Політична еліта - Политология

   1.Політика й політична еліта;

   Політична еліта - група людей, що відіграє визначну роль у відповідній
   підготовці і реалізації владних рішень, шлях розвитку близький до
   прагнення народу.

   Наша еліта щодня повторює, що вони відстоюють волю народу, але завжди в
   першу чергу думають про себе. А потім шукають винних у провалах реформ або
   інших невдач. А от якби ж вони думали першочергово про майбутнє
   благополучча держави, і не просто думали, а проводили реформи, приймали
   відповідні закони. Основним критерієм підбору політичної еліти для
   держави, на мою думку, має бути патріотизм і відданість державі, щире
   бажання змінити політику на краще. По друге людина має бути
   висококваліфікованою та розумітися на багатьох науках. Взагалі ж політика
   — настільки багатоманітний феномен, що він досліджується багатьма
   соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об'єкт
   і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія
   досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської
   цивілізації. Юриспруденція (або науки про право) займається вивченням
   галузі правових і державних норм та інститутів на їх стику. Історію
   цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису емпіричних
   фактів про розвиток політичних інститутів і ідей. Психологія звертається
   до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної
   поведінки людей. Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на
   політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики
   утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія І політологія.

   Політика має також свої власні об'єкти: події, процеси, суб'єкти
   політичної сфери.

   2.Політичний субєкт, ознаки

   Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний
   суб'єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального
   в політичне. Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере
   участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо),
   соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу),
   соціальний інститут (наприклад, армія тої чи іншої країни, яка здійснює
   державний переворот). Політична еліта иає бути взірцем, як найвищий
   „політичний субєкт”.

   Російський соціолог В.Амелін вважає основними ознаками політичного
   суб'єкта три наступні:

   • здатність приймати політичні рішення;

   • здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати
   їх реалізацію;

   • спроможність нести відповідальність за свої рішення.

   Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їх активності та
   соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються політичні
   суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що виробляють політичні
   рішення або ідеї) та носії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують
   ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ йде на політичних
   суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу і підтримку багатьох
   людей, партій тощо) та звичайних громадян (які представляють лише самих
   себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів
   загалом, то соціологію політики — як спосіб вивчення суб'єктів (людей,
   соціальних спільнот та соціальних інститутів) у політиці.

   3.Влада еліти

   Багато хто вважає що політика — це яскраві політичні лідери, талановиті
   керманичі держави, які дбають за інтереси і потреби народу, тобто
   політична еліта, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми.
   Кожен хто хоче бути причетним до неї має вміти користуватися владою, але
   не зловживати нею.

   У соціологічній літературі існує декілька визначень влади, які
   розробляються представниками різних соціологічних шкіл і напрямків.
   Біхевіористи вважають, що влада є певним типом поведінки, заснованим на
   можливості зміни поведінки інших людей (X.Саймон). Інструменталістські
   визначення трактують владу як можливість використання певних засобів,
   зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з телеологічними
   визначеннями влада — це досягнення певних цілей і одержання накреслених
   результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого
   роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і
   розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що
   здійснюється на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння
   влади, що зводиться до можливості прийняття рішень, які регулюють розподіл
   благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який
   наводить ці визначення, підкреслює, що вони зосереджують увагу на
   якому-небудь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці.
   Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер «Влада, — пише
   він, — передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобі-лізовувати
   ресурси для досягнення поставленої мети».

   Політична еліта виграє визначальну роль: регулювання економічного життя,
   культурно-виховна функція, сприяння розвитку освіти і науково-технічного
   прогресу, забезпечення обороноздатності країни, співробітництва з іншими
   державами і народами.

   4.Відношення до політичної еліти молоді

   Слід відзначити, що серед населення всіх регіонів України підтримують
   певні політичні партії лише 43% опитаних, в той час як більше половини
   респондентів не підтримує жодної політичної партії або ще не визначилась
   зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партій не
   відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних
   процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не
   цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в
   політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація
   громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних
   відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого
   ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну
   безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних
   рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у
   випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів.
   65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд
   прийняв рішення, які ущемлюють їх інтереси.

   Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень дозволив виявити наступні
   явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:

   • кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу
   переходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямку ще
   не привели до реального демократизму всього політичного життя);

   • нерозвинутість політичних відносин і незрілість багато-партійноїсистеми
   (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і
   спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні
   представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу,
   впливи і привілеї);

   • відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів,
   представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної
   Ради і навіть Президента);

   • політична активності молоді.

   Нині для молоді в Україні відкривається, здавалося б, все більше
   можливостей для самореалізації, вибору власного шляху в житті. Але
   одночасно ускладнюються умови для такої самореалізації при зростанні
   молодіжного безробіття, складностей у набутті якісної освіти (бо якщо вона
   насправді якісна і готує фахівців гостродефіцитних професій, то вона
   переважно є платною, а значить, і недоступною для багатьох представників
   молоді), зведенні нанівець соціального захисту тощо. Щоразу більше поле
   дії юнацтва, молоді і навіть дітей демонструють проституція, наркоманія,
   злочинність, тіньова економіка. На противагу їм ще не за-діяні канали
   залучення молоді до розбудови держави. Ще одна парадоксальна ситуація в
   Україні полягає в тому, що абсолютна більшість молодих людей (близько 80%)
   підтримують дії, спрямовані на побудову незалежної самостійної української
   держави, але їх власна реальна участь у державотворчих процесах є
   порівняно незначною. Отже, спостерігається наявність значного розриву між
   ціннісними орієнтаціями молоді в політиці та її реальним внеском і
   конструктивною участю у державотворчих процесах. Але зараз більшість дітей
   не мріють стати космонавтами або лікарями вони бажають в майбутньому мати
   всі привілеї правлячої верхівки. А якщо запитаєш чому вони відповідають:
   „більш ніде не платять стільки грошей за так”.

   • підтримка молодим поколінням зміцнення політичної незалежності України
   за умови розвитку рівноправних стосунків з усіма країнами Сходу і Заходу;

   • зростаюча підтримка радикальних економічних реформ (хоча 65% працюючої
   молоді зайнято у державному секторі, однак перевагу вона надає приватним
   або змішаного типу підприємствам працевлаштування);

   • посилення настроїв власного підприємництва серед молоді ( близько
   половини опитаних хотіли б розпочати власну справу, стати володарями
   власної фірми тощо);

   • зростаюча приватизація життя молоді (у значенні її відсторонення від
   життя суспільства і перенесення до сфери приватного життя, коли основними
   проблемами є заробляння грошей, сімейні стосунки, спілкування з
   ровесниками, інтимне життя тощо).

   Отже, в молодіжному середовищі існує високий конфліктний потенціал, а
   сторонами головного конфлікту виступають молодь та населення загалом, з
   одного боку, і влада — з другого. Тому нині для молоді є властивим,
   по-перше, очікування серйозних соціальних конфліктів в Україні протягом
   найближчих років (79% відповідей) і, по-друге, готовність в силу різних
   причин взяти в них участь (40% відповідей). У цьому випадку ми
   спостерігаємо розрив між висловленим невдоволенням життям і намаганнями
   щось в ньому змінити.

   Головною сферою розгортання можливих конфліктів соціологами передбачається
   економічна та сфера матеріальних інтересів. Серед інших причин досить
   значну питому вагу серед молоді мають проблеми екології та прав людини.
   Однак ані політичні процеси самі по собі, ані конфесійні (релігійні) чи
   етнічні не мають для молодіжного загалу такого значення, як економічні.

   Таким чином, соціологічний аналіз політичного життя в незалежній Україні
   дає можливість зробити висновки про те, що українське суспільство є
   надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях.
   Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою — етнічною,
   культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи
   (наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про
   шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається
   процес структу-ризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і
   страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих \ раніше
   елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням
   певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням
   відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і
   громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують
   перед владними структурами).

   Дедалі значнішим фактором цих процесів виступає молодь. Десятиріччями
   відсторонена від активної участі у політичних процесах і у виробленні
   політичних рішень, нині вона, .нехай і поволі, але все ж починає відчувати
   смак не до позірної, але справжньої політичної діяльності, в якій
   виступатиме рівноправним політичним суб'єктом. І хоча цей процес ще не
   набрав сили, але тенденція вже починає простежуватись. При різкій
   політичній поляризації дорослого населення нині в Україні саме молоде
   покоління може стати вагомою підоймою посилення впливу центристських
   партій і формування дійсно вагомого центру у політичному спектрі країни,
   що, в свою чергу, сприятиме посиленню політичної стабільності у
   майбутньому.

   5.Політична еліта в наш час

   На мою думку політичної еліти в чистому вигляді в наш час не існує. Адже
   кого можна туди віднести? Наших депутатів, що просиджують до дірок штани в
   своїх кріслах, партії, що відрізняють якоюсь дрібницею і відразу ж
   утворюють коаліцію, президента, якому дали владу, а він як мала дитина не
   знає що з нею робити, кого? Представник політичної еліти повинен бути
   відповідальним і освіченим, з чітко сформованими ідеалами та цілями, він
   повинен бути взірцем для нового покоління. Хто як, але я не хотіла б бути
   схожою на когось із сучасної „еліти”, хоча, можливо на Юлю. Вона
   відповідає більшості критеріям підбору. Плюс до всього вона вміє себе
   поводити і знає в якому кольорі де потрібно показати себе.

   От мені цікаво щоб було якщо той же вчитель не прийшов на роботу на кілька
   днів, то йому, в кращому випадку, не нарахували б за ці дні зарплату, а
   наша „еліта” може тижнями не ходити на засідання, а їм - нічого.
   Звягільський два роки був у бігах, але йому за цей час навіть депутатську
   платню нарахували.

   А якщо б вчитель приходив та уходив з уроків коли захотів, як би на це
   відреагував директор? А депутатам чомусь можна ходити на засідання, а
   можна не ходити. А якби вчитель прийшов на педраду з дудкою і гудів, як
   комуністи з ВР, щоб не було чути виступів, то що б йому сказали, і чому
   нічого не кажуть депутатам комуністам?

   А якби вчитель побив іншого вчителя, як Вітренко з Марченком Мовчана, то
   чим би для нього закінчилося?

   А якби вчитель на уроках мовчав, як деякі нардепи, що роками не розтуляють
   рота?

   Якби вчитель так вів журнали, як ВР пишуть закони про внесення змін до
   законів про внесення змін до законів про внесення змін до законів? То
   треба було б майже кожен журнал переписувати по кілька разів.

   В нашої політичної еліти на язиці одне: благо народу і захист національних
   інтересів. Цікаво, який саме народ і чиї інтереси більшість з них мають на
   увазі?

   Політична еліта це обличчя держави, а яке воно в нас?

                                      План

   1.Політика й політична еліта;

   2.Політичний субєкт, ознаки;

   3.Влада еліти;

   4.Відношення до політичної еліти молоді;

   5.Політична еліта в наш час.

                         Список використаної літератури

   1. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної
   молоді. — К.:1996.

   2.Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 1997.

   3. Піча В.М., Стеблич Б.А. Соціологія політики. — Львів:! 994.

   4. Політичний портрет України. Бюлетень Центру «Демократичні ініціативи»,
   1995, № 5.

   5.Социальные идеалы и политика в меняющемся мире. М.: 1992.

   6.Социология: Наука об обществе. — Харьков:!996.