Господарський договір - Хозяйственное право - Скачать бесплатно
1. Правова основа, поняття та особливі ознаки господарського договору
Право України регулює майнові господарські та інші відносини господарських
суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-
правових категорій:
договір та господарський договір. Це майнові договори.
Перша категорія — майновий договір — є загальною. Законодавче майнові
договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (ст. 151-160).
У господарському праві категорія договір використовується у загальному і
спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст.153 Цивільного кодексу, у
господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше
суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяльності
господарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, договір
поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне
будівництво, з одного боку;
договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських
товарів і т.ін. — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють
основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу.
Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську
діяльність суб'єктів окремою юридичною категорією — категорією
господарського договору.
Термін господарський договір у право України введено Арбітражним
процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення
господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та
організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських
договорів (ст.1 АПК).
Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться як
загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і
права України, господарський договір має певну правову основу.
Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського або
Торгового кодексів) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу
про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів; б)
спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між
суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема,
відносини: по поставках продукції (товарів); по закупках
сільськогосподарської продукції у товаровиробників; по капітальному
будівництву; по перевезеннях вантажів та ін.
Крім того, дані договори регулюються загальними законами про господарюючих
суб'єктів. Зокрема, згідно зі статтею 21 Закону «Про підприємства в
Україні» господарські відносини (а це-предмет господарського договору)
підприємства з іншими підприємствами і організаціями в усіх сферах
господарської діяльності здійснюються на основі договорів. У даному разі
йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також
законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну,
транспортну, зовнішньоекономічну тощо.
Значну групу складають нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють
ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані
законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-
технічного призначення та товарів народного споживання;
договори перевезення вантажів залізничним, морським і внутрішнім водним
транспортом; частково-підрядні відносини в капітальному будівництві.
Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок
врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських
договорів (ст.10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює
процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських
спорів та їх вирішення.
Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і
загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки,
відображені у господарському законодавстві.
Із загальноправової точки зору господарський договір являє собою
господарське правовідношення між двома або більше
суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним
чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т.ін.
Господарський договір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських
відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії
якого визначають самі ці суб'єкти.
Як спеціальна законодавчо-правова категорія, господарський договір має
особливі ознаки.
По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду,
яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди
укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних
сторонам господарських і комерційних результатів. Це виробництво і
реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів,
надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори,
що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний)
обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших
договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують
виробництво і обіг, і є допоміжними.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо
підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань.
Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які
спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах
та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень.
Юридичною особливістю в даному разі є те, що зміст господарського договору,
який укладається на підставі державного замовлення, обов'язково має
відповідати цьому замовленню (ст.152 Цивільного кодексу, ст.20 Закону «Про
підприємства в Україні»). В теорії такі договори визначаються як плановані.
Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного
контракту чи державного замовлення. Отже ця ознака господарського договору
не є абсолютною.
Зміст господарських договорів, які укладаються без державного контракту чи
державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне
вираженій згоді сторін. В теорії такі договори називаються регульованими,
тобто такими, що регулюються самими сторонами"
По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами
господарських договорів. Згідно із статтею З Цивільного кодексу та статтею
1 Арбітражного процесуального кодексу суб'єктами господарських договорів є
організації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому
числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські
господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо.
Отже, господарський договір — це майнова угода господарюючого суб'єкта з
контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері
господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації
продукції, виконанні робіт, наданні послуг.
Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною
категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання — це
врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона
управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських
функцій — передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша
сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право
вимагати за це зустрічної винагороди (сплати грошей, зустрічних послуг і
т.ін.).
Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і
частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому,
що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: із
державного контракту чи державного замовлення; з іншого акта органу
управління; із господарського договору, укладеного на підставі
держконтракту, держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; із
господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших
підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного
торгу).
Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою
підставою виникнення господарських зобов'язань. В цьому розумінні категорія
господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання,
засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це
сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і
обов'язків, що виникають саме з даного договору. Тобто категорія
господарського договору є узагальненою
щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це
юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.
2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України
Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло
господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і
загальні риси даної правової категорії, і ознаки, притаманні саме даному
виду господарських договорів. Тому для їх (договорів) розмежування
застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських
договорів, основою яких є їх юридичні (внутрішні) властивості.
Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома
критеріями.
За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори.
Прикладом першого є поставка продукції (сторони — поставщик і покупець —
ст.245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення
вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і
вантажоодержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст.358
Цивільного кодексу).
Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняються три
різновиди .господарських договорів:
— господарські договори, які визначені і регулюються як державні
контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг
тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками
у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства).
Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів
централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їх
ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за
державними контрактами;
— господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і
зміст яких повинен відповідати цим замовленням. Їх особливістю є те, що
держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Як
виконавці державного контракту, так і виконавці державного замолення
забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом
укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними
постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток
становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких
контролюється і централізовано розподіляється державою;
— господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання
робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридичне
виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).
Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні
консенсуадьні господарські договори. Для укладання формального
господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення
сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом)
формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого
регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання
реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі
сторін, а й передача речі — об'єкта-договору. Консенсуальні договори — це
такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін,
недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні
господарські договори повинні мати письмову форму.
За способом оферти і визначення змісту розрізняють:
— договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона
наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні
залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення
вантажів, страхування тощо);
— договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні.
За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські
договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише
одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т.ін. У складних
господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше
договорів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне
будівництво—постаїка, підряд, майновий найом.
За регулятивними функціями розрізняють:—
—попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає
умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський
договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є
необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного
договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд
на капітальне будівництво складного об'єкта);
— генеральні і поточні господарські договори. Перший укладається на весь
період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні
умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної
діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального
договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні
договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним
договором, інакше це був би новий (окремий) договір.
Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною
ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, які є предметом
відповідних договорів.
Їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські
договори (підрозділ II «Окремі види зобов'язань» розділу III «Зобов'язальне
право»). Цивільний кодекс систематизує господарські договори разом із
цивільними.
За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу
майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на
передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на
перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших
господарських послуг.
3. Функції господарського договору
Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд
функцій.
Функції господарського договору — це передбачені або санкціоновані законом
регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким
врегульовуються відповідні господарські відносини.
Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто
господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:
— ініціативна (договір як акт прояву ініціативи і узгодженої волі сторін
врегулювати певні відносини);
— програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо
здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їх дій
відповідно до економічних інтересів і намірів);
— інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає
в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна
сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);
— гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові
гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава
тощо);
— правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах
якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом
використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).
Специфічними, властивими господарському договору є такі функції:
— правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,
потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок
державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський
договір, як державний контракт;
— правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення —
це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування
виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної
продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного
господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна
діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення
реалізується шляхом укладання господарських договорів між його виконавцями
і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт; Інакше кажучи,
господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом
реалізації державного замовлення;
— правового інструмента (засобу) децентралізованого планування
господарської діяльності. Детально ця функція врегульована статтею 20
«Планування діяльності підприємства» Закону «Про підприємства в Україні».
Вона полягає в тому, що"
— юридичними актами планування діяльності підприємств б їх плани:
виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові
акти) Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи і попиту
на продукцію, роботи, послуги
— попит визначається двома правовими формами державним замовленням та
господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та
поставщиками матеріально-технічних ресурсів.
Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою
економічною інформацією для складання планів підприємств
4. Форма господарського договору
Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути
укладений у письмовій формі Це правило встановлене статтею 44 Цивільного
кодексу, яка називається «Письмові угоди» Закон вимагає щоб господарські
договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.
Разом з тим стаття 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну
письмову форму господарського договору Зокрема, такі господарські договори,
як договір поставки. міни. купівлі-продажу, можуть укладатися у формі
одного письмового документа, що підписується сторонами Це так звана повна
письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторонами можуть бути
встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну
листами, телетайпограмами, радіограмами, телеграмами і т ін Письмовою
формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до
виконання Мається на увазі, що поставка продукції, яка не розподіляється у
централізованому порядку, здійснюється безпосередньо за замовленнями
покупців, які не відхилені поставщиками протягом 20 днів після їх
одержання, якщо в зазначених замовленнях ( дані щодо кількості, розгорнутої
номенклатури якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для
здійснення поставки даних.
Стосовно окремих видів договірних господарських відносин (наприклад,
підрядних та субпідрядних) договірна документація є типовою. Так, 4 грудня
1991 р. Держбудом України затверджено типовий «Контракт», на підставі якого
сторонами розробляється, як правило, повна письмова форма договору.
При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а
уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють
спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви.
Зокрема, це стосується форми договорів перевезення_ванхажів.
Так, згідно із статтею 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Правилами
заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору
перевезення вантажів залізничним транспортом є комплект перевізних
документів: накладна встановленої форми, дорожна відомість, корінець
дорожноЇ відомості, квитанція на приймання вантажу.
Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору
повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та
правила їх застосування затверджує Міністерство транспорту України.
Аналогічно регулюють форму договору перевезення вантажів й інші
транспортні статути і кодекси.
На автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна
накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті
накладною оформляються «малокаботажні» перевезення вантажів. Для інших
договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як
коносамент.
Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне
за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.
5. Порядок укладання господарських договорів
Укладання господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії
двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які
відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне
оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акту.
Особливістю господарських договорів є те, що при їх укладанні
застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення
пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою
формалізований. "Законодавством України (ст. 153-158 Цивільного кодексу)
встановлено загальний порядок укладання будь-яких цивільних договорів
(незалежно від їх видів), який стосовно господарських договорів діє тоді,
коли сторони вільно укладають господарські договори: на біржових торгах,
ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути
чітко висловленою і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта
вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній
зазначені всі істотні умови договору або порядок їх визначення.
Договір визнається укладеним, якщо, між сторонами досягнуто згоди щодо
його істоти (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні
для договорів даного виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з
сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір
зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним,
якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь
про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне
врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між
підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками
керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими
особами.
При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація,
які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що
робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій
стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов'язані
протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання
розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті
пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в
цей же строк на вирішення арбітражного суду.
Описаний порядок доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають
при укладанні господарських договорів, визначений статтею 10 Арбітражного
процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню
сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено діючим на
території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських
відносин (ст.5 АПК України).
Отже, третьою особливістю укладання господарських договорів є те, що
законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських
договорів окремих видів. Суть їх полягає в тому, що форми, строки укладання
таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та
положень про конкретні види господарських договорів.
6. Виконання господарських договорів
Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських,
врегульовані розділом 15 «Виконання зобов'язань» Цивільного кодексу (ст.
161-177). Щодо господарських договорів діють і спеціальні умови виконання,
передбачені нормативними актами про окремі види договорів.
На господарські договори поширюються такі інститути і категорії загального
зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст.161 ЦК),
забезпечення виконання зобов'язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за
порушення зобов'язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК)
та місце виконання зобов'язань (ст.167 ЦК) тощо. Особливість виконання
господарських договорів полягає лише в тому, що дані категорії та інститути
значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі
види договорів.
Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є
загальнодоговірними (ст.161 ЦК). Коротко їх суть можна визначити формулою:
«виконання господарських договорів має бути чітким і точним».
Основним принципом є принцип належного виконання господарського договору.
Це, зокрема, означає виконання його належним суб'єктом (боржником)
відповідно до пред
мета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним
способом і т.ін.
З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання
господарського договору. Він закріплений у статті 208 Цивільного кодексу,
згідно з якою зобов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що
боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме:
передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії
іншими можна лише за згодою кредитора, але це вже буде інший договір.
Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право
кредитора вимагати цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна —
об'єкта договору майнового найму — і передачі його кредитору).
З принципу належного виконання випливає і третій принцип — виконання
господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських
договорів строк є, як правило, їх істотною умовою. Тому порядок включення
цієї умови в договір досить детально регулюється господарським
законодавством (наприклад. Положенням про поставки продукції виробничо-
технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного
споживання — щодо відносин поставки).
Наступний принцип виконання господарських договорів відповідність
виконання вказівкам закону. Категорію вказівки закону слід тлумачити
розширювальне, а не буквально. По-перше, це вказівки закону в прямому
розумінні: господарські договори повинні виконуватися у відповідності з
статтями 20,21,22,24 та іншими Закону «Про підприємства в Україні»,
правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге,
вказівками закону у даному разі є норми положень про поставки, транспортних
статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними,
тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень,
інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих
планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів
планування.
Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких «вказівок»,
виконуються «відповідно до вимог, що звичайно ставляться» (ст.161 ЦК).
Але більш детальніше я розгляну зовнішньоекономічні договори на розгляді
яких я зупинюсь в наступній частини своєї роботи. Та використаю примірний
договір.
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ДОГОВОРИ
§ 1. Визначення поняття зовнішньоекономічної діяльності
Включення України в міжнародні ринкові відносини пов'язане дедалі ширшим
застосуванням у господарській діяльності українських підприємств договорів
з іноземними фірмами і компаніями.
Ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відносить до
зовнішньоекономічної діяльності експорт та імпорт товарів капіталів та
робочої сили, надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України
послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі
виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,
маркетингових, експортних, посередницьких брокерських, агентських,
консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,
туристичних, наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу,
навчальну та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської
діяльності, навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі,
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, кредитні та
розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та
іноземними суб'єктами господарської діяльності, створення суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ
на території України та за її межами, спільну підприємницьку діяльність між
суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами
господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних
видів і форм,
|
