Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості - Педагогика - Скачать бесплатно
Міністерство Освіти України
Слов’янський Державний педагогічний інститут
кафедра педагогіки
Дипломна робота
Виховання у сім’ї
як першооснова розвитку
дитини як особистості.
Виконав: студентка 4 курсу 4Уз
Філологічного факультету
(укр.мова та література)
заочного відділення
СДПІ
Котенко О.Ю.
Слов’янськ, 2001 (2).
ЗМІСТ
ВВЕДЕННЯ 3
Розділ 1. РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 6
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ 6
1.2. ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У РІЗНИХ ЗА СТРУКТУРОЮ РОДИНАХ 16
1.2.1. Особливості виховання єдиної дитини в родині 16
1.2.2. Специфіка виховання в багатодітній родині 18
1.2.3. Виховання дитини в неповній родині 19
Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21
2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ 21
2.2. ПОМИЛКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ 28
2.2.1. Виховання і потреба в емоційному контакті. 28
2.2.2. Виховання і потреба сенсу життя. 28
2.2.3. Виховання і потреба досягнення. 29
2.3. ЯК СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ? 34
Розділ 3. АСТРАХАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ДІТЕЙ
І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ. 39
ВИСНОВОК 51
ЛІТЕРАТУРА 53
ДОДАТОК (матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))
КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ» 55
ВВЕДЕННЯ
Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує
залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей,
п'ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша
робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна у кожній
родині, - це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим
не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у
дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення, залежить
моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожна мить тієї
роботи, що називається вихованням, - це витвір майбутнього і погляд у
майбутнє.
Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми
створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю
батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.
Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один
одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина криком сповіщає світ про своє народження, потім починаються
його вчинки, починається його поводження. Людина поступово відкриває світ,
пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір, посміхається їй і його
перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назвати думкою, - це відчуття
того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його щастя.
Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає над ним,
бачить яскраву іграшку - і мама, і папа радіють, коли він, син, радіє...
Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поводження, вчинки
маленької людини диктуються тільки його потребами, людина виростає
виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життя і
майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до
потреб - першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному
побуднику людських учинків, людського поводження - приєднується більш
сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник - борг. Власне, людське життя
починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а
те, що треба робити в ім'я загального блага.
Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато
одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки,
любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по
собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у
цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати,
часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх
спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані
синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне
сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею,
незвичайно доброю, а батька - розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли
згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була
красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства
свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в
тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може
малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.
Мета цієї роботи - обговорити проблему так званої нетипової родини,
стосовно до нашої країни.
Уже саме по собі це поняття може стати предметом дискусії. Яку родину
в нинішніх умовах варто вважати "нетиповою"? Родину, де дитину виховує одна
мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну? Родину, де виховується
дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часу привели до того, що
"нетиповою" стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти? І що
таке "норма" стосовно до сучасної родини? Дані проблеми є предметом
дослідження в цій роботі.
У роботі докладно проаналізовані стихійні і цілеспрямовані впливи
дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.
Вперше піддається системному аналізу таке соціально-педагогічне явище,
як “домашнє виховання”, що відроджується в нових соціально-економічних
умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст і досвід підготовки
фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги до сучасного
домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнє виховання
- новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньо досліджене; у
цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм його здійснення,
накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити виховання
соціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім
сімейного, співтовариства.
Робота складається з передмови, чотирьох розділів, де приведені,
педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел із проблем
родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.
Запропонований матеріал буде цікавий студентам педагогічних навчальних
закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлять проблеми родини і
виховання дитини.
Дана проблема цілком не розроблена, зокрема, такі аспекти, як нетипова
родина, і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів, батьків,
вихователів.
У практичній частині роботи запропонований матеріал діяльності
Астраханського обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей і
підлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.
Розділ 1
РОДИНА - СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
1.1. РОДИНА ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
Родина, з позиції соціологів, являє собою малу соціальну групу,
засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якої пов'язані
спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цей
найдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку:
від родинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.
Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкою виник у родовому
суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов'язки.
Закордонні соціологи розглядають родину як соціальний інститут лише в
тому випадку, якщо вона характеризується трьома основними видами сімейних
відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутності одного з
показників використовується поняття “сімейна група”.
Слово “шлюб” походить від російського слова “брать”. Сімейний союз
може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним). Шлюбні
відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацах
одруження), називаються цивільними; освітлені релігією - церковними.
Шлюб - явище історичне, він пройшов визначені стадії свого розвитку -
від полігамії до одношлюбності.
Урбанізація змінила уклад і ритм життя, що спричинило за собою зміну у
сімейних відносинах. Міська родина, не обтяжена веденням великого
господарства, орієнтована на самостійність і незалежність, перейшла в
наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшла
подружня.[1]
Слабка соціальна захищеність, матеріальні труднощі, випробовувані
родиною в даний час, привели до скорочення народжуваності в Україні і
формуванню нового типу родини - бездітної.
По типу проживання родина підрозділяється на патрилокальну,
матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цих форм.
Матрилокальний тип характеризується проживанням родини в будинку
дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалий період на Русі був
розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина після заміжжя
оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою”.
Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходить висвітлення в прагненні
молодят жити самостійно, окремо від батьків та інших родичів. Такий тип
родини називають неолокальним.
Для сучасної міської родини характерним типом сімейних відносин можна
вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживають там, де є
можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло в наймання.
Проведене серед молоді соціологічне опитування, показало, що молоді
люди, що вступають у шлюбний союз, не засуджують шлюби з розрахунку. Лише
33,3% респондентів засуджують такі шлюби, з розумінням до нього відносяться
-50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати таку можливість”.
Сучасні шлюби “постаріли”. Середній вік вступаючи до шлюбу за останні
10 років збільшився серед жінок на 2 роки, серед чоловіків - на 5 років.
Тенденція, характерна для західних країн, створювати родину, вирішивши
професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми, спостерігається й у
Україні.
Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайно при цьому один із
членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себе відповідальність за
вирішення економічних, господарсько-побутових та інших проблем. І хоча
сімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальною різницю у віці
чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в 15-20 років
(причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільних відносин
торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносин мають
місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний для
столиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стає
одержання визначених вигод.
Родина - складна багатофункціональна система, вона виконує ряд
взаємозалежних функцій. Функція родини - це спосіб прояву активності,
життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну,
господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну.
Соціолог А.Г.Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною
функцією, в основі якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження
свого роду. Але роль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики.
Виконуючи цю функцію, родина є відповідальною за фізичний, психічний і
інтелектуальний розвиток дитини, вона виступає своєрідним регулятором
народжуваності. В даний час демографи відзначають зниження народжуваності
на Україні.[2]
Людина здобуває цінність для суспільства тільки тоді, коли вона стає
особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого, систематичного
впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливу покликана
формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Тому
виділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс.
Для кожної людини родина виконує емоційну і рекреативну функції, що
захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій. Затишок і тепло
домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому й емоційному
спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка - усе це дозволяє людині
бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність і зміст
економічної функції складається у веденні не тільки загального
господарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини в
період їхньої непрацездатності.
У період соціально-економічних перетворень у суспільстві змінюються й
функції родини. Ведучої в історичному минулому була економічна функція
родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини - чоловік - був
організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих.
Економічна функція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. В
даний час економічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільш
повно, на мій погляд, функції сучасної родини представлені фінським
педагогом Ю.Хямяляйнен [3] . Виділяючи періоди формування родини, він
відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характерні визначені
функції, що може бути представлено наступною таблицею.
Основні періоди розвитку родини і функції членів родини
|Стадії родини|Основні функції родини |
| |Батьківські функції |Функції дитини |
|1.Етап |Усвідомлення партнерських | |
|формування |відносин, зміцнення взаємин | |
|родини |між чоловіками; створення | |
| |сексуальних відношень, що | |
| |задовольняють обох; розвинуто | |
| |взаєморозуміння, що дозволяє | |
| |кожному вільно виявляти свої | |
| |почуття, налагодження | |
| |відношенні з батьками та | |
| |іншими родичами, що | |
| |задовольняють обидві сторони; | |
| | розподіл часу між будинком і | |
| |роботою; вироблення порядку | |
| |прийняття рішень, що | |
| |задовольняють обидві сторони; | |
| |бесіди між чоловіками про | |
| |майбутнє родини | |
|II. Родина, |Звикання до думки про |Дитина залежна від матері і|
|що чекає |вагітність та народження |починає довіряти їй; поява |
|дитину, |дитини; підготовка до |прихильностей; оволодіння |
|родина з |материнства і батьківства, |навичками найпростішої |
|дитиною |звикання до ролі батька і |соці-альної взаємодії; |
| |матері; звикання до нового |пристосування до чекань |
| |життя, пов'язане з появою |інших людей; розвиток |
| |дитини; створення в родині |координації рухів рук та |
| |атмосфери, сприятливої і для |очей; перебування зручного |
| |родини, і для дитини; турбота |ритму зміни спокою і дії; |
| |про потреби дитини; розподіл |оволодіння словами, |
| |обов'язків по будинку і |короткими фразами, мовою |
| |наглядом за дитиною, що не | |
| |перевантажує жодного з батьків| |
|III.Родина з |Розвиток інтересів та потреб |Подолання протиріччя між |
|дитиною |дитини; подолання почуття |бажанням бути завжди |
|дошкільного |пересичення материнством |об'єктом своєї прихильності|
|віку |(батьківством) і роздратування|і неможливістю цього; |
| |з приводу хронічного недоліку |звикання до самостійності; |
| |часу для власних потреб: пошук|виконання вимог дорослого |
| |квартири, що відповідає |по дотриманню чистоти |
| |потребам родини; розподіл |(охайність під час їжі, |
| |обов'язків та відповідальності|гігієна полових органів): |
| |між батьками в постійно |прояв інтересу до товаришів|
| |мінливих ситуаціях; підтримка |по іграх; прагнення бути як|
| |сексуальних відносин, що |мати та батько |
| |задовольняють обох, і бесіди | |
| |про майбутніх дітей; подальший| |
| |розвиток взаємин у родині - | |
| |відкритих, що дозволяють | |
| |дружинам говорити на самі | |
| |різні теми; розвиток відношень| |
| |з батьками в зв'язку з появою | |
| |дитини і виконанням ними нової| |
| |ролі; збереження колишнього | |
| |кола друзів і своїх захоплень | |
| |поза будинком (у залежності |
|
