Правове регулювання зайнятості на україні - Трудовое право - Скачать бесплатно
Тема: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ НА УКРАЇНІ.
ЗМІСТ.
1. Вступ.
1. Специфіка ринку зайнятості України.
2. Цілі і задачі політики зайнятості.
2. Загальна частина.
1. Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні.
2. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.
3. Порядок отримання допомоги по безробіттю.
3. Висновки.
3.1. Перспективні напрями політики зайнятості.
3.2. Перелік використаної літератури.
4. Задачі.
1. Задача № 1.
2. Задача № 2.
1. Вступ.
1.1. Специфіка ринку зайнятості України.
Проблема державного правового регулювання ринку зайнятості актуальна
не лише для України. В умовах подальшого розвитку науково-технічного
прогресу, всеоб`ємлюючої автоматизації виробництва, її все більш
корпоративного або навпаки - локального характеру дістало місце підвищення
професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва,
неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначені явища та інші
дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в
нашій державі формування ринку праці, яке тики розпочалося, диктує
необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку
перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. Це
не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними
для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством,
але можливо лише при умові їх адаптації до “українських реалій”. В
Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку,
яка визначається низкою факторів:
. Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення.
. Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання
безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно
функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої
незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що
приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке
скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої
сили.
. Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну
платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної
заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив
розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В
результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці
між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить
до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її
пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та
інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне
підтримання підвищеного попиту на робочу силу.
. У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та
місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та
кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні
органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй
обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір
пріоритетів.
З урахуванням вищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні
принципи політики зайнятості.
1.2. Цілі і задачі політики зайнятості.
Державна політика України зайнятості населення базується на таких
принципах:
забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової та національної
належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії,
в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до
здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і
суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю,
створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами
економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних
програм зайнятості;
співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців,
власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними
органів у взаємодії з органами державного управління в розробці,
реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення
зайнятості населення;
міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості
населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних
громадян в Україні.
Але політику зайнятості, якою вона повинна бути не можна зводити лише
до допомоги безробітним, що спостерігаються сьогодні в Україні.
Теоретичною базою для такого явища напевно є дещо звужене трактування
простору ринку праці як сфери, що охоплює виключно безробітних та
вакансії, а не всю сукупність відносин в області зайнятості.
У світовій науці та праві вже давно сформувалося та знайшло практичне
застосування розуміння політики зайнятості як інструмента найбільш повної
реалізації та розвитку трудового потенціалу населення. Засоби, які
спрямовані на допомогу безробітним, складають органічну частину цього
більш загального контексту. Так, документ, що його підготовлено
Міжнародним центром економічного розвитку, розташовує в одній низці із
скороченням безробіття наступні цілі державної політики зайнятості:
. Більш повне використання недовикористовуваної робочої сили;
. Створення можливостей продуктивної та добре оплачуваної зайнятості;
. Інвестиції до людського капіталу з метою збільшення індивідуальної
продуктивності сполученої з адаптацією технологічних процесів до
можливостей працівників;
. Стимулювання механізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу
сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури).
На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу
традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою
звільнення з промислових підприємств. Питання ж найбільш цінної з
людської точки зору довгочасної економічної віддачі частини трудового
потенціалу залишається невирішеним. Враховуючи вищезазначене, наведу
аналіз діючого законодавства України про зайнятість населення та його
відповідність сучасним вимогам та природному стану речей.
2. Загальна частина.
2.1. Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в
Україні.
Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості
населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:
. Кодекс законів про працю України.
. Закон України “Про зайнятість населення”.
. Закон України “Про охорону праці”.
. Закон України “Про колективні договори і угоди”.
. Закон України “Про оплату праці”.
. Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.
Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаю чих
в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не
передбачено законодавством України.
При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України
встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством::
“Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере
участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить
законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного
договору або міжнародної угоди.”
Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України
покладено на вищий орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який
розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери
відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. . З метою
сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці
Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних
депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні
програми зайнятості населення.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що
включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для
повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості
у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці
забороняється. Не вважається примусовою працею військова або
альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка
виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно
до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на
належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу
від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на
небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам
гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне
одержання винагороди за працю захищається законом.
Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян
а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів
про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості
вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання
зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.
2. Аналіз закону України “Про зайнятість населення”.
Цій Закон визначає правові, економічні та організаційні основи
зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також
соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на
працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян,
пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така,
що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. До
зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території
держави на законних підставах:
а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня
(тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від
форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за
кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою
діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть
участь у виробництві;
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління та громадських об’єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній
гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України,
військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони
України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях,
створених відповідно до законодавства України, альтернативну
(невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських
робіт;
е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних
загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та
громадянами похилого віку;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в
Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням
діяльності посольств і місій.
На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу –
безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через
відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством
доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що
шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення
про надання громадянам статусу безробітних приймається державною
службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після
реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають
роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ “Про
порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають
роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови
подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та
перепідготовки”.
Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на
одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння
державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи. До державної служби
зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися усі
незайняті громадяни, які
бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити
місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання
час.
У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути
запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою
кваліфікацію. Для усунення розбіжностей трактування та з метою попередження
суперечностей між державними службами зайнятості законодавець чітко
визначає поняття “підходящої роботи”. Цьому питанню присвячена стаття 7:
для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається
робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації
працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає.
Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала
за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в
галузі відповідної області за минулий місяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж
громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід,
становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії
(спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої
професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу
тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для
громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви
тривалістю понад шість місяців, - робота за спеціальністю, що потребує
попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі
неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією
(спеціальністю).
Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад
шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за
останнім місцем роботи, а робота за основною професією
(спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки
чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії
(спеціальності).
У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією
(спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається
робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням
здібностей, здоров’я громадянина і колишнього досвіду, доступних для
нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням
державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою,
так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи.
За рішенням місцевих Рад народних депутатів, може
встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої
роботи, які посилюють соціальний захист населення.
Згідно статті 5 Закону України “Про зайнятість населення”, держава
забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним
громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують
соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у
тому числі:
а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;
б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або
дітей-інвалідів;
в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх
загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти,
звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової)
служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які
залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося
п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх
замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років,
жінкам - 53 років);
д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового
лікування.
Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві
державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням
центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях,
незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5
процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у
тому числі з гнучкими формами зайнятості.
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств,
установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту,
місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад
зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і
організацій.
У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених
категорій, у межах установленої броні з підприємств, установ і
організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову
у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного
фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для
фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють
робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
3. Порядок отримання допомоги по безробіттю.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання
громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по
безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими
заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за
місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом
центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО. З наказом про
надання чи ненадання статусу
безробітного, розмір і строки виплати допомоги по безробіттю,
відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися під
розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру
зайнятості.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається
відповідно до статті 30 Закону України "Про зайнятість населення".
Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по
безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку
підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості
письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він
не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.
Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з
підпунктом "б" пункту 1 статті 26 та підпунктом "а" пункту 1 статті
29 Закону України "Про зайнятість населення", в тому числі й ті, що
займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають
довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за
попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової
служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на
пенсію, - довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати
посадового окладу та доплати за військове звання.
Якщо у день призначення допомоги по безробіттю громадянин не подав
довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а
військовослужбовець - довідку про розмір і строки виплати посадового
окладу та доплати за військове звання, допомога по безробіттю
призначається у розмірі не нижче встановленої законодавством
мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше
шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого
робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідки
пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок
допомоги по безробіттю не здійснюється.
Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи
власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в
організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією,
реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій,
скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у
державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи
календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням
допомоги по
безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі
зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по
безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті
30 Закону України "Про зайнятість населення" і виплачується з наступного
дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку
за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у
розмірі 75 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи
протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 180
календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в
народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче
встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
З 1 січня 1999 р. цій категорії громадян за умови своєчасної
реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу,
допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у
розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем
роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків - протягом 90
календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 210 календарних днів,
але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному
господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче
встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із
скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх
реєстрації в державній службі зайнятості протягом семи календарних днів
після поставлення на облік у військовому комісаріаті статус
безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого
дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу,
а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі
підпункту "а" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість
населення" до закінчення терміну виплати посадового окладу і доплат за
військове звання.
Громадянам, звільненим з підприємств, установ та організацій у разі
розірвання трудового договору в зв'язку з відселенням або самостійним
переселенням з території радіоактивного забруднення, за умови їх
реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, у
місячний термін після звільнення протягом семи календарних днів
підбирається підходяща робота, а на восьмий день надається
|
