Адвокат в уголовном процессе - Уголовное право и процесс - Скачать бесплатно

характеру;
      - бути при допитах  підозрюваного  та  обвинуваченого,  а  також  при
        вчиненні  інших  слідчих  дій,  що  проводяться  за  участю  чи  за
        клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;
      - за згодою особи, що проводить дізнання чи слідчого брати участь і у
        інших слідчих діях;
      - застосовувати науково-технічні засоби при вчиненні тих слідчих дій,
        у  яких  приймає  участь  захисник,  а  також  при  ознайомленні  з
        матеріалами справи  –  за  згодою  особи,  що  проводить  дізнання,
        слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому
        засіданні, - за згодою судді чи суду;
      -  знайомитись  з  матеріалами,  якими   обґрунтовується   затримання
        підозрюваного  чи  обрання  запобіжного  заходу   чи   пред’явлення
        обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства –  з  усіма
        матеріалами  справи  та  виписувати  з  цих  матеріалів   необхідні
        відомості;
      - брати участь у судовому розгляді справи;
      - надавати докази та заявляти клопотання та відводи;
      Захисник не вправі сам здійснювати ніяких слідчих дій по  збиранню  та
перевірці доказів, оскільки за  чинним  КПК  це  є  винятковою  компетенцією
слідчих органів, прокурора, судді  і  суду.  Але,  беручи  участь  у  справі
адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть  бути  використані
як докази.
      - подавати скарги на дії та рішення особи,  яка  провадить  дізнання,
        слідчого, прокурора, судді та суду;
      - збирати відомості про факти. Що можуть бути використані як докази у
        справі, зокрема одержувати документи або їх копії від  підприємств,
        установ, організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
      - ознайомлюватись на підприємствах,  в  установах  і  організаціях  з
        необхідними документами і матеріалами, за  винятком  тих,  таємниця
        яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців  з
        питань, що потребують спеціальних знань.
      Потерпілим визнається особа, якій злочином нанесено моральну,  фізичну
чи  матеріальну  шкоду  (ч.1  ст.49  КПК).  Цивільним  позивачем  визнається
громадянин,  підприємство,   установа   чи   організація,   якім   заподіяно
матеріальну шкоду від злочину та  заявили  при  провадженні  у  кримінальній
справі до обвинуваченого чи до осіб, що несуть матеріальну  відповідальність
за його дії, цивільний позов, а саме вимогу про відшкодування  збитків  (ч.1
ст.50 КПК). Цей позов розглядається одночасно з  кримінальною  справою  (ч.1
ст.28 КПК). Як цивільні відповідачі можуть бути  закликані  батьки,  опікуни
чи інші особи, а також підприємства, організації  чи  установи,  що  в  силу
закону несуть матеріальну  відповідальність  за  шкоду,  завдану  злочинними
діями обвинуваченого (ч.1 ст.51 КПК).
      Про визнання постраждалим, цивільним позивачем, а також про  залучення
як цивільного відповідача, особа,  що  проводить  дізнання,  слідчий,  суддя
виносять постанову, а суд – рішення. З цього моменту вони стають  учасниками
кримінального  процесу,  набирають  процесуальних  прав  для  захисту  своїх
законних інтересів, в тому числі й право мати представника.
      Постраждалий та адвокат як його представник мають право:
      - надавати докази;
      - заявляти клопотання;
      -  знайомитись  з  усіма  матеріалами  справи  з  моменту  закінчення
        попереднього слідства;
      - брати участь у судовому розгляді;
      - заявляти відводи;
      - подавати жалоби на дії  особи,  що  проводить  дізнання,  слідчого,
        судді чи суду, а також на вирок чи рішення суду та постанову  судді
        (ч.3 ст.49 КПК)

      Задача № 1.
       По цій справі  слідчому  слід  надіслати  прокуророві  всі  матеріали
справи.  Прокурор  має  перевірити  вмотивованість   притягнення   народного
депутата  Нечета  до  кримінальної  відповідальності  і  відповідно  винести
подання Генеральному прокурору по цій справі.
      Цей порядок  обумовлений  особливостями  статусу  народного  депутата,
тому що не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності,

піддані арешту, затриманню або заходам адміністративного

стягнення, які накладаються в судовому порядку:,
  народний депутат України — без  згоди  Верховної  Ради,  а  в  період  між
сесіями — Президії Верховної Ради за вчинення тяжких  злочинів  з  наступним
затвердженням Верховною Радою.
  Навіть після закінчення строку повноважень він може  бути  притягнутий  до
відповідальності за пред'явленим йому обвинуваченням у порушенні закону,  що
мало місце в період виконання  депутатських  повноважень,  лише  в  порядку,
передбаченому законодавством щодо народного депутата України (чч. 1 і 3  ст.
27 Закону про статус народного депутата України );
  народний депутат Автономної Республіки Крим —  без  згоди  Верховної  Ради
Республіки;
  депутат місцевої Ради народних депутатів — без згоди Ради,  до  якої  його
обрано, або вищестоящої Ради;
  кандидат у народні депутати України, у депутати місцевої Ради — без  згоди
відповідно  Центральної  виборчої  комісії,  обласної,  районної,   міської,
районної в місті, селищної, сільської виборчої комісії (ст.  30  Закону  про
вибори народних депутатів України, ст. 36  Закону  про  вибори  депутатів  і
голів сільських, селищних, районних, міських, районних  у  містах,  обласних
Рад ).
      Для одержання згоди Верховної Ради України  на  притягнення  народного
депутата  до  кримінальної  відповідальності  чи  його   арешт   Генеральний
прокурор до пред'явлення  депутату  обвинувачення,  дачі  санкції  на  арешт
вносить до Верховної Ради подання, яке має бути розглянуто не пізніше  як  у
місячний строк. При необхідності  від  Генерального  прокурора  можуть  бути
витребувані додаткові матеріали. Верховна Рада більшістю

голосів (2/3 від загального складу народних депутатів)  приймає  вмотивоване
рішення  у  формі  постанови  і  в  триденний  строк  повідомляє  про  нього
Генерального  прокурора.  Депутат  має  право  брати  участь  в  обговоренні
Верховною Радою питання про його  депутатську  недоторканність.  Генеральний
прокурор у триденний строк від дня  закінчення провадження у справі  повинен
повідомити Верховну Раду про результати слідства і в такий же  строк  —  про
результати розгляду справи в  суді  (ст.  28  Закону  про  статус  народного
депутата України).
      Кримінальна відповідальність передбачає офіційну  оцінку  відповідними
державним органами поведінки  особи  як  злочинної.  Підставою  кримінальної
відповідальності є наявність у діяннях особи складу  злочину,  передбаченого
кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм,  яка
в кінцевому підсумку,  як  правило  полягає  у  застосуванні  до  особи,  що
вчинила   злочин   конкретних   кримінально-правових   заходів   примусового
характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність  може
мати не тільки форму покарання. За вироком суду вона може  зводитись  тільки
до осуду особи, яка вчинила злочин,  і  звільнення  її  від  покарання  (ч.2
ст.50 КК). Особу може бути  засуджено  умовно  чи  з  відстрочкою  виконання
покарання  вироку.  Тому  сам  факт  порушення  кримінальної   справи   щодо
конкретної особи не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа  не
несе кримінальної відповідальності до тих  пір,  поки  її  не  буде  визнано
судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.
      Притягнення   до   юридичної   відповідальності   передує    юридичній
відповідальності. Юридична відповідальність,  у  тому  числі  й  кримінальна
відповідальність, як і  форми  притягнення  до  юридичної  відповідальності,
визначаються та встановлюються законами. Відповідно до положень  п.п.  14,22
ч.1  ст.92  Конституції  України  виключно  законами  України   визначаються
“судочинство ... організація і діяльність прокуратури, органів  дізнання  та
слідства”, а також “засади цивільно-правової відповідальності;  діяння,  які
є злочинами,  адміністративними  або  дисциплінарними  правопорушеннями,  та
відповідальність  за  них”.  Пунктом  9  розділу  XV  “Перехідні  положення”
Конституції  України  визначено,  що   “прокуратура   продовжує   виконувати
відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і  застосуванням
законів та функцію попереднього слідства – до введення  в  дію  законів,  що
регулюють  діяльність  державних  органів  щодо  контролю   за   додержанням
законів, та до сформування системи досудового  слідства  і  введення  в  дію
законів, що регулюють її  функціонування”.  Таким  чином,  форма  і  порядок
кримінального переслідування особи, що підозрюється у  вчиненні  злочину,  а
також   кримінальна   відповідальність    винної    особи    регламентуються
кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством України.
      Зокрема, порядок розслідування кримінальної справи, арешт і затримання
регулюються Кримінально-процесуальним кодексом  України.  Аналіз  його  норм
дає   підстави   дійти   висновку,   що    притягнення    до    кримінальної
відповідальності,  як  стадія  кримінального  переслідування  починається  з
моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як  обвинуваченого
і пред’явлення їй обвинувачення. Відповідно до положень ч.1 ст. 147  КПК  “в
разі  притягнення  посадової  особи  до  кримінальної  відповідальності   за
посадовий злочин слідчий зобов’язаний відсторонити її від посади”.  П.4  ч.1
ст.242 КПК передбачає, що в  разі  віддання  обвинуваченого  до  суду  суддя
одноособово чи  суд  у  розпорядчому  засіданні  зобов’язані  з’ясувати   чи
притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними по  справі  доказами
викриті у вчиненні злочину.
      Підтвердженням того, що в зміст терміну “притягнення  до  кримінальної
відповідальності”  вкладається  факт  пред’явлення  особі  обвинувачення   є
передбачена ст..174 КК кримінальна  відповідальність  особи,  яка  проводить
дізнання, слідчого або прокурора  за  притягнення  за  відомо  невинного  до
кримінальної  відповідальності  з  корисливих  мотивів  чи  іншої  особистої
зацікавленості.
      Законом  України  “Про  статус  народного  депутата  України”  від  17
листопада 1992 року визначено, що для  одержання  згоди  Верховної  Ради  на
притягнення народного  депутата  України  до  кримінальної  відповідальності
Генеральний  прокурор  України  вносить  подання  до   Верховної   Ради   до
пред’явлення депутату обвинувачення або дачі санкції на арешт  (ч.1  та  ч.2
ст.28  названого  Закону).  Ст.29  Закону  України  “Про  статус   депутатів
місцевих Рад народних  депутатів”  визначала,  що  депутата  ради  не  можна
притягнути до кримінальної відповідальності або арештувати  без  згоди  ради
(стаття виключена Законом № 11/98 від 13 січня 1998 року).
      У ч.3 ст.80 Конституції України стосовно  народних  депутатів  України
також використано термін “притягнення до кримінальної відповідальності”.
      Отже,  притягнення  до  кримінальної   відповідальності,   як   стадія
кримінального  переслідування,  починається  з  моменту  пред’явлення  особі
обвинувачення у вчинені злочину.
      Статус  народного  депутата  України  визначається   конституцією   та
законами  України.   Важливою   конституційною   гарантією   є   депутатська
недоторканність, яка має цільове призначення – забезпечення  безперешкодного
та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона  не
є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.
      Згідно з положенням ч.2 ст.80  Конституції  України  народні  депутати
України не несуть юридичної відповідальності за результати  голосування  або
висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності  за
образу  чи  наклеп.  Це  означає,  що  народний  депутат  України  і   після
припинення депутатських повноважень не може бути  притягнений  до  юридичної
відповідальності за зазначені дії.
      Депутатська  недоторканність  передбачає   також   особливий   порядок
притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту  народних
депутатів України. Вони не можуть без згоди  Верховної  Ради  притягнені  до
кримінальної  відповідальності,  затримані  чи   заарештовані   (ч.3   ст.80
Конституції України). Згідно з ч.3 ст.76 Конституції України “не  може  бути
обраним до  Верховної  Ради  громадянин,  який  має  судимість  за  вчинення
умисного злочину, якщо ця судимість не знята і не погашена  у  встановленому
законом порядку”. З цього  конституційного  припису  випливає,  що  народним
депутатом України може бути обраний громадянин України, щодо якого  порушено
кримінальну справу, пред’явлено обвинувачення у вчинені  злочину,  затримано
чи заарештовано.
      Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання  законної  сили
обвинувальним вироком суду. Притягнення  до  кримінальної  відповідальності,
як стадія кримінального переслідування починається  з  моменту  пред’явлення
особі обвинувачення у вчинені злочину.
      Згода Верховної ради на притягнення народного депутата до кримінальної
відповідальності має бути одержана  до  пред’явлення  йому  обвинувачення  у
вчиненні злочину відповідно до  чинного  Кримінально-процесуального  кодексу
України.
      У разі  пред’явлення  громадянину  України  обвинувачення  у  вчиненні
злочину та/або його арешту до обрання народним  депутатом  України  подальше
провадження  у  кримінальній  справі  стосовно  такого  депутата  може  бути
продовжено за наявності згоди Верховної Ради  України  на  його  притягнення
до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.
      Після отримання згоди Верховної Ради, справа повертається слідчому для
подальшого розслідування. Але результати розгляду мають  бути  постійно,  на
першу вимогу доповідатися Верховній Раді Генеральним прокурором.
      Після прийняття рішення про притягнення депутата до суду  він  втрачає
право на виконання обов’язків народного  депутата  України  та  втрачає  цей
статус.
Задача № 2.
      Дійшовши висновку по справі про нанесення тяжкого тілесного ушкодження
(ст.121  КК  України)  іншою  особою,  слідчий  має  винести  постанову  про
притягнення  Івана  Криворучко  як  обвинуваченого  і   проводити   подальше
розслідування справи з новим складом учасників.
       Одночасно з цим, на підставі ч.4  ст.  26  КПК  слідчий  має  винести
постанову про об’єднання справ  проти  Івана  Криворучко  (по  обвинуваченню
його у нанесенні тяжких тілесних пошкоджень) зі справою його  брата,  Андрія
Криворучко, по обвинуваченню  у  за  відомо  неправдивому  повідомленні  про
вчинення злочину (ч.2 ст.383 КК).
      Криворучко   Андрій   має    бути    притягнутий    до    кримінальної
відповідальності за завідомо неправдиве показання тому, що  у  його  показах
містяться цілком неправдиві відомості щодо закінченого злочину  з  вказівкою
на конкретну особу, яка начебто його вчинила (Андрій вказав сам на себе).
      Мотиви цього вчинку ніяк не впливають  на  можливість  притягнення  до
кримінальної відповідальності. Вони можуть тільки враховуватись  у  судовому
засіданні, при розгляді справи.
      Самообмовив Андрій себе у тяжкому злочині (нанесенні  тяжкий  тілесних
ушкоджень), що також дозволяє додатково  кваліфікувати  його  дії  за  ч.  2
ст.383 КК.
      Встановивши факт самообмови слідчий виносить  постанову  про  закриття
справи стосовно Криворучко Андрія по  обвинуваченню  його  за  ст.121  КК  і
виносить постанову про притягнення його як обвинуваченого за ч.2  ст.383  КК
про за відомо неправдиве показання про вчинення злочину.
      Об’єднання відповідно до ст.26 КПК справи проти  Криворучко  Андрія  в
одне провадження з основною справою про нанесення тяжких тілесних  ушкоджень
сприяє повноті і всебічності розслідування та судового розгляду.



                                 ЛІТЕРАТУРА


     1. Науково-практичний коментар кримінального  кодексу  України  від  5
        квітня 2001 року/За ред.М.І.Мельника, М.І.Хавронюка.  –  К.:Каннон,
        2001
     2.  Науково-практичний  коментар  кримінально-процесуального   кодексу
        України /Бюлетень законодавства і юридичної практики України, №4-5,
        1995р.
     3. Вісник Конституційного Суду України № 12 2000р.
     4. Збірка Постанов Пленуму Верховного Суду України з  кримінальних  та
        цивільних справ, К.:Думка, 2000
     5. Вісник академії правових наук України №5 від 1995р, Харків
     6. Альперт С.А. Суб’єкти кримінального процесу, Харків:Одисей, 1998.