Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи виконують вони свої службові обов'язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча приналежність органу, характер і сфера його діяльності, обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових функцій у порядку, передбаченому законом та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. У Розділі XVII Особливої частини КК — «Злочини у сфері службової діяльності» — передбачена кримінальна відповідальність за діяння, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності. До кола таких діянь КК відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службову недбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокацію хабара (ст. 370). Безпосереднім об'єктом кожного із вказаних злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного і громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій.
Об'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності (далі — службові злочини), характеризується такими ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) і службова недбалість (ст. 367) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Інші злочини вчиняються лише шляхом дії. Однак для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерною є наявність безпосереднього зв'язку між діянням, яке вчиняє особа, та посадою, яку вона займає, чи службовою діяльністю, яку здійснює. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди зумовлене тут службовим становищем службової особи, яка: або а) використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень; або б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не виконує або виконує неналежним чином покладені на неї службові обов'язки. При цьому діяння, що створює об'єктивну сторону службового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і таким, що суперечить цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів і для виконання яких службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Ця ознака є загальною для об'єктивної сторони будь-якого службового злочину.
Службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) відносяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Істотна шкода може виражатися у заподіянні:
1) матеріальних (майнових) збитків;
2) нематеріальної (фізичної, моральної тощо) шкоди;
3) матеріального збитку у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

1. Згідно з п. З примітки до ст. 364 шкода, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, коли вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому матеріальний збиток може бути реальним (наприклад, винний незаконно використовує обладнання підприємства в особистих цілях, що призводить до його амортизації і зношування) або являти собою так звану упущену вигоду (наприклад, винний віддає незаконний наказ про скорочення випуску товарів, що призводить до зменшення прибутку підприємства). Можливе і поєднання реального матеріального збитку та упущеної вигоди. Однак і в цих випадках загальна його сума повинна в сто і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка знаходить своє вираження у порушенні та обмеженні конституційних (виборчих, трудових, житлових та інших) прав і свобод людини та громадянина, підриві авторитету та престижу органів державної влади і місцевого самоврядування, в порушенні громадського порядку та громадської безпеки, в створенні таких обстановки і умов, що утруднюють підприємствам, установам та організаціям виконання своїх основних функцій тощо,
Практика визнає шкоду істотною, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин, або приховує злочин, раніше вчинений нею чи іншими особами. Шкода також є істотною, якщо внаслідок порушення службовою особою своїх службових обов'язків злочин вчиняється іншими особами (наприклад, внаслідок недбалості службової особи її підлеглі незаконно заволодівають майном).
3. Матеріальний збиток може поєднуватися із заподіянням наслідків нематеріального характеру. В такому разі шкода може бути істотною, навіть якщо сума матеріального збитку сама по собі не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак
для визнання шкоди істотною, як матеріальний збиток, так і супутні йому наслідки нематеріального характеру не можуть враховуватися тут у відриві один від одного і мають оцінюватися в їх єдності.
Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між вчиненим службовою особою порушенням службових обов'язків і наслідками цього порушення.
Заподіяння істотної шкоди є одним з критеріїв відмежування службових злочинів від дисциплінарних проступків. Якщо істотна шкода як результат відповідних порушень за службою свідчить (за інших умов) про наявність такого злочину, то його відсутність дає підстави розглядати вчинене лише як службовий проступок.
У чотирьох статтях (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ч. 2 ст. 367) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Поняття «істотна шкода» І «тяжкі наслідки» співпадають за своїм характером, але відрізняються мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди. Тяжкі наслідки також можуть виражатися у спричиненні як матеріального, так і нематеріального збитку.
Якщо тяжкі наслідки полягають у спричиненні матеріального збитку (прямий збиток або упущена вигода), то відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 сума такого збитку повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків можлива, якщо заподіяно таку шкоду, як аварія, що призвела до загибелі людей або спричинення їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту або виробничих процесів; дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що призвів їх до банкрутства; приховування злочинів, які вчиняються тощо.
З суб'єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Вина у таких злочинах із формальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369) і провокація хабара (ст. 370) можлива лише у формі прямого умислу.
У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367 і ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, які наступили внаслідок його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки
умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 — на умисне вчинення дій, які явно (тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) виходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК — на завідомо неправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи. При вчиненні недбалості (ст. 366) діяння може бути як умисним (коли винний свідомо порушує встановлений законом порядок здійснення службової діяльності), так і необережним (коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, наприклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, в разі невірної оцінки ситуації, що склалася).
Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.
Суб'єктом злочинів, які вчиняються у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб'єкт. Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Таким чином, до кола службових закон відносить осіб, які: 1) здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов'язані з виконанням 2) організаційно-розпорядчих чи 3) адміністративно-господарських обов'язків.
1. Представниками влади є працівники державних органів та установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої приналежності або підлеглості. До них відносяться народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної і податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військові коменданти, начальники гарнізонів та інші. Закон пов'язує визнання особи представником влади не за посадою, яку вона обіймає, а за наявністю у неї владних повноважень. Тому представником влади може бути і рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник громадської організації (наприклад, член громадського формування з охорони громадського порядку під час виконання ним обов'язків з охорони цього порядку).
2. Під організаційно-розпорядчими обов'язками слід розуміти функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, дільницею роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності (підбір та розставляння кадрів, планування роботи, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції, зокрема, здійснюють керівники міністерств, відомств, державних, колективних або приватних підприємств, громадських організацій, їх заступники та керівники структурних підрозділів або дільниць робіт (наприклад, директор підприємства, президент фірми, завідуючий лабораторією, відділом, начальник цеху, майстер дільниці, виконроб, бригадир, їх заступники тощо).
3. Адміністративно-господарські обов'язки включають до себе повноваження з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном, що полягає у встановленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, контролю за здійсненням цих
операцій тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступники, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, відомчі ревізори і контролери тощо.
Особа визнаються службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Обіймання особою певної посади або доручення тимчасово виконувати службові обов'язки має бути оформлено відповідним (усним чи письмовим) рішенням — наказом, розпорядженням, постановою, протоколом, довіреністю тощо. Для визнання особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або внаслідок виборів, отримує за виконання службових обов'язків винагороду чи виконує їх на громадських засадах.
Не є суб'єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) або технічні (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник, сторож) обов'язки. У той самий час, якщо поряд із зазначеними, ці працівники виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, який зловживає своїми обов'язками при видачі листів непрацездатності або викладач, який ставить позитивні оцінки на екзамені за незаконну винагороду вчиняють юридично значущі дії, здатні породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, що дозволяє визнати ці дії організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими, а осіб, які їх вчинюють — службовими.
У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Відповідно до цього конституційного положення у п. 2 примітки до ст. 364 встановлено, що службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.
Військовослужбовці за службові злочини, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несуть відповідальність за статтями 423, 424, 425 і 426 КК.
При вчиненні службового злочину у співучасті його виконавцями можуть бути лише службові особи, а організатором, підбурювачем чи пособником можуть виступати і приватні особи.