Поняття та форми державного устрою - Теория государства и права - Скачать бесплатно
[email protected]
ЗМІСТ
сторінка
ВСТУП
...........................................................................
3
1. Форма держави
........................................................ 5
1.1 Форми та поняття державного устрою ............. 7
1.2 Форма державного правління .............................. 14
1.3 Види політичних режимів .................................... 21
2. Форма держави Україна .........................................
28
ВИСНОВКИ
................................................................... 29
ЛІТЕРАТУРА
.................................................................. 31
ВСТУП
Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що
вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший
бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на
визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у
своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні
функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з
цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів
вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.
Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не
обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи
напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави
різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової
дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку,
основні ознаки й істотні характерні риси.
Таким чином, теорія права і держави — це суспільна наука про
закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості
і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-
політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.
Марксистко-ленінська теорія вважає основною причиною виникнення
держави розкол суспільства на протилежні класи з непримиренними
протиріччями. З цієї причини офіційна радянська історіографія довгий час не
визнавала державність скіфів. Тим часом наявність держави язичеських
слов'ян ніяк не оспорювалось.
Другий помилковий наслідок з даної посилки полягав в тому, що всі
держави древнього світу повинні були бути неодмінно рабовласницькими. Тому
кастова чи інша стратифікація необґрунтовано ототожнювалися з
рабовласництвом.
На цих позиціях стоїть і сучасна теорія держави.
Незважаючи на те, що представники різних класів, страт, каст
виявлялися далеко не в рівному становищі, держава все-таки завжди виникала
в зв'язку з необхідністю задоволення загальних інтересів населення: захисту
від зовнішніх нападів, забезпечення суспільних робіт, санітарних умов і
т.п.
Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-
якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з
ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога,
виходить, вона повинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класового
ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна
теорія походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику
родину, що опікує підданих, як батько своїх дітей. Договірна теорія Руссо
надає владі тільки ті повноваження, якими її наділяють громадяни, "що
домовилися". Теорія, що затверджує владу держави через згоду підданих на
підпорядкування, і теорія правової держави, що вимагає обмеження влади
законом, вимогами справедливості, правами людини, відбивають хоча і
правильні, але сугубо ідеологічні і психологічні основи виникнення і
функціонування держави.
Держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють її
територію, незалежно від їхньої приналежності якому-небудь роду чи племені.
Це означає, що держава має свою територію, визначає її границі і захищає
від нападу ззовні. Постійне населення даної території, як правило, має
стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства або громадянства і
користається його захистом усередині країни і за її межами. Державна влада
поширюється і на іноземних осіб, що знаходяться в країні і які не мають
громадянства. Однак вони мають особливе правове положення.
Актуальність роботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою
різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому
напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.
Мета роботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія
держави і права” з питання “Поняття та форми державного устрою”.
Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою,
розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного
режиму.
Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних
джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних
видань.
Форма держави.
Ознаки держави, спочатку виражені в її передумовах, у ході
історичного процесу розвиваються у форму держави.
Форма держави - це її устрій, що виражається в характері політичних
взаємин між людьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі
управління ними (політичний режим), у способах організації вищих органів
державної влади (форма правління) і в адміністративно-територіальному
розподілі держави (форма територіального устрою).[1]
Кожна держава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє
оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту.
Питання про форму держави є питанням, як організована державна влада, яка
система державних органів існує, які існують форми правління, які
взаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-
територіальний устрій держави і методи управління державою і суспільством.
Форма держави є спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною
формою економічного і соціального розвитку суспільства.[2]
Форма держави характеризується трьома основними елементами:
V формою державного правління,
V формою державного устрою
V формою політичного режиму.
Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. Всі три
елементи складають форму держави в широкому значенні цього поняття. В
вузькому значенні під формою правління розуміють тільки форму державного
правління.
Форма правління — це організація верховної влади в державі, характер
і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями,
класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форм
демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від
наявності виборних органів тощо. За формами правління всі держави
поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.
Державний устрій — це територіальна організація державної влади,
поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління
суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і
їх спільними вищими державними органами. За державним устроєм всі держави
поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава,
до складних — федерація, конфедерація, імперія.
Політичний (державний) режим — це сукупність або система методів, за
допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він
характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням
державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою
політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні і
авторитарні.
1.1 Форми та поняття державного устрою.
Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх
взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються
поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій -
історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті
заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в
принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на
визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були
будуватися і державні органи, що керують людьми.
Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і права
зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати
ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним
ознаками.
Державний устрій — це територіальна організація державної влади,
поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління
суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і
її спільними вищими (центральними) державними органами.[3]
У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий)
і складний.
Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не
мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних
міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є
прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав
відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.[4]
Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з
окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і
суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило,
добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по
суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав
належать федерація, конфедерація і імперія.
Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що
підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не
включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині
конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади
(один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує
одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія,
Естонія, Туреччина і т.д.).
У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються
на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих
державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром
чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування.
Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності
виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних
питань.
Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи
державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих
проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг
автономії.
Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в
себе інші державні утворення.
Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не
конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види
(класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат
і унія.
Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна
держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі,
здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний
захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу.
Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за
традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво
нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про
її територіальну організацію.
Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній
розрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у
формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й
імперії.
Конфедерація - постійний союз держав, що утвориться для досягнення
конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можуть
бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з
боку "третьої" держави і т.п.
Вступивши в конфедеративний союз, держава цілком зберігає свій
суверенітет і продовжує виступати самостійним суб'єктом у всіх зовнішніх і
внутрішніх справах. За таких умов органи конфедерації не мають імперативної
влади стосовно членів, які входять в союз і прийняті ними рішення стають
обов'язковими для держав, що вступили в союз, тільки після підтвердження
цих рішень власними органами влади. Як правило, конфедерація не має єдиної
армії, законодавчих органів, єдиного громадянства, єдиної системи податків,
бюджету, грошової одиниці. Конфедерації варто відрізняти від коаліцій, що є
власне кажучи оборонними чи наступальними союзами. У відмінності від них
конфедерація є відносно постійним утворенням, що має державно-правовий
характер і конфедеральні органи управління і розповсюджуючи свою владу не
тільки на зовнішні справи.[5]
Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для
досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових
сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.
Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства,
громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація
не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів.
Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її
суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом
вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія
знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з
1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[6]
Прикладами конфедерацій також можуть служити Німецький союз з 1815 по
1867 р., Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. і ін.
Федерація - союзна держава, що поєднує кілька держав або державних
утворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який
має свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На
відміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом,
федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією,
системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація -
саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітету
вхідних у неї державних одиниць.
Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили
єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого
суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація
відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну
територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд,
спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову
систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини
федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні:
централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.
Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити
певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська
Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них
розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.
Ряд державознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не є
суверенні. Їм наданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає в
більш-менш широкій участі в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема,
на думку Георга Єлинека, «правопорядок союзної держави заснований на
конституції, що є її власним законом і може бути змінена тільки законом
союзної держави, але аж ніяк не волею - хоча б і усіх - окремих держав,
виявленою в інших, окрім установлених конституцією, формах. У межах
панування союзної держави окремі держави утрачають свій державний характер.
У цих межах їхня діяльність або зовсім припиняється і замінюється власним
управлінням союзної держави, або вони одержують характер самоврядних
корпорацій на зразок комунальних союзів, оскільки здійснюють управління за
посередництвом своїх органів, відповідно до законів і під контролем союзної
держави». На користь цієї точки зору свідчить і те, що у федерації
територія і населення окремих держав часто об'єднані в нерозривне ціле:
територія окремих держав є територія федеральної держави, народи окремих
держав - її єдиний народ.[7]
Однак державна влада федерації в кінцевому рахунку виходить від влади
держав, що ввійшли в її склад. Це може виявлятися в різних формах. Іноді
уряди вхідних у федерацію держав утворюють вищу владу союзної держави.
Іноді із середовища єдиного народу як суб'єкта федерації вибираються органи
федеративної влади, наприклад, президент. Але й у цьому другому випадку
державам надані права участі в здійсненні союзної державної влади.
Наприклад, у всіх республіканських союзних державах одна з палат парламенту
функціонує як представницький орган членів федерації. Більш того, у деяких
з них рівність суб'єктів федерації виражається в наданні кожній державі -
члену рівного числа депутатських місць, найчастіше окремі держави, що
входять у федерацію, мають вирішальний голос при зміні конституції.
Це свідчить про велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв,
частина з яких, історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення
ряду федерацій в унітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 - 1991 р.,
можлива й інша тенденція до перетворення федерації в конфедерацію і навіть
до її повного розриву. У принципі можна затверджувати, що федерація -
об'єднання держав, суверенних остільки, оскільки їхній суверенітет не
обмежений суверенітетом федеративної держави.
Об'єднання монархічних держав існують у формі особистої чи реальної.
Загальним в обох формах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархів
двох чи декількох держав в одній особі.
Особиста має підставою випадковий, ненавмисний збіг незалежних друг
від друга прав на корону в декількох державах на основі різних порядків
престолонаслідування. Вона продовжується доти, поки ці різні правомочності
персоніфіковані в одній особі. Як тільки за законом корона знову переходить
до інших осіб, особиста унія негайно ж припиняється. Так, у минулому
столітті припинилася особиста унія між Великобританією і Ганновером у 1837
р., між Нідерландами і Люксембургом у 1983 р. унаслідок розходження системи
престолонаслідування - когнатичної у Великобританії і Нідерландах і
агнатичної у Ганновері і Люксембурзі. При цьому в двох перших державах на
престол вступали жінки, що у двох інших державах узагалі виключалися з
престолонаслідування.
Політичне значення особистих уній може виявитися значним і привести
до повного злиття різних держав (Кастилія й Арагон, Англія і Шотландія й
ін.). Між державами, об'єднаними загальним монархом, неможлива війна. Однак
у більшості випадків якого-небудь істотного зближення між ними не
відбувається.
Реальна унія виникає в результаті угоди держав, у силу якої в них
з'являється загальний монарх. Члени реальної унії незалежні друг від друга,
і з'єднання не обмежує їхніх суверенітетів. Не утвориться ні загальної
території, ні єдиного підданства, ні загальних законів, ні загальних
фінансів і т.п. Представляючи власне кажучи міжнародно-правову угоду, вона
має значення переважно в області зовнішніх зносин, виступає як військовий
союз, як носій єдиної зовнішньої політики і т.п.
Реальні унії з'являються лише в Новий час, тому що припускають
розвитий монархічний порядок і єдність держави, що оформилася. З політичної
точки зору вони дуже часто являють собою результат прагнень заснувати єдину
державу.
Реальними були унії між Норвегією і Швецією (1815 р.), Австро -
Угорщина.
Реальні унії припиняються або через перетворення в єдину державу, або
через розширення союзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах корона
переходить до інших монархів конституційним чи іншим шляхом.
Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь
залежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні в
імперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки
мало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті,
становище, зрозуміло, істотно міняється.
Деякі державознавці прийшли до висновку, що в складових частин
імперії ніколи не було єдиного державно - правового статусу.
Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави
або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії.
Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає
примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія
Олександра Македонського, Російська імперія.
Коло імперій досить широкий. Вони існували в усі історичні епохи.
Імперіями минулого і Римська держава останнього періоду свого існування, і
Великобританія, і Росія.
Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття
приєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутих
державознавством.
Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, як
думають багато хто, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940
році.
1.2 Форма державного правління.
Форма державного правління — це організація вищих органів державної
влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з
політичними партіями, класами і соціальними групами.
Форма правління - організація верховної державної влади і порядок її
утворення. Характер форми правління в кінцевому рахунку залежить від типу
суспільства. У суспільствах, не зв'язаних економічними узами обміну і
змушених поєднуватися за допомогою централізованої державної влади,
природною формою правління представляється монархія. Там, де форма
правління не сполучена з ієрархічною системою феодальної власності на землю
і її верховного власника в особі самого монарха, вона приймає вигляд
деспотії. Для суспільств, заснованих на обмінних відносинах між вільними,
політично рівними суб'єктами - власниками, характерна республіканська форма
правління.[8]
Форма правління обумовлюється також конкретним розміщенням соціально
- політичних сил і результатами боротьби між ними (дія цього фактора
особливо яскраво виявляється в революційні періоди, доказом чого може бути
падіння монархічних режимів у результаті Великої французької революції 1789
р. або Лютневої революції 1917 р. у Росії); історичними особливостями
окремих країн (поза історичним контекстом неможливо пояснити існування в
сучасній Великобританії парламентської монархії); особливостями культури
народу, що акумулює історичний і політичний досвід, звичаї і навички життя
в умовах тієї чи іншої держави (наприклад, труднощі, що зустрічає на своєму
шляху становлення демократичної форми правління в Росії багато в чому
можуть бути пояснені специфікою її загальної і політичної культури);
впливом у країні політичних процесів, у тому числі військових (зміна форм
правління в ряді східноєвропейських країн у результаті Другої світової
війни мали своєю передумовою присутність у цьому регіоні Червоної
армії).[9]
Політичний режим, будучи самообумовлений тими ж соціальними
факторами, впливає на форму правління більш опосередковано, визначає ті її
мінливі риси, що зв'язані з історично конкретними політичними ситуаціями в
державі.
Це пояснює, чому неможливий прямий перенос політичної форми, що
історично виникла в одній країні, в інші країни, хоча цілком можливе
використання світового і приватного досвіду окремих народів з його
наступною адаптацією до конкретно - історичних умов тієї чи іншої держави.
Теорія держави, фіксуючи в її історії реально виникаючі форми
правління, виробила декілька їх класифікацій. Найбільш розповсюджена з них
- це розподіл форм держави по числу правлячих осіб. Якщо влада належить
одному - монархія, якщо багатьом - аристократія, якщо усім - демократія,
або республіка. Існування такої класифікації відзначено ще Геродотом у його
оповіданні про суперечку між Отаном, Мегабізом і Дарієм про те, яку форму
правління варто установити в Персії після убивства Лже-Смердіса. Також і
критика цього розподілу має досить давню історію, виходячи від Платона й
Аристотеля. Перший з них розрізняв форми правління в залежності від
переваги в державі трьох чеснот: мудрості, мужності і помірності, другий -
у залежності від співвідношення правильних або перекручених видів
правління, оголошуючи правильними ті, у яких особистий інтерес правителів,
хто б вони не були, підлеглий загальному інтересу держави, і, навпаки,
перекрученими - ті, у яких переважає особистий інтерес.
|
