Основні напрями досліджень механізмів регуляції життєздатності людини

Найповніше відносини особистості й суспільства виражає поняття «соціалізація», однією з найпоширеніших форм якої є адаптація.
Адаптація - пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них норми, цінності та ідеали.
Відносини окремої особистості й різних соціальних структур мають діалектичний характер і нагадують відносини між частиною і цілим, між людиною і світом. Цьому розумінню передували уявлення про особистість як аморфно-пасивне утворення, що лише реагує на зовнішні подразники.
Сутність людини має передусім ініціативний, випереджаючий характер сприйняття явищ світу. Особистість передбачає, прогнозує і планує свої дії як необхідну передумову існування. Випереджаючий характер світосприйняття знайшов втілення в багатьох зразках народної мудрості як важливої складової соціальної пам'яті. Скажімо, в одному прислів'ї підкреслено важливість стратегічного планування як необхідної умови збереження матеріальної та духовної культури: «Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито; якщо на десятиліття — саджай дерева; якщо на віки — виховуй дитину».
Початок XX ст. знаменував народження одного з найвпливовіших підходів до розкриття свідомих і позасвідомих механізмів у відносинах між суспільством і особистістю. Йдеться про поняття «установка (диспозиція) особистості», під яким розуміють комплекс умов, які передують сприйняттю і діяльності. Тобто залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, статтю, освітою, досвідом особистості по-різному налаштовані на сприйняття й оцінку одних і тих самих явищ. Установка розглядається також як механізм випереджаючих реакцій особистості на її соціальні реалії.
В останні роки поняття «установка» використовують для визначення механізмів упередження і реакції окремої особистості. Поняття «диспозиція» тлумачать як умови, що передують реакції, та дії різних соціальних угруповань і спільнот.
Зокрема, залежно від ступеня загальності установки та диспозиції поділяють на вищі, середні та нижчі.
До вищих типів соціальних диспозицій відносять теоретичні концепції форм наукових парадигм, дослідницьких підходів та шкіл, які на рівні буденної свідомості виступають як найбільш загальні погляди на життя, вимальовуючи тим самим спрямування інтересів особистості, оцінку явищ і ставлення до подій. Диспозиції середнього типу диференціюють сприйняття і реакцію особистості на різні групи та сукупності об'єктів і явищ соціальної дійсності. В повсякденному житті ними можуть бути професійно, науково, культурно, економічно чи історично спрямовані (і дуже часто емпірично обмежені) оцінки, спрямування, інтереси, очікування окремої особистості або їх сукупностей. Нижчий рівень диспозицій забезпечує передусім операційний характер життєдіяльності особистості, тобто може виявлятись у формі спеціалізації дій, очікувань або реакцій суб'єкта. Наприклад, очікування висококваліфікованого робітника, характер його дій чи реакцій суттєво відрізняються від параметрів поведінки за тих самих обставин робітника менш досвідченого і малокваліфікованого.
У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють соціальні норми. Для соціології особливо важливо розкрити механізми їх впливу на діяльність особистості. В перекладі з латини «норма» — правило, взірець. Вона є засобом соціальної регуляції та контролю діяльності суб'єктів соціального буття. Формуються соціальні норми з урахуванням історії становлення і розвитку людства загалом, окремих держав, їх спільнот, інститутів, колективів, організацій та інших структур. Необхідною умовою формування соціальних норм є сукупність економічних, географічних, правових, етнічних, культурних та побутових ознак становлення окремих соціальних структур та їх сукупностей.
Саме соціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне і неприпустиме, схвальне і осудливе. Формуючись протягом століть, соціальні норми виконують функції відтворення людського роду, збереження моральних устоїв, контролю певного типу інституційного устрою соціальних організацій тощо. Соціальні норми безпосередньо впливають і на процеси мислення й характер дій особистості. Визначаючи зміст установок та диспозицій, соціальні норми виконують також функції упорядкування, диференціації та інтеграції відносин між окремими людьми та їх соціальними угрупованнями. Так, виховання людей у тій чи іншій системі поглядів призводить до змістової визначеності
духовного складу особистості, зокрема формує структурне співвідношення між свідомим та підсвідомим, раціональним і чуттєвим.
Дослідження механізмів життєдіяльності особистості зумовлені рівнем пізнання компонентів, які становлять її суть, та зв'язків із організаційними структурами буття. Пануючі впродовж тривалого часу концепції дуалістичного протиставлення людини і природи, психічного і фізичного, біологічного і соціального виходили з того, що особистість відокремлена від інших складових всесвіту. Намагаючись тлумачити особистість як щось ціле і неподільне, дослідники здебільшого обмежувалися тільки окремими підходами, кожен з яких претендував на роль загальнонаукової теорії особистості. Так, абсолютизувавши роль під- і безсвідомих складових становлення і змін людини, 3. Фрейд та його послідовники головними рушійними силами механізмів її життєдіяльності вважали лібідоносні структури та їх модифікації. Канонізувавши і спотворивши суть марксистського підходу, прихильники «казарменого» соціалізму пов'язували ці механізми з політичною диктатурою одного класу над іншим, перевагою економічних факторів над суто людськими. Соціал-дарвіністи абсолютизували роль харизматичних якостей людини завдяки доведеній до абсурду теорії «боротьби за виживання». Напевне, не слід абсолютизувати і роль таких понять, як «соціалізація», «соціальні норми» і «диспозиція», кожне з яких поодинці не розкриває всієї складності механізмів життєдіяльності особистості.
Накопичений останніми роками досвід різних шкіл і напрямів пізнання механізмів життєдіяльності особистості потребує узагальнення і переоцінки ролі та місця кожного із базових понять. Критерієм і своєрідною призмою їх взаємо-впорядкування повинна бути загальна модель актуального всесвіту. Ця вимога має стати загальноприйнятою, оскільки механізм становлення, змін і функціонування соціального буття в структурі всесвіту в стислій і конкретній формі розкриває суть механізмів життєдіяльності окремої особистості чи їх сукупностей.
Наступний пласт проблем пов'язаний з розкриттям регуляції життєдіяльністю соціальних об'єктів, серед яких особистість постає як суб'єкт соціальних процесів, стосунків, зв'язків та інших детермінант її думок і дій.
Головними у зовнішній та внутрішній регуляції діяльності особистості є механізми управління та самоуправління як найуніверсальніші засоби формування її суті. Погляди вчених на предмет управління неодностайні, нерідко вони заперечують один одного. Єдине, на чому сходиться переважна більшість, є визнання того, що управління — це іманентна властивість кожної живої істоти, в тому числі окремих соціальних структур, і цілісну сфери соціального буття людства.
Нині відомо більше двох десятків досить ефективних для окремих соціальних структур (колективів, корпорацій, країн, установ) систем управління. Серед них концепції управління за цілями, прийняття оптимальних управлінських рішень, урахування ситуаційних обставин, забезпечення наукових принципів і методів, системного підходу тощо. Щодо цього виникають запитання: чи є взагалі сенс вести мову про якусь загальну або справді універсальну управлінську концепцію? Чи відповідають існуючі підходи вимогам пізнання сутності механізмів життєдіяльності особистості? Чи можливо сьогодні науково управляти процесами життєдіяльності особистості?
На перше запитання найчастіше звучить ствердна відповідь. Справді, кожен з названих підходів «визрівав» за специфічних умов конкретного соціального організму з усіма його індивідуальними особливостями. Однак помилково було б відмовлятися від використання досить узагальненого досвіду, спираючись на який людство змогло б розраховувати на справді універсальну концепцію управління соціальними процесами. На сьогодні такої уніфікованої концепції не вироблено. Отже, на сучасному етапі забезпечення необхідних умов існування людей, формування фізично і духовно повноцінних особистостей вчені мають можливість одночасно вирішувати два невіддільних завдання: виробляти найбільш прийнятну й індивідуальну за своєю суттю концепцію управління соціальними процесами в межах країни, беручи одночасно участь в обґрунтуванні положень і засад універсальної концепції управління.
Однак ні концепція системного підходу, ні управління цілями, результатами діяльності, ні загальновідома теорія «людських стосунків», ні інші окремі підходи не розкривають повноти механізмів життєдіяльності особистості, бо кожен із вищеназваних підходів базується лише на «часткових», тобто вилучених із загального контексту поняттях. Так, різні дослідники вкладають у поняття «система» то механічний, то економічний, то правовий зміст, фактично забуваючи про невіддільність і цілісність якостей особистості. Навіть концепція «людських стосунків» недостатньо враховує такі важливі складові, як стан суб'єктів соціуму, їх структуру, об'єктивні та суб'єктивні фактори детермінації дій або переживань.
Оскільки кожна особистість є передусім універсальною самокерованою соціальною системою, то покладені в основу механізмів регуляції її життєдіяльності засади повинні відповідати загальним принципам і законам управління соціальними процесами. До провідних належить закон роздвоєння єдиного. Згідно з ним, кожна особистість діалектичне поєднує в собі фізичні та духовні, раціональні й чуттєво-емоційні компоненти забезпечення життєдіяльності.
Визначаючи зовнішні об'єктивні фактори детермінації становлення і дій людини, потрібно розкрити зміст соціальних механізмів передбачення певних подій, обставин чи впливів. Кожна людина має вірити в те, що їй нічого не загрожує, у порядність, чесність інших, у власні здібності й таланти. Тисячолітнє існування людства заклало безліч існуючих нині форм віри, спираючись на які людина будує своє повсякдення і реалізує потенційні можливості.
Наступні рівні механізмів саморегуляції життєдіяльності особистості також мають свою форму і соціальний зміст. Залежно від характеру об'єктивних умов розвитку таких компонентів управлінських систем, як прогнозування змін, планування стратегічних і тактичних зусиль, організаційних можливостей, професійної підготовки керівників тощо, формуються зміст почуттів, стиль мислення і дій як окремої особистості, так і соціальних спільнот. У типологічне різних соціальних системах розуміння сенсу свого існування, принципи стосунків, мотивація діяльності здебільшого суттєво різняться. Водночас кожна з цих складових — віра, сенс, взаємостосунки, мотивація — є невід'ємними складовими соціальних механізмів життєдіяльності людини.
Вищеозначені загальні (універсальні) складові механізмів саморегуляції соціальних систем і забезпечення життєдіяльності окремої особи потребують розкриття і конкретизації на рівні окремих соціальних утворень. Дуже актуальною для України на рубежі II і III тисячоліть є необхідність визначення змісту соціального ідеалу держави з урахуванням ментальності різних верств населення.
4. Чим різняться поняття «індивід», «індивідуальність», «особа», «персона» та «людина»?
5. У чому виявляються особливості життєвого шляху особистості?
6. Які складові визначають структуру особистості?
7. За допомогою яких факторів відбувається соціалізація особистості?
8. Поясніть зміст понять «установка» та «диспозиція» особистості?
9. Як впливають соціальні норми на життєдіяльність особистості?
10. Які соціальні чинники визначають мотивацію особистості?