Роль і місце соціології релігії серед інших наук

Соціологія релігії — одна з багатьох наук, які займаються вивченням релігійного феномена в різноманітних його аспектах. Не тільки соціологія, а й історія, філологія, психологія, майже всі науки, які мають справу з людиною та її культурою, так або інакше аналізують релігію. Однак до релігієзнавства належать лише ті науки, предметом яких є власне релігія. Розглядаючи релігієзнавство як сукупність різноманітних засобів осмислення релігійного феномена, не можна обійти увагою феноменологію релігії і теологію.
Релігія — явище складне, поліструктурне. Вона інтегрована в різноманітні сфери життєдіяльності людини, тому необхідні різні підходи і засоби її дослідження багатьма науками. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не процеси, які відбуваються в суспільстві під впливом релігії, не функції, які виконує релігія в суспільстві, а суб'єктивний бік релігії — релігія у контексті людської психіки. Ці два підходи до вивчення релігії взаємодіють і доповнюють один одного.
Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрує свою увагу на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися й на історичні дані, але, на відміну від історика, його цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що є неповторним у тій чи іншій релігії.
Принцип опори на емпіричні дані є загальним для всіх наук про релігію, у тому числі й соціології. Водночас він є своєрідною межею, що розділяє соціологічне вивчення релігії від феноменологічного, філософського й теологічного. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не відносить надприродне, а обмежується тільки емпіричними даними. Соціолог займається тим, що можна спостерігати і перевірити. Він не задовольняється загальним враженням або теологічними аргументами на підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра зумовлює моральні засади людської поведінки. Тільки емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і, тільки володіючи ними, будувати теоретичні моделі.
Соціологія релігії — емпірична наука, яка ґрунтується
на фактах, які можна чітко зафіксувати й описати. Для соціолога важливі сукупність актів поведінки індивідів і груп, вербальних дій людей і продуктів їхньої діяльності (матеріальної і духовної), тобто те, що роблять, висловлюють і думають люди. Отже, предметом вивчення соціології релігії є лише доступна спостереженню поведінка людини в широкому сенсі слова, у тому числі її діяльність (вчинки, відмова від дій, твердження або мовчання тощо), а також чинники, охоплені цією діяльністю (середовище проживання, клімат та ін.)„
За межами соціологічного дослідження залишається об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка — надприродне, Бог, трансцендентне тощо. Це зовсім не означає, що соціологія релігії вивчає лише зовнішній бік релігії, її зовнішні вияви, фіксує лише те, що на поверхні, і є байдужою до того, що становить «сутність» релігії. Плідність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки ефективно він використовує дані, отримані в результаті дослідження релігії історією, антропологією, етнологією, психологією, лінгвістикою тощо. В свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвитку досліджень в інших наукових дисциплінах. Так, наприклад, теоретичні розробки М. Вебера в галузі соціології релігії виявилися дуже важливими для економічних досліджень, розвитку теорії модернізації, культурології.