1.Вступ.
Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки
як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-
грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі.
Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і
фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які
забезпечують фінансування державних витрат.
Обов’язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші
цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах:
податки, плата за ресурси, цільові відрахування.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони
виконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну та
регулювальну.
Система оподаткування – це продукт діяльності держави. Кожна держава
формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн,
власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових
відносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальних
завдань.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25
червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені
принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків,
зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким
чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для
її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність
подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнято
другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього
Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.
В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначення
принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування,
платників податків і зборів, об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і
відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх
зарахування до бюджету та державних цільових фондів.
2. Поняття і функції податків.
Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично це
найважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної
скарбниці для фінансового забезпечення використання державою її функції.
Спочатку ці внески провадились у натуральній формі, а з розвитком
товарно–грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової форми
оподаткування.
Податки являють собою обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб
до бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою і
платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого
фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На
відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній
характер – від платників до держави.
З позиції платника немає ніякої різниці, як називається той чи інший
платіж і куди він потім зараховується. Так чи інакше для нього це все –
витрати, що збільшують ціну товарів та послуг і покладаються спочатку на
виробника, а потім на споживача. Скасування чи зменшення тих платежів, що
відносяться на собівартість, приведе до збільшення прибутку, а відтак, з
одного боку, до розширення фінансових ресурсів платника, а з другого – до
можливостей зменшення ціни, бо потреби в прибутку визначаються більш – менш
сталими пропорціями розширеного відтворення виробництва.
З позицій держави теж нема суттєвого значення, як називається той чи
інший платіж, головне для неї – його повне і своєчасне надходження.
Віднесення цього платежу до певного централізованого фонду обмежує державу
тільки у використанні коштів – в одних випадках вони мають цільове
призначення, в інших – ні.
У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають
платежі держави – плата, відрахування, податок. Причому в окремих випадках
плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.
Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою.
Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, а
находження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси.
Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.
Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку,
що визначається механізмом її стягнення.
Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно може
бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом
платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі проводиться
тільки за цільовим призначенням.
Відрахування відносяться здебільшого на витрати виробництва і
включаються у собівартість. Окремі з них можуть перераховуватись із
прибутку, наприклад на дорожні роботи. Розміри відрахувань установлюються
на нормативній основі до джерела сплати чи відповідно до певного показника
(наприклад, відрахування на соціальне страхування, у фонд зайнятості, у
фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – в процентах до фонду
заробітної плати).
Податки встановлюються для утримання державних структур і для
фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управління,
оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретного
еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак якщо їх
розглядати в узагальненому вигляді, то ці прикмети плати і відрахувань
видно досить чітко. Податок – це плата суспільства за виконання державою її
функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту
(ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне
суспільство існувати не може.
Таким чином, відмінності між платою, відрахуваннями і податками як
формами платежів юридичних і фізичних осіб державі несуттєві. Вони
стосуються тільки рівня конкретизації цільового призначення. Однак слід
зазначити, що якщо плата і відрахування можуть сплачуватись як державі, так
і іншим юридичним та фізичним особам, то податки, це атрибут держави і
тільки держави. Разом з тим очевидно, що розгляд форм платежів тільки за
їхнім змістом не дає можливості чітко визначити коло податків. Тим більше
що іноді тотожні за змістом платежі можуть мати різну назву, наприклад
“плата за воду” і “податок на воду”, “плата за землю” і “земельний
податок”.
Різниця між платежами, крім відмінностей за їхніми видами, полягає у
тому, в який централізований державний фонд вони зараховуються – в бюджет
чи в цільовий фонд. Якщо виходити з термінології, яка існує в Україні, то
податки надходять тільки до бюджету, а в цільові фонди – лише плата і
відрахування. Разом з тим у доходах бюджету є окремі види плати і
відрахувань.
У доходах бюджету виділяється група так званих неподаткових платежів.
Відмінність між ними і податками, а також податковими платежами дуже проста
і виходить із їхнього функціонального призначення. Податки й податкові
платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування
доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них
може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом.
Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначається одним
фактором - бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі
не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від реалізації
конфіскованого майна мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немає
особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет. Неподаткові платежі
посідають практично невідчутне місце в доходах бюджету, їх можна тільки
прогнозувати, але ніяк не планувати.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони
виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції
податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні
функції – фіскальну та регулювальну.
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у
розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для
виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини
валового національного продукту.
Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх
суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має
постійність і стабільність надходження коштів.
З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції
податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони
діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цій функції є
достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких
питань.
1.Визначення об’єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством
оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітної
плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.
2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути:
прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на
прибуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди,
сплата місцевих податків і зборів): частина виручки від реалізації
продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку.
Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно
впливають на регулювальну функцію податків. Податкові ставки можуть бути
універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому
вираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта
оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними
(не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають
зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі
збільшенням об’єкта оподаткування).
4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони
різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел
сплати. Для здійснення регулювальної функції податків важливе значення має
запобігання іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати
податків.
5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на
регулювальну функцію податків і можуть надаватися окремими платниками
податків щодо окремих об’єктів оподаткування.
6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового
законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за
таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів,
форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін
податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від
оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулювальна
функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх
сплати.
У процесі реалізації регулювальної функції податків виявляється її
вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств:
собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсяг
реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання
оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація
оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.
3.Система оподаткування.
Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий
атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням
досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки,
розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і
соціальних завдань.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25
червня 1991р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому були визначені
принципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків,
зборів та обов’язкових платежів, платники та об’єкти оподаткування. Таким
чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для
її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави були прийняті інші
варіанти Закону “Про систему оподаткування”. В останньому варіанті Закону
дається більш повне і чітке визначення принципів побудови системи
оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів,
об’єкта оподаткування; обов’язків, прав і відповідальності платників
податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та
державних цільових фондів.
Суб’єкт, або платник податку – це та фізична чи юридична особа, яка
безпосередньо його сплачує. Деякі податки можуть стягуватись на різних
етапах виробництва і реалізації. Між платником і державою може знаходитись
уповноважена служба, яка утримує податок, перераховує його до бюджету і
несе за це відповідальність. Реальним платником кожного податку є споживач.
Саме він сплачує вартість товарів і послуг.
Об’єкт оподаткування. Нормальна податкова робота можлива тільки при
чітко визначеному об’єкті оподаткування. В об’єкті оподаткування
фокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функції податків. З
одного, фіскального, боку, держава заінтересована в тому, щоб об’єкт
оподаткування був значним і постійно зростав. З іншого боку, кожний
платник намагається сплачувати якомога менше податків, а відтак –
зменшувати об’єкт оподаткування. Якщо таке зменшення збігається з
інтересами суспільства, то регулююча функція реалізується, якщо ні, то
можна констатувати наявність суперечностей у системі оподаткування. Вибір
об’єкта оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності до
мінімуму.
Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування.
Існує фізичний і грошовий вимір. Фізичний вимір більш точний, грошовий
опосередкований завжди певною мірою відносний, він може бути більш-менш
точним тільки протягом незначного часу.
Джерело сплати податку – це доход платника, з якого він сплачує
податок.
Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на
одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових
ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється
єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька.
Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший – у розрізі
платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також
знижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних
характеристик і оцінок об’єкта оподаткування. Мета встановлення як єдиних,
так і диференційованих ставок одна – створення або однакових, або різних
умов оподаткування для всіх платників.
Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути
визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової
квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.
Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, тобто
обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові
фонди.
Законом “Про систему оподаткування” визначено такі важливі принципи
її побудови:
- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності;
- обов’язковість;
- рівнозначність і пропорційність;
- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
- соціальна справедливість;
- стабільність;
- економічна обгрунтованість;
- рівномірність сплати;
- компетентність;
- єдиний підхід;
- доступність.
На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній
податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодо
окремих податків.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування
юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.
Підприємства – суб’єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а
також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
- прямі податки (податок на прибуток, плата (податок) за землю,
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин
і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість) );
- непрямі податки (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір,
мито);
- збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове
соціальне страхування; до державного інноваційного фонду; за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);
- відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне
мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності.
Місцеві податки і збори включають:
- два податки (комунальний податок і податок з реклами);
- різні збори (за право використання місцевої символіки, за парковку
автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей
транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення
об’єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих
аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення
кіно- і телезйомок та ін.).
На рис.1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі
Закону України “Про систему оподаткування”.
Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає
змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше,
це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо
окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької
діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи,
недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в
цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано
ускладнені.
4. Форми оподаткування в Україні.
4.1. Пряме оподаткування підприємств.
А) Оподаткування прибутку.
Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб’єктів
господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає заново
створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від
реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.
Чистий дохід на рівні підприємства набирає форми прибутку і перебуває
під впливом такого елемента валового доходу, як заробітна плата.
Співвідношення заробітної плати і прибутку у валовому доході залежить від
форми власності.
Вибір об’єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо
принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення
податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні
сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості
визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і
нормативних документів.
Об’єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Досвід
України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про
відсутність чіткої державної концепції податкової політики. Протягом
останніх років неодноразово змінювався об’єкт оподаткування. Така
непослідовність у визначенні об’єкта оподаткування, часті суттєві зміни
методики його розрахунку створили значні труднощі для платників податків і
справляють негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності взагалі.
Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми
скоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а також
нарахованих амортизаційних відрахувань.
Визначаючи валовий дохід, ураховують:
- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від
продажу цінних паперів (окрім операцій з їх первинного випуску й
остаточного погашення);
- доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших
операцій, пов’язаних з наданням фінансових послуг, торгівлі
валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та
вимогами;
- доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від
нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від
здійснення операцій лізингу (оренди);
- доходи, не враховані за обчислення валового доходу у попередніх
періодах і виявлені у звітному періоді;
- доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій.
У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, не
включаються суми акцизного збору та податку на додану вартість, отримані
підприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг).
У Законі “Про оподаткування прибутку” дається перелік інших доходів,
надходжень коштів до підприємств – платників податків, що не включаються до
валового доходу, а отже, і до скоригованого валового доходу.
Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається
дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася
подія:
- зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок
платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають
реалізації (коли реалізація відбувається за готівку – дата її
оприходування в касі платника податку);
- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного
надання результатів робіт (послуг) платником податку.
За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового
доходу вважають дату:
- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дату фактичного
надання послуг платником податку;
- оприходування товарів, а для робіт (послуг) – дату оформлення
документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг)
платником податку.
Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має
розрахунок валових витрат виробництва та обігу.
До складу валових витрат виробництва та обігу слід включати:
Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду і пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
реалізацією продукції (робіт, послуг) та охороною праці. Таким чином, у
валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату
праці. Слід звернути увагу, що включення у валові витрати вартості
матеріальних ресурсів пов’язане з їх придбанням, а не списанням на
виробництво і реалізацію продукції.
Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію,
технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, в сумі, що
не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на
початок звітного року.
Суми плати за землю, податку з власників транспортних засобів,
внесених загальнодержавних зборів, а також місцевих податків і зборів.
Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованого
(переданого) в Державний бюджет України, територіальних громад чи
переданого організаціям (не більше 4 % оподаткованого прибутку попереднього
звітного періоду).
Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому
Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”).
Суми резервів, не включених до складу валових витрат минулих звітних
податкових періодів у зв’язки з втратою або псуванням документів, чи
допущенням помилок у розрахунках податкового зобов’язання, виявлених у
звітному періоді.
Суми безнадійної заборгованості в разі, коли відповідні дії щодо
стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми
заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.
До складу валових витрат дозволяється включати також такі витрати
платників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):
- на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;
- на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;
- на придбання науково – технічної літератури, передплату
спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових
семінарах з основної діяльності;
- на проведення перепродажних і рекламних заходів стосовно товарів
(робіт, послуг), що їх продає платник податку;
- на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;
- на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції,
кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку,
страхування громадянської відповідальності, зв’язаної з
експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних
фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;
-
|
