статистика укр контрольная - Статистика
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
КУРСОВА РОБОТА
З навчальної дисципліни: «Нормування праці»
Тема: «Система вдосконалення організації та нормування праці
управлінського персоналу підприємства та її ефективності»
Виконала:
Студентка V курсу
групи МУЕП (2,6з)
Факультет: ІМБ
ХОЦИНСЬКА Ю.А.
Перевірив _____________
_______________________
м.Київ
2007 рік
1. Індексний метод.
Принципова відмінність індексного методу від найбільш близьких до нього
методів відносних і середніх величин полягає в системному підході до
дослідження явищ на основі об'єктивно існуючого між ними взаємозв'язку.
Разом з тим, у даних методів є формальна схожість, що зумовлює дискусії
про те, до яких методів відносити ті або інші схожі прийоми обробки
статистичних даних. Зокрема, існує багато точок зору на так звану проблему
індивідуальних індексів, тобто індексів, що відносяться до окремих
елементів сукупності.
Досі немає чіткого визначення індивідуальних індексів, хоч в індексному
методі вони використовуються досить широко. Наведемо деякі приклади.
Л.С.Казінець визначає індивідуальні індекси як відносні показники,
обчислені "за ознакою однорідності натуральної форми одиниць сукупності,
що вивчається; складні явища, на його думку, можуть бути розкладені на
такі прості елементи, які певною мірою є однорідними. Показники, що
характеризують зміну більш або менш однорідних елементів складного явища,
називаються індивідуальними індексами" Інакше кажучи, тут має місце повна
ідентичність між категоріями "відносні величини" та "індивідуальні
індекси".
Більш виважену позицію займає Г.Бакланов, який стверджує, що "не всяка
відносна величина може бути названа індексом. Індексами можна вважати лише
такі відносні показники, які характеризують зміну явищ у часі (тобто
динаміку), результат порівняння явищ у просторі (територіальні індекси).
Характерно, що, обчислюючи індекси, ми зіставляємо у часі або в просторі
явища одного і того ж економічного змісту. Не можна тому вважати індексами
відносні показники структури (відношення частини до цілого), інтенсивності
або координації". Звідси випливає, що відмінності між індексами і
відносними величинами існують, але лише в певній частині. Однак, там, де
має місце співвідношення "явищ одного і того ж економічного змісту",
відмінності між ними ніби зникають. У зв'язку з цим правомірно виникає
запитання: якщо між індивідуальними індексами і відносними величинами або
їх частиною відмінностей дійсно немає, навіщо ж вводити в практику
подвійну термінологію і навіщо ці показники повторюються в декількох
розділах теорії статистики під різними найменуваннями?
Отже, є підстави визнати, що відмінність між індивідуальними індексами і
відносними величинами існує, але знову-таки, все залежить від того, який
підхід до дослідження динаміки явищ: системний або позасистемний. При
системному підході відносні величини неминуче перетворюються в
індивідуальні індекси, оскільки за ними обчислюються складні індекси, що
відображають динаміку двох і більше взаємопов'язаних явищ. Індивідуальні
індекси не являють собою показників особливого типу. Називаючи ту або іншу
відносну величину індивідуальним індексом, статистик лише підкреслює, що
ця величина призначена для розрахунку складного індексу.
Аналогічне перетворення відносних величин в індивідуальні індекси
відбувається також тоді, коли відносна зміна явища відображається за
допомогою індексів його елементів. Наприклад, якщо потрібно визначити
відносну зміну фонду заробітної плати при відомих індексах (темпах
зростання) середньої заробітної плати і середній чисельності працівників,
що отримали дану заробітну плату, то задача, як відомо, вирішується
перемноженням вказаних індексів. Характерно, що в таких випадках оперуємо
тільки відносними величинами і проте, маємо на увазі не метод відносних
величин, а індексний метод. Пояснюється це тим, що відносні величини
виступають в певній взаємопов'язаній системі. Тому одні і ті ж показники
мають дві назви: якщо вони поза системою, то їх називають відносними
величинами, а якщо в системі, - індексами. З таким положенням, на наш
погляд, можна погодитися, бо воно дозволяє провести більш чітку межу між
згаданими методами.
Використовуючи здатність звичайних відносних величин перетворюватися в
систему індексів, можна обчислити умовні показники, які не можна виразити
в якісній формі. Таким шляхом, наприклад, розраховуються індекси реальної
заробітної плати, які прямо пропорційні індексам номінальної заробітної
плати і зворотно пропорційні індексам цін. Цілком очевидно, що в цій
індексній системі індекс номінальної заробітної плати, коли він взятий
ізольовано, не можна назвати індексом, бо він являє собою звичайний
коефіцієнт динаміки (темп зростання) середньої заробітної плати.
Цей показник, що розглядається поза системою, не містить ніяких ознак
індексу, чого, наприклад, не можна сказати про індекс цін різнорідних
товарів. Останній показник, безперечно, є індексом у будь-якому випадку,
тому що обчислюється він тільки індексним методом.
Таким чином, індексний метод тісно пов'язаний з методом відносних величин
в тому значенні, що він використовує звичайні відносні величини для
вирішення специфічних задач, що мають на меті охарактеризувати
взаємозв'язок явищ або кількісно виразити які-небудь її наслідки. З цією ж
метою індексний метод "підтримує" зв'язок і з методом середніх величин,
зокрема, він використовує метод середніх для визначення зведених індексів
на основі індивідуальних.
У індексній теорії виникає багато суперечок, зумовлених відривом форми
індексів від їх змісту і призначення. Більше того, в окремих дослідженнях
форма настільки превалює над змістом, що останній видається чимось
другорядним або взагалі неіснуючим. Наприклад, Г.Бакланов пише:
"зіставлення двох середніх величин... прийнято називати індексом змінного
складу, хоч в цьому випадку одержимо коефіцієнт динаміки. Нарешті,
відношення двох сум, якщо його можна представити у вигляді відношення двох
сум добутку певних величин, звичайно, називається індексом без всяких
застережень. Так, відношення двох сум касової виручки У:У0, якщо його
представити як ** x1d1:** x0d0, в статистичній літературі частіше за все
називають індексом, хоч це також звичайний коефіцієнт динаміки".
На наш погляд, в полеміці про відмінність між індексами і коефіцієнтами
динаміки форма відображення величин відіграє не головну роль, оскільки за
формою не можна однозначно визначити, який показник виходить внаслідок
зіставлення величин - індекс чи коефіцієнт динаміки. Формально будь-яке
явище можна представити у вигляді добутку певних елементів, але це не
означає, що відносини всіх явищ можна таким чином звести до індексів.
Однак, це і не означає, що співвідношення реальних величин на відміну від
умовних завжди дає в результаті звичайний коефіцієнт динаміки. Відповідно
до прийнятої нами концепції одна і та ж форма відображення вихідних даних
в одному випадку означає розрахунок індексів, в іншому розрахунок
коефіцієнтів динаміки. Якщо це вихідне положення продиктоване необхідністю
подальшого взаємопов'язаного аналізу зміни даного явища з показниками
зміни його елементів, то, безперечно, ми маємо справу з індексним методом,
і показник співвідношення таких величин називаємо індексом. У такому
випадку розгорнуте відображення складних явищ типу ** x1d1:** x0d0
диктується постановкою задачі. У всіх інших випадках, коли ми обчислюємо
позасистемний показник співвідношення величин, він, незалежно від форми
відображення величин, що зіставляються, буде являти собою звичайний
коефіцієнт динаміки або порівняння.
І ще один аспект форми відображення індексних розрахунків. Прийняті в
статистиці поняття "середні арифметичні" і "середні гармонічні" індекси
торкаються зовнішньої, формальної сторони їх обчислення і затушовують
справжню економічну суть цих розрахунків. Насправді вони є зведеними,
узагальнюючими індексами, нічим не відмінними від індексів, обчислених в
агрегатній формі. Різниця полягає лише в методології обчислення. При
агрегатній формі дотримується традиційно індексна методологія, а в інших
випадках використовується методологія середніх величин (арифметичної або
гармонічної). Іншими словами, вони відрізняються за формою, але схожі по
суті. Тому всі такі індекси потрібно називати зведеними (загальними,
узагальнюючими), враховуючи ту обставину, що розрахунок їх може бути
різним. Наприклад, твердження І.Суслова "індекси, що отримуються першим
способом, називаються агрегатними, а ті що отримуються другим способом -
середніми" доцільніше викласти так: загальні індекси, що отримуються
будь-яким способом, є узагальнюючими показниками, хоча в одному випадку
вони обчислюються власне індексним методом, в іншому - методом середніх
зважених величин.
При такому підході процес побудови формул зважених індексів буде "сферою
дії" не індексного методу, а теорії середніх величин. Одночасно індексний
метод "позбудеться" проблеми "зважування" індивідуальних індексів, яка,
безперечно, є атрибутом методу середніх величин, а не індексного методу.
Індексному методу "залишиться" тільки результат обчислення - зведений
індекс. Саме так, на наш погляд, потрібно проводити межу між методом
середніх величин та індексним методом. Отже, занотуємо як висновок: для
порівняння явищ недостатньо застосовувати тільки середні або тільки
відносні величини. Виходячи із взаємопов'язаного існування явищ виникає
необхідність в інших методах їх порівняння, а саме в таких, які являли б
собою "певний синтез як середніх, так і відносних величин". Такі методи і
носять назву індексного, а результати їх застосування називаються
індексами. За різними формами розрахунків стоїть в кінцевому підсумку
специфічна мета - охарактеризувати кількісну залежність між явищами
відповідно до їх реальної причинно-наслідкової природи існування.
2. Статистика основних і оборотних виробничих фондів
Основні і оборотні виробничі фонди - важлива складова частина
національного багатства та один з важливих елементів потенціалу країни.
Основні фонди багатократно використовується у виробничому процесі і
переносять свою вартість на готовий продукт частинами. Зростання
оснащеності підприємств основними виробничими фондами вимагає
статистичного вивчення ефективності їх використання.
Оборотні фонди ( сировина, матеріали, паливо, енергія тощо) повністю
споживання при виробництві продукту в границях кожного виробничого циклу,
а їх раціональне використання сприяє підвищенню рівня економічної
ефективності підприємств.
У завдання статистики основних і оборотних фондів входить:
* визначення обсягу національного багатства;
* класифікація та статистична оцінка основних фондів;
* вивчення структури основних фондів, тобто характеристика
співвідношення окремих їх класифікаційних елементів;
* розрахунок показників стану, відтворення та використання основних
фондів;
* визначення показників економічної ефективності введення в дію об'єктів
основних фондів та технологічних процесів;
* розрахунок показників використання оборотних виробничих фондів.
За їх призначеннями основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Виробничі основні фонди беруть безпосередню участь у матеріальному
виробництва, вони зношуються поступово, переносячи свою вартість на
створюваний продукт частинами у вигляді відрахувань на їх амортизацію.
До невиробничих основних фондів, які використовуються для надання послуг,
відносять фонди житлового та комунального господарства організацій,
установ і закладів охорони здоров,я, освіти, науки, культури, мистецтва,
фінансових, кредитних і страхових установ, органів управління і оборони,
громадських об'єднань тощо, незалежно від зарахування їх на баланс
виробничих чи невиробничих підприємств і організацій.
Класифікація основних фондів передбачає такі їх групи:
* будівлі (включаючи житлові) та споруди;
* передавальні пристрої, машини та обладнання;
* транспортні засоби;
* інструменти;
* багаторічні насадження;
* робоча і продуктивна худоба.
Основні фонди (виробничі та невиробничі) функціонуючи на протязі
довготривалого часу поступово втрачають свою вартість через моральне і
фізичне їх зношення. Тому їх вартісна оцінка проводиться за такими
ознаками:
1. повною початковою вартістю;
2. повною відповідальною вартістю;
3. початковою вартістю за вирахуванням зносу;
4. відновлювальною вартістю за вирахуванням зносу.
Повна початкова вартість основних фондів - це фактична вартість на момент
початку їх експлуатації, яка включає затрати на побудову та придбання
основних фондів, транспортування та монтаж, а також затрати на розширення
реконструкцію основних фондів. Показники повної початкової вартості
основних фондів використовується як для нарахування суми амортизації, так
і для їх обліку на балансах підприємства.
Повну відновлювальну вартість основних фондів обчислюють як вартість їх
відтворення в новому вигляді в сучасних умовах. Ця вартість може бути
більшою або меншою від повної початкової суми в залежності від того як
змінюються ціни. Показники відновлювальної вартості основних фондів
використовується для аналізу їх відтворення , а також є основною
характеристикою основних фондів у системі національних рахунків.
Початкову вартість за вирахуванням зносу основних фондів (залишкову
вартість) обчислюють вирахуванням з повної початкової вартості суми зносу
основних фондів з додаванням до цієї різниці суми їх капітального ремонту
а модернізації.
Відновлювальну вартість за вирахуванням зносу визначають відніманням з
вартості переоцінених в діючих умовах фондів суми їх зносу. В умовах
ринкової економіки, потрібно проводити періодичну їх переоцінку. За
результатами переоцінки обчислюють індекси їх вартості.
Для забезпечення робіт з капітального ремонту та модернізації або повного
відновлення основних фондів поводять амортизаційні відрахування. Сума
амортизації враховується у собівартість продукції, так як амортизаційний
фонд формується з відрахувань від її реалізації.
Суму амортизаційних відрахувань за рік обчислюють за формулою:
0x08 graphic
А = П + К - Л
Т
де
А - сума амортизації;
П - повна початкова вартість;
К - вартість капітального ремонту;
Л - ліквідаційна вартість основних фондів за вирахуванням витрат на їх
демонтаж;
Т - нормативний термін функціонування основних фондів.
Нормативний показник річної амортизації основних фондів обчислюють за
формулою:
А
0x08 graphic
N a = . 100 ,
П
Де
N a - норма амортизації, %;
А - річна сума амортизації;
П - повна початкова вартість основних фондів.
Балансова вартість основних фондів - це їх сума врахована на балансі
підприємства. Сюди включають суму відновлювальної вартості основних фондів
на момент останньої переоцінки та повної початкової вартості, введення в
дію основних фондів після цієї переоцінки.
На основі даних про балансову вартість основних фондів будують їх баланси
за рік, де по окремих видах відображають:
1. наявність основних фондів на початок року;
2. надходження у звітному році - всього та у тому числі:
а) введено в дію нових основних фондів;
б) інші надходження.
3. вибуло у звітному році - всього, та у тому числі:
а) ліквідовано основних фондів;
б) інше вибуття;
4. наявність основних фондів на кінець року.
Якщо до балансу основних фондів за балансовою вартістю у частині вибувших
фондів додати графу “Сума зносу основних фондів”, то за цими даними можна
побудувати “Баланс основних фондів по вартості за вирахуванням зносу”. У
цьому “Балансі” основні фонди станом на початок року відображують за
відповідальністю вартості без врахування зносу (за даними переоцінки);
введені в дію нові основні фонди - за їх повною початковою вартістю ;
вартість куплених та проданих основних фондів - за їх ринковою ціною;
одержані або переданні іншим підприємствам основні фонди - за їх
залишковою вартістю; ліквідовані або списані основні фонди - за їх
ліквідаційною вартістю.
3. Обсяг торгів на фондовій біржі минулого року характеризувався такими
даними:
+--------------------------------------------------------------------+
| Місяць | І | ІІ | ІІІ | IV | V | VI | VII |
|-------------------+------+------+------+------+------+------+------|
| Обсяг торгів | 12,5 | 14,5 | 18,7 | 16,4 | 20,3 | 19,1 | 25,4 |
| млн.грн | | | | | | | |
+--------------------------------------------------------------------+
Знайти базові та ланцюгові темпи зростання, темпи приросту обсягу
торгів. Визначити тенденцію методом аналітичного вирівнювання і
прогнозні обсяги торгів у серпні та вересні.
Відповідь:
+--------------------------------------------------------------------+
| | Базисні | Ланцюгові | Темпи приросту | Темпи приросту |
| | | | базові | ланцюгові |
|------+---------+-----------+----------------+----------------------|
| 12,5 | - | - | - | - |
| | | | | |
| 14,5 | 1,16 | 1,16 | 0,16 | 0,16 |
| | | | | |
| 18,7 | 1,496 | 1,290 | 0,496 | 0,290 |
| | | | | |
| 16,4 | 1,312 | 0,877 | 0,312 | - 0,123 |
| | | | | |
| 20,3 | 1,624 | 1,238 | 0,624 | 0,238 |
| | | | | |
| 19,1 | 1,528 | 0,941 | 0,528 | - 0,059 |
| | | | | |
| 25,4 | 2,032 | 1,330 | 1,032 | 0,330 |
+--------------------------------------------------------------------+
Базисний темп зростання: Ланцюговий темп зростання :
*Убі = Уі- У-o *Улі=Уі-Уі-1
+--------------------------------------------------------------------+
| 14,5-12,5=1,16 | 14,5-12,5=1,16 | |
| | | |
| 18,7-12,5=1,496 | 18,7-14,5=1,290 | |
| | | |
| 16,4-12,5=1,312 | 16,4-18,7=0,877 | |
| | | |
| 20,3-12,5=1,624 | 20,3-16,4=1,238 | |
| | | |
| 19,1-12,5=2,528 | 19,1-20,3=0,941 | |
| | | |
| 25,4-12,5=2,032 | 25,4-19,1=1,330 | |
|--------------------------------+-----------------------------------|
| Базисний темп приросту: Тпбі = | Ланцюговий темп приросту Тплі = |
| *Убі/У-o | *Улі/Уі-1 |
|--------------------------------+-----------------------------------|
| 1,16/12,5=0,0928 | 1,16/12,5=0,0928 |
| | |
| 1,4196/12,5=0,11357 | 1,290/14,5=0,08897 |
| | |
| 1,312/12,5=0,10496 | 0,877/18,7=0,0469 |
| | |
|
