Права профспілок в Україні - Трудовое право - Скачать бесплатно
ПЛАН.
Вступ 2
1. Правовий статус профспілок. 4
1.1 Профспілкові органи як суб'єкти трудового права. 4
1.2. Загальна характеристика статусу профспілок у сфері праці 9
1.3.Принципи діяльності профспілок. 12
1.4.Правове положення профспілок у сфері праці 15
2. Особливості діяльності профспілок в умовах перехідного періоду до
ринкової економіки. 19
3. Профспілки ,як один з гарантів розвитку середнього і малого бізнесу 24
Висновок 28
Список літератури. 30
Вступ
Ситуацію, яка склалась на сьогоднішній день на ринку праці України
можна назвати умовно задовільною. Велика кількість трудових суперечок і
страйків, визначаються насамперед економічними факторами зростанням
інфляційних процесів, недосконалістю організації оплати праці більшій
половині галузей народного господарства. Але причини такого стану справ
нерідко криються і в позаекономічних факторах, що безсумнівно впливають на
рівень соціальної захищеності працюючих.
Соціологічні дослідження показали, що крім низького рівня оплати праці
причинами численних трудових суперечок в Україні є затримки з виплатою
заробітної плати, наприклад в Київській області станом на 1.01. 2004 року
така заборгованість становить 34,8 млн, грн. Мають місце також численні
порушення
трудового законодавства, зв'язані з необґрунтованими відмовами
в прийомі на роботу, незаконними звільненнями працюючих. Порушується
законодавство про індексацію заробітної плати, з метою запобігання масових
вивільнень працівників практикуються “змушені” відпустки без збереження
заробітної плати, що суперечить трудовому законодавству. Одним із таких
прикладів стала ситуація , яка склалась на Білоцерківському шинному заводі
СП ВАТ “Росава “в 2003 році, коли 2 000 працівників були змушені піти в
таку відпустку на 3 місяці.
Всі ці фактори не могли не торкнутись профспілкового руху. Перехід до
ринкової економіки, різноманіття форм власності, жадають від професійних
союзів пошуку інших форм і методів роботи, переосмислення пріоритетних
напрямків діяльності, удосконалювання організаційної структури.
В даний час у профспілках України йдуть складні процеси
пристосування. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації
мають визначений досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а
також володіють для цього засобами, то колективи малих підприємств ,такими
можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних
підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права попираються
роботодавцями. Більш того, власники не зацікавлені в створенні
профспілкового органа на своїх підприємствах.
Отже взявши до уваги всю важливість вище сказаного, я вирішила
написати роботу ,яка являє собою спробу осмислення і аналізу відносин, що
складаються в сфері діяльності профспілкових організацій по захисту
законних прав і інтересів працюючих, визначення ролі профспілок по
підвищенню ефективності функціонування профспілкових органів.
1. Правовий статус профспілок.
1.1 Профспілкові органи як суб'єкти трудового права.
В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні
громадські організації, що об’єднують працівників, зв'язаних загальними
інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній
сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист
прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної
справедливості, ефективної і гуманної економіки.
Відзначимо, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні
організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15
членів профспілки.
Профспілки розглядаються в якості специфічних суб’єктів правової
діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що
встановлює права - і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і
обов’язки, а також гарантії їхнього здійснення (глава ХV1 КзпПУ).
Разом з тим у рамках загального правового становища профспілок
законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в
організації і діяльності профспілок, а з іншого боку - регламентує статус
окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів
підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.
Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять,
як основну функцію профспілок України - захист інтересів людей праці. При
цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація
правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємин між
профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами.
Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від
конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам
до конструктивної взаємодії з ними.
Крім головної - захисної функції - профспілки виконують і
інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші -
делеговані у свій час профспілкам державною.
Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних
профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього
правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль
найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.
Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб’єктів
трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці
органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними
представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних
відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє
інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і
службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при
здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного
трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного
договору).
Кодекс законів про працю УКРАЇНИ закріпив загальні права профспілок
представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування -
виробництво, праця, побут і культуру , а саме:
ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без
попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом
профспілки, діючої на підприємстві.[1]
Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів
працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями
діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються
контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які
було збережено у новому законі.
Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо
встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях
колективних умов праці;
права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права
щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові
органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного
договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної,
регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів
з роботодавцями та їхніми об'єднаннями;
здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду
на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний
узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у
подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом
підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток,
введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до
надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду
профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається
колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом;
заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з
профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових
відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників
(ст. 252 КЗпП). Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні
конкретного підприємства.
В Законі України “Про професійні спілки їх права і гарантії
діяльності” в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок
і їх об’єднань:
- Прово профспілок і їх об'єднань представляти і захищати права та
інтереси членів профспілок.
- Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних
договорів та угод.
- Повноваження профспілок, їх об’єднань, щодо захисту прав громадян
на працю та здіснення громадського контролю за додержанням законодавства
про працю.
- Право П і ПО на забезпечення зайнятості населення.
- Право П і ПО щодо соціального захисту і забезпечення
достатнього життевого рівня громадян.
- У вирішенні трудових спорів.
- На організацію страйків та проведення інших масових заходів.
- На інформацію з питань соціально-економічного розвитку.
- На створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних
та інших організацій.
- У сфері захисту духовних інтересів трудящих.
- Захисту житлових прав громадян.
- Щодо притягнення до відповідальності посадових осіб.
- На громадську та фінансову діяльність
- На власність.[2]
. Необхідно мати на увазі, що представництво інтересів найманих
працівників та службовців у названих вище областях суспільного життя є
одночасно і правом і обов'язком профспілкових органів.
1.2. Загальна характеристика статусу профспілок у сфері праці
Професійні спілки - історично сформована
організаційна форма об'єднання працюючих
Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну
систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама
масова громадська організація.
Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні
громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми
статутами.
Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції
- захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею
відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них
об’єднувалися і об’єднуються трудящі.
Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у
професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних
прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які
об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх
професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на
основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права
(ст. 36 Конституції України).
Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про
професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною
Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері
застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це — КЗпП
(статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160,
161,193,226;глава II"Колективний договір"), Закони України "Про колективні
договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".
Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності"
професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська
організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за
родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).
Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в
сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню
захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних
відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за
участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - морали,
етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії
профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально
не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті
містяться в нормативних правових актах.
Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними
громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм.
прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового
характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в
статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола
суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу
піддаються тільки ті, регулювання яких об’єктивно можливо, економічно,
соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед
профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.
Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у
який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів
працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку
суспільства.
1.3.Принципи діяльності профспілок.
Незалежність профспілок - перший з основних
принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується
- прямою забороною усякого втручання органів державної влади і
посадових осіб у діяльність профспілок,
- майновою самостійністю;
- правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути,
визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність
ст. 14 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”;
- забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів
юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи
Другий принцип - самоврядування передбачене
Законом “Про громадські об'єднання” і рівною мірою відноситься до всіх
громадських об'єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному
вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою
внутрішню діяльність.
Третій принцип - добровільність об'єднання в профспілки закріплений
як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом “Про
громадські об'єднання”.
Четвертий принцип - рівноправність профспілок ст.10 ЗУ ”Про
професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” ; означає, що усі
профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від
чисельності,і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов
відображення і профспілковий плюралізм - наявність не одного, а декількох
профспілок.
П'ятий принцип - законність створення і діяльності випливає із
законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом “Про громадські
об'єднання”.
Варто мати на увазі, що в правову основу діяльності профспілок
входить як власне законодавство про них, права і гарантії їх діяльності,
так і трудове законодавство в цілому, оскільки воно використовується
профспілками для захисту прав і інтересів працівників.
Визначальну правову основу діяльності профспілок складає законодавство
яке міняється, удосконалюється в залежності від розвитку суспільних
відносин, у яких вони беруть участь, від основних економічних відносин -
від відносин власності, соціально-політичної обстановки в країні.
У зв'язку з цим відбувається перегляд прав профспілок.
Таким чином, основні тенденції розвитку законодавства про
профспілки, їх прав і гарантій містяться в наступному:
по-перше, що воно проводиться у відповідність з існуючими суспільними
відносинами;
по-друге, у відмові від невластивих профспілкам, як громадській
організації повноважень;
по-третє, у збереженні, зміцненні і розширенні прав, дозволяючих
профспілкам надійно відстоювати соціально-трудові права й інтереси
працівників[3]
1.4.Правове положення профспілок у сфері праці
У сферу трудового права входять зв'язані з працею відносини профспілок
з роботодавцями, їхніми об'єднаннями і представниками, а також з державними
органами місцевого самоврядування. Ці відносини входять у предмет трудового
права як тісно зв'язані з трудовими відносинами.
Права профспілок у сфері праці - основна частина їх правового статусу,
тобто сукупності прав і обов'язків в усіх областях.
Крім прав у сфері праці профспілки наділені значними правами в сфері
дії інших галузей права: правами юридичної особи, правом власності, участі
в правотворчому процесі ( стосовно норм трудового права)
Наявність у профспілок правового статусу не суперечить їх суспільній
природі. Зберігаючи цю якість, профспілки користуються визначеними правами,
встановленими державою.
Законодавчо закріплене положення профспілок у сфері праці (трудо-
правовий статус) являє собою загальну міру юридичних можливостей даної
організації і її органів в указаній сфері діяльності, служить джерелом
суб'єктивних прав і обов’язків профспілкових органів у правовідносинах. Як
базова категорія вона характеризує межі юридичної важливості діяльності
профспілок у цій області, служить еталоном правомірності дій профспілкових
органів, повноти здійснення наданим їм юридичних повноважень.
Створення трудо-правового статусу профспілок характеризується обсягом
закріплених за ними юридичних можливостей. Статус профспілок у сфері праці
як частина їх загального статусу на сучасному етапі містить у собі
стабільні риси їхнього правового положення з особливими, характерними саме
для даного етапу. Стабільність, наступність змісту трудо-правового статусу
профспілок обумовлені самим існуванням трудових відносин між працівниками і
роботодавцями, необхідністю захисту прав і інтересів працівників у цих
відносинах.
Найбільш стабільна частина статусу - права профспілок по
представництву інтересів працюючих, участі в регулюванні трудових відносин,
контролю за дотриманням законодавства про працю й охороні праці ст.19,20,21
ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.
Динаміка статусу, його розвиток відбувається за рахунок реалізації
наданих профспілкам прав, залучення у статус прав, яких раніш не було, у
зв'язку з розвитком економічних і соціальних відносин, виключення з нього
деяких прав, що не відповідають сучасним умовам. Радикальні зміни у статусі
профспілок відбуваються в зв'язку з переходом на нові економічні рейки,
упровадженням нових принципів управління економікою в умовах різноманіття
видів власності й організаційно-правових форм підприємств.
У статус суб'єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і
юридичні обов'язки.
Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості:
по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки,
вони випливають із захисної функції цієї громадської організації,
спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані
профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива
юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в
нерозривній єдності;
по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї
інтереси профспілки повинні представляти і захищати;
по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації
наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;
по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед,
силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.
Профспілки як громадська організація не відповідають перед державою за
реалізацію своїх прав і обов'язків (Виключенням є майнова відповідальність
в суді за проведення страйку, визнаного судом незаконним.) Але тут юридична
відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства, носить
усе-таки цивільно-правовий характер). Держава впливає на здійснення
профспілками їх прав та обов'язків шляхом сприяння реалізації наданих їм
прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.
До юридичної (дисциплінарної) відповідальності можуть бути притягнуті
звільнені від основної роботи в організації працівники профспілкових
органів, винні в тім, що права профспілок не здійснюються. Юридична
відповідальність таких осіб настає за поданням профспілкових органів як
роботодавців.
Права і обов'язки профспілок ,як особлива категорія містять одночасно
юридичну можливість і зобов’язання. У нормативних правових актах містяться
права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу
потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що
без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане
використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне
права, так і єдину категорію прав-обов'язків.
Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне
значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні
обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації
профспілки повинні використовувати надані їм права.[4]
2. Особливості діяльності профспілок в умовах перехідного періоду до
ринкової економіки.
Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і
потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в
перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема -в Україні, вона
виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх
дій, скорочення чисельності їх членів. Як показує практика, система
соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому
стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових
відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім
незахищеними. Це підтверджують дані соціологічного обстеження ринку праці в
2002 році.
У ході обстеження працівниками 246 підприємств п'яти регіонів України було
задане питання про те, хто їх захищає. Більш 13 відсотків опитаних
відповіли, що ніхто, а 16 - що захищають самі себе. Таким чином, понад
чверть працівників не розраховують на захист, а змушені самі шукати шляхи
для вирішення своїх проблем і конфліктів.
Досвід країн з розвинутою соціально - орієнтованою ринковою економікою
показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових
відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками
- потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах
вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників,
так і роботодавців.
Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні
претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників.
Разом з тим, судячи з результата обстеження, самі працівники не часто
знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки
13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників
сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.
Здавалося би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку,
адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав
найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і
зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту! Що
стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати
трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.
Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових
лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У
даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-
трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних.
Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно
відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.
Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з
числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще
залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають,
або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по
роботі).
З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки
усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають
належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина
опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації
підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних
рішень у трудових суперечках.
З іншого боку, відповіді профлидерів говорять як про пасивність і
небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації,
так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має
інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв'язку
виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники
самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.
Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у
профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної
плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не
на першому місці.
Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони
здоров'я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання
продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з'ясовано, то
незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де
навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той
факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у
народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських
дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.
Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати
виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо
це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58
процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть
відповідальність за господарські невдачі.
Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені
профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від
зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно
складаються з кількох осіб, що залежать від волі “роботодавця”, і бояться
втратити роботу.
|
