Педагогіка - контрольна - Педагогика - Скачать бесплатно
=shur@= [email protected]
Питання № 1. Поняття про педагогіку як науку.
Педагогіка – наука про виховання – іде коренями в глибинні шари
людської цивілізації. З'явилося воно разом з першими людьми. Дітей
виховували без усякої педагогіки, навіть не підозрюючи про її існування.
Наука педагогіка з'явилася пізніше геометрії, астрономії, як потреба
суспільства. Виявилося, що суспільство прогресує – чи швидко повільно, у
залежності від того, як у ньому з'являється виховання. З'явилася потреба в:
узагальненні знань про виховання,
у створенні спеціальних навчальних виховних заснувань.
У Китаї, Індії, Єгипті, Греції – розвиток філософії (науки про
природу, людину, суспільство) – перші педагогічні узагальнення.
У Європі – давньогрецькі філософи Демокрит (460 – 370 р. до н.е.),
Сократ (469 – 399 р. до н.е.), Платон (427 – 347 р. до н.е.), Аристотель
(384 – 322 р. до н.е.) – про формування особистості (гарними людьми стають
більше від вправи, чим від природи). Марко Квинтиман – “Утворення оратора”
– основна книга по педагогіці, із творами Цицерона, його вивчали у всіх
риторичних школах.
За всіх часів існувала духовна педагогіка – про духовний і фізичний
розвиток людей, моральному і трудовому вихованні. У древній Греції
повнолітнім вважався той, хто посадив і виростив маслинове дерево –
маслинові гаї.
У період середньовіччя – панування церкви – усе виховання в релігійне
русло. Утворення втратило прогресивність античних часів. Догматичне
навчання існувало 2 століття. Філософи цього часу Тертуман (160 – 222),
Августин (354 – 430), Аквипат (1225 – 1274) – створили великі педагогічні
трактати, але педагогічна наука далеко вперед не пішла.
Епоха Відродження – педагоги гуманісти.
У XVII в. педагогіка виділилася в самостійну науку – з ім'ям Я. А.
Каменського (1592 – 1670) – “Велика дидактика” – 1654 р.
Джон Локк (1632 – 1704) – теорію виховання – “Думки про виховання” –
погляди на виховання джентльмена – людини упевненого в собі, широке
утворення, ділові якості, добірність манер, твердість правових переконань.
Непримиренну боротьбу з догматизмом, схоластикою в педагогіці вели
французькі матеріалісти і просвітителі XVIII в. Д. Дідро, К. Гельвеций, П.
Гольбах і особливо Ж.Ж. Руссо.
Іоганн Фрідріх Герберт (1776 – 1841) – велика суперечлива фігура в
історії педагогіки – по дидактиці (чотириланкова модель уроку, понятивне –
навчання, що виховує, система розвиваючих вправ), але і теоретична база для
дискримінаційного обмеження в утворенні широких мас трудящих.
Світову славу російської педагогіки принесли Бєлінський, Герцен,
Чернишевський, Добролюбов, Толстой, але особливо К.Д. Ушинський “ПРО
камеральне утворення” 1848 р.
У 1855р. Ушинського призначають інспектором класів. У житті кожного
великого вченого неодмінно знайдеться щаслива випадковість. Була вона й у
долі Ушинського. Один раз він звернув увагу на дві великі шафи, – уже 20
років вони стояли опечатані. Ушинський попросив сторожа відкрити їх. Перед
ним був цілий скарб – повне зібрання педагогічної літератури, спадщина
колишнього інспектора інституту, учня Пестелоцци – Е. Гугеля. По свіжих
слідах він пише кращу свою статтю “Про користь педагогічної літератури” –
зробити навчальну роботу цікавої для дитини, не перетворюючи її в розвагу.
187! Перевидане – “Рідне слово”. Більш 10 млн. книг його вийшло до
революції. Головний його твір “Педагогічна антропологія” 1867р. – 2-а
томи, 3-й не завершив;
1. навчання про мети, принципи, сутність виховання,
2. про керівну роль школи, учителя,
3. про методи формування спостережливості, уваги, волі, пам'яті,
емоцій,
4. шляху реалізації дидактичних принципів свідомості, наочності,
систематичності, прогностичності,
5. концепція розвиваючого навчання,
6. трудове виховання – повноцінний виховний засіб – праця.
Наприкінці XIX – початку XX в. – центр педагогічної думки США Джон
Дьюи (1859 – 1952), Едвард Торндайк (1874 – 1949) - вивели закономірності
людського виховання, ефективні технології утворення.
Радянські педагоги Н.К. Крупська (1869 – 1939) – проблеми нової
радянської школи, організація позакласної роботи, піонерського руху. А.С.
Макаренко (1888 – 1939) – про дитячий колектив, трудове виховання, свідома
дисципліна, виховання в родині. В.А. Сухомлинський (1918 – 1970) –
досліджував моральні проблеми виховання молоді, про особистість.
2. Основні педагогічні поняття: виховання, навчання, освіта.
Вибираючи метод, вихователь повинний бути, упевнений в успіху. Тому
треба передбачати результат. Загальний принцип вибору методів виховання –
гуманізм педагога до вихованців.
Класифікація методів.
Методи
виховання
Переконання. Вправи. Мотивація.
Розповідь Вправа Змагання
Пояснення Приучення Заохочення
Роз'яснення Педагогічні вимоги Покарання
Лекція Суспільна думка
Етична бесіда Доручення
Умовляння Виховні ситуації
Уселяння
Інструктаж
Диспут
Доповідь
Приклад
Методи формування свідомості особистості.
Перший етап правильно організованого виховання – знання (розуміння)
вихованцем тих норм і правил поведінки, що повинні бути оформлені в процесі
виховання. Для цього використовуються методи першої групи – методи
переконання.
Не знання, а переконання стимулюють учинки школярів.
Розповідь на етичну тему – використовується переважно в молодших
класах і середніх.
7. Емоційний виклад конкретних фактів і подій, що мають моральний
зміст.
8. Впливу на почуття.
9. Розповідь, що супроводжується ілюстраціями, музичний супровід.
10. Обстановка має велике значення – похідне багаття, затишна кімната,
берег ріки і т.д.
11. Він повинен переживатися слухачами.
Роз'яснення застосовується тільки там і тоді коли вихованцю дійсно
необхідно щось пояснити, уплинути на його свідомість і почуття. Але
роз'яснення не потрібні там, де мова йде про прості й очевидні норми
поводження: не можна різати і розмальовувати карту, грубити, плювати. Тут
необхідна категорична вимога. У практиці шкільного виховання роз'яснення
спирається на вселяння, – проникаючи в психіку, діє на особистість у
цілому, створюючи установки і мотиви діяльності. Діти і підлітки особливо
піддатливі.
Умовляння – сполучення прохання з роз'ясненнями і вселянням. Виникають
почуття сорому, розуміння, незадоволеності собою, учинок педагога вказує і
шляхи виправлення.
При некваліфікованому застосуванні розповідь, роз'яснення, умовляння,
уселяння можуть приймати форму. Вона ніколи не досягне мети, скоріше
виникає протидія, бажання надійти всупереч. Нотація – не форма переконання.
Етична бесіда – вихователь вислуховує і враховує думки, точку зору
свого співрозмовника. Ціль її – поглиблення, зміцнення моральних понять,
формування системи моральних поглядів і переконань. Особливо це ефективно в
5-8 класах.
12. Добре, коли етична бесіда завершується реальною корисною справою, у
якому її учасники можуть практично закріпити розглянуті під час
бесіди положення, норми і правила поведінки.
13. Не можна допускати, щоб бесіда перетворювалася в лекцію. Успіх
залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, чи
розкриють у ній вихованці свою душу.
14. Матеріал бесіди повинний бути зрозумілий вихованцям, спиратися на
їхній досвід.
15. Важливо, щоб вихованці самостійно прийшли до правильного висновку.
16. Помилково думати, начебто бесіда – спонтанний метод.
Високопрофесійні вихователі проводять бесіди не часто і готуються
до них ґрунтовно.
17. Високі професіонали вимагають індивідуальної бесіди з провиненими
вихованцями. Дуже важливо, щоб не виник бар'єр. Якщо учень
неправильно розуміє ситуацію, треба тактовно йому пояснити, додати
бесіді задушевний характер, то можна розраховувати на повний успіх.
Диспути – живі гарячі суперечки на різні теми, що хвилюють вихованців.
18. до диспуту розробляються 5-6 питань, що вимагають самостійних
суджень. З цими питаннями учасників знайомлять заздалегідь. Іноді
викладач може призначити учасників суперечки.
19. Тексти записувати не треба, інакше диспут буде нудним, формальним.
20. З максимальною делікатністю треба відноситься до висловлень
школярів. Але педагог не може зайняти позицію незворушного
спостерігача. Він впливає аргументами; іноді навмисне помиляються,
щоб потім привселюдно визнати свої помилки і тим самим показати
приклад іншим учасникам диспуту.
Приклад – дає конкретні образи для наслідування. “Довгий шлях
наставлянь, короткий шлях приклада” – римський філософ Сенека.
21. Психологічною основою прикладу служить наслідування. Тому важливо
оточити дитину позитивними прикладами. Але треба витягати досвід і
з неправильних вчинків. Сумний приклад допомагає втримати
супротивника від неправильного вчинку.
22. Особистий приклад вихователя! Між словом і справою в нього немає
міркувань.
Методи організації діяльності.
Методи організації діяльності – це серцевина виховного процесу, тому
що формує необхідний тип поводження.
Вправа – спосіб залучення до активної діяльності. Результат вправ –
навички, звички. Чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати
для вироблення стійкої звички. (Шнурки – 200 разів) що ж говорити про число
вправ для формування складних моральних якостей. Витримка, навички
самоконтролю, дисципліна, культура спілкування – якості, що грунтуються на
звичці. Вправа визнається успішною, коли вихованець виявляє стійку якість у
всіх життєвих ситуаціях.
Вимоги – прямі і непрямі (вимога-рада, вимога-гра, вимога-натяк і
т.д.). Вимога безпосередня (вихователь – вихованець), безпосередня вимога
(вихованців один одному, організоване вихователями).
Приучення – інтенсивно виконувана вправа (насильство, покарання), що
нагадує дресирування (часто в армії). Щоб зарадити цьому методу
гуманістичної риси використовують приучення (наприклад, до порядку, через
гру).
23. показуйте, як виконуються дії, які результати. Порівняєте брудні і
вичищені черевики...
24. приучення вимагає постійного контролю – доброзичливого, але
суворого, і самоконтролю.
25. Не робіть казенно-бюрократичні вказівки типу “будь ввічливий!” –
але “вітай сусіда – і він буде ввічливий з тобою!”
Доручення – привчають до позитивних вчинків: відвідати хворого,
виготовити іграшки для дитячого садка.;
26. щоб розвити необхідні якості: неорганізованим - підготувати захід,
що вимагає точності і пунктуальності;
Метод ситуацій, що виховують:
27. вони не повинні бути надуманими. Вихователь створює лише умови для
виникнення ситуації, а сама ситуація повинна бути природною.
28. Несподіванка методу. Порушників роззброюють великодушність,
доброта.
Ситуація “невимушеної примусовості”: школярам пред'являється моральний
зразок правильного поводження і створюються умови, що спонукають до
аналогічного поводження (їхній одноліток, особистий приклад). Однак,
поводження, привабливе з погляду вихователя, може виявитися не таким вже
привабливим з погляду окремих вихованців, а заохочення такого поводження
може викликати їхній протест. Таку реакцію треба угадати і зробити
поводження, що рекомендується, привабливим.
Методи стимулювання.
Стимулом у Древній Греції називали дерев'яний ціпок із загостреним
наконечником, яким користувалися погоничі биків і мулів для понукання
ледачих тварин – неприємна етимологія для людини!
Але людина теж має потребу в постійних стимулах. Пряме і безпосереднє
призначення стимулів – чи прискорювати гальмувати визначені дії.
Методи стимулювання – заохочення, покарання (у древньому світі),
змагання (у XX в.), суб'єктивно-прагматичний (діловий).
Заохочення – позитивна оцінка дій вихованців, викликає позитивні
емоції, вселяє впевненість.
Види заохочення: схвалення, підбадьорення, похвала, подяка, надання
почесних прав, нагородження грамотами, подарунками.
Схвалення – найпростіший вид заохочення. Може виражатися жестом,
мімікою, допоможе оцінкою, довірою.
Правила заохочення
29. мотивувати заохочення
30. зауважувати всіх у заохоченні, не протиставляючи дітей один одному
31. знати міру (зазнайство). Враховувати думку
32. дотримуватись справедливості.
Змагання
Дітям притаманне прагнення до суперництва, пріоритету, першості. У чому
тільки не змагаються діти?! Хто далі плюне, хто більше одержить “2”...
порівняно менше вони змагаються в пригожих вчинках: в акуратності,
ввічливості, чесності...
У радянський час методи, на жаль, обростають командно-бюрократичними
атрибутами – як на виробництві.
Тим часом педагогічно правильно організовувати змагання – діючий стимул
у вихованні процесу.
Організація змагань – важка справа, що вимагає знання політології,
дотримання ряду умов і вимог:
1) організація змагання: мета, задачі, програма, критерії оцінок,
нагородження. Воно повинне бути досить важким і захоплюючим.
Критерієм оцінок – зрозумілі дітям. Підсумки – наочні.
2) не створювати тепличних умов у змаганні (підтасовувати факти,
спотворювати істини...). Життя нікому не дає потурань і людина
повинна з дитинства активно боротися за своє майбутнє.
Жорсткі умови змагання потрібно зм'якшувати грою, де не так
гостро переживаються поразки, є можливість реваншу.
Покарання – метод педагогічного впливу, що повинен попередити небажані
вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини.
У різні часи – різні відносини до покарання.
33. відомий педагог Пирогов Н.И., будучи опікуном Київського округу по
навчальних закладах висував систему фізичних помазань, у тому числі і
псую (його критикував Добролюбов).
34. До дрібної подробиці була продумана система покарань у старій
прусській школі. Повне ігнорування індивідуальних особливостей
дитини! Але муштра давала і відомі результати: ні одна нація у світі
не може змагатися з німецької по дисципліні, працьовитості,
прихильності до порядку.
Види покарання:
35. Накладення додаткових обов'язків.
36. Чи позбавлення обмеження визначених прав.
37. Моральне осудження, осуд.
38. Обговорення на зборах, відсторонення від занять.
39. Виключення зі школи.
Умови покарання
40. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить від кількості
підтримування його. Тому треба спиратися на власну думку.
41. Не рекомендується застосовувати групові покарання.
42. Покарання діюче, якщо воно зрозуміло учню, і він вважає його
справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем
зберігають нормальні відносини.
43. Не можна ображати вихованця (доводити до сліз).
44. Покарання – сильнодіючий метод. Помилку педагога в покаранні
виправити значно сутужніше, ніж у будь-якому іншому випадку. Тому не
кваптеся карати доти, поки немає повної ясності в сформованій
ситуації, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності
покарання.
45. Не допускайте перетворення покарання в знаряддя помсти.
46. Покарання вимагає педагогічного такту, гарного знання вікової
психології, а так само розуміння того, що одними покараннями справі
не допомогти. Тому покарання застосовується тільки в комплексі з
іншими методами виховання.
Суб'єктивно-прагматичний метод стимулювання діяльності і поводження
вихованців, ґрунтується на створення умов, коли бути невихованим,
неосвіченим, порушувати дисципліну і суспільний порядок стає невигідно,
економічно накладно.
Модифікації суб'єктивно-прагматичного методу:
1) контракти, що укладаються вихователями і вихованцями, де чітко
визначаються обов'язки сторін;
2) особисті картки самовдосконалення (програми виховання), що
складаються вихователями і батьками;
3) моніторинг, тобто безупинне спостереження за поводженням, розвитком
за допомогою новітніх засобів і ЕОМ, здатних розраховувати тенденцію
індивідуального розвитку, визначати сценарій долі при тій чи іншій
спрямованості виховання;
4) тести вихованості;
5) штрафи (у балах, окулярах), що волочуть за собою цілком реальні
покарання - грошові компенсації неправильного поводження,
позбавлення прав і волі, привілеїв.
Цей метод поки мало використовується в практиці вітчизняної школи. Це
метод завтрашнього дня.
Стимули виховання і навчання.
Американський професор Г. Оверстрит у книзі “Вплив на поводження
людини” стверджує, що в основі нашого поводження лежать наші таємні
бажання. Найкраща відповідь, яку можна дати тим, хто поставить собі задачею
умовити когось зробити той чи інший вчинок, зводиться до наступного:
спочатку змусьте свого співрозмовника жагуче чогось побажати.
Ось чому стимули, що ми радимо застосовувати вчителем, спираються на
делікатні “підштовхування” учня і виконання визначених дій і виключає
відкритий “тиск”, грубий примус.
Спирайтеся на бажання. Чого хоче учень – головне питання для вчителя
(миша – мишоловка – час – сир = так досягаємо своїх цілей). Згадаєте про
природоздібності! Завдання педагога – змінити цілеспрямованість прагнень,
якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.
Якщо ми хочемо, щоб учень не курив, а сам він бажає продовжити заняття,
не читайте йому проповідей, скоріше, всього це нічого не дасть. Але якщо ви
довідаєтеся, що для вашого вихованця важливо виграти змагання, вступити у
футбольну команду, привернути увагу першої красуні класу, поясніть йому, що
паління може стати причиною його невдач.
Враховуйте інтереси і схильності. Ці школярів нічим не цікавляться:
гроші, успіх, красиве життя; уроджена допитливість, природні схильності.
Треба брати ці побічні інтереси на могутній стимул виховання, навчання і
самовдосконалення.
Використовуйте наміри. Знаходите можливість допомогти школярам у
здійсненні їхніх намірів. Учень, наприклад, твердо вирішує змінити своє
поводження під впливом почуття жалю, що нахлинув, до докорів і сліз матері.
Але обставини сильніші нього, вона не в змозі виконати задумане.
Підбадьорте його, допоможіть, навчіть, як поступово наблизитися до його
здійснення.
Заохочуйте бажання домогтися визнання. Усім людям властиве бажання бути
визнаним. Деякі діти вчаться не заради знань, а заради визнання. Не слід
зневажати цим стимулом, якщо він робить на навчальний процес сприятливий
вплив (на клички – не звертати увагу!). Учень боїться відповідати біля
дошки. Поуправляйтеся з ним біля дошки наодинці. Допоможіть дитині придбати
впевненість у собі. 75% школярів чекають вашої допомоги в цьому, а не
записів у щоденнику.
Показуйте наслідки вчинених вчинків. Наші діти не навчені ставати на
точку зору іншої людини, уявляти собі його переживання (побіг – упав –
сміх!). Не навчені оцінювати і наслідки вчинених вчинків.
Визнання достоїнства. Якщо цього вимагають обставини, не зупиняйтеся і
перед лестощами. Це викликає у вашого вихованця приплив нових сил. Особливо
остерігайтеся чіплятися по дріб'язках.
Схвалюйте успіхи. Відомі випадки, коли розумна і схвальна оцінка з боку
вчителя робила могутню метаморфозу з учнями зі слабкою успішністю.
Зробіть роботу привабливою. (У Шаталова!) хто скаже, що миття брудного
посуду – цікава робота? А от одна жінка розповіла, що коли вона була
маленькою, її мама говорила: якщо будеш себе добре вести, то я дозволю тобі
вимити посуд... Це сприймалося, як нагорода.
Витягайте максимум стимулів з помилок що учиться!
“Прекрасна помилка!” “Помилка, що веде до істини!” “Спасибі, твоя думка
не зовсім вірна, але дає їжу для міркувань”. “Спасибі діти. Ви мені
сьогодні допомогли” – дякує після уроку своїх учнів Амонашвілі.
Говорити іноді “треба”. “Тобі треба, Сашко! Ти чоловік!” школяр повинен
випробувати задоволення від того, що переборює труднощі, робить так, як
личить дорослій, мужній людині. Крім того, він повинен бути радий і гордий,
що справа зроблена.
Звертайтеся до самолюбства. Нема людей, стверджують психологи, згодних
усе життя ходити в невдахах, нормальній людині властиве прагнення
поліпшувати своє положення. Впровадьте самолюбство, і змусьте того, кого
навчають, вимовити “і я не гірше інших!”
Показуйте досягнення. Представляйте тому, якого навчають, інформацію
про його прогрес, причому в порівнянні з іншими учасниками процесу. “Екран
успішності” у Шаталова. Контрольна в середовище, оголошення результатів у
четвер – це нормально; повідомляти ж про результати через місяць практично
даремно.
Обережно підтримуйте суперництво. Людина істота конкуруюча. Сучасне
життя вимагає загартування, вміння вистояти в боротьбі із суперниками. На
питання, чи належна школа заохочувати суперництво, і якою мірою, поки немає
однозначної відповіді. Але судячи з досвіду американської школи,
суперництво між учнями необхідно заохочувати в розумних межах, підтримувати
що програли, знімати надмірну емоційну напругу в когось з учасників.
Хвалити.
Умови до них:
47. Похвала повинна виникати спонтанно, її не варто планувати;
48. Не звеличуйте до небес рутинну, а тим більше погано виконану
роботу;
49. Похвала повинна бути конкретною, точно адресованою;
50. Хвалите так, щоб у похвалу вірилося. Не з насупленим і похмурим
видом;
Критикуючи, співпереживаючи.
51. Підбадьорюйте критику
52. Критик-докір (ну, що ж ти? А я так на тебе розраховував!)
53. Критика-аналогія (коли я був таким як ти, я теж допустив таку ж
помилку...)
54. Критика-надія (сподіваюся, що наступного разу...)
55. Безособова критика (у нашому класі є ще учні, що... не будемо
називати їхніх прізвищ)
56. Критика-заклопотаність (Я дуже заклопотаний сформованою ситуацією.
Особливо в таких наших учнів...)
57. Критика-співпереживання (Я добре розумію тебе, зважаю на твоє
становище, але і ти ввійди в моє. Адже робота не виконана)
58. Критика-жаль (Я дуже шкодую, але я повинен сказати, що робота
виконана не якісно)
59. Критика-подив (Як? Невже ти не підготував урок? Не очікував...)
60. Критика-іронія (Робили, робили і зробили. Як тепер в очі людям
будемо дивитися?)
61. Критика-натяк (Я знав одну людину, яка зробила точно так, як і ти.
Потім їй довелося погано...)
62. Критика-докір (Ех, ти! Я був про тебе набагато
|
