Запровадження християнства на Русі - Религия и мифология - Скачать бесплатно
не було
єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи:
іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства,
павликіанства, богомільства. Отож, питання було в тому, якій з цих
релігійних систем віддати перевагу. Цей процес відображений у літописному
епізоді “вибору віри” – досить своєрідному документі тієї епохи. Релігійний
акт 988 р. є центральним епізодом в редакції “Повісті временних літ”, що
дішла до нас. “Сказаніє про Володимирове хрещення” носить складний характер
та розпадається на декілька епізодів, нез’єднаних органічно одне з одним.
Під 986 р. розповідається про прибуття у Київ місіонерів від чотирьох
найбільш значних монотеістичних церков, авторитет яких був забезпечений
відповідними політичними організаціями ( це спеціально підкреслено у
тексті): ісламу – від Волзької Булгарії; католицизму – від Німеччини,
іудаїзму – від Хазарії, православ’я – від Візантії. Місія мусульман,
латинян та іудеїв провалилася. Найбільш Володимиру сподобалася розповідь
грецького проповідника, але не спонукала його прийняти остаточне рішення.
Під наступним , 987 р. розміщена розповідь про посольство, яке направив
київський князь у Волзьку Булгарію, Німеччину та Візантію для ознайомлення
з богослужіннями та обрядами трьох релігійних систем. Повернувшися додому,
посли негативно відізвалися про обряди магометан та латинян, натомість із
захватом розповідали про “красу церковну”, яку вони побачили у
Константинополі. Вони рішуче закликали князя до східного християнства,
висуваючи у числі інших і такий аргумент: “Аще лихъ бы закон Гръчкъыи, то
не бы баба твоя Олга прияла крещения, яже бъ мудръиши всих человъкь».
Володимир дав себе переконати та спитав: “Где будем крестится?” – “Где
захочешь”, відповіли посли. Наступний епізод, датований 988 р. розповідає
про похід Русі на Херсонес (Корсунь), причини та ціль якого не роз’яснені.
З подробицями оповідається про облогу міста, захват його за допомогою попа
– зрадника Анастас. Після захвату Корсуня, київський князь вимагає від
грецьких царів Василя ІІ та Костянтина VІІІ віддати за нього їх сестру
Анну. Імператори погодилися, але за умови, що Володимир охреститься. Князь
дав згоду. Царі не без труднощів умовили сестру вийти заміж за київського
князя та відправили її у Корсунь у супроводі священників та проповідників.
Коли вони прибули на місце, царівна стикнулася з несподіванкою: її
наречений уперто не хотів іти у храм. Тоді сталося щось схоже на диво: У
Володимира розболілися очі та він втратив зір. Анна сказала: “Якщо хочеш
позбавитися хвороби, негайно охрестися”. Тільки тоді Володимир наказав
виконати над собою обряд. Охрестившися, Володимир повернув Корсунь
візантійськім царям (перед цим пограбувавши його) та відбув у Київ з
дружиною Анною, священиком – зрадником та захопленим у місті добром. По
прибуттю додому він негайно почав впроваджувати нову віру: ліквідував
створений їм же самим пантеон язичницьких богів, а на другий день наказав
хрестити усіх киян поголовно. Після охрещення киян Володимир наказав
будувати храми на тих місцях, де стояли ідоли.
Історична наука XIX ст. скептично відносилася до версії “Повісті
временних літ” Хронологічні розбіжності, філософсько – теологічні помилки
та явні анахронізми були знайдені у літопису багатьма вченими – істориками.
Можливо це є наслідком багатьох редакцій документу.
Ми не будемо проводити зараз історичне дослідження на предмет виявлення
реального ходу подій. Найголовніше, що у Київській Русі остаточно перемогла
християнська релігія, яка стала державною. Язичницькі обряди та вірування
частково зплелися з християнськими і в такому, майже невпізнанному вигляді
збереглися і по наш час. В часи правління Володимира Святославовича Русь
досягла нечуваної величі та могутності.
Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні
наслідки для всебічного розвитку суспільного життя. Це був закономірний
акт, підготований усім ходом історичного розвитку та глибоко мотивований
об’єктивними потребами епохи. На відміну від язичництва християнство було
ідеологічну систему не первіснообщинного, а класового устрою. Затвердження
нового феодального базісу визначило безперечну перемогу нової надбудови,
якою в умовах середньовічної Русі могло бути тільки християнство.
Встановлення нової релігії реально захоплювало будь – які прояви
соціального життя. Укріплюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим
самим сприяло укріпленню Давноруської держави та зміцненню її політичної
могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому
оточенні.
Християнська діалектика, активно використовувана давноруськими
філософами та публіцистами, стала основою для багатьох (іноді дуже цікавих)
ідей. Це у свою чергу, слугувало поштовхом для швидкого прогресу у сфері
творчого життя, що забезпечило розвиток давньорусської культури. Було б
помилкою вважати, що до 988 р. люди на Русі не знали науки, творчості,
мистецтва, але бурхливий розквіт культури прийшовся на часи, коли
затвердилася християнська релігія. В монастирських брамах концентрувалися
основні кадри вчених того часу, письменників, публіцистів, художників,
архітекторів. Судовий монастирський статут, який було введено на Русі у
другій половині ХІ ст., зобов’язував ченців започатковувати у себе
бібліотеки, скрипторії, школи, іконописні майстерні, лікарні та інші
заклади. Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво –
Печерський, який став можливо найвизначнішим центром давньоруської
культури. З нам пов’язана діяльність визначних публіцистів (Феодосій
Печерський, Іаков Мніх), істориків (Нікон Печерський, Ігумен Іван, Нестор
Літописець), художників (Алімпій, Григорій), лікарів (Агапіт) та багатьох
інших. Також функціонували культурні центри при архієрейських кафедрах.
Найбільш відомим з них був Софійський гурток книжників, заснований у Києві
при Ярославі Мудрому та очолюваний Іларіоном.
Важливим чинником в історії ранньої Русі був розвиток писемності та
розповсюдження грамоти. Як відомо, східонослов’янська писемність
сформувалася раніше від офіційної християнизації країни та незалежно від
неї, але використовувалася переважно у чисто практичних цілях. Принципово
важливим етапом була поява книжковості у середині ІХ ст. Саме тоді Русь
починає створювати свою церковну літературу та започатковує літописи. На
основі археологічних знахідок (берестяні грамоти у Новгороді) можна
припустити, що грамота у Київській Русі не була прерогитивою одного тільки
духовенства, вона охоплювала і феодалів і демократичні шари народу.
Церква активно сприяла розвитку давноруської архітектури та
образотворчого мистецтва. Більшість кам’яних споруд, збудованих на протязі
Х – ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним та
станковим живописом. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди
були благотворними. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх
храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку.
Культура Київської Русі виступала як частина єдиної середньовічної
цивілізації, підпорядкована тим закономірностям, які були властиві
останній, незалежно від національних особливостей та специфіки. У першу
чергу це стосується суспільної думки, яка у всій Європі розвивалася під
безпосереднім впливом християнської ідеології.
Список використаної літератури.
1. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991.
2. Брайчевський М.Ю. Затвердження Християнства на Русі. – К., 1989
3. Голубинський Є. Історія руської церкви. – М., 1901. – Т.1. – Ч.1.
4. Левченко М.В. Нариси по історії русько з візантійських відносин. – М.,
1956.
5. Іпатіївський літопис // ПСРЛ. – 1962. – Т.2.
6. Татіщєв В.Н. Історія Російська. – М.; Л., 1962. – Т.1. Т.2.
7. Рибаков Б.А. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. – М., 1963.
-----------------------
[1] Приблизно у ІІ ст. велике утворення слов’янських племен (анти), що
входили до складу дніпро – дністровської групи поширеної на той час у
Південно – Східній і Центральній Європі.
[2] «Гунами» візантійські письменники часто називали слов’ян.
|
