Податкова політика України - Налоги - Скачать бесплатно

Передумови виникнення та розвитку податків


      Податки – дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні  явища
та процеси фінансова категорія.  Можна  без  перебільшення  сказати,  що,  з
одного боку, податки – це фінансове підгрунтя існування держави,  мірило  її
можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку  науки,  освіти,
культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного  добробуту
народу.
       Із  другого  боку,  податки  –  це  знаряддя  перерозподілу   доходів
юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й  використання  зачіпає
інтереси не тільки кожного підприємця  чи  громадянина,  а  й  цілих  верств
населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба  за  форми
й методи розподілу та перерозподілу, які в  історії  цивілізації  спричиняли
соціальні потрясіння та війни. На  сьогодні  податки  –  це  найефективніший
інструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку  і  структуру,  на
розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.
       Податки  –  це  обов’язковий  елемент  економічної  системи   держави
незалежно від того, яку  модель  економічного  розвитку  вона  вибирає,  які
політичні  сили  перебувають  при  владі.  Відсутність  податків   паралізує
фінансову систему держави в цілому, робить її  недієздатною  і  в  кінцевому
підсумку – позбавленою будь-якого сенсу.
       Об’єктивною  реальністю  є  те,  що  за  наявних   економічних   умов
підприємницькі  структури  та  громадяни  повинні  віддавати  частку   своїх
доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а  натомість  одержувати  від
держави безплатні блага та послуги.
      Досконалість форм і методів передачі цих коштів  свідчить  про  рівень
розвитку  держави,  її  економічних   і   правових   інститутів.   Створення
податкової системи – це не тільки практична, а й  велика  наукова  проблема.
Вона потребує глибокого аналізу  господарського  життя  в  державі,  доходів
населення  і  підприємницьких  структур,  бюджету  сім’ї.  Лише  за   такими
матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення  того  чи  іншого
податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.
      Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку  суспільства
вводились різноманітні податки – на землю, майно,  прибуток,  цінні  папери,
спадщину та дарування, додану вартість, заробітну  плату,  акцизи,  збори  й
відрахування, на автомобілі, коней,  собак,  продуктивну  худобу  та  птицю,
бджіл, подушні податки  і  податки  на  неодружених  чоловіків,  податки  на
бороду, вікна, двері тощо.
      Найбільшого розквіту  податки  сягають  за  умов  розвинутої  ринкової
економіки.  Вони  стають  об’єктивним  елементом  фінансових  відносин   між
державою та юридичними й  фізичними  особами.  Формується  завершена  модель
податкової  системи  кожної  держави.  Вона   включає   методи   й   об’єкти
оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.
      Змінюються не тільки види і форми  стягнення  до  бюджету  певних  сум
коштів, а й саме ставлення до податків.  Вони  стають  ефективним  знаряддям
втілення державної політики з питань економіки та соціального  розвитку.  За
допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього  продукту
в територіальному та галузевому аспектах, а також  між  різними  соціальними
групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового  саморегулювання,  створює
додаткові стимули для ділової  та  інвестиційної  активності,  мотивації  до
праці, підтримання рівня зайнятості.
       Проте  не  слід  забувати,  що  податки  є  ще  й  дуже   небезпечним
інструментом  у  розпорядженні  держави.   Адже   без   наукової   концепції
податкової політики вони можуть  гальмувати  економічний  розвиток  держави.
Концепція податкової політики держави повинна містити обгрунтовані  висновки
щодо   впливу   оподаткування   на   результати   господарської   діяльності
підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір  і
структуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру економіки.
      Податкові системи економічно розвинутих країн спираються  на  детально
розроблену теорію податків. Її творцями є видатні  представники  економічної
науки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут  Віксель,
Йозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших. Пошук  шляхів  удосконалення
податкових систем триває.
      На перший погляд, питання  можна  вирішити  дуже  просто.  Треба  лише
постійно  стежити  за  тим,  аби  дотримувалася  рівновага   між   величиною
сплаченого податку та величиною отриманих від уряду благ і послуг,  а  також
створювалися  відповідні  правові  відносини  між   державою   і   платником
податків. Проте історія свідчить, що держава ніколи не погоджується на  такі
відносини не тільки в кожному конкретному випадку, а  й  загалом,  незалежно
від того, які політичні сили  перебувають  при  владі.  Усвідомлення  ознаки
справедливості щодо  податків  змінюється  залежно  від  зміни  поняття  про
сутність завдання держави,  а  також  про  системи  формування  й  розподілу
доходів.  Більшість  демократичних  сил,  яка  приходить  нині  до  влади  в
цивілізованих  державах  світу,  стає  на  реальне  підгрунтя  і   спрямовує
політику податкових систем на благо свого народу. Практика  підтверджує,  що
в більшості європейських країн податки успішно виконують  роль  економічного
знаряддя соціальної справедливості та активізації господарського життя.
      Якщо проаналізувати практику побудови  податкових  систем  у  багатьох
країнах Західної  Європи  й  ознайомитися  з  науковими  розробками  вчених-
економістів  від  Петті  та  Сміта  до  сьогодення,  то   головні   принципи
податкової системи можна сформулювати так:
 - сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості  отримуваних  від
   держави благ і послуг; усі податки  повинні  бути  точно  визначені  щодо
   ставки податку, строку сплати; платники податків мають бути поінформовані
   урядом, куди використано кожну  копійку  сплачених  ними  податків;  нові
   податки повинні вводитися лише для покриття відповідних витрат, а не  для
   ліквідації дефіциту;
 - об’єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело  й  розмір
   витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія  оподаткування,
   залежно від зростання доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму,
   що дорівнює третині доходу;
 - умови оподаткування мають бути простими й зрозумілими платникові; податок
   слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом;
   при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.
      За додержання цих принципів між урядами країн  і  платниками  податків
ведеться  жорстока  боротьба.  Проте  в  західних   демократичних   системах
присутні сильні групи  представників  соціального  спрямування,  які  завжди
впроваджують  розумні  основи  оподаткування  і  домагаються   удосконалення
системи в  цілому.  Ось  чому  дуже  важливого  значення  набуває  прийняття
податкових  кодексів,  в  яких   законодавчо   закріплюється   рівномірність
оподаткування, захист платника від  свавілля  податкових  служб,  дотримання
податкової таємниці. Усе більшого визнання  і  підтвердження  набуває  думка
про те, що висока частка податків у  валовому  внутрішньому  продукті  –  це
небезпека для економічного зростання.


              Економічна сутність податків та їхнє призначення

      За  економічною  сутністю  податки  є  обов’язковими   платежами,   що
вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних  осіб  до  відповідного
бюджету для фінансування витрат  держави  передбачених  її  конституцією  та
іншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів  юридичних
і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й  економічного
розвитку.  Вилучаючи  частину  доходів  підприємців  і   громадян,   держава
гарантує їх ефективніше використання для задоволення  потреб  суспільства  в
цілому і досягнення на  цій  основі  зростання  його  добробуту.  На  перший
погляд, податки виражають односторонні відносини держави з  підприємцями  та
населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий  підхід  до  вивчення
цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний  зв’язок  із
платниками  завдяки  фінансуванню  відповідних   витрат.   Цьому   процесові
приділяється велика увага з боку фінансової науки,  і  в  ньому  виявляється
економічна сутність функцій держави та її реалізація.
      За наявних умов  недостатньо  розглядати  податки  загалом.  У  кожній
державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в  її
розпорядження. Вся сукупність податків, зборів,  відрахувань  і  платежів  в
державі становить її податкову систему.  Податкова  система  кожної  держави
має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно  від  різних  ознак.
Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем  економічного
розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.
      У класичному плані всі податки  поділяються  на  державні  й  місцеві,
прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки  з  фізичних
осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки,  які  надходять
до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються  законами
держави або декретами уряду. Місцеві податки  та  збори  теж  встановлюються
законами  держави,  але  місцеві  органи  влади  мають  повні   права   щодо
обкладання цими податками. Вони  можуть  диференціювати  ставки  податків  у
межах  ставки,  визначеної  законом,  надавати  додаткових   пільг   окремим
платникам, змінювати строки сплати.
      Залежно від об’єкта оподаткування,  податки  поділяються  на  прямі  і
непрямі або опосередковані. Коли об’єктом оподаткування є  прибуток,  земля,
капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то  це  податок  прямий,  він
залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути  податки
на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.
      При непрямому оподаткуванні об’єктом є не дохід, а  витрата.  Податок,
вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується  при  купівлі
товару. Величина цього  податку  не  пов’язана  з  доходами  платника.  Тому
непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча  і  мають
певні  переваги.  Найхарактернішими  прикладами  непрямого  оподаткування  є
податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
      На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали  натуральну  форму.
Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов – під час війни,  в  період
кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна  грошова
одиниця. Певного часу можуть вводитись надзвичайні податки, що  зумовлюються
війною або  стихійним  лихом.  Прикладом  можуть  бути  воєнні  податки  або
відрахування до Фонду Чорнобиля.
      При введенні податки наділяються певними функціями  або  призначенням.
Кожний  податок  виконує  передусім  фіскальну  функцію,  тобто   забезпечує
надходження  коштів  до  бюджету.  Однак  таке  спрощене  усвідомлення  ролі
податків не має  достатніх  підстав,  бо  запровадження  будь-якого  податку
потребує чіткого  визначення  об’єкта  чи  суб’єкта  оподаткування,  строків
сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.
      При визначенні цих параметрів податку  закладається  його  стимулюючий
вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі  підстави
стверджувати, що  податки  виконують  стимулюючу  функцію.  Майже  не  буває
податків, які б цих функцій не  виконували.  Все  залежить  від  того,  який
закладено  механізм  їхньої  реалізації.  Надмірне  перевантаження   податку
пільговим  оподаткуванням  із  метою  стимулювання  тих   чи   інших   видів
виробництв або споживання товарів, виконання робіт,  надання  послуг  часто,
замість стимулювання, призводить до протилежного –  до  зростання  тінізації
економіки.
      Надання  податкам  стимулюючих  функцій  –   досить   складне   та   в
економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує  глибоких  наукових
досліджень і всебічного обгрунтування. Суть питання в  тому,  що  стимулюючі
функції  можуть  бути  закладені  завдяки  зміні  або  диференціації  ставок
податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі  здійснюється
перерозподіл валового внутрішнього  продукту  через  фінансову  систему  від
одних суб’єктів оподаткування на користь інших.
      Отже, цей  перерозподіл  має  не  лише  економічний,  а  й  соціальний
характер. Він може призвести до порушень важливих  економічних  пропорцій  у
виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг.  Усе  це  пов’язано  з
правами та свободами людини, її  економічним  і  соціальним  становищем.  Як
підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних  і  регуляційних
функцій  потребує  тривалого  опрацювання  порядку  їх  обчислення,  сплати,
надання пільг. Фіскальна й стимуляційна роль податків стає зрозумілішою  при
розгляді   порядку   обчислення   й   сплати    деяких    видів    податків.
Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток підприємницьких  структур.
Він запроваджений у всіх країнах і є одним із найдавніших платежів.
      Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно,
в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що  податок  сплачується
за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації.  Прибуток
визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.
      Валові  доходи  є  зведеним  показником.  Вони  включають  доходи  від
реалізації товарів і послуг, фінансових операцій,  одержані  рентні  платежі
та роялті, доходи, одержані за рахунок  приросту  капіталу  (від  реалізації
цінних паперів), інші доходи.
      До валових витрат відносять заробітну плату робітників  і  службовців,
витрати на ремонт обладнання та будівель,  витрати  на  придбання  сировини,
комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати  на  науково-дослідні
роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти  за  кредит,  внески  до
різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати  до  пенсійного  та
фонду соціального страхування, амортизаційні відрахування, інші витрати.
      У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витрат
використовується як стимуляційний і  регуляційний  фактор.  Так,  у  США  до
числа валових витрат включаються спеціальні витрати, до яких  належать  суми
одержаних дивідендів та інші.  У  Швеції  з  валового  доходу  вираховуються
пенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за пенсії  робітникам
підприємства, відрахування у фонди трудящих. У більшості країн  із  валового
доходу вираховуються податки,  сплачені  органам  місцевого  самоврядування,
оплата  послуг  юристів,  економістів-радників,  які  запрошуються,   внески
добродійним товариствам, пожертвування закладам освіти,  лікарням,  будинкам
інвалідів та престарілих, церковним парафіям,  науково-дослідним  установам,
університетам тощо.
      Нині чинний порядок  оподаткування  прибутку  підприємств  дає  значні
підстави для застосування  стимуляційних  функцій  податку  на  всіх  етапах
податкового  процесу.  Найактивніше  ці  можливості   використовуються   при
визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.
      Із прибутку підприємства перед  оподаткуванням  вираховуються  штрафи,
грошові компенсації засновникам, витрати на  проїзд  власників  фірм,  суми,
пов’язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких  випадках  прибуток  для
оподаткування може збільшуватися. Так, у  Великобританії  до  оподаткованого
прибутку додаються витрати  з  утримання  штатів  компаній  або  закордонних
клієнтів.
      У багатьох країнах  податок  сплачується  за  єдиною  ставкою,  але  є
приклади, коли прибуток  поділяється  на  дві  частини.  Одна  з  них  –  це
прибуток, що розподіляється серед засновників, інша –  це  прибуток,  що  не
розподіляється.  За   заниженою   ставкою   оподатковується   прибуток,   що
розподіляється. Впровадження  нарізного  оподаткування  прибутку,  на  думку
законодавців, усуває  подвійне  оподаткування.  Так,  у  ФРН  нерозподільний
прибуток  оподатковується  за  ставкою  55   відсотків,   а   прибуток,   що
розподіляється,  -  за  ставкою  30  відсотків.  Такий  підхід  стимулює  до
збільшення доходів акціонерів.
      Досить  широкого  застосування  набула  амортизаційна  пільга,   тобто
надання права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги  стали  важливим
засобом державного  регулювання  науково-технічного  прогресу,  впровадження
нових технологій, оновлення основного капіталу.  Надаючи  права  прискореної
амортизації за тими чи іншими  видами  основних  фондів,  держава  тимчасово
втрачає доходи, проте у підприємства накопичуються ресурси для  модернізації
та технічного переоснащення виробництва, що у кінцевому підсумку  забезпечує
його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.
      У  деяких  країнах,  насамперед,  у  ФРН,  набула  поширення  практика
звільнення від оподаткування  прибутку,  який  відраховується  до  резервних
фондів. Законом про  акціонерні  товариства  у  ФРН  правлінням  на  власний
розсуд дозволяється формувати резервні фонди для  покриття  непередбачуваних
витрат і збитків, фінансових  зобов’язань.  Прибуток,  що  спрямовується  до
резервних   фондів,   звільняється   від   оподаткування.   Як   стверджують
спеціалісти,  висока  конкурентоспроможність  корпорацій  ФРН  на   світових
ринках пояснюється  значними  пільгами  і,  зокрема,  формуванням  резервних
неоподатковуваних фондів.
      Слід звернути  увагу  на  такий  стимуляційний  фактор,  як  податкові
кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації,  які  сплачують  податок  на
прибуток, мають право залишати в своєму  розпорядженні  частину  податку  та
використовувати  його  на  фінансування  певних  економічних  і   соціальних
завдань,  визначених  законодавством,  тобто  податкові  кредити   набувають
цільового  характеру.  Як  правило,  податкові  кредити  мають  інвестиційне
спрямування, а також стимулювання зайнятості.
      Характерним є той  факт,  що  в  більшості  країн  ставка  податку  на
прибуток корпорацій диференціюється  залежно  від  галузі  економіки  (легка
промисловість, машинобудування, хімічна промисловість).
      Податок на додану вартість  (ПДВ).  Податком  обкладається  споживання
товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм  непрямого  оподаткування.
Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника,  а  від  обсягу  його
споживання.  Непрямі  податки  з’явилися  наприкінці  XVIII  століття,  коли
розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках  –  непрямого
й опосередкованого оподаткування.
      Непряме оподаткування одразу ж було  піддано  нищівній  критиці,  воно
трактувалося як податки на бідних.  Особливе  занепокоєння  непрямі  податки
викликали серед  марксистів,  соціалістів  та  представників  інших  соціал-
демократичних течій. Проте розвиток  фіскальної  практики,  а  також  теорії
оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося  як
явище  об’єктивне,   зумовлене   розвитком   суспільного   життя,   оскільки
забезпечити постійно зростаючі  державні  видатки  лише  за  рахунок  прямих
податків стало неможливим.
      Об’єктивну необхідність  оподаткування  обгрунтували  в  своїх  працях
кращі  представники  економічної  теорії  та  фінансової  науки  –  Д.Мілль,
А.Маршалль, А.Пігу, М.Фрідмен, І.Фішер  та  інші.  Тут  слід  зазначити,  що
непрямі податки мають низку істотних переваг  і  насамперед  у  забезпеченні
доходів  бюджету.  Непрямі  податки  сплачує  багато  платників  за   місцем
створення  нової  вартості,  ці  податки  різняться  простотою  обрахування;
широка  база  оподаткування  сприяє  зростанню  доходів  бюджету,  вилученню
податку  на  всіх  етапах  руху  товарів,  сприяє  рівномірному  розподілові
податкового  тягаря  між  усіма   суб’єктами   підприємницької   діяльності;
застосування нульової ставки на експортні товари  сприяє  збільшенню  обсягу
експорту  та  підвищенню  конкурентоспроможності  вітчизняних   товарів   на
світовому ринку.
      Усі ці переваги непрямого  оподаткування  сприяли  тому,  що  розвиток
усієї  системи  оподаткування  здійснюється  як  оптимальне   співвідношення
прямих і непрямих податків залежно  від  економічних  умов  розвитку  кожної
держави.
      Податок на додану вартість за своєю  суттю  є  універсальним  акцизом,
його починали застосовувати як податок з обороту. Проте  податок  з  обороту
може  успішно  функціонувати  при   тоталітарній   системі,   коли   держава
централізовано  встановлює  ціни  всі  товари.  За  умов  ринку   спрацьовує
кумулятивний ефект,  тобто  на  кожній  стадії  руху  товарів  нараховується
податок.
      Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в  70-
80 роках  ХХ  століття  було  обгрунтовано  доцільність  оподаткування  лише
доданої вартості. Така система оподаткування  зберігає  переваги  податку  з
обороту щодо оподаткування всіх етапів руху  товарів,  але  водночас  усуває
його головну ваду – кумулятивний (каскадний) ефект.
      Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена
на даному конкретному етапі  руху  товару.  За  економічною  суттю,  доданою
вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного  (виробленого)
певною господарською одиницею.
      Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які
займаються підприємницькою  діяльністю  у  сфері  виробництва,  торгівлі  та
послуг. Фактично  платником  ПДВ  є  споживач  незалежно  від  того,  чи  це
юридична, чи фізична особа.
      На сьогодні податок на додану вартість  набув  широкого  застосування.
Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в  тому
числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в  процентах,
які коливаються від 12% у Люксембурзі та Іспанії, до 22% у  Данії  і  25%  в
Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї  (в  Данії)  до  семи  (у
Франції). Найнижча ставка – 2,1% у Франції на продовольчі товари, і  найвища
– 33,3% щодо товарів, які є предметами розкоші.
      Розрахунок величини податку на додану вартість до сплати  здійснюється
декількома способами. За одним із них ставка податку множиться  на  величини
заробітної плати й прибутку. Це прямий статистичний метод. За іншим  методом
ставка множиться на валовий дохід і одержаний результат зменшується на  суму
податку, обрахованого  множенням  величини  ставки  на  витрати.  Цей  метод
називають непрямим  або  методом  податкового  кредиту.  Він  був  прийнятий
країнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні.
      Слід окремо сказати про пільги з  податку  на  додану  вартість.  Вони
застосовуються в двох  формах  –  шляхом  запровадження  нульової  ставки  й
звільнення  від  оподаткування  продажу  деяких  видів  товарів  та  послуг.
Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги  на
повну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок  матеріальних
поставок і вартісних надходжень.
      На думку багатьох зарубіжних вчених, податок на  додану  вартість,  за
своєю суттю, є еволюцією і досить успішною в  непрямому  оподаткуванні.  Він
демонструє  переваги  успішнішого,  ніж   за   допомогою   інших   податків,
розв’язання  проблем  галузевого  й  територіального  розміщення  фінансових
ресурсів,   уникнення   подвійного   оподаткування,   зменшення    кількості
податкових пільг. Цей податок кореспондує  положення  фінансової  науки  про
“податковий нейтралітет” як умову щодо стимулювання  господарства,  а  також
прийняття рішень на  рівні  підприємств.  ПДВ  має  внутрішній  “вбудований”
механізм взаємної перевірки платниками податкових  зобов’язань.  На  відміну
від податку з обороту за брутто –  ціною  в  будь-якій  ланці  (виробництво,
оптова чи роздрібна торгівля) –  ПДВ  не  заохочує  вертикальної  інтеграції
компаній. Він не завдає дискримінації платникам залежно від їхньої  ролі  та
місця в господарському процесі. ПДВ нейтральний щодо переміщення  товарів  і
послуг, розміщення ресурсів. ПДВ значно впливає  на  рівень  цін,  але  його
можна повернути  й  проти  інфляційних  процесів,  оскільки  ПДВ  дає  змогу
автоматично вилучити кон’юнктурний прибуток,  породжений  інфляцією,  й  тим
карає ті підприємства, які невиправдано завищують ціни.
      У науковій літературі тривають дискусії з приводу  застосування  пільг
при оподаткуванні податком на додану вартість. У  більшості  країн  світу  і
надто в країнах ЄС пільги поширюються на такі  товари  й  послуги:  продукти
харчування, ліки та медичне обслуговування, витрати на  освіту,  купівлю  та
найм житла, одяг,  книги  й  газети,  розваги  та  спорт,  музеї,  державний
розпродаж товарів і послуг, фінансові послуги, державні товари,  витрати  на
мистецтво. Нині пільги при оподаткуванні ПДВ запроваджуються  у  26  країнах
світу, які залучили  ПДВ  до  своїх  податкових  систем,  приблизно  за  200
позиціями, з них лише близько 30 нульових ставок.
      Легко помітити,  що  перелік  пільгових  благ  продиктований  бажанням
досягти соціальної справедливості. Проте в  фінансовій  літературі  постійно
триває полеміка щодо визначення оптимального складу товарів  і  послуг,  які
можна назвати товарами й послугами широкого споживання.
      За законами держав Спільного  ринку  –  це  послуги  пошти,  лікарень,
установ освіти й культури,  некомерційні  радіо  і  телебачення,  які  також
претендують на пільги. Деякі проблеми  виникають  при  оподаткуванні  малого
бізнесу.   Це   пов’язано,   в   основному,   з   відсутністю    достовірних
бухгалтерських даних для вирахування податку. Для  подолання  цих  труднощів
Європейським  співтовариством  для  малого  бізнесу  широко   застосовується
неоподатковуваний мінімум.
      Маються певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві,
надто щодо фермерства. У 1958 р.  частина  країн  Європи  домовилась  шляхом
підписання  відповідного  договору  про  неоподаткування  ПДВ  оборотів   із
реалізації продукції фермерськими господарствами.
      Слід зазначити, що  у  західних  державах  пошана  до  фермерства  має
фіскальний  вимір.  Він  проявляється   у   максимальному   звільненні   від
оподаткування та від офіційної звітності перед державою.  Це,  звичайно,  не
стосується великих високотоварних господарств. Проте можна стверджувати,  що
всюди аграрний бізнес, як правило, користується пільговим оподаткуванням.
      Загалом, є підстави дійти  висновку,  що  досвід  застосування  ПДВ  у
країнах Європи засвідчив його  життєздатність  і  успішне  функціонування  в
ринкових  системах.  Водночас  очевидним  є   те,   що   найперша   проблема
запровадження ПДВ  –  це  підготовка  суспільної  думки,  освітня  робота  з
платниками та професійна перепідготовка персоналу податкових  органів.  Такі
заходи конче необхідні, бо суспільство не очікує нічого доброго від  жодного
нового податку. Не дивно, якщо політики сприймуть ПДВ як шори  для  ринкових
сил  і  фактор  небажаного   розростання   державного   сектора.   Платників
хвилюватимуть незнайомі вимоги фіску, а все  населення  сприйматиме  ПДВ  як
сигнал до загального підвищення цін.  Тож  необхідна  повна  гласність  щодо
намірів про внесення змін до податкової системи та роз’яснювальна  кампанія,
аби  забезпечити   свідоме   ставлення   та   перебороти   побоювання   щодо
запровадження ПДВ.
      У деяких країнах до агітаційно-роз’яснювальної роботи із  впровадження
будь-якого  податку  долучались  приватні  фірми,  і  це  давало  позитивний
результат. Впровадження ПДВ в Україні  й  досі  потребує  вирішення  питань,
пов’язаних  з  обліком  та  реєстрацією  платників,  визначенням   критеріїв
оподаткування окремих видів товарів, робіт та  послуг,  засобів  виробництва
продукції за договірними цінами та проданою в кредит.
      Одним із видів непрямого оподаткування  є  специфічні  акцизи,  які  є
найактивнішими інструментами державного  регулювання  кількісних  параметрів
споживання  певного  переліку  товарів,  тютюнових  та  горілчаних  виробів,
контролювання доходів монополістів при виробництві деяких  товарів,