Церковне християнство - Религия и мифология - Скачать бесплатно
сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та
обрядовості. Вже в IX ст. відбувалася гостра богословська полеміка між
західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між
римським папою і константинопольським
9
патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний
і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно
відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська
церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський,
всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і
єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними.
Православ'я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після
розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму
православ'я не має єдиного церковного центру, що об'єднував би віруючих у
масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри,
котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних
територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з
розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії,
Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії,
прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.
Початок християнства на Україні
Християнство поширювалося на Україні ще задовго до княжіння
Володимира Великого. Вже біля 860 р. мали охреститися Аскольд і Дір, що
ходили великим походом на Царьгород. Українське населення не противилося
християнській вірі. Вже за Ігоря 944 р. стояла в Києві церква св.Іллі й
частина княжої дружини була християнська. Ігорева дружина Ольга також
прийняла християнство, але не могла приєднати до нової віри сина
Святослава. Він сказав, що його дружина буде сміятися з нього. Володимир
Великий не тільки сам прийняв християнство, але й намагався зробити його
вірою цілої держави. За наказом князя всі без винятку хрестилися.
Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів,
рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневі до хвоста й тягнули до
Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й
князь наказав: «Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде
пороги — тоді лишіть його». І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за
порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де
стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом
називали. Краса й велич нових святинь поволі згладжувала пам'ять про давню,
просту віру. Проповідниками християнства спочатку були чужинці, греки або
болгари. Інколи це були крайні аскети, що виглядом своїм викликали тривогу,
як наприклад, митрополит Іван Скопець, що приїхав із Царьгорода 1089 р.
Пізніше духовенство почали обирати з місцевих людей, із шкіл, що заснували
Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Першим митрополитом з місцевого роду
був Іларіон, славний проповідник і надворний священик Ярослава Мудрого,
висвячений 1051 р. Вдруге 1147 р. без погодження з Царьгородом, висвятили
на митрополита Клима Смолятича. Це теж учений книжник і філософ. Собор
єпископів посвятив його мощами св.Климентія, що в Києві були у великій
пошані. Це були спроби визволити українську церкву з-під прямого впливу
Візантії. Але пізніше царьгородський патріархат відновив своє право
присилати митрополитів до Києва.
В ці часи при церкві жив не тільки сам священик, але й
численний церковний причет — люди, які виконували при церкві якісь
обов'язки аби церква прийняла їх під свій захист. Називали їх також
церковними людьми і вони не підлягали світському судові; судив їх єпископ.
В церковному уставі Володимира Великого вони перелічені:
ігумен, піп, диякон, попадя, той хто в криласі: ігуменя, чернець, черниця,
проскурниця, паломник, лічець, прощеник, задушний чоловік, прибічник,
сліпець, хромець тощо.
10
Духовні чини часто переходили з роду в рід і утримувалися в
тих самих родинах: сини священика ставали також священиками. Попович, що не
вчився і не висвятився на попа, лишався ізгоєм, людиною без стану. Для
письменного духовенства вимагали звичайно невеликої освіти: вміння тільки
читати й писати та знати церковні обряди.
Католицизм
Католицизм є одним із напрямів у християнстві, який виник
внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизм
поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та
Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і
західні області України) Європі, у переважній більшості країн Південної
Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії,
Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.
Католицизм має багато спільного з православ'ям і водночас
відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення,
культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної
діяльності і нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив «Символ віри»
новими догматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має
й специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за
особливості?
Основним догматом католицької церкви, що відрізняє її від
інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Він
полягає у тому, що папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших
питань віри і моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство
домагалося протягом сторіч, але добилося тільки в 1870 р., коли його було
прийнято католицьким Вселенським Собором у Ватикані.
Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папи йшли на
численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодалів, невпинно
примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.
Наступний догмат католицизму — це догмат про «чистилище»,
прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про «чистилище»
полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в «чистилище» — місце
між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхів і в подальшому
переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних
випробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на
користь церкви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в
«чистилищі». Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою
людини в земному житті, а й матеріальними можливостями близьких покійного.
Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва,
що людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги
духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинно мати
надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє
віруючим читати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва.
Католицизм вважає канонічною лише Біблію, яка написана латинською мовою,
якою не володіє переважна частина віруючих.
Католицька догматика встановлює необхідність систематичної
сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого
духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без
систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке
духівництво проникає в особисте життя
11
віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха.
Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві мати значний
вплив на суспільство, особливо на жінок.
Серед релігійних положень католицької церкви є й таке:
немовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, що
їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і
майбутньому людству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у
розпорядження католицької церкви;вона за своїм розсудом може виділити певну
частину цих «добрих» справ віруючим для спокутування гріхів і особистого
спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної
благодаті «відав» спеціальний трибунал при папі. Там за гроші можна було
отримати індульгенцію — папську грамоту, котра давала віруючим відпущення
гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити.
Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широко
використовуються засоби емоційного впливу на почуття віруючих. Пишність і
урочистість притаманні католицькому культу,богослужіння супроводжується
органною музикою, сольними та хоровими співами. Богослужіння в католицькому
культі ведеться латинською мовою, незрозумілою більшості віруючих.
Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культ Богородиці, або
мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де
Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючості. В християнській
релігії Богородиця була перетворена в міфічну діву Марію, що народила від
«святого духа» дитину Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці
піднесено до догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий
план культ Бога-отця і самого Христа. Культ Мадонни допомагає католицтву
впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в
діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може
допомогти їм у всіх життєвих труднощах.
На третьому Вселенському Соборі (Ефес, 431 р.) відбулося
визнання Марії Богородицею, а в 1854 р. було прийнято догмат про її
«непорочне зачаття» та тілесне вознесіння на небо.
Значного поширення в католицизмі поряд із вшануванням
Богородиці набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. За час
існування католицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і
майже 200 тис. «блаженних». Папа Пій XI оголосив за 17 років свого
понтифікату 34 «святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного
року в середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».
Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво
проявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало
уявлень, що перестали відповідати завданню збереження релігії. На Соборі
внаслідок чотирирічних суперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають
суть сучасного католицького модернізму. В Їх числі необхідно виділити
чотири «Конституції»: «Про літургію», «Про церкву», «Про одкровення» ,
«Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про
пастирський обов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про
чернецтво та ін.
Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення багатьох
обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема, було
дозволено частину меси проводити не латинню, а місцевою мовою з
використанням національної музики. Конституція рекомендує більше часу
відводити проповідям, а богослужіння проводити декілька разів на день, щоб
особи, зайняті на виробництві, могли відвідати їх у зручний час. Собор
виніс рекомендації щодо включення до католицького культу елементів місцевих
релігій, зближення з іншими християнськими церквами, визнання таїнств і
обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях.
Зокрема, визнано дійсним хрещення католиків у православних храмах, а
православних — у
12
католицьких. Навіть католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію,
вшанову-вати за китайським звичаєм своїх предків тощо.
На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має
міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу
Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території
сучасної Італії виникла церковна держава — папська область. Вона
проіснувала до 1870 р., коли в процесі об'єднання Італії її було включено
до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз
з існуючим в Італії режимом. Пій XI (1922— 1939) у 1929 р. уклав з урядом
Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджувалася папська держава
— Ватикан.
Ватикан — самостійна держава на території Італії, розташована
на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських
палаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма).
Глава держави Ватикан обирається з кардиналів — вищих представників
духівництва — на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від
свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних
випадках, в основному для виборів нового папи.
Ієрархія католицької церкви спирається на сувору
централізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим.
Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією кардиналів». Кардинал —
це вища духовна особа після папи. Кардиналів призначає папа. Постійною
установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними
відносинами з країнами, з якими Ватикан має стосунки.
Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилення
впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру.
Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються
«провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім — абати і
конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто
зібрання керівників різних рангів, що збирається раз на кілька років.
Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському . Одним з перших
католицьких орденів є орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст.
Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувався в Х—ХІ ст.
Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої
школи й університети, періодичні видання. В XI—XIII ст. з'являється багато
чернецьких орденів.
Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим
жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим
Франциском; Доміні-канському. Ордени кармелітів, августинців повинні
відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском
Асизьким орден францисканців отримав ряд привілеїв від папи — право
проповіді і звершення таїнств, вільного викладення в університетах. Орден
домініканців, або «братів проповідників», заснований у 1215 р. Домініком
був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед
проти альбігойців — учасників єретичного руху XII—XIII ст. у Франції,
спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й
духовному житті середньовічного міста.
У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований
Ігнатієм Лойолою (1491—1556) для боротьби з Реформацією, який є однією з
войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну
боротьбу проти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством,
складав індекс заборонених книг, активно сприяв закріпленню необмеженої
папської влади.
Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух,
бідність) дають зарок абсолютної покори папі Римському. Вони навіть в
думках не можуть піддавати сумніву вимоги папи. У статуті ордену записано,-
що щоб не помилитися в
13
житті, необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі
цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. В їх основі лежать
принципи:
1) пробабілізм — кожний вчинок людини можна вважати
моральним, якщо він може бути виправданий посиланням на Священне писання;
2) право помилки в думці — дає змогу виправдати такі
діяння, що засуджуються (клятвовідступництво, хибна присяга). Тут вже
посиланням на Священне писання виправдатися не можна. Якщо єзуїт у думці
скаже слово «нон» («ні») перед хибною присягою, то він перед Богом буде
чистим;
3) принцип керівного наміру — всякий аморальний вчинок може
бути виправданий, якщо він здійснюється задля високої мети, інтересів
церкви.
Єзуїтський орден відрізняється від інших орденів тим, що не
вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський одяг.
Вони можуть бути таємними членами ордену.
Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій
(об'єднань);З трибунали й декілька Секретаріатів. Конгрегації — своєрідні
міністерства, які очолюються групою кардиналів (3—4 чол.) і главою —
префектом.
Серед них найважливішими є: 1) конгрегація священної
канцелярії; 2) конгрегація пропаганди віри — веде місіонерську діяльність
головним чином у країнах Азії та Африки. Це найзаможніша конгрегація, яка
отримує дотації від правлячих кіл: бізнесмени-католики, представники інших
релігійних напрямків (наприклад, баптисти) подають значну матеріальну
допомогу.
Сучасне католицтво. За майже тисячоліття свого існування
католицтвом накопичено значний досвід пристосування своїх інститутів,
ідеології та форм діяльності до соціально-економічних, політичних та
культурних умов суспільства, що змінюються. Католицтво успішно «вписалося»
в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосовування церкви до
умов зрілого капіталізму було започатковано папою Львом XIII в енцикліці
«Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній
сформульовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що
склались в індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX
сторіччя з засудженням класової боротьби, проголошенням приватної власності
та її недоторканості; йшлося також про заступництво церкви щодо осіб
найманої праці тощо.
Нові соціальні реалії, що склалися в середині XX ст.,
відбулися в діяльності папи Іоанна XXIII. Папа виступив за заборону
ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і
невіруючих. Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Сучасне
католицтво — впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче
необхідне для розуміння нашого сьогодення.
У сучасній церкві панує надто великий консерватизм. Церковні
власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи, ніж
до реального розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли ще
синтезу між істинною духовністю і реальною відповідальністю перед світом,
якому загрожує катастрофа. Не будемо, однак, забувати про те, що церква —
це цілий світ, що вона об'єднує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з
них релігійний ідеал продовжує залишатися найвищою духовною культурною
цінністю, і в ньому вони втілюють свої земні прагнення. На порозі третього
тисячоліття серед католиків постійно зростає прагнення до вироблення
найширшої платформи для об'єднання всіх людей доброї волі на основі
загальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури
людства».
14
Протестантизм
Протестантизм — найбільш гнучка й витончена форма
християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасного протестантизму
зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.
Християнство ніколи не було однорідним, у ньому постійно
виникали ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що
християнські ідеї неоднаково проникали в різні соціальні верстви,
виступаючи як ідеологічне оформлення їх класових та політичних позицій.
Починаючи з XVI ст,, дрібні прояви опозиції католицькій церкві злилися в
могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму
християнства — протестантизму.
Це було у XVI ст. — епоху Реформації, епоху, коли на арену
боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки феодального ладу
стали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим
центром феодальної системи, догмати якої відігравали роль священного
запинала феодалізму, феодальних виробничих відносин. Католицька церква була
і найзаможнішим землевласником, їй належало не менше трьох частин усіх
земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія, піднімаючись на
боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й проти
католицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі
релігійної війни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому
вигодовані духовною їжею, яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух,
змістом якого був перехід від феодалізму до капіталізму, повинен був набути
релігійного забарвлення. Саме в цей період розвинулася «протестантська
єресь» на противагу феодальному католицизму.
Виступаючи проти церкви як невід'ємного інституту
феодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику
католицької церкви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалася.
Свої ж реформи протестанти обгрунтували «дійсним прочитанням священного
писання» (Біблії), яке вони оголосили єдиним авторитетом у питаннях віри.
Людина для протестантизму — уже не є ланкою в ланцюзі
надособистісної спільності. Індивідуалізація, характерна для буржуазної
епохи, є перебудовою релігійних уявлень, в якій людина зі своєю
індивідуальною своєрідністю змогла б включитись у ситуацію релігійного
переживання.
Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога. З погляду
протестантської ідеології, Бог існує тому, що він потрібен людині, котра в
нього вірить. «У що віриш, те й маєш» — ось формула протестантів. Найбільш
значними напрямами у протестан-тизмі, що виникли в XVI ст., були
лютеранство і кальвінізм.
Лютеранство. Одним з перших кроків реформаторського руху був
виступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади
римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральних догматів
протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у
спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки
завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином,
він виступав проти претензій католицького духовенства щодо контролю віри і
совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунуто вимогу
скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської
курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкинуто й авторитет
папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях
віри було визнано «священне писання», право тлумачити яке надавалося
кожному віруючому.
15
Кальвінізм. На початку XVI ст. виник ще один різновид
реформаторського руху — кальвінізм. Жан Кальвін, який виступив проти
католицизму, очолив реформаторський
|
