Соціологія релігії і феноменологія

Феноменологія релігії—напрям у релігієзнавстві, що узагальнено відображає намагання вивчати релігійний феномен без світоглядних та ідеологічних упереджень.
Феноменологія релігії займає проміжне місце між релігієзнавством і теологією. Вона виходить з визнання реального існування об'єкта релігійного поклоніння — «священного». Релігія з цієї точки зору — зустріч людини зі «священним» — тим, що для людини становить «таємницю», зіткнення з якою викликає у неї почуття священного страху, замилування, шанобливості, благоговіння, феноменологи, визнаючи існування недосяжного емпіричному дослідженню об'єкта («священного»), намагаються по-науковому оперувати поняттями «священне» і «зустріч людини з Богом».
Завдяки книзі Рудольфа Отто «Священне» (1917 р.) феноменологічний підхід справив певний вплив на наукове релігієзнавство, в т.ч. і на соціологію релігії. Ілюструє вплив позиція видатного соціолога Йоахима Ваха, який у книзі «Соціологія релігії» (1944 р.) формулює тезу про «метасоціальну» сутність релігії. Якщо це насправді так, то не можна ідентифікувати релігію з віруваннями, ритуалами та інститутами, що змінюються, будучи складовою соціальної реальності; релігію треба усвідомлювати як джерело людського існування, як «союз людини з Богом». Таким чином, соціологія релігії вивчає не релігію як таку, а лише «соціальні вияви».
Отже, феноменологія релігії розглядає релігію як трансцендентну, автономну за своєю суттю реальність, недосяжну емпіричним засобам дослідження. Відповідно можливості соціологічного аналізу релігії надзвичайно звужуються, зводяться до з'ясування соціальних виявів релігії, а питання про природу релігії опиняються поза межами наукового дослідження. Вивчення соціальних виявів релігії у її взаємодії із суспільством зводиться, як правило, до дослідження формування релігійних груп і організацій, аналізу взаємодії між індивідом, релігійною групою і суспільством. У цих межах феноменологічні дослідження можуть дати і дають достатньо цікаві результати. Але соціологія релігії за такого підходу істотно збіднюється. Поза її межами залишаються численні принципово важливі для розуміння соціальних структур і процесів явища, скажімо, виникнення нових масових релігійних рухів.
Феноменологія релігії своїм предметом визнає те, що є для людини недосяжним, чим відповідно і відрізняється від соціології релігії як емпіричної науки.