Владимир (Ф. Прокопович) - Драматургія - Скачать бесплатно
В Л А Д И М И Р
Всіх словеноросійських стран князь і повелитель. От невірія тьми во великий світ євангельський духом святим приведен в літо от рождества христова 988, нині же в преславнои академії могило-мазеповіанськой кієвськой, привітствующои ясневельможного єго царського пресвітлого величества войська запорозького обоіх стран Дніпра, гетьмана і славного чину святого Андрея-апостола, кавалера Іоанна Мазепи, превеликого своєго ктитора, на позор російському роду от благородних російських синов, добрі здє воспитуємих, діиствієм, єже от поетов нарицаєтся трагедокомедія, літа господня 1705, і юля 3 дня, показанний.
ПРОЛОГ К СЛИШАТЕЛЕМ
Служаще обичному уставу, в академії нашой от літ многих хранимому, се і ми, аще і посліднійшії, недозрілі плоди трудов наших на позор вам производим, великоіменитіє і благороднії слишателіє! А яко не іно что, токмо повість о обращенії к Христу равноапостольного князя нашого Владимира обичним дійствієм представити умислихом. Вина бяше, яко то і місту сему прилично і свойственно слишателем мнится бути: приличен дому єсть образ господина; свойственная пам'ять сином отшедшого далече отца своего. Се же і дом Владимиров, се і Владимирова чада, крещенієм святим от него рожденная (что паче всіх ізящніє на тебі является, ясневельможний пане, ктиторе і добродію наш, ему же і строєніє сего отчества Владимирового по царю от бога врученно єсть, і Владимировими ідяй равними ему побідами, равною в Росії ікономією, лице єго, яко отчеськоє син, на тебі показуєш). Убо сего ізображеніе прийми от нас, яко того ж великий наслідник, вмісто привітствія. Зри себе самого в Владимир;, зри в позорі сем, аки в зерцалі, твою храбрость, твою славу, твоей любви союз з монаршим серцем, твоє істинноє благолюбіє, твою іскренную к православной постольской единой католичеськой вірі нашой ревность і усердіє.
ДІЙСТВІЄ 1
ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ
Я р о п о л к
З безди подземних, з огненной вихожду геєнни
Ярополк, братним мечем, люті убієнний,
Брат князя Владимира. Ні! Глагол сей ложний.
Не Владимир мой брат єсть, но враг мой,
безбожний
Братоубійця. Кая лесть! Многажди красно
ім'я будет, но своей вещі несогласно.
Владимир — владініє мира знаменует,
а брат мой з родственною кровію воюет.
Брат мой — о горе! — і сей глагол неістовий:
враг мой, супостат люгий, жрець моєя крові.
Сіє ли знаменіє братней любві? Сіє
усердіє ко брату? О вік мой! О дніє
Лукаві! Да помрачит вас мрак нечаянний!
Но гді єсьм? О люті мні! Гді єсьм, окаянний?
Что вижду? Кієв се єсть. Горе мні! О горе!
Умерши єдиною, се уже повторе
Умерти чаю. Почто, плачевний удоле
адський, послал мя єси сімо? Сіє поле
Большую скорб і позор лютійший імієт:
увидить мя Владимир і паки убієт.
Аще же і не может меч духа убити,
обаче кая туга, кая скорб видіти
Міста сія! Зді княжий престол, зді державу
всеросійськой області і толику славу
Брат зависний содержить; аз же приях рани,
аз смерть под'ях горькую, тоєяжде страни
Отчич, дідич, наслідник. Кто от вас, о бозі,
тако владіет миром? Єдин іли мнозі
Промисл віщий імате? Такова ли ваша
правда? Братоубійці честь за казнь прияша!
А єго же убиша, смерті неповинна,
єще низвержен єсть в ров темний! О безчинна
Сонма вашего, бозі! Но как мя сила,
чия вражда на сіє місто понудила
Ізийти з бездн адових? Скорб там велика,
но горіє от огня гризет человіка
Зависть неутолима. Зді убо утробу
мою зависть снідаєт; зді мене ко гробу
Болізнь влечет внутрняя. Лучше би умріти
паки; тако не могу, окаянний, зріти
На цвітущую область враждебного брата.
Зді его сокровища, зді царська палата;
Зді враг мой, на престолі сидя превисоком,
сам честен сии, протчіїх величавим оком
Презирает. Сам токмо драгий, світлий, златий;
протчії, пред ним просто не сміюще стати,
Гиблють себе смиренно; іний же, под нозі
пав, лежить і бездушен трепещет на мнозі.
Мнозі от іноземних приходять зо дари,
господем зовуть; он же окружен боляри,
Легким степенем сімо і овамо ходить
і, всіх удивляюще, бров горду возводить.
О люті мні! Люті мні! Весьма іщезаю!
Весь гину от зависті! І не ощущаю
Утроб во мні зажженних. Вещ єсть невозможна
не завидіти тому, іже брат сии ложна
Імене іскренному брату своей часті
завидить і зависной не наситить страсті,
Аще не в братней крові меч лютий упоїть.
Коїх убо зол ему желати достоїть?
О граде тяжкий моїм очесам! О злого
жилище розбойника! Добрі такового
Князя достоїн єси, але болізнь чужда
не болить тебі, аще неправда і нужда
Місто імат у тебе. І еще повсюду
проноситься вість, не вім, ізшедше откуду,
Аки би Христов закон в тебі імат бити
і з богами Владимир дерзнет брань творити.
Христе, аще ти єси цар і господь всея
твари, гді суд істинний? Гді правди твоєя
Неложное мірило? Убійця во славі
от тебе вінчан будет і тако державі
Твоей угождаєтся! Сродственния крови
губитель любим тебі? О суд неістовий!
Но ви, бозі лучшие, привратіте сімо
уми прозорливиє, виждте, что творимо
Зді будет: Владимиру брата не довлієт
убити, брань вознести на богов імієт.
Что вам мниться? Тебі же найпаче, державний
Перуне? Виділ єси, когда мя злославний
Убиваше мучитель, і стріл огневидних
отнюд не пустил єси і сим всіх безбідних
Розбойников сотворил. Вижд, что імат бити:
брат мой тебе самого хощет сокрушити.
ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ
Жеривол волхв, Ярополк
Ж е р и в о л
Кто зді тако на боги хулить?
Я р о п о л к
Стой, не бойся.
Ж е р и в о л
О люті мні!
Я р о п о л к
Не бойся.
Ж е р и в о л
Перуне, устройся.
Поможи, сильний боже!
Я р о п о л к
Что тако безумен
Стал єси, Жериволе? Іли дітоумен
вік тебі возвратися? Ні ли мене віси,
Кто єсьм аз? Стой, не бойся. Кії тамо біси
смущають тя і мещуть?
Ж е р и в о л
Вім тя, о владико!
Князь Ярополк єси ти.
Я р о п о л к
Что убо толико
Вид мой тя ужасает?
Ж е р и в о л
Мертва тя спишахом,
того ради, видя тя, коліблюся страхом.
Я р о п о л к
Вім, яко на мертвецов і зріти живії
от трепета не могуть. Но позори сії
Тебі, мню, не страшні суть: ти тайними слови
каменнія от гробов откриваеш крови
І гниющія уже возбуждаєш тіла;
к тому воздушних, лісних і геєнських сила
Духов повинується тебі, а на чари
твоя сонце міниться, померкають зари.
День во тьму облачиться. I недавно в темной
сітующе геєнні, слишахом от земной
Страни глас проходящий — пініє то бяше
тайн твоїх. Абіє все сонмище наше
Возтрепета, сам токмо цар не ужасеся
і позна глас і, єгда многое стечеся
К нему полчище духов. "Поспішно летіте —
рече — Жеривол гласить, что велить, творіте",
І многих посла к тебі.
Ж е р и в о л
Всегда аз довольний
любві его, за что єсьм сам ему невольний,
Ні свобод, в раба ему з тілом і душею
вірно себе написал кровію моєю.
Недавно он мні присла дар неоціненний,
злат сосуд, нікоєя сили ісполненний,
От него же аще что мало іспиваю,
аб-іє со мертвими і біси дерзаю
Сходитися. Тебе же нині устрашихся,
яко сили тоєя єще не напихся.
Прости, о владико мой! Не буди твоєму
величію противно, дам кріпость моєму
Малодушію.
Я р о п о л к
Ність в сем моей укоризни,
не требі гнушатися царськой даровизни.
Ж е р и в о л
О вісти сей веселой! Кого вижу, княже!
Ярополк єси, добрі познаю. Коя же
Вини к нам пришел єси от мертвих?
Я р о п о л к
Вас ради.
Ж е р и в о л
Како?
Я р о п о л к
В бідах вам ваших желая отради,
Не прийде ли во слух вам, что ваш умишляєт
князь на ви?
262
Ж е р и в о л
Что новое? Он давно являет
Сверіпство своє: уби тебе, брата родна.
Я р о п о л к
Жертва великих богов ність к тому свободна.
Ж е р и в о л
Что слишу?
Я р о п о л к
Християнський закон восприяти
Умисли, от богов же всячеськи отстати
хощет.
Ж е р и в о л
Га! Га! Га! Га! Га! Істинноє слово.
Аз сам без вісти сея (повім нічто ново
і вам невідомоє), аз (глаголю вірно),
Аз первий в сем подозріх его. Лицемірно
начат богом служити. Слиши тайну странну.
Первіє он ко богом і жерцом пространну
імі руку і, єгда жертву приношаше,
Радость, празник, торжество, веселіє наше
бі тогда; воли толсти і тучниє крави
Убиваєми бяху, і довольни страви
не боги токмо, но і жерці іміяхом
І не токмо ни мало тогда не алкахом.
Но — віруй ми, о княже! — жрець Перуна-бога
Добрі чрево ісполнил от тука премнога.
Со Перуном (віси, что імам глаголати),
Со Перуном могох мя, грішна, соравняти.
Но уже тую щедрость ізміни. О студа!
Даде вчера єдного козла, тако худа,
тако престарілого, тако безтілесна,
Тако ізнуренного, ізсохша, безчесна,
тонка, лиха, немощна, безкровна, безплотна —
Єще ножа не приях, а смерть самохотна
постиже єго. Гнів ли уби єго божий,
їли яко не бі в нем, кромі лихой кожи
і под кожею костей, тілесе ни мало.
Что убо мниться тебі? Кое се настало
время! Не нам се нужда твориться, но, стада
Не ядше, ізмруть бозі.
Я р о п ол к
Єще прежде глада
побієт їх Владимир, дерзнувший пролита
Кров братнюю, дерзнет он і богов побити.
Же р и в ол
О лютой дерзості! Но повіжд ми подробну,
Молю, коїм образом тако неподобну
смерть под'ял єси. Аз бо ничто же вім іно,
Токмо яко брат брата умертви безчинно.
Я р о п ол к
Відом єсть вам давній наш свар. Но се не буди
Дивно: претикаємся часто, суще люди.
Зри же, како не равни братніє бувають
Серця. Уви, над міру себе возвишають.
Владимир, мній возрастом, долженства своего
Ни мало не пом'яну, ни проси моего
он, престарілой отець сущі злоби, мира.
Аз просих, но не бяше злобі его мира.
Всемощний, но не могий явним і оружним
Видом мя побідити, побіди безмужним.
Лесть приять вмісто меча; мниться бути
мирний
Во слові, во серці же ношаше яд звірний.
З моего ж смиренія он хищнія сіти
Соплет на мя, взиваєт дому посітити
і утвердити завіт. Аз прост і ничтоже
Злого в толицей любві чаях — но бо може
вірная любов бути, ні распря почиєт,
Где любові знаменія віра не імієт —
пойдох аки ко брату. О день і час лютий!
Камо ідох, безумен? Три крати на пути
конь преткнуся, три крати вран прелеті черний,
Третій час дне три крати нарекох вечерний.
І воспящаше мя друг, даяй совіт здравий,
Но не воспященни суть божія устави.
Прийдох уже ко дверем, чая яко тіми
Вхожду в дом братний — во мрак вічний вніндох
іми.
Єгда бо праг преступих, отсюду і сюду
На мечі мя под'яша. Моїх же оттуду
всіх воєв воспятиша; един со двоїми
Всує брахся, весь люті на мечах носимий,
яко медвідь, ему же в перси ловець сильний
Рожен вонзет, мещется всує і бездільний
гнів ярить, і єлико бореться кріпчае,
Толико в онь желізо входить глубочає;
сице аз, бідний, брахся, посліди же тамо
Падох і валяяся сімо і овамо
в крові моей, сугубим путем пустих душу.
Же р и в ол
Не могу се слишати, но отмстити мушуі
О бозі, помозіте! Аще мої пісні
Сильні суть і могуть что, да пройдуть в безвісні
міста, в дебрі, в пещери, в ріки, в бездни,
в гроби,
В глубокія великой матері утроби.
Подвигну мертвих, адських, воздушних і
водних
Соберу духов, к тому звірей многородних
созову купно, прийдуть змії страховидні,
Гади, смоки, полози, скорпії, єхидни;
совлеку сонце з неба, помрачу світила,
День в нош, претворю: яві будет моя сила.
ДІЙСТВІЄ 2
ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ
К у р о я д ж р е ц ь
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.
Слишіте, рустії люди!
Доми, орудія, труди,
Торги, купля оставіте,
спішно на празник ідіте!
Воли, крови ізбирайте,
толстії жертви давайте!
Он єсть бог молнієлучний,
любить м'яса зіло тучні.
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.
ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ
Піар з Куроядом
П і а р
Курояде, престани, престани, престани!
К у р о я д
Что тако, о Піаре?
П і а р
Всує нині страни
Оглашаєш, не будет, не будет днесь жрома
жертва; не движи людей.
К у р о я д
Невіже! Єсть грома
Празник.
П і а р
Чесний Жеривол не готов єсть.
К у р о я д
Како
Жеривол не готов єсть?
П і а р
Не готов єсть всяко.
К у р о я д
Ко чему єсть не готов?
Піар.
Не готов єсть жерти.
К у р о я д
Дадіте ми, о бозі, да аз тако терти
Возмогу кури моя, яко он всеціло
трет воли безмірния! І на сіє діло
Что єсть нужно, молю тя, повіжд.
П і а р
Ність удобна
времені, яко вижу.
К у р о я д
Річ се неподобна.
Жерти ему ність время? Прелщаєшся, друже,
і віруєш; аз же ні, но чаю, что уже
Он би хотіл, даби бил празник непрестанний,
Дивну вещ реку: видіх, когда напитанний
Многими он жертвами лежаше во хладі,
а чрево его бяше превеликой кладі
Подобное; обаче в ситості толикой
знаменіє бі глада і алчби великой:
Скрежеташе зубами, на мнозі без міри
движи уста і гортань. І достойно віри
Слово твоє, Піаре: "Время не імієт".
І во сні жрет Жеривол.
П і а р
Се не розумієт
Любимий мой Курояд Піарева слова!
Ріх "не імат Бремені", видя, не готова
Єго бити.
К у р о я д
Мню, зубов не ізостри іли
не іспразни стомаха.
П і а р
Ругаєшся; ні ли
Во гріх не вміняєши дерзок сміх творити
з мужа толь велебного! Что ж імієт бити,
Увіси потом.
К у р о я д
Почто празника не творить?
П і а р
Нині сіє довлієт.
К у р о я д
То он нас поморить
Гладом.
П і а р
Нужда терпіти.
К у р о я д
Но молю тя, кая
нужда се необична?
П і ар
Аз, дрова збирая
На жертву, ходя нині сквозі ліс пустинний,
і се біжаше скорий, простовлас, безчинний
Жеривол і, от землі вихром подносимий,
не позна мя при путі, но неудержимий
Біг творя, пущаше вопль в дебрі необичний,
от всіх же стран пустині страшні і различні
Отповідаху гласи, і свисти, і кихти.
К у р о я д
Скорб нікую імієт.
П і а р
Сего ради ріх ти,
Яко ність готов жерти.
К у р о я д
Убо потерпімо,
что се будет. Но се он, се он біжить сімо!
|
