Явищний та соціальний рівні аналізу соціуму

Питання про сутність соціологічного дослідження неминуче пов'язане з розумінням сутності соціальної реальності, тобто справжнього буття. Саме онтологічні (сутнісні) передумови визначають конкретний зміст, форму, структуру та інші основні ознаки, на яких ґрунтуються мета і сутність відповідних соціологічних досліджень. Категорія «сутність», тлумачення її змісту та функціонування належать до однієї з найяскравіших і суперечливих сторінок історії пізнання. Саме довкола неї фігурувало найбільше схоластичних і навіть містичних схем. Негативне ставлення до пізнавальних її можливостей увібрала в себе течія позитивістського скептицизму, один з представників якої — Бертран Рассел охарактеризував її як «безнадійно хибне поняття».
Але життєвий досвід, процес прийняття рішень, науково-дослідна практика наштовхуються на одвічну проблему знаходження невідомого, яке позначають свідомо невизначеним виразом — «фізична сутність». Невизначені категорії справляють значний вплив на розвиток комплексу наук про людину та суспільство, в тому числі й соціологію.
Відомо, що соціальна реальність як об'єкт постає перед дослідником насамперед як єдність явища та сутності. У такому разі зрозуміло, що явище та сутність є одними з найскладніших атрибутів соціального буття. Виходячи з цього, необхідно з'ясувати:
1. Що власне становить природу явища та сутності, тобто з чого вони складаються?
2. Який взаємозв'язок між явищем і сутністю?
3. Яке практичне значення мають ці категорії для соціологічного дослідження?
З позицій філософського аналізу поняття «явище» не таїть у собі чогось недоступного. Як відомо, всесвіт, матерію ми сприймаємо у найрізноманітніших формах — у формі окре-
мої речі чи їх сукупності, властивості, стосунків, процесів, числових, звукових та інших знаків, звуків тощо. Справді, любов чи ненависть, симпатії чи антипатії виражають стосункові явища на рівні суб'єктно-об'єктних відносин. Стан здоров'я людини чи фінансової системи розкриває вже інші аспекти аналізу соціального об'єкта. Процеси мобільності систем, урбанізації, реорганізації чи розвитку висвітлюють нові грані соціальних явищ. Це стосується і таких ознак соціальних явищ, як мотиви діяльності, структурні зміни, стиль мислення різних верств населення, їх диспозиції тощо. Таким чином, коли йдеться про явище як категорію соціальної дійсності, слід мати на увазі безліч реально існуючих форм сучасного буття людства.
Соціальне явище — розмаїття форм, у яких всесвіт та реальне буття постають перед суб'єктом.
Цього, однак, замало для наближення до сутності явищ соціуму. Щоб глибше осягнути дистанцію між сутністю і явищем, варто врахувати щонайменше три обставини:
1. Одне й те саме явище соціальної дійсності може мати різний сенс для різних суб'єктів — особистостей, груп, інститутів, народів. Це стосується й наслідків впливу на мотиви та характер діяльності цих суб'єктів.
2. Будь-яке явище можна розглядати як об'єктивне тільки за його відповідності певним умовам та вимогам.
3. Обґрунтування достовірності та пізнаваності явищ об'єктивної реальності.
Ці аспекти є основою надійності інформації, одержаної в результаті соціологічних досліджень.
Аналіз сутності доцільно розпочинати з розкриття механізму переходу від окремого явища до визначення його як ознаки соціального явища. Відомо, що будь-які явища живі істоти сприймають за допомогою органів зору, слуху, нюху, тиску чи дотику. Отже, об'єктивно існуючими є ті явища дійсності, які безпосередньо сприймаються органами наших відчуттів, за допомогою спеціальних приладів і можуть бути підтверджені й зафіксовані наукою. Сам механізм трансформації явища з розряду існуючих абстрактно відбувається завдяки тому, що суб'єкт за допомогою органів чуття виокремлює із всього різнобарв'я форм явищ певну річ, властивість. Характер відчуттів з часом ускладнюється, бо окремі з них об'єднуються в групи, диференціюються, збагачуються.
Завдяки тому, що процес виокремлення певного відчуття відбувається багаторазово, суб'єкт нагромаджує досвід, який .закріплюється механізмами пам'яті біологічних, психофізіологічних та соціальних систем. Зафіксовані у пам'яті схеми відображають характер сприйняття явищ, тобто формують своєрідні моделі уявлень про властивості або наслідки впливу тих чи інших речей, відносин, стосунків тощо.
Далі настає пошук гарантій свого існування, задля чого суб'єкт починає відрізняти небезпечні явища від сприятливих або нейтральних. Таким чином, органи чуття, що пасивно сприймають явища дійсності, стають інстурментами запобігання можливого негативного чи небезпечного впливу. Схематично механізм переходу від сприйняття окремого явища до пізнання його сутності можна зобразити так:
1) абстрактне явище;
2) сенсорний (чутливий) акт;
3) досвід;
4) пам'ять;
5) подібність впливу конкретного явища;
6) уявлення (модель, схема) сутності явища;
7) упереджуюче сприйняття явища.
У даному разі не підлягає сумніву здатність органів відчуття відображати широкий спектр явищ дійсності. Річ у тім, що за допомогою органів відчуття суб'єкт має змогу формувати якісно різні образи, моделі, схеми, тобто уявлення про явища. Ці образи, схеми чи моделі можуть бути числовими, звуковими, чорно-білими або кольоровими знаками, сприйматися суб'єктом загалом чи поодинці.
При переході від явища до сутності на соціальному рівні особливу роль відіграє якісна відмінність одного рівня сприйняття від іншого. Якщо на рівні живих істот ця схема спрацьовує наочно, то стосовно людини вона потребує істотних уточнень і доповнень. Центральною ланкою поданої вище схеми є формування наочних моделей змістової наповненості того чи іншого явища. Сутністю явищ на соціальному рівні є понятійно-категорійні узагальнення про сенс та значення певних явищ для суб'єкта. Таким чином, визначені раніше схеми потребують значних доповнень та уточнень змісту окремих ланок та механізму загалом.
Соціальний рівень потребує розкриття процесу формування окремих слів, наукових понять та категорій. Складовими цього багаторівневого процесу є опис, порівняння, аналіз, синтез, спостереження тощо. Таким чином, при переході з рівня тварин на людський рівень окремі ланки механізму переходу явища в сутність загалом зберігаються, хоча зміст цих ланок суттєво змінюється.
Намагаючись осягнути складну проблему сутності явищ соціальної дійсності, слід звернутися до історичного досвіду.
Ще з часів Піфагора відома універсальна цифрова модель розкриття сутності явищ, яка має таку форму: 1+2+3+4=10. Це означає, що пізнати суть окремого явища (тобто 1) можна, маючи уявлення про сутність у цілому (тобто 10). Перехід від окремого явища (1) до його сутності (10) потребує певних узагальнень про окремі явища на тому чи іншому рівні організації (припустимо, на рівні безхребетних чи, навпаки, більш складно організованих тварин), про загальні та всеосяжні явища. Згідно з цією формулою, сутність окремого явища (тобто 10) становитимуть: саме конкретне явище, тобто 1; його сприйняття через призму групи подібних або «особливих» (2); а також загальних (3) та всеосяжних (4) явищ.
Отже, щоб зрозуміти сутність окремого явища соціальної реальності, потрібно мати уявлення про соціум загалом. Осягнення сутності соціуму також пов'язане з використанням цієї формули:
Термодинамічні явища (1) + бюгеоценотичні явища (2) + ПСИХОЛОГІЧНІ
явища (3) + Інформаційні явища (4) = соціум (10)
Моделюючи структуру соціальних явищ за допомогою чисел від 1 до 10, потрібно мати уявлення про повний цикл взаємопереходів від одних понять до інших, тобто, окрім формули 1+2+3+4=10, треба розкрити зміст інших чисел, зокрема 5, 6, 7, 8, 9. У такому разі необхідно враховувати взаємо-переходи від одних форм руху матерії до інших, зміст яких відображають відповідні категорії. Таким чином, глибший зміст соціального універсуму (10) можна розкрити за допомогою категорій механічних форм руху матерії (1) + фізичних форм руху матерії (2) + хімічних (3) + геологічних (4) + ботанічних (5) + зоологічних (6) + психологічних (7) + інформаційних (8) + соціальних (9).
Формула піфагорійців багато в чому має універсальні можливості щодо пізнання сутності явищ, дає змогу розкрити зміст будь-якої категорії соціальної дійсності. Для розкриття змісту будь-якого явища соціальної дійсності потрібен широкий арсенал понять та категорій, здатних відобразити багатство його ознак. Чим він багатший і повніший, тим глибшим стане уявлення про соціум загалом, змістовнішою буде методологічна парадигма цього соціуму, архітектоніка, що дасть змогу наблизитися до розкриття суті окремого соціального явища.
Отже, перехід від окремого явища соціальної дійсності до пізнання його сутності передбачає врахування таких аспектів:
-— соціальне явище — це багатство форм, у яких реальне буття постає перед суб'єктом;
— до механізму переходу від явища до його сутності належать сенсорні акти, досвід, пам'ять, слід впливу явища (тобто оцінка його впливу), уявлення (образи, схеми, моделі) про його наслідки та упереджуючі засоби сприйняття явища;
— окремі ланки якісно відрізняються за своїм змістом залежно від рівня розвитку живих істот. На соціальному рівні визначальна роль належить багатству, ґрунтовності понятійно-категорійного апарату та складним почуттям, які заступають спрощені емоції та знакові функції сенсорної сфери;
— одним з найперспективніших напрямів пізнання сутності явищ є вироблення механізмів зв'язку понять з числами.