осмислити буддійські релігійно-філософські тексти, наблизити їх до духовного життя японців простежуються у Хоянсь-кий період (794-1191 pp.) і зв'язані з творчістю видатних мислителів японського буддизму Саіте (767-822 pp.) і Кукая (774-835 pp.). Монах Саіте відомий тим, що на початку IX ст. сформував за зразком китайської школи Тянь-Тай школу тендай. Користуючись підтримкою імператорського двору, школа тендай швидко перетворилася у найбільше в Японії релігійне об'єднання з пружною економічною базою і значним впливом на політичне і громадське життя країни. Головна філософська ідея школи тендай: одна мить думки — три тисячі світів. Суть ідеї пояснюється тим, що три тисячі - число проявів світів Дхарми (Дхарма - закон, порядок), яких прихильники школи тендай нараховують десять. Ці світи від пекла до Будди розумілися як фізичні і психічні стани, що їх набувають живі істоти. Із буддійських сутр послідовники школи тендай робили висновок про взаємопроникнення світів одного в інший, наявності десяти світів у всьому сущому і навіть у тому, що вважається неживим. За допомогою складних математичних розрахунків з'ясовувалося три тисячі проявів світів щомиті, а ланцюг миттєвостей вважався безкінечним. Вчення про три тисячі світів і миттєвостей думки — не належить до простих і лише при широкому тлумаченні його можна розглядати як універсальну модель буття.
Широкого розповсюдження в Хоянський період набула творчість філософа, поета, скульптора, художника Кукая (посмертне ім'я Ко-бо - дайсі). Основний твір (Сокусін зенбуцу гі) - про те, як стати буддою. Усе існуюче, вчив Кукай, є вселенський Будда-Махавайро-чана. Його єство втілене у шести першоелементах — землі, воді, вогні, вітрі (повітря), просторі і свідомості. Усі першоелементи мають багато форм, кольорів, якостей. Всесвіт активно проявляється у трьох видах дій: житті, звуках і розумі Всесвіту (тілі, словесних проповідях і думках Махавайрочани). Потенції Будди закладені в кожній людині. їх можна виявити, якщо осягнути механізм Всесвіту і поклонятися графічним зображенням Будди.
Вивчаючи діяльність існуючих тоді численних буддійських сект і конфуціанства, всебічно розвинутий Кукай помітив у ряді випадків суперечності між сектами буддизму, а також виявив неоднакову цінність різних філософських і релігійних учень, створює ієрархічну систему, розташовуючи відомі йому вчення за ступенями мудрості. На першій, низькій сходинці, - життя нічим неприборканих пристрастей. На другій - конфуціанство. На його думку, конфуціанство незнана релігійна істина, але цінність в тому, що скеровує розум людини до практичної моральності. Третю сходинку займають народні вірування, за якими релігійна мета - це життя на небі.
Ще вище Кукай розміщує різні школи буддизму, а на самій вершині системи - вчення про Космічного Будду - Махавайрочану. Під ним Кукай розуміє іпостась бога Будди, яка співпадає з Космосом. Усі елементи системи Кукая складають екзотеричне (тобто доступне для всіх) вчення.
Свої погляди Кукай розвиває в таємному вченні, що ґрунтується на спогляданні специфічних творінь релігійного мистецтва (мандал) і на живому мистецтві дихання, руху і жесту, що передається від учителя до учня. На думку Кукая, це дає відчуття реального залучення до ритму Космосу, до тих сил, які йому притаманні. Отже, Кукай та інші релігійні й філософські мислителі намагаються з позицій японського духовного життя, своєрідності національного менталітету з'ясувати (трактувати) буддизм і конфуціанство. Тенденція глибинного опанування буддизмом посилюється у XII-XVH стст. в період феодальної роздрібненості Японії.