Нормы права и другие социальные нормы - Теория государства и права - Скачать бесплатно
К У Р С О В А Р О Б О Т А
з дисципліни
“Теорія держави та права”
на тему:
“Норми права та інші соціальні норми”
Виконав:
Викладач:
м. Дніпропетровськ
2001
П Л А Н
Вступ…………………………………………………………………..3
1. Поняття та ознаки соціальних норм……….……………..5
2. Види соціальних норм та їх характеристика………….11
3. Норми права як особливий різновид соціальних
норм……………………………………………………………….20
Висновки…………………………………………………………….28
Література..…………………….……………………………………30
В С Т У П
В умовах формування правової держави в Україні зростає значення
соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття
загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша
складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування
певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих
варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений
суспільством.
Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та
поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні
властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової
держави передбачає поступове перетворення права на головний важель
стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний
зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема
є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.
Предмет дослідження в роботі - норми права в системі нормативного
регулювання.
Метою роботи є дослідження норм права в системі нормативного
регулювання.
З огляду на поставлену мету перед роботою стоять наступні завдання:
. розкрити поняття соціальних норм та показати їх ознаки;
. порівняти соціальні норми та технічні норми, виявити спільне й
відмінне в них;
. показати види соціальних норм та їх ознаки;
. розкрити природу та специфіку сутність норм права;
. розглянути норми права в їх взаємодії з іншими соціальними
нормами.
Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається із
вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури.
1. Поняття та ознаки соціальних норм
Для регулювання поведінки людей та їх об‘єднань у суспільстві
формуються певні правила поведінки, що орієнтують на досягнення тієї чи
іншої мети. Ці правила, що покликані регулювати життя суспільства,
забезпечувати в ньому стабільність і бажаний порядок, називаються
соціальними нормами.
Соціальні норми “здійснюють нормативне регулювання поведінки суб‘єктів
шляхом встановлення діянь дозволених чи недозволених, здійснюють визначення
умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється,
визначаються суб‘єкти, на яких за певних умов поширюється правило
поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою”[3, 145].
Призначенням соціальних норм є упорядкування поведінки суб‘єктів, що
забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин.
На основі цього учасники цих відносин можуть прогнозувати свою поведінку та
поведінку інших суб‘єктів у ситуаціях, передбачених конкретними соціальними
нормами.
Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують
і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика,
техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.
Найбільш суттєвими ознаками соціальних норм є наступні:
1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного
характеру - соціально-вольові норми, що історично склалися або
цілеспрямовано встановлені. Вони направляють поведінку людей відповідно до
закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять
однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий
механізм типових масштабів поведінки.
2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають
конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб направляти поводження
людей у рамках відношень даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають
відповідні суспільні відносини.
3. Правила поводження приписувального характеру -
загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки.
4. Правила поводження, що забезпечуються певними засобами впливу на
поведінку людей (навичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом,
державним примусом).
Соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і,
концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя,
передаються з покоління в покоління.
“Формуючись та утверджуючись різними шляхами, але загальним є те, що
вони відбивають досвід різних варіантів поведінки суб‘єктів у тих чи інших
ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант
поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди”[8,
11].
Отже, “соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, -
це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей
відповідного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що
найшвидше веде до бажаних успіхів” [3, 146].
Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер,
пов‘язану із взаємовідносинами між людьми, їх об‘єднаннями, соціальними
групами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних,
медичних, біологічних тощо, які встановлюють порядок поводження людей з
штучними або природними об‘єктами, а також явищами природи (див. таб. 1).
Таким чином, сутність соціальних норм більш яскраво проявляється у їх
зіставленні із норми технічними.
Технічні норми регулюють діяльність людини по використанню природних
ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води й ін.) і знарядь
праці. Соціальні норми регулюють відношення людей один з одним.
Таб. 1. Соціальні норми у співвідношенні із технічними та санітарно-
гігієнічними
|Технічні норми |Пов‘язані з найбільш ефективним впливом людини|
| |на природу, навколишній світ |
|Санітарно-гігєнічні, | Забезпечують правильне функціонування |
|біологічні норми |людського організму і запобігання хворобам |
|Соціальні норми |Регулюють відносини між людьми, поведінку, що |
| |має соціальний характер |
“Технічні норми займають своєрідне місце в системі соціального
регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відношення між людьми і
природою, технікою (людина і комп'ютер, людина і знаряддя праці, людина і
виробництво), тоді як соціальні норми - відношення між людьми і їхніми
об'єднаннями”[10, 284].
Технічні норми - правила, що вказують на найбільш економічні й
екологічно нешкідливі методи, прийоми і способи впливу людей на
матеріальний світ, їхню роботу з технічними і природними об'єктами. Тобто
це правила доцільного користування предметами природи, знаряддями праці і
різними технічними засобами. Наприклад, правила виконання будівельних
робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.
Технічні норми засновані на пізнанні законів природи, особливостей
технічних об'єктів (знарядь виробництва й інших) і являють собою специфічну
мову спілкування людини з матеріальними об'єктами. Недотримання технічних
норм приводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії
людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичної
установи користуватися одноразовими шприцами може привести до інфікування
хворого на СНІД, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній
машині не дасть потрібного результату.
“Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони
поводження людей або ні, то їх можна визначити як сугубо технічні і
протиставити соціальним нормам. Тобто чисто технічні норми як абстракція,
відволікання від суспільних відносин, мають таке ж значення, як правила
математики й інших несоціальних утворень. Наприклад, правила поводження з
комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.ін.”[9,
23].
“Як тільки технічні норми стикаються з поводженням людей і люди
починають співвідносити свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки
технічні правила стають загальними правилами поводження (нормами), вони
набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни - технічні
норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є
різні правила, що установлюють вимоги до якості продукції, товарів і
гарантії їхньої якості. Ці технічні правила розраховані на відношення
суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і в
сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер”[10, 285].
Отже, спільне в технічних і соціальних нормах - їхній зв'язок із
діяльністю людини. Розходження технічних і соціальних норм - в об'єктах і
методах регулювання.
Соціально-технічні норми мають наступні ознаки (за О.Ф. Скакун):
. обумовленість законами природи і техніки;
. невираженість соціального характеру (не є чисто соціальними);
. невираженість заходів суспільного забезпечення (правових, моральних
і інших санкцій);
. винятковість використання.
Деякі технічні норми, що діють у матеріально-виробничій і
управлінській сфері, які набули соціального значення, набувають правової
сили, тобто стають техніко-юридичними з ознаками обов'язковості й охорони
державними мірами, аж до примусу. При цьому вони не утрачають свого
організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної
безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту,
енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин,
поводження зі зброєю і т.ін.
До технічних норм належать:
1. Будівельні норми і правила (СНІПи);
2. Державні стандарти (ДСТ);
2. Технічні умови виробництва якийсь продукції;
3. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;
4. Норми витрати сировини, палива, електроенергії й ін.
Соціально-технічні норми можуть стати техніко-юридичними, що
відбувається у двох випадках:
1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст
соціально-технічних норм, дотримання яких признається юридично
обов'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації України
«Про затвердження форми податкової декларації і порядку її заповнення і
подачі». Інший приклад: інструкція з дотримання технічних правил
працівниками атомної електростанції. Вона містить соціально-технічні норми,
що мають формально-обов'язковий характер для адресата, і охороняється
державою. Інструкція до електробритви такого характеру не має.
2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає
до них (інструкцій і т.ін.), але установлює відповідальність за порушення
їх змісту. Вони носять бланкетний або відсильний характер. Так, відхилення
від заборон по техніка безпеки, промислової санітарії й інших правил
охорони праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити
адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.
Не можна протиставляти юридико-технічні норми нормам соціальним, тому
що усі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відношення
тільки між особистостями, групами, суспільством і державою (але не
відношення між особистістю і річчю або явищем природи) і в цьому змісті
вони соціальні. “Їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальних
норм із технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і
управлінській сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми
не можуть не набувати характеру соціальних, а потім - і якості юридичних
норм” [10, 287].
2. Види соціальних норм та їх характеристика
Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин
обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй
сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального
регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою
виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи.
Види соціальних норм виділяються за різними критеріями, на приклад,
за сферами дії:
. економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто
зв'язані з взаємодією форм власності, із виробництвом, розподілом і
споживанням матеріальних благ;
. політичні: регулюють відношення між класами, націями, народностями;
зв'язані з їхньою участю в боротьбі за державну владу й у її
здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами
політичної системи;
. релігійні: регулюють відношення в сфері релігії і між різними
релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування
Бога;
. екологічні: регулюють відношення в сфері охорони навколишнього
середовища й ін.
Основними видами соціальних норм за регулятивними особливостями є:
. моральні норми;
. звичаєві норми;
. правові норми;
. корпоративні норми (див. мал. 1).
Розглянемо головні ознаки тих соціальних норм, які найбільше впливають
на регулювання суспільних відносин у сучасних умовах.
Мораль – це система норм і принципів, що виникають із потреби
узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом,
соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поводження людей
відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями,
традиціями, вихованням, силою суспільної думки.
| | | | | |
| | |Види соціальних норм | | |
| | | | | |
| | | | | | | | | |
| | | | | | | | | |
| |моральні | | | | | |корпоративні | |
| | | | | | | | | |
| | | | | | | |
| | |звичаєві | |правові | | |
| | | | | | | |
Мал. 1. Види соціальних норм (за регулятивними особливостями)
Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних
норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона
охоплює майже всі сфери життя - економіку, політику, право й інші. За
допомогою моралі погоджується поводження особистості з інтересами
суспільства, долаються протиріччя між ними, регулюється міжособистісне
спілкування. З найдавніших часів відоме «золоте правило» моралі: «(не)
чини стосовно інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони чинили стосовно
тебе».
У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних
принципів. Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, що
визначається моральною і правовою культурою суспільства. Правда, жодне
суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.
Можна виділити спільні риси моральних та правових норм:
1) вони діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними
нормами;
2) переслідують єдину мету - встановлення і підтримка порядку в
суспільстві;
3) мають єдине функціональне призначення - впливати на поводження
людей, регулювати їхні відношення, формувати масштаби (еталони, стандарти)
поводження;
4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами
поводження загального характеру;
5) мають єдину духовну природу, загальний ціннісний стрижень -
справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням
справедливості, що лежить у підставі норм моралі. Останні, у свою чергу,
були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства. Але і тоді
норми права і норми моралі протистояли сваволі й анархії.
Звичаєві норми - правила поводження, що склалися унаслідок фактичного
їхнього застосування протягом тривалого часу (це основна форма регулювання
відношень у додержавному суспільстві).
Звичаєві норми мають наступні ознаки:
. етнічний характер;
. колективістський характер;
. моральна обумовленість;
. зв'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;
. підкреслена публічність і ін . [10, 291].
Дотримання звичаєвих норм забезпечувалося мірами суспільного впливу на
порушника (смертна кара, вигнання з роду, позбавлення вогню і води й ін.)
або схваленням мір, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його
рідними або членами роду (кровна помста).
У державі звичаєві норми були санкціоновані державою:
1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай
служив підставою для рішення суперечки (англо-американський тип правових
систем).
Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця
норма повинна була:
. виражати тривалу правову практику;
. відбивати однакову практику - як дії, так і бездіяльності;
. утілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні
ситуації.
Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.
2. Шляхом включення звичаю в законодавчі акти рабовласницьких і
феодальних держав, що склали найдавніший шар права - звичаєве право (романо-
германський тип правових систем та ін.).
Для набуття юридичної чинності норма-звичай:
. не повинна суперечити закону;
. повинна його доповнювати і як би «оживляти»;
. не може підміняти закон.
Після санкціонування державою звичаєвої норми (правовий звичай), її
дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі
включали звичаєві норми, що після надання їм письмової форми набули більш
стійкого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі установив: якщо
син ударить батька, йому потрібно відрубати руку. Якщо раніше були сумніви
у відношенні даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив
це покарання важко зрозумілим, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли
відрубування руки сина було визнано пізніше надто суворим покаранням.
Звичаєве право - система правових норм, що засновується на звичаєвих
нормах, які діють у суспільстві в результаті тривалого застосування,
санкціоновані державою і забезпечуються її примусовою силою (у разі
потреби).
Звичаєве право сформувалося на ранніх щаблях розвитку суспільства, у
період розпаду родового ладу. Виникаючі в товаристві протиріччя викликали
потребу у фіксації сформованих відношень у формі різних нормативних
установлень (Російська правда, Алеманська правда, Саличеська правда та
інші). Перші писані закони, засновані на нормах-звичаях, повинні були
робити враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття
впевненості в справедливості.
Згодом звичаї минулого (кровна помста, виклик на дуель) поступово
трансформувалися відповідно соціально-економічному ладу суспільства і
дотепер продовжують грати досить істотну роль, особливо на рівні
повсякденної свідомості, у правосвідомості.
“Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються»,
де звичайне право грає головну роль у регулюванні земельних, сімейних і
спадкових відношень (країни Океанії, тропічного поясу африканського
континенту, деякі азіатські країни), однак у жодній з них правові звичаї не
є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни
керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими
державою. Наприклад, у Папуа-Нової Гвінеї діють як норми звичайного, так і
норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців
Північно-західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив
зробили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного
(звичайного) права, що проявилося
|
