§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії
(ст. 161 КК). Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Передбачена ст. 161 кримінальна відповідальність є однією з гарантій прав громадян, що розглядаються.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують рівноправність громадян та їх права.
Об'єктивна сторона злочину виражається в здійсненні будь-якої дії, спрямованої на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Під розпалюванням національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомостей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобленості, відчуження і викликають національну ворожнечу або розбрат. Форми розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування громадян: наклепі, цькуванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Обмеження прав громадян виражається в прямому або непрямому ущемленні ЇХ прав в будь-якій галузі діяльності за національною, расовою ознакою або залежно від їх релігійної належності, або, навпаки, у встановленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями виражається у зневазі до цих релігійних вірувань.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа.
У частині 2 ст. 161 передбачена відповідальність за вказані вище дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою.
За частиною 3 ст. 161 настає відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, якщо ці дії були вчинені організованої групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 161 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 161 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. З ст. 161— позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Порушення недоторканності житла (ст. 162). Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянинові недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне право громадянина на недоторканність житла.
Об'єктивна сторона злочину виражається в діях, які полягають: у незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особи проти його волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.
Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному законодавству. Проникнення до житла сторонніх можливо лише За добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірне проникнення. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений з порушенням Кримінально-процесуального кодексу України України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, за відсутності постанови суду щодо провадження обшуку).
Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, що вступило в законну силу.
Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності.
Цей злочин вважається закінченим з моменту здійснення однієї з указаних у цій статті дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, а за ч. 2 — і службова особа.
У частині 2 ст. 162 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або з застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.
Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне для життя і здоров'я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. Погроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства. Погроза має бути реальною.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 162 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163). Безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це право закріплене в ст. 31 Конституції України.
Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні незаконних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої засобами зв'язку або через комп'ютер. Способи передачі інформації можуть бути різними: листування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, що надаються установами зв'язку громадянам або юридичним особам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види повідомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресат або джерело інформації не бажають довіряти іншим людям. Незаконність дій з порушення таємниці листування, телефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або за порушення встановленого законом порядку, що допускає, у вигляді виключення, можливість ознайомлення із змістом кореспонденції або переговорів громадян.
Так, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних в законі, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.
Цей злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення третьої особи із змістом листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції громадян.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, за ч. 2 — і службова особа.
У частині 2 ст. 163 передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених Для негласного зняття інформації.
Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису або відтворення різної інформації.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 163 — штраф від п'ятдесяти Д° ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні Роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до тРЬох років; за ч. 2 ст. 163 — позбавлення волі на строк від трьох Д° семи років.
Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182). Конституція України в ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК.
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або творі, виданому в засобах масової інформації, а також закріплятися на різних матеріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних відносяться такі відомості, які складають особисту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або розповсюджувалася подібна конфіденційна інформація.
Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в) незаконному використанні конфіденційної інформації; г) незаконному поширенні вказаної інформації; д) поширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.
Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розуміти збір не уповноваженим на це суб'єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімейну таємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: з документів, бесід з родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Незаконне зберігання вказаних відомостей — це будь-які умисні дії, пов'язані із перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Незаконне використання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди потерпілого. Так, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, складових особистої або сімейної таємниці хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному виступі на зборах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється — тобто їх відтворення на аудіо- і відеозаписі, в суспільному місці; або шляхом обнародування цих відомостей в засобах масової інформації: друкованих, по радіо чи телебаченню тощо.
Злочин вважається закінченим з моменту здійснення хоча б однієї з указаних дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа.
Покарання за злочин: за ст. 182 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.
Порушення права на отримання освіти (ст. 183). Відповідно до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на освіту. Це право охоплює собою можливість отримання будь-якого виду освіти.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують громадянам отримання освіти.
Об'єктивна сторона злочину виражається в незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності.
Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на відмову у прийнятті до навчального закладу.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (директор школи, ректор вищого учбового закладу, відповідальний секретар приймальної комісії, декан факультету тощо).
У частині 2 ст. 183 передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання у державних або комунальних навчальних закладах. Це прямий примус внести плату за навчання або створення для потерпілого таких умов, за яких він вимушений сплатити за навчання в навчальному закладі.
Діяння вважається закінченим з моменту пред'явлення особі вимоги про оплату за навчання.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 183 — штраф до однієї тисячі Неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк Д° трьох років; за ч. 2 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Порушення права на безоплатну медичну допомогу
(ст. 184). Конституція України в ст. 49 проголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. При цьому визначається, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Безпосереднім об'єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини, що забезпечують громадянам право на охорону здоров'я і медичну допомогу.
З об'єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я.
Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.
Суб'єкт злочину спеціальний — ним може бути тільки працівник державного або комунального закладу охорони здоров'я.
За частиною 2 ст. 184 настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. В цьому випадку суб'єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 184 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 184 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.