МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра державно – правових дисциплін
Контрольна робота № 1
з дисципліни
“Адміністративне право України”
на тему:
“Види об’єднань громадян”
Виконала: студентка
заочної форми навчання
спеціальності 6601
7 групи 2 курсу
Ткаченко О.І.
026135
Перевірив(ла): викладач
Братель О.Г.
Київ – 2003
ВСТУП
Суб’єкти адміністративно-правових відносин реалізують свої права і
обов’язки не тільки індивідуально, але й відповідним чином об'єднуючись в
організації (асоціації). Колективна форма задоволення потреб громадян —
звичайне у світовій практиці явище. Це достатньо самостійні утворення, у
справи яких держава, як правило, втручається найменшим чином. Об'єднання
громадян органічно вплітаються в тканину суспільних і, перш за все —
адміністративно-правових відносин. Без них неможливо уявити саму
організацію суспільства, механізм здійснення народовладдя в Україні. Іншими
словами, демократія без різноманітних об'єднань громадян неможлива. До
недавніх пір такі об'єднання не мали належного розвитку: їх перелік був
занадто обмежений, діяльність формальна, оскільки їх соціальне призначення,
цілі й завдання були повністю підпорядковані вимогам тоталітарної командно-
адміністративної системи.
Своє основне соціальне призначення — задоволення потреб та інтересів
громадян — вони не виконували. Їх діяльність йшла врозріз із нормами
міжнародного права, хоч право громадян на об’єднання – їх невід’ємне
конституційне право.
ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН
Право громадян на свободу передбачено і гарантовано Конституцією та
законодавством України, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним
пактом про громадянські і політичні права, Конвенцією Міжнародної
організації праці №87 «Про свободу асоціацій і захист права на
організацію».
У відповідності з цими документами свобода асоціацій включає право
громадян створювати їх за своїм вибором без попереднього на те дозволу;
право вступати до таких організацій і право організацій самостійно
виробляти свої статути; організовувати свій апарат, мати широкі контакти з
міжнародними організаціями тощо.
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на
свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних,
економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не
може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений
у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських
організацій.
Форми суспільної активності громадян виражені в діяльності їх різних
об'єднань, тому поняття «об'єднання громадян» є узагальнюючим, що
відображує різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.
Діяльність об'єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Вона
може бути спрямована на участь у розробленні державної політики, розвиток
науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання конкретних
соціальних проблем окремих категорій та груп громадян, здійснення
благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища,
обумовлюватися спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.
Усі ці надзвичайно важливі засади знайшли своє втілення в преамбулі
Закону України від 16 червня 1992 року «Про об'єднання громадян», що
повністю узгоджується з положеннями Конституції України.
До речі, Закон дає офіційне визначення об'єднань громадян, під яким
розуміється добровільне громадське формування, створене на основі єдності
інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Іншими словами, це — нормативна, конституційно-правова основа для
реалізації прав громадян на вільне об'єднання, тобто гарантована державою
можливість громадян вільно об'єднуватись з іншими громадянами для
задоволення своїх політичних, економічних, соціальних, професійних
інтересів.
Природа громадських об'єднань характеризується такими трьома ознаками:
добровільне членство, самоуправління і стабільність у часі.
Об'єднання громадян — це добровільна, самодіяльна, постійно діюча
асоціація людей, яка не має на меті отримання прибутків.
З огляду цього можна сказати, що законодавець не може втручатись в
діяльність громадських організацій, крім трьох випадків:
— при їх легалізації;
— при набутті ними прав юридичної особи;
— при здійсненні фінансового контролю за їх діяльністю і оподаткуванні.,
Об'єднання громадян створюються і діють на основі таких принципів як
добровільність, рівноправність, самоврядування (самоуправління), законність
і гласність.
Змістом їх діяльності є реалізація прав членів об'єднань, основою яких
є їх особиста зацікавленість, особистий інтерес, який виникає і
реалізується на ґрунті поєднання особистих і громадських інтересів. Їм
притаманна організаційна єдність, їх члени приймають участь у виробленні
основних напрямків діяльності об'єднань, у виборах керівного складу,
здійснюють контроль за діяльністю всіх підрозділів об'єднань.
Завдання громадських об'єднань тісно поєднується з завданнями, які
стоять перед суспільством на кожному етапі його розвитку. В умовах
розбудови громадянського суспільства в Україні громадські організації
повинні стати дієвим елементом механізму здійснення повновладдя
українського народу.
Закон України «Про об'єднання громадян» зазначає, що об'єднання
громадян визначаються або політичною партією, або громадською організацією.
Найбільш повну характеристику об'єднань громадян дозволяє дати їх
класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з чим
виділяються:
- масові об'єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні
організації, добровільні товариства, професійні спілки та ін.);
- органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні
громадського порядку);
- органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів,
домові; вуличні комітети та ін.).
Об'єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності.
Згідно з цим критерієм можна виділити об'єднання громадян, які діють у
масштабах всієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних
одиниць та їх частин, а також об'єднання громадян, діяльність яких носить
міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й
інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному
масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів
громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно-
територіальних одиниць.
Об'єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних
організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх
об'єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, притаманні тим чи
іншим об'єднанням громадян.
До загальних ознак слід віднести:
1) добровільність об'єднання. Це відображується у добровільності вступу
та виходу з об'єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення
певної мсти внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з
яких найвищою є виключення із членів об'єднання громадян;
2) організаційні заходи, якими в діяльності об'єднань громадян
виступають самоврядування та саморегуляція;
3) відсутність у об'єднань громадян внаслідок їх природи державно-
владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі
повноваження такого роду і закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення
за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про
адміністративне правопорушення).
Окремими ознаками, характерними для окремих об'єднань громадян, є:
1) членство в об'єднанні та відносини членства, що випливають звідси;
2) обов'язковість участі членів об'єднання громадян в його роботі та
створенні матеріальної бази об'єднання шляхом внесення членських внесків;
3) наявність статуту об'єднання громадян. Як правило, в діяльності
об'єднань громадян відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток
становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того,
допускається господарська або інша комерційна діяльність об'єднань громадян
для виконання їх статутних завдань та цілей.
Взаємовідносини держави та об'єднань громадян носять виключно правовий
характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу
об'єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є
Закон України «Про об'єднання громадян», а також закони України «Про
свободу совісті та релігійні організації», «Про профспілки». Діяльність
деяких об'єднань громадян,, в тому числі кооперативних організацій,
комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюється
відповідними законодавчими актами.
Партія політична – добровільне об'єднання людей, котрі прагнуть
домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задоволення спільних
інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви,
класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти,
домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним “голосом”,
“уособленням” окремих групових інтересів.
Громадські організації та рухи – добровільні масові об'єднання
громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі
спільних інтересів і завдань.
Громадські організації являють собою масові об'єднання громадян, котрі
виникають за їхньою ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають
свій статут і характеризуються чіткою структурою. Найбільш поширеними
різновидами громадських організацій в сучасному світі є: профспілки;
організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації;
наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін.
добровільні т-ва; творчі спілки; різноманітні земляцтва; фонди, асоціації,
товариства та ін. Характерною ознакою громадських організацій, як засвідчує
вищенаведене визначення, є документальне оформлення мети й завдань і
організаційно-структурне забезпечення.
Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1)
функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх
членів (осн. захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські
організації виконують стосовно системи влади в державі, розвитку
суспільства в цілому (осн. операційна і творча функції).
Відносна відстороненість громадських організацій від політики пов'язана
насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їхню
діяльність, а лише регулює її відповідно до діючого законодавства. До того
ж громадські організації, на відміну від державних інститутів, не наділені
владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій,
оскільки вони не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність
їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з притаманними їм
особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична
єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників, незалежно від
мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами їхньої
діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів,
самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю
природою і характером діяльності громадські організації не є політичними
організаціями. Однак сама по собі їхня діяльність почасти набуває
політичного характеру, оскільки вони, по-перше, об'єднують людей, котрі
входять до спектра політичних сил (патріотичні сили, національно
зорієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), і по-
друге, – вони становлять собою потенційну базу для виникнення на їхній
основі нових політичних партій.
Громадські організації є невід'ємним елементом будь-якого
демократичного суспільства. Їх соціально-політичне призначення і роль
полягають насамперед у тому, що вони допомагають людям у повсякденному
житті, звільняють особистість від необхідності самостійно вирішувати безліч
проблем, відкривають широкі можливості для суспільно-політичної ініціативи
народу, для здійснення ним самоврядування.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН
Значною мірою взаємовідносини держави і об'єднань громадян регулюються
нормами адміністративного права, а саме Законом України “Про об’єднання
громадян”. Ці норми визначають правовий статус об'єднань громадян, а саме
—сукупність прав та обов'язків, які реалізуються у правовідносинах, що
виникають між об'єднаннями громадян і суб'єктами виконавчої влади.
Передусім це стосується питань легалізації об'єднань громадян,
передбачених ст.ст. 13,14,15 Закону України “Про об’єднання громадян”.
Іншими словами, держава офіційно визнає об'єднання громадян оформлює його
правове становище. Офіційне визнання об'єднань громадян здійснюється шляхом
їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об'єднання
громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи,
перелік яких визначається законодавством. Крім того, громадські організації
можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це
відповідних державних органів.
Основоположне значення у визначенні правового становища об'єднання
громадян має його статут. Він повинен містити: назву, мету та завдання
об'єднання; умови і порядок прийому в члени об'єднання та виходу із нього;
структуру, порядок створення та діяльності статутних органів об'єднання;
права та обов'язки його членів; джерела надходження коштів та порядок
здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань;
порядок внесення змін і доповнень в статут; порядок реорганізації або
ліквідації об'єднання; юридичну адресу.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають
обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізація
громадських організацій здійснюється відповідно Міністерством юстиції
України, органами місцевої державної адміністрації, а також виконавчими
органами місцевого самоврядування. Відмова в реєстрації об'єднання громадян
може бути оскаржена в судовому порядку.
Законом України “Про об’єднання громадян” встановлені й певні вимоги до
засновників об єднань громадян, передбачених ст.ст. 11,12. Так, політичні
парти можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян
України, які не обмежені судом у дієздатності і не перебувають у місцях
позбавлення волі. Що стосується громадських організацій, то їх
засновниками, крім громадян України, можуть бути іноземні громадяни та
особи без громадянства, яким виповнилося 18 років. Засновниками молодіжних
та дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку
(Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1
грудня 1998 р.).
Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус
об'єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення та
діяльність об'єднань громадян. Так, не підлягають легалізації такі
об'єднання громадян, а діяльність легалізованих об'єднань громадян
забороняється в судовому порядку, якщо їх метою е: зміна насильницьким
шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення
суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки,
незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства,
розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на
права і свободи людини, здоров'я населення, створення воєнізованих
формувань (ст.4 Закону України “Про об’єднання громадян”).
Держава не втручається в діяльність об'єднань громадян, надаючи їм
широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю
за діяльністю об'єднань громадян, що передбачено ст.ст. 25,26. Так, органи,
що проводять легалізацію об'єднань громадян, здійснюють контроль за
додержанням ними положень статуту. Законом України “Про об’єднання
громадян” закріплено право представників цих органів бути присутніми на
заходах, які проводять об'єднання громадян, вимагати необхідні документи та
одержувати у необхідних випадках пояснення.
Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль
за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також
за правильністю сплати об'єднаннями громадян податків. З свого боку
об'єднання громадян повинні представляти фінансовим органам декларацію про
свої прибутки та витрати.
Контроль за виконанням об'єднаннями громадян чинних норм і стандартів
може здійснюватися екологічними, пожежними, санітарно-епідемічними та
іншими органами державного нагляду і контролю. За порушення законодавства
об'єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом
порядку. Для здійснення своєї діяльності об'єднання громадян наділяються
широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних
правовідносин, набувати майнові і немайнові права, братії участь у
розробленні державної політики та формуванні органів влади, проводити
масові заходи тощо.
ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Здійснення громадянами гарантованої ст. 35 Конституції України свободи
світогляду і віросповідання породжує різного роду суспільні відносини,
значна частина яких носить правовий характер. Так, закріплене у ти статті
право громадян на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів,
проведення релігійної діяльності обумовлює створення та діяльність ріпних
релігійних організацій — релігійних товариств, управлінь, центрів,
монастирів, релігійних братств, духовних навчальних закладів і т. ін., що
становлять собою стійкі організаційні системи з специфічними цілями та
конкретними способами їх досягнення.
Основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних
організацій, а також їх взаємовідносини з державою є Закон України «Про
свободу совісті та релігійні організації». Сутність правового регулювання
взаємовідносин держави і релігійних організацій полягає в такому: держана
та її органи не користуються методами державно-правового контролю або
примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не
втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вони не
порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним
організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких
державних функцій. Разом з тим держава сприяє встановленню відносин
взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між людьми,
охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на
відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснює державний
контролі, за додержанням законодавства України про свободу совісті та
релігійні організації. У свою чергу, релігійні організації позбавлені права
втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій,
висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються
питаннями, пов'язаними із задоволенням релігійних потреб громадян. При
цьому релігійні організації мають право на участь у суспільному житті та
використання засобів масової інформації нарівні з об'єднаннями громадян.
Для одержання релігійною організацією права юридичної особи необхідна
її державна реєстрація. Засновники релігійної організації — віруючі
повнолітні громадяни у кількості не менше 10 чоловік —- подають заяву про
реєстрацію та статут релігійної організації у відповідний державний орган,
який зобов'язаний у місячний термін прийняти рішення про реєстрацію.
Статут релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих
громадян і має низку важливих особливостей. Зокрема, у статуті наводяться
відомості про вид релігійної організації, її місце знаходження, майновий
стан, права релігійної організації на заснування підприємства, засобів
масової інформації, створення навчальних закладів, порядок вирішення
майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної
організації та ін.
Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб
споруди та майно, які надаються їм на договірних засадах державними,
громадськими організаціями або громадянами.
У власності релігійних організацій можуть знаходитися споруди, предмети
культу, об'єкти виробничого, соціального та благодійного призначення,
транспорт, грошові кошти та інше майно, що необхідне їм для забезпечення
їхньої діяльності.
Суб’єктами відповідальності за порушення законодавства про свободу
совісті та релігійні організації поряд з посадовими особами державних
органів можуть бути також особи, які займають відповідне становище в
ієрархії релігійних організацій, та громадяни.
Припинення діяльності релігійних організацій можливе як за рішенням їх
членів, так і за рішенням суду в разі порушення ними законодавства України.
ПРАВА ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН, ГОСПОДАРСЬКА ТА ІНША КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
У відповідності з Законом України “Про об’єднання громадян” (ст.20, 21,
22, 23, 24) об'єднання громадян користуються досить широкими правами,
головними з яких є права: виступати учасником цивільно-правових відносин;
представляти та захищати свої законні інтереси у державних та громадських
органах; брати участь у політичній діяльності; підтримувати інші
об'єднання; створювати установи та організації; одержувати необхідну
інформацію, розповсюджувати її та засновувати засоби масової інформації;
засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.
Визначені права політичних партій:
— приймати участь у виробленні державної політики;
— брати участь у формуванні органів влади, представництво в їх складі;
— мати вільний доступ під час виборчої кампанії до державних засобів
масової інформації.
Об'єднання громадян мають досить широкі майнові та інші «матеріальні»
права (ст.21 Закону України “Про об’єднання громадян”: “Власність об'єднань
громадян. Об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно,
необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян
набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками,
членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських
внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та
організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на
інших підставах, не заборонених законом. Політичні партії також мають право
на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших
агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,
проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.
Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в
результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними
госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та
інше майно об'єднань громадян, в тому числі тих, що ліквідуються, не може
перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних
завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими
актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави”).
В той же час держава:
1) встановлює обмеження щодо одержання коштів та іншого майна
політичними партіями, їх установами та організаціями (ст.22 Закону України
“Про об’єднання громадян”: “Обмеження щодо одержання коштів та іншого майна
політичними партіями, їх установами та організаціями. Політичним партіям,
їх установам та організаціям забороняється прямо або опосередковано
одержувати кошти та інше майно від:
• іноземних держав та організацій, міжнародних організацій, іноземних
громадян та осіб без громадянства;
• державних органів, державних підприємств, установ та організацій, крім
випадків, передбачених законами України;
• підприємств, створених на основі змішаної форми власності, якщо участь
держави або іноземного учасника в них перевищує 20 відсотків;
• нелегалізованих об'єднань громадян;
• анонімних пожертвувачів.
Політичні партії не мають права одержувати доходи від акцій та інших
цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках та
зберігати в них коштовності. Політичні партії зобов'язані щороку
публікувати свої бюджети для загального відома”).
2) визначає умови здійснення права власності (ст.23 Закону України “Про
об’єднання громадян”: “Здійснення права власності. Право власності
об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні
збори, конференції, з'їзди тощо) в порядку, передбаченому законодавством
України та статутними документами. Окремі функції щодо господарського
управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління
на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань
громадян”) 3) умови зайняття господарською та іншою комерційною діяльністю
(ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян”: “Господарська та інша
комерційна діяльність. З метою виконання статутних завдань і цілей
зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську
та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових
|
