Referatik - Предметы - Политология - Выборы в европарламент

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет Історичний факультет Кафедра політології КУРСОВА РОБОТА “ВИБОРИ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ” Виконала: студентка групи ІП-02-1 Біла Олена Керівник: викл. Кривошеїн В.В. 2002 ЗМІСТ Вступ.................................................................. ........................................ 3 Розділ 1 Місце Європарламенту в загальній структурі Європейського Союзу....................................................................... ....................5 1.1 Хронологія розвитку Європарламенту................................................5 1.2 Структура Європарламенту.............................................................. ....7 1.3 Функції та повноваження Європарламенту....................................... 10 Розділ 2 Правові засади виборів до Європарламенту............................. 15 2.1 Порядок виборів до Європарламенту................................................. 15 2.2 Особливості виборів членів Європарламенту у країнах-учасницях ЄС ............................................................................ .............................................. 22 Розділ 3 Аналіз досвіду останніх виборів до Європарламенту............. 24 Висновки............................................................... ...................................... 29 Список використаної літератури .............................................................. 31 ВСТУП Міждержавна інтеграція – один з найважливіших чинників сучасного етапу історичного розвитку. Інтернаціоналізація економічної діяльності, ріст міжнародних економічних, наукових та культурних взаємозв’язків, створення інформаційних мереж, необхідність спільних зусиль у розв’язанні глобальних проблем людства, формування системи загальнолюдських цінностей – все це сприяє подоланню бар’єрів у міжнародному співробітництві. В політичних колах більшості держав відбувається усвідомлення хибності ідеології національної ізольованості та самодостатності в межах державних кордонів, штучного відокремлення своєї держави від міжнародного спілкування. Правове оформлення інтеграційні процеси отримують у множині угод держав, що укладаються на двох- або багатосторонній основі, про створення різноманітних об’єднань та організацій. До таких організацій і належить Європейський Союз (ЄС). Одна з основних структур цієї організації – Європейський Парламент (ЄП). Він, відповідно до законодавства ЄС, представляє народ країн-членів Європейського Співтовариства. Темою цієї курсової роботи є “Вибори до Європарламенту”. Актуальність роботи полягає в тому, що для Європарламенту існує велика перспектива розвитку: з кожним роком росте його вплив серед інших інституцій ЄС, змінюється його статус, все більше і більше Європарламент освоює нові повноваження. Також не можна недооцінювати і те, що Європарламент – перша і єдина на сьогодні структура міжнародної організації, яка складається з депутатів, що обираються населенням, а не з з представників, призначуваних від кожної країни-учасниці її президентом або урядом. Мета роботи – вивчити та дослідити порядок виборів до Європарламенту, визначити роль виборчої системи ЄП в контексті інтеграційного процесу європейських країн. Для цього були поставлені наступні завдання: простежити хронологію розвитку виборчої системи, проаналізувати особливості виборів в країнах-учасницях ЄС, окремо зупинитись на останніх виборах до ЄП та на їхньому прикладі висвітити переваги та недоліки існуючої виборчої системи до Європейського Парламенту. Для розкриття теми була використана наступна література: офіційні видання представництва Європейської Комісії в Україні, книга Хартли Т.К. “Основы права Европейского Сообщества: введение в конституционное и административное право Европейского Сообщества”, підручники Топорніна Б.М. “Европейское право”, Кашкина С.Ю. “Право Европейского Союза” та “Основы права Европейского оюза”, словник-довідник з права ЄС, різноманітні статті та ін. Також був використаній і офіційний сайт Європарламенту, який надав найсвіжіші дані щодо останніх подій в Європарламенті. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Перший розділ присвячений аналізу місця та ролі Європарламенту у загальній структурі Європейського Союзу. В цьому ж розділі розглядається структура Європарламенту, його основні функції та повноваження, а також представлена хронологія розвитку ЄП. Другий розділ присвячений вивченню порядку виборів до Європарламенту, а також особливостей виборів до ЄП в країнах-учасницях ЄС. В третьому розділі представлені дані останніх виборів до ЄП, розглянуті позитивні та негативні сторони даної виборчої системи, висвітлені перспективи розвитку Європарламенту. Розділ 1 МІСЦЕ ЄВРОПАРЛАМЕНТУ В ЗАГАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПІВТОВАРИСТВА 1. Хронологія розвитку Європарламенту Попередником нинішнього Европарламента була Загальна асамблея Європейського об'єднання вугілля та стали. Створення ЄОВС 15 липня 1952 р. закріпила Паризька угода, яку підписали шість європейських країн: Бельгія, Франція, ФРН, Нідерланди, Італія та Люксембург. Повноваження Загальної асамблеї ЄОВС, однак, були досить обмежені: вона здійснювала слабкий контроль за діяльністю Верховного органа і саме загальне спостереження за деякими іншими справами ЄОВС. Збитковим для Асамблеї виявився порядок її формування: депутати від держав-членів не обиралися населенням, а призначалися, хоча в статті 20 Договору про ЄОВС встановлювалося, що Асамблея складається з представників народу. Визначеним сурогатом запланованих виборів стало своєрідне "відряджання" в Асамблею депутатів національних парламентів держав - членів ЄОВС (за рішенням самих парламентів). Характерно, що засновані в 1957 р. ЄЕС і Євратом сприйняли квазіпарламентський зразок ЄОВС. Однак було вирішено не створювати у кожнім співтоваристві свою власну асамблею, а мати одну на всіх. Вона стала офіційно іменуватися Європейською парламентською асамблеєю. Щоб додати їй більшого авторитету, хоча б на словах підкреслити її подібність з національними парламентами, депутати Асамблеї вже в 1962 р. прийняли рішення про іншу її назву - "Європейський парламент". Однак в офіційних документах інших інститутів співтовариств така назва прижилася не відразу. Тільки з вступом у силу Єдиного європейського акта така назва стала загальновживаною. Але це був успіх "місцевого значення". Реальної віддачі не вийшло, оскільки повноваження Європарламенту залишилися обмеженими. Європарламент знаходився й у відомій мірі знаходиться сьогодні в тіні інших інститутів. Ні його повноваження, ні реальна роль у механізмі керування дотепер не дають основ для того, щоб відводити йому верхню сходинку в реальної ієрархії інститутів. Не випадково в багатьох підручниках і довідкових виданнях спочатку говориться про Раду і Комісію, а лише потім про Європарламент. Статус Європарламенту довгий час залишався одним з найслабкіших аргументів на користь ідеї про поступове просування співтовариств на шляху до державної моделі (федерація) або до союзу держав (конфедерація). Аналогії з національними парламентами, як правило, не вийшло. Правда, в останні роки ствновище стало трохи змінюватися. Статус Європарламенту, нехай і незначно, усе-таки був підвищений, чому сприяв закладенийу ньому із самого початку демократичний потенціал. У Маастрихтському договорі Європарламент названий першим. Посилення "парламентського" характеру Європарламенту відповідає не тільки вимогам демократії. Це аргумент на користь укріпленния державних початків у розвитку самого Європейського Союзу. Адже парламенти, як відомо, існують тільки в державах (як унітарних, так і федеративних), є характерною рисою їхнього механізму керування. Як свідчить історичний досвід, парламенти можуть бути й у конфедераціях, у той час як міжнародні організації навіть всесвітнього масштабу (як, наприклад, Організація Об'єднаних Націй) або регіональні (типу Організації американських держав) не мають парламентів. Їхні асамблеї або аналогічні органи складаються не з депутатів, що обираються населенням, а з представників, призначуваних від кожної країни-учасниці її президентом або урядом. Тому вже сама ідея створення в співтовариствах парламентської установи відбила їхню відмінність від міжнародних організацій. Істотно і те, що ця ідея була висунута ще тоді, коли інтеграція робила перші кроки. 2. Структура Європарламенту Європейський Парламент – це асамблея представників 370 мільйонів громадян Союзу. Парламент нині складається із 626 членів, які обираються з 15 країн-членів ЄС. З огляду на перспективу розширення Європейського Союзу Амстердамський договір обмежив кількість парламентаріїв числом 700. Європарламент працює в сесійному порядку. Сесії, як правило, продовжуються протягом року. Сесію варто відрізняти від засідання Європарламенту: засідання в більшості випадків - це проведення щомісяця загальних зборів депутатів. Воно може продовжуватися кілька днів. Парламент зазвичай збирається на пленарні засідання в Страсбурзі. Брюссель є звичайним місцем засідань його 20 комітетів, які готують питання для пленарних засідань та політичних груп. Секретаріат парламенту перебуває в Люксембурзі. Перше засідання відкриває найстарший депутат, а потім керівництво бере у свої руки знову обраний президент. Він, а також його заступники і квестори обираються шляхом таємного голосування. Кандидатури на ці посади пропонуються тільки від імені фракції або групи, що налічує не менше 29 депутатів. Тільки в тому випадку, якщо число кандидатів не перевищує числа посадових осіб, що обираються, припускається вільне висування кандидатів. У Регламенті Європарламенту відзначається, що при формуванні органів необхідно приймати до уваги інтереси справедливого представництва держав- членів і політичних течій. Президент (голова) Європарламенту відповідно до Регламенту керує роботою парламенту і його органів. Він наділяється всіма повноваженнями, необхідними для того, щоб головувати на засіданнях парламенту і забезпечувати його діяльність. Президент відкриває, перериває і закриває засідання. Він стежить за дотриманням Регламенту, забезпечує порядок, надає слово, припиняє обговорення питання, повідомляє голосування, повідомляє про його результати. Він передає в комітети інформацію, що стосується їхньої діяльності. [1, с.№ 33] Регламент відокремлює виконання Президентом посадових функцій від його звичайної депутатської діяльності. Він може брати слово під час обговорення як Президент тільки для того, щоб пояснити положення справ і повернути учасників до суті питання. Якщо ж він захоче взяти участь у дискусії власне кажучи справи, то має відмовитися від головування і повернутися до нього тільки після завершення свого виступу або іншої участі в дискусії. [1, с.№ 33] В даний момент Європарламент має 14 голів. Якщо голова відсутній або бере безпосередню участь у дискусії, його обов'язку тимчасово виконує один з його заступників. Разом із Президентом ЄП обирається і Віце-Президент. Президент, Віце-Президент та Квестори входять до складу Бюро, яке Парламент обирає на період двох з половиною років. Європарламент обирає зі свого середовища також п'ять квесторів. Їхнє призначення полягає в тому, щоб відповідно до вказівок Європарламенту займатися адміністративними і фінансовими справами. Разом з головою і віце-головами квестори входять у Президію Європарламенту, але на відміну від них мають тільки право дорадчого голосу. При рівності голосів у Президії вирішальним стає голос голови. Президія Європарламенту виконує задачі, покладені на неї Регламентом. Вона може також вирішувати визначені фінансові, організаційні й адміністративні справи депутатів, організацій при парламенті, його секретаріаті та інших органів. Президія вирішує питання, зв'язані з проведенням засідань, встановлює штатний розклад для Генерального секретаріату Європарламенту, розробляє проект бюджету Європарламенту, дає від імені Європарламенту вказівки квесторам, призначає генерального секретаря Європарламенту і т.д. [1, с.№ 35] Важливу роль у Європарламенті відіграє Конференція голів (Президентів). До неї входять голова Європарламенту і голови фракцій (голову фракції може представляти її член). Депутати, не вхідні в жодну з фракцій, направляють зі свого середовища двох представників на засідання Конференції голів. Ці представники не одержують права голосу. В основу діяльності Конференції голів покладена ідея досягнення консенсусу. Якщо його не вдається досягти, проводиться голосування з урахуванням кількості депутатів фракцій. Конференція приймає рішення з питань організації роботи парламенту і з питань планування законодавства, відносин із інститутами й організаціями поза Європейським союзом. Вона представляє свій проект порядку денного засідань парламенту. Особливо варто відзначити, що Конференція наділена правами, що дозволяють їй визначати склад і компетенцію комітетів, тимчасових слідчих комісій, Змішаного парламентського комітету. Крім того, Конференція представляє Президії Європарламенту пропозиції фракцій за рішенням адміністративних і бюджетних питань. [2, с.№ 32] Ще один орган Європарламенту - це Конференція голів комітетів. До неї входять голови всіх комітетів Європарламенту - як постійних, так і тимчасових. Конференція самостійно обирає свого голову. Найважливіше у її діяльності полягає у розробці пропозицій з питань, які стосується як комітетів, так і порядку денного пленарних засідань Європарламенту. Президія Європарламенту, а також Конференція голів можуть доручати Конференції голів комітетів виконання окремих задач. [2, с.№ 32] У числі органів Європарламенту є також Конференція голів міжпарламентських груп. Подібно Конференції голів комітетів вона сама обирає свого голови. Схожа і їхня діяльність. Особливої уваги заслуговує питання про фракції Європарламенту. Навіть розміщення депутатів у залі засідань здійснюється не по країнах, а по фракціях. Невипадково місця для депутатів визначаються не секретаріатом і навіть не Президією, а Конференцією голів. Якщо дотримуватися Регламенту, то фракція - це об'єднання депутатів по їхній партійній приналежності. При цьому депутат може складатися тільки в одній партії. Установлено, що для утворення фракції з депутатів однієї держави необхідно мати 29 членів. Якщо мова йде про депутатів із двох держав, то мінімальне число членів знижується до 23 депутатів, із трьох держав - до 18 депутатів, з чотирьох і більш держав - до 14 депутатів. Це зроблено для того, щоб підтримати депутатів, що складаються в партіях, хоча і невеличких, але діючих у декількох країнах. Утворення фракції зовні виглядає як досить простий процес: потрібно тільки офіційно заявити про це голові Європарламенту. У заяві варто вказати назву фракції, її склад і склад Президії. Але на практиці утворення фракції далеко не проста справа. Адже в Європарламенті представлено дуже багато різних політичних партій. Багато хто з них складаються усього з декількох депутатів. Немає жодної партії, що мала би більшість у Європарламенті. Тому партії поєднуються одна з одною, укладаючи найчастіше "шлюб з розрахунку". Ідеологічні і політичні розбіжності вимушено відступають на задній план: головної є проблема - бути або не бути. Комітети Європарламенту організовані і діють в основному по зразках парламентської демократії. 1.3. Функції та повноваження Європейського Парламенту Критика Європейського союзу за "дефіцит демократії" аргументується в першу чергу слабкими повноваженнями Європарламенту. Звичайно, не можна скидати з рахунків зміни, що трапились за останній час. Хоча як і раніше Європарламент не може ініціювати нове "законодавство", його вплив на "законодавчий процес" у рамках Європейського союзу помітно зросло. Розширилися його консультативні і наглядові функції. В цілому Європарламенту додалися скоріше функції обмежуючого, негативного характеру. І все-таки підстави для докорів співтовариств і всього Європейського союзу в малій авторитетності Європарламенту зберігаються. Досить звернутися до аналізу його повноважень по основних напрямках діяльності. Європейський Парламент надає можливість для вільних дискусій. Він має наглядову функцію, а також бере участь у законодавчому процесі. Парламент поділяє законодавчу функцію з Радою: бере участь у розробленні директив і постанов, пропонує поправки, які подіє Комісії для включення до її пропозицій. Єдиний Європейський Акт, який вніс поправки до договорів, запровадив процедуру двох читань у Парламенті й двох у Раді. Відома як процедура співпраці, вона надає Парламенту більшої ваги в широкому колі політичних питань, зокрема щодо єдиного ринку. Процедуру співпраці було скасовано Амстердамським договором (за винятком кількох випадків у розділі про економічний і валютний союз) задля того, щоб спростити законодавчі процедури й розширити процес спільного ухвалення рішень. Маастрихтський договір надав Парламентові ще більших повноважень, наділяючи його правом спільного з Радою ухвалення рішень в окремих питаннях: свобода пересування для трудящих, свобода започаткування комерційної діяльності, свобода надавати послуги, єдиний ринок, освіта, дослідна діяльність, охорона довкілля, трансєвропейські мережі, охорона здоров’я, культура та захист прав споживачів. Парламент нині може відхилити спільну позицію Ради й зупинити законодавчий процес, який обумовлює абсолютну кількість голосів, хоча Договором передбачено узгоджувальну процедуру. [8, с.№ 341] Амстердамський договір посилив роль Європейського Парламенту, поширивши процедуру спільного із Радою ухвалення рішень на нові сфері, такі, які, як охорона здоров’я, транспортна політика, свобода пересування осіб, певні пункти в соціальній політиці та питаннях зайнятості. Віднині акт щодо процедури спільного ухвалення рішень (Стаття 249, колишня Стаття 189b) вимагає схвалення Радою і Парламентом або відсутності протидії останнього. Сфера обов'язкових консультацій з Європарламентом розширюється і стосується тепер всіляких областей діяльності Європейського союзу. До того, що було записано з цього приводу в Римських договорах 1957 р. (вільний рух товарів, загальна аграрна політика, транспортна політика, угоди про асоційоване членство в Європейському союзі) із прийняттям Єдиного європейського акта додалося небагато нового - соціальне і економічне зближення, технологічні дослідження, екологія. Маастрихтський договір пішов далі, включивши в сферу обов'язкових консультацій ряд нових питань. Амстердамський договір залишив умови і порядок проведення консультацій без змін. [3, с.№ 112] Обов'язкові консультації, що фактично являють собою процедуру одержання згоди Європарламенту, стали вже традицією. Нині вони регулярно проводяться з проблем виборів депутатів у Європарламент, міжнародних договорів Європейського союзу з третіми країнами. Відчуваючи потребу в підтримці з боку Європарламенту, Рада і Комісія стали звертатися до нього за консультацією навіть тоді, коли порядок прийняття того або іншого правового акта такої консультації не потребує. Необов'язкові консультації значною мірою стали символом нових відносин між інститутами Європейського союзу. [8, с.№ 342] Нарешті, Єдиний Європейський Акт вимагає згоди Парламенту в питаннях міжнародної співпраці, щодо угод про асоційоване членство і всіх подальших розширень Співтовариства. У Маастрихтс було вирішено, що згода Парламенту вимагається також у питаннях про єдину виборчу процедуру, свободу пересування й місця проживання, Структурних фондів. Амстердамський договір також обумовлює, що парламентська згода необхідна й для вжиття заходів щодо якоїсь з держав-членів ЄС за серйозне постійне порушення основних прав. [1, с.№ 10] Парламент також поділяє з Радою бюджетні повноваження. Він може затвердити бюджет або відхилити його, як це вже бувало в минулому. Якщо таке відбувається, вся процедура повторюється спочатку. Бюджет готується Комісією. Потім він узгоджується Радою і Парламентом – двома гілками бюджетної влади. Тимчасом як думка Ради має більшу вагу в “обов’язкових”, особливо сільськогосподарських видатках, Парламенту належить останнє слово в “необов’язкових” видатках, які він може змінювати у встановлених Договором межах. Парламент повністю використовує свої бюджетні повноваження для впливу на політику. Амстердамський договір залишив бюджетні повноваження, так само як і процедуру прийняття бюджету, без помітних змін. Разом з тим варто сказати, що реальний авторитет Європарламенту в бюджетних справах виріс. Це наслідок загального підвищення ролі Європарламенту в системі інститутів і інших органів Європейського союзу. Однією з суттєвих функцій Європарламенту є, звісно, надання політичного імпульсу. Зрештою, він є, так би мовити, важелем політичних і національних почуттів, що репрезентує 373 мільйони чоловік. Часто це сприяє виробленню нової політики та розвитку або зміни існуючої. Проект Договору про Європейський Союз, схвалений 1984 року, став каталізатором, який в результаті привів держави-учасниці на шлях до Єдиного Європейського Акта. Саме Парламент підтримав скликання двох міжурядових конференцій з питань економічного й валютного союзу та політичного союзу. Представлений двома спостерігачами, він узяв помітну участь у переговорах про амстердамський договір. Його слід ще більшу залучати для вироблення подальших поправок до договорів. [4, с.№ 9] Нарешті, парламент є організацією, яка здійснює демократичний контроль за діяльністю Співтовариства. Він затверджує призначення Голови Комісії та може звільнити його чи її, виявивши недовіру, підтриману більшістю в дві третини його складу. Щороку він також висловлюється й голосує щодо програми Комісії. Амстердамський договір обумовлює, що Європарламент має розробляти план організації виборів до нього згідно із загальним виборчим правом, відповідно до “спільних для всіх держав-членів принципів”. Парламент наглядає за здійсненням спільної політики, використовуючи інформацію, викладену в звітах, що їх подає Суд аудиторів. Він також контролює повсякденне впровадження цієї політики шляхом усних і письмових запитів до Комісії і Ради. Ущербність Європарламенту в сфері законодавства, традиційної найоб’ємнішої та найважливішої функції будь-якого парламенту, давно вже стала нормою в усіх дискусіях, що стосується реформи інститутів співтовариств. Сам Європарламент не раз висловлювався за те, щоб мати широкі і діючі повноваження в цій сфері. Однак дотепер справи до кардинальних змін не дійшло - в принципі "законодавство" залишається привілеєм Ради Розділ 2 ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ ДО ЄВРОПАРЛАМЕНТУ 2.1 Порядок виборів до Європейського Парламенту Авторитет Європарламенту якоюсь мірою підвищився після того, як він став подібно

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

Выборы в европарламент - Политология - Скачать бесплатно