Способи формування вибіркової сукупності

Уявлення про ймовірність подій лежать в основі одного з найвідоміших методів формування вибірки — методу простого ймовірного відбору. Ймовірність — це відношення кількості подій, на які сподіваються, до кількості можливих.
Скажімо загальна чисельність робітників цеху — 1000 осіб; з них 200 — висококваліфіковані, 300 — середньокваліфіковані, 500 — малокваліфіковані. Для опитувань необхідно відібрати 100 осіб, які репрезентуватимуть думку загалу. Що у цьому разі треба робити? Уявимо 1000 кульок, із яких 200 — червоні, 300 — чорні, а 500 — білі. Для забезпечення рівноймовірності відбору кожної кульки їх треба, поклавши в урну, перемішати. Але при цьому можливі варіанти: а) кожну відібрану кульку відкладають, потім беруть іншу і т.д., тобто йдеться про ймовірно-безповторний відбір; б) вийняту із урни кульку фіксують і знову кладуть до урни для участі у повторному відборі. Це ймовірно-повторювальний вибір. Замість кульок можна використати картки, фішки, жетони тощо.
Серед різновидів простого ймовірного відбору досить поширені такі форми вибірки: вибірка «першого зустрічного»; поштове опитування; метод «снігової кулі». Наприклад, методом опитувань першого зустрічного досить часто користуються журналісти теле- і радіомовлення. Нерідко вдаються до опитувальних листів у періодичних виданнях (поштове опитування). Але цей спосіб формування вибірки недоцільно вважати рівноймовірним. Інтерв'юер, наприклад, підсвідоме надає перевагу певному типу респондентів, а різні верстви населення — певним засобам інформації, тобто порушується принцип рівноймовірності подій. Зібрана у такий спосіб інформація, безумовно, відображає погляди та думки окремих верств населення, але вибірка за таких умов має характер стихійної.
Метод «снігової кулі» використовують тоді, коли потрібно, скажімо, опитати декілька сот представників громадських організацій, а реальна можливість дає змогу проінтерв'ювати лише 10 з них. Тоді пошук інших респондентів можна вести за допомогою цих 10. Припустимо, що кожен з них погодився повідомити додатково двох своїх знайомих, ті ще по двоє і т.д. Таким чином, вже на п'ятому етапі вибіркова сукупність дорівнюватиме: 10+20+40+80+160=310.
Перевага методу простого ймовірного відбору та його різновидів полягає ще й у тому, що він досить простий, тобто не потребує глибокого методологічного аналізу, а також доступний в реалізації. Для формування вибірки цим методом достатньо мати спрощену вихідну попередню інформацію про генеральну сукупність (перелік, список чи опис її основних елементів).
Однак недоліків у цього методу, мабуть, значно більше: успішне його використання можливе тільки для генеральних сукупностей не менше 1000 одиниць; виготовлення ж карток чи куль для масивів із 10, 100 і більше тисяч одиниць ускладнює процедуру і робить її нерентабельною. А зусилля на складання та доопрацювання переліків, списків на великі сукупності здебільшого не виправдовуються отриманням лише формальних ознак вибірки.
Наступним є метод систематичного (механічного) відбору. Суть його полягає у визначенні так званого кроку вибірки. При цьому усі елементи генеральної сукупності зводяться до загального списку (переліку), з нього через рівні інтервали («кроки») відбирають групу респондентів. Крок вибірки розраховують за формулою:
К=М/Н, де К — крок вибірки; М — генеральна сукупність; Н — вибіркова сукупність.
Однією з головних переваг цього методу є досить проста техніка відбору, яка за невеликої вибірки дає змогу відобразити параметри великих і навіть дуже великих генеральних сукупностей. Серед недоліків — феномен зміщення ознак генеральної сукупності. Тоді інтеревали відбору з невизначеною періодичністю можуть деформувати модель.
Три наступні вибірки — гніздова, серійна та стратифікована — пов'язані з поняттям районування генеральної сукупності.
Районування генеральної сукупності—процес розподілу досліджуваного об'єкта на складові частини відповідно до мети та завдань дослідження.
Якісні ознаки складових генеральної сукупності визначають особливості вибірки.
У гніздовій вибірці за одиницю відбору беруть групи чи колективи, далі проводять суцільне опитування в кожному з них. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю беруть учнівські класи, студентські групи та ін. Зручність, доступність та простота відокремлення гнізд роблять цей метод раціональним та економним. Але ця доступність багато в чому підступна: формальний підхід до відокремлення обмеженої кількості одиниць (гнізд) може призвести до спотворення якісної картини досліджуваного об'єкта.
Метод серійної вибірки також належить до простих схем відбору, а покладені в його основу вимоги виділення замість гнізд статистичних серій роблять його гнучкішим. Оскільки під серією розуміють сукупність статистичне відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта. Припустимо, що в досліджуваній генеральній сукупності 2000 осіб, із них 300 — висококваліфіковані робітники, 1000 — мають середні розряди, а 700 — малокваліфіковані. Якщо до вибірки планується включити 200 осіб, то із кожної серії слід відібрати необхідну кількість згідно з формулою:
Р = С1 Н /М, де
Р — кількість респондентів для відбору в
кожній із серій; С1 — показник серії; М — генеральна сукупність; Н — вибіркова сукупність.
Загальний показник вибіркової сукупності розраховують за формулою: Р = Р1 + Р2 + Р3 (30+100+70=200 осіб).
При формуванні стратифікованої вибірки вихідною одиницею є однорідна частина генеральної сукупності, аналіз якої проводять за однією чи кількома ознаками. Оскільки коливання ознак всередині однорідної верстви (страти) менші, ніж самих верств, виділені одиниці будуть якісно однорідними, тобто репрезентативно спроможними. Страти можна виділяти за однією, двома чи більше ознаками, пов'язаними з історичними, природними, психічними, економічними та іншими аспектами діяльності досліджуваного об'єкта.
Процедура формування стратифікованої вибірки складається з таких етапів:
а) районування вибірки;
б) стратифікація вибірки.
Спочатку необхідно провести попередній розподіл генеральної сукупності на страти (верстви) відповідно до визначених критеріїв, а потім вже з кожної страти сформувати вибірку, тобто здійснити так званий стратифікований відбір. Якщо обсяг вибірки із страти збігається з розміром страти генеральної сукупності, тоді йдеться про стратифіковану вибірку з пропорційним розташуванням. Якщо обсяг вибірки із страти пропорційний у страті середньоквадратичному відхиленню ознаки і обернено пропорційний витратам на формування вибірки, то це стратифікована вибірка з оптимальним розміщенням.
Вдалий розподіл сукупності на однорідні групи дає змогу відобразити специфіку змістово-сенсових параметрів досліджуваного об'єкта. Якщо страти не збігаються з фактичним розподілом досліджуваних ознак, то це призводить до зсунення вибірки.
Метод квотної вибірки один з найточніших і найпоширеніших у соціологічних дослідженнях. Застосовують його, як правило, коли до початку дослідження відомо широкі дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Провідні поняття, які використовують при цьому, — «квота» та «параметр квоти». У перекладі з латини квота означає «частина», «частка», «пропорція» або «норма» і трактується як сукупність даних про конкретну контрольну ознаку. Параметр квоти — окремі показники контрольованої ознаки, які можуть бути подані у формі чисел, понять чи знаків. Задають квоти за залежними (взаємопов'язаними) та незалежними параметрами. Чисельність квотних ознак не повинна бути великою і на практиці не перевищує 2—3 показників.
До переваг квотної вибірки належать доступність та зручність її структури, незначні витрати на збирання інформації, а також короткі строки її формування. До недоліків — неможливість точного виміру відхилень, зумовлених процесом цілеспрямованого відбору одиниць.
Формування вибірки методом багатоступеневого опрацювання даних генеральної сукупності відносять до складних форм роботи з досліджуваним об'єктом. Процес її формування охоплює декілька відносно самостійних етапів, на кожному з яких використовують той чи інший із раніше розглянутих методів. Так, при дослідженні складних об'єктів на першому етапі формування вибірки проводять відбір ве-
ликих одиниць (міст, районів, підприємств чи установ) гніздовим методом, на другому етапі можливе квотування тих чи інших ознак, а на завершальному — ймовірний відбір респондентів за заданими параметрами.
Розрізняють випадкові та комбіновані багатоступеневі вибірки. Якщо в багатоступеневих вибірках вихідні одиниці визначаються одним із засобів імовірного відбору, то їх відносять до розряду випадкових, а якщо іншими методами (крок, серія, квота) — до комбінованих. Ця ознака має суттєві відмінності, які так чи інакше впливають на зміст дій та відповідних операцій при формуванні вибірок.