Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Предметы / Международные отношения / Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку


Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку - Международные отношения - Скачать бесплатно


Зміст


   Вступ…………………………………………………………………………


Розділ І.  Сучасний  стан  розвитку  ЄС  та  передумови  інтеграції
України в європейській економічний простір……………………..

1. Європейська інтеграція на сучасному етапі……………………………
2. Нормативно – правова база відносин України з ЄС…………………..
3. Гармонізація українського законодавства з європейським………..


Розділ  ІІ.  Аналіз   зовнішньоекономічних   відносин   України   з
ЄС……………………………………………………………………………..

2.1. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС………………………………...
2.2. Товарна структура експорту та імпорту України………………………..
2.3. Програми  Європейського Союзу для   України…………………………
2.4. Інвестиційна діяльність ЄС в Україні………………………………………

Розділ ІІІ. Перспективи співробітництва України з ЄС, та шляхи його
прискорення……………………………………………….

3.1. Проблеми у відносинах України з ЄС………………………………………
3.2. Шляхи прискорення входження України до ЄС………………………….



Висновки……………………………………………………………………


Список літератури………………………………………………………..


Додатки……………………………………………………………………...



                                    Вступ


Актуальність теми даної випускної роботи полягає в тому, що об`єктивна
необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки
України  до  системи  міжнародного  поділу  праці  (МПП)  ,   світових
інтеграційних процесів. Нинішня ситуація  характеризується  глобальною
трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу
цивілізації третього тисячоліття .
В майбутньому велике значення буде мати  інтеграція України в Європу.
Україна широким фронтом виходить  на  західноєвропейський  соціально-
економічний простір.
Таким чином самостійність України зовсім не означає  її  самоізоляції
на міжнародній арені.
Сучасні тенденції світового розвитку  ставлять  перед  Україною  нові
проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні.
Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку
є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема.
При цьому навіть ті країни, які не входять  до  складу  інтеграційних
об’єднань,  неминуче  відчувають  на  собі  їх  відчутний  вплив.  На
європейському   континенті   таким   інтеграційним   угрупованням   є
Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5  років
Україна  матиме  з  Євросоюзом  спільний  кордон.  Це  відкриє   нові
можливості  для  поглиблення  співпраці,  та   водночас   і   змусить
відповідати на нові виклики.
В даній роботі  викладені  найголовніші  міркування  й  аргументи  на
користь європейської інтеграції України та пропозиції щодо  наступних
першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Метою випускної  роботи  є  вивчення,  аналіз   економічної  співпраці
України з країнами Західної Європи та інтеграція України до ЄС.
У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:

   1. розкрити основні напрями співпраці і шляхи інтеграції України до
      ЄС;
   2.  дати  характеристику   сучасного  стану  зовнішньоторгівельного
      обороту України з країнами ЄС;
   3. проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторгівельних зв'язків;

 .  Намітити  основні  шляхи,  дати  рекомендації  щодо  вдосконалення
   економічної  співпраці,  визначити  першочергові  цілі   на   шляху
   інтеграції України до ЄС.

               Об'єктом дослідження є сукупність  зв'язків  (торгових,
інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.
              Предметом  дослідження  є  процес  взаємодії   суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС.
            Теоретичною  і  методологічною  основою  роботи  послужили
закони і нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання.
            Під  час  написання  даної  випускної  роботи  мною   було
опрацьовано  багато  літератури  (друковані   публікації,   періодичні
видання, закони і т.ін.) і  серед  неї  виділяються  такі  видання  як
“Віче”, “Економіка України”,  “Політика  і  час”,  збірник  документів
“Україна на міжнародній арені”  та ін., в яких зібраний і надрукований
цікавий  та  корисний  матеріал  :  статистичні   відомості   стосовно
зовнішньоекономічних стосунків України з країнами ЄС, глибокий  аналіз
цих відомостей, детально переглянуті проблеми і  перспективи  розвитку
стосунків Україна – ЄС. Також необхідно відмітити таких авторів, як І.
Бураковський, Г. Немиря, О. Павлюк,  В.  Маштабей  ,  в  статтях  яких
детально проаналізована нормативно-правова база стосунків  Україна-ЄС,
визначено чим ЄС привабливий для України і чим Україна приваблива  для
ЄС як економічний партнер,  намічено  основні  заходи  щодо  подальшої
інтеграції України в ЄС. Але також треба  зауважити  на  тому,  що  на
даний  час  замало  друкується  статистичних  даних  щодо  економічних
зв’язків України з  країнами  Західної  Європи,  відсутні  монографії,
присвячені проблемі інтеграції України в Європу.
      Структурно  робота  складається  зі  вступу,   трьох   розділів,
висновків, списка літератури і додатків.



   Розділ І. Сучасний стан розвитку ЄС та передумови інтеграції України в
                      європейський економічний простір.

               1.1. Європейська інтеграція на сучасному етапі.

      Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в  ступені
їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і
роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи  з  “змінюваною
геометрією", і надалі обговорювалися і  розвивалися.  Однак  найбільшу
актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до
ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).
      На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993  р.  було
прийняте рішення про те, що держави,  які  мають  статус  асоційованих
членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити  це,  як  тільки
будуть мати змогу виконати відповідні вимоги. [22]
      Найбільше наполегливо за  якнайшвидше  включення  центрально-  і
східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій
вплив у цих країнах і активно освоює їхні  ринки.  Обґрунтовуючи  свою
позицію, вона аргументує її життєвою  необхідністю  поширення  на  цей
регіон зони стабільності,  що  існує  в  Західній  Європі.  Про  те  ж
говорять і висновки групи вчених з  ряду  європейських  країн,  що  за
завданням  КЄС  аналізували,  що  відбуваються  в  Східній  Європі  за
перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів,  у  тому  числі  з
німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку,  що
нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх  вчасно  не
прийняти в  ЄС,  можуть  знадобитися  надзвичайні  заходи  допомоги  в
мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом  і
Заходом,  супроводжуваний   погрозою   посилення      націоналістичних
тенденцій  по  обидва  боки  і  виникнення  етнічних  і   ідеологічних
конфліктів.
      Ця точка зору широко поширена  й  у  німецьких  засобах  масової
інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне  співтовариство"
і, нарешті, членство провідних реформи країн  Східної,  Центральної  і
Південно-Східної Європи являє собою  єдину  можливість  створення  там
надійного укладу ринкової економіки і демократії".
      Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз
одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від
економічного колапсу і встановлення в цій зоні  авторитарних  режимів,
що з'явилися би погрозою не  тільки  безпосередньо  ряду  європейських
політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед  з
огляду на зростаючу силу  Німеччини.  Це  особливо  важливо,  оскільки
франко-германський тандем останнім часом  починає  давати  збої.  Крім
того, таким шляхом не тільки Німеччина, але  й  інші  країни-члени  ЄС
закріпили б свій вплив у цій частині  Європи,  хоча  вже  зараз  50  %
торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на  країни
Заходу. У зв'язку з цим  варто  мати  на  увазі,  що,  по  розрахунках
західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в
одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту. [24]
      До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься
і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку  Жак
Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається  не
з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде
вже занадто пізно включати їх  у  ЄС.  І  якщо  це  не  відбудеться  в
потрібний момент,  то  "Захід  стане  головним  винуватцем  катастрофи
демократії на Сході". У своїй книзі "Європи", що  вийшла  в  1994  р.,
Ж.Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією  і
поширився на весь континент.
      Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак  Делор.  Ще
будучи головою  КЄС,  Делор  заявив,  що  "границі  об'єднаної  Європи
проходять  по  границях  Радянського  Союзу,  а  це  значить,  що   до
об'єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина,
Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта".  Він
додав: "Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо  в
колишній Югославії знову запанує світ, чому  би  не  включити  Боснію,
Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У
Європейського союзу немає вибору, і "інтеграція є єдиним способом який
дає можливість вижити в цьому новому  світі,  повному  небезпеки,  але
також і надій".
      Що стосується європейських держав, що входили раніше  до  складу
Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія  і  Молдавія,  то
члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже  віддаленому
майбутньому і тільки за умови створення в  них  справді  демократичної
системи й успішного реформування економіки. [25]
      Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в  тому,
що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не
виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво  в
самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у  газеті  "Монд"  міністр
закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз
означало б "убити європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика
Європа,  безумовно,  буде  великою,  але  не  включить  у  себе   весь
європейський континент і його середземноморське обведення".
      Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії,  і
наслідки  можуть  бути  для  неї  дуже  неоднозначними,   особливо   в
перехідний  період.   Воно  буде  ще  більше   сприяти  переорієнтації
економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить  східно-  і  центральноєвропейські
ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані
торгові угоди між Росією і ЄС.
      Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі
активно прагнуть  стати  повноправними  членами  Європейського  Союзу.
Президент Польщі  заявив Э. Балладюру під час  перебування  останнього
прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до  Заходу,
Схід знову поглине нас".  Польща  й  Угорщина  ще  в  квітні  1994  р.
офіційно  звернулися  з  проханням  про  приєднання  до   ЄС.   Чеська
Республіка - наприкінці 1995 р. [24]
      Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі
готові до вступу в ЄС, у якій  у   минулому  були  готові  Греція,  чи
Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про  прийом.  Як
вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки  ще  не
готові  приєднатися  до  ЄС.  Однак  вони  не  далекі  від  того,  щоб
відповідати пред'явленим умовам. До цього не готов ще сам Європейський
Союз. І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС
- це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому  трьох  країн
ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП на душу  населення  в  Європейському
Союзі, то його розширення за рахунок прийому трьох  країн  Центральної
Європи знизить його,  навіть  якщо  економічний  підйом,  що  почався,
продовжиться.  Вони   обов’язково  будуть   конкурувати   з   країнами
Південної Європи й Ірландією  за  доступ  до  структурних  фондів  ЄС,
змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет  союзу.
Товари, що вони експортують , відносяться до  категорій,  що  торкають
інтересів  країн-членів  ЄС.  Мова    йде   про   сталь,   хімічну   і
сільськогосподарчу  продукцію.  Вступивши  в  ЄС,  вони,  безсумнівно,
використають у  своїх  інтересах  і  на  шкоду  іншим  членам  захисні
положення цих галузей, особливо загальної с/г політики.
      Виходячи з розумінь захисту власних інтересів,  країни-члени  ЄС
поки що тримають своїх східних сусідів  на  відстані,  ведучи  з  ними
принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС  і  висновків  угод
про висилку іммігрантів.
      Як вважають у країнах Центральної  і  Східної  Європи,  ситуація
нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну,
І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в
ЄС, митним послабленням і  підкреслюване  постійно  Брюсселем  бажання
прийняти ці країни в ЄС. [23]
Самі завзяті заперечення проти зм'якшення протекціоністських мір ЄС  у
відношенні  країн  Східної   Європи   висуває   Португалія,   до   неї
приєднується Бельгія. Однак  навіть  найбільше  сприятливо  влаштовані
стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й  особливо  Німеччина,
вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а
поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради  ЄС
на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були
запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р.,  де
були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири  на  майбутнє,
що передбачають установлення багатобічного діалогу.  Це  дозволяє  вже
зараз прилучити представників  держав-кандидатів  на  вступ  у  ЄС  до
найбільш важливих сфер європейського будівництва.  У  травні  1994  р.
країни  ЦСЄ  одержали  статус асоційованих партнерів  у  ЗЄС.  Пройшли
переговори між Європейським союзом і  країнами  Балтії  про  створення
зони  вільної  торгівлі,    що    допоможе   їм   підготуватися     до
наступного приєднання до ЄС.

        Європейська інтеграція  -  це  магістральний  напрям  розвитку
континенту, який визначить як  ситуацію  в  самій  Європі  в  третьому
тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу  свого  заснування  1957
року Європейський Союз поступово перетворився на один з  найпотужніших
фінансово-економічних і політичних центрів світу,  ключовий  компонент
новостворюваної  архітектури  європейської   безпеки,   ядро   системи
європейських цінностей і стандартів.
  Європейська  інтеграція  і  членство   в   Європейському   Союзі   є
стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації
національних   інтересів,    побудови    економічно    розвинутої    і
демократичної  держави,   зміцнення   позицій   у   світовій   системі
міжнародних відносин.
  Для  України  європейська  інтеграція  -   це   шлях   модернізації
економіки, подолання технологічної відсталості,  залучення  іноземних
інвестицій і новітніх  технологій,  створення  нових  робочих  місць,
підвищення конкурентної  спроможності  вітчизняного  товаровиробника,
вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС. [21]
  Сьогодні Європейський Союз  займає  провідні  позиції  у  світовому
господарстві. На його частку  припадає  41,4  %  світового  товарного
експорту та 39,8 % імпорту,  42,8  %  сагового  експорту  та  41,9  %
імпорту  послуг.  Тому  для  будь-якої   країни   співробітництво   з
Європейським Союзом означає можливість  отримати  істотні  економічні
здобутки,  які,  зрештою,  сприятимуть  економічному   зростанню   та
підвищенню життєвого рівня населення. При цьому  слід  зазначити,  що
таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те,  що  виграш
одного партнера означає втрати іншого, є хибною. [10]
  Ось чому, враховуючи особливості сучасного стану економіки України,
можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку  співпраці  з
ЄС :
  1.  Економічний  потенціал  ЄС  та  динаміка  його  розвитку  дають
можливість дійти висновку про те, що Європейський  Союз  являє  собою
великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб  України  в
найрізноманітніших споживчих та  інвестиційних  товарах.  До  того  ж
торгівля з ЄС є важливим джерелом  надходження  вільно  конвертованої
валюти,  дозволяє  обмежувати   бартер,   масштаби   якого   сьогодні
загрожують економічній безпеці країни.
  2. Співробітництво України  з  Європейським  Союзом  необхідне  для
технологічного   оновлення   українського   виробництва.    Виробничі
технології  українських  підприємств  відстають  від   тих,   що   їх
використовують передові європейські країни, Україна не має  капіталу,
необхідного для модернізації  наявних  та  створення  нових  сучасних
підприємств. А без  модернізації  успадкованих  від  СРСР  виробничих
структур Україна навряд  чи  може  сподіватися  вийти  на  траєкторію
стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання  від
економічно розвинутих  країн,  які  визначають  напрями  та  масштаби
динаміки світової економіки. Іншими словами,  йдеться  про  створення
виробничо-технологічного укладу, порівнянного з європейським.
  3.  Протягом  десятиліть  українські  підприємства  були   фактично
відрізані від світового ринку. Тому їх вихід  на  європейський  ринок
має  велике  значення  як  джерело  досвіду   та   практичних   вмінь
конкурувати з виробниками інших країн,  розробляти  та  реалізовувати
стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на  світову
кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо  зазначити,  що
вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до  підвищення  рівня
та якості задоволення потреб національних споживачів.
  4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме  повнішому  використанню
потенціалу України  як  транзитної  держави,  що  означає  збільшення
надходжень від експорту транспортних послуг та  розвиток  відповідних
галузей промисловості.
  5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є  формування
виробничо-комерційних  ланцюгів,   учасниками   яких   є   фірми   та
підприємства різних країн. Інтеграція українських виробників  у  такі
ланцюги дасть  змогу  виходити  на  нові  перспективні  ринки  збуту,
раціоналізувати  власне  виробництво,  гнучкіше  реагувати  на  зміни
міжнародної   економічної   кон'юнктури,   забезпечувати   стабільний
розвиток відповідних виробництв.
  6. Європейський Союз - це невичерпне джерело досвіду функціонування
ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного  регулювання
економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може отримати знання
щодо розробки та реалізації антимонопольної  політики  та  здійснення
контролю  за  концентрацією  економічної   діяльності,   регулюванням
фондового ринку, політики в галузі зайнятості тощо,
  7. Розвиток співробітництва  з  ЄС  неминуче  означає  необхідність
запроваджувати  відповідні  правила  та   стандарти   вироблення   та
реалізації  економічної  політики,  поведінки  первинних  економічних
агентів.  А  це,  в  свою  чергу,  сприятиме   формуванню   прозорого
середовища виробничо-комерційної діяльності на  національному  ринку,
що має надзвичайно велике значення для України.
  8. Розвиток міжнародного співробітництва в  цілому  та  економічних
зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо  впливає  на  більш  раціональний
розподіл  ресурсів,  підвищення  ефективності  економічних  процесів,
тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.
  9.  Саме  на  європейському  фінансовому  ринку,  який  сьогодні  є
найбільшим у світі, Україна може мобілізувати  кошти,  необхідні  для
забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим  самим
джерела зовнішніх запозичень.
  Слід окремо  зазначити,  що  сьогодні  основні  товарні  потоки  ЄС
сконцентровані в межах самого союзу. На  ринок  ЄС  припадає  62,7  %
сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту.  Іншими  словами,  ЄС
сьогодні     характеризується     одним     з     найвищих     рівнів
внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній
ринок Європейського Союзу великою мірою визначатиметься саме  якісним
рівнем співробітництва України з цим інтеграційним угрупованням. [3]
  Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати складність
процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він  буде  тривалим  і
непростим.  Серед  іншого,  інтеграція  в  Європу  означає  зростання
відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При
цьому  неминучі  досить  болючі  наслідки   для   окремих   секторів,
виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні  здобутки  і  переваги
європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це  було
переконливо   доведено   попереднім   досвідом   всіх   без   винятку
європейських країн, у тому числі тих,  рівень  економічного  розвитку
яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та
країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції  на  півдні.
Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія,  Ірландія,  Велика
Британія, 1973), другої (Греція, 1981,  Іспанія,  Португалія,  1986),
третьої (Австрія,  Швеція,  Фінляндія,  1995)  та  сучасної  (Польща,
Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія,  Словаччина,  Мальта,
Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення  Європейського
Союзу. [25]
  Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний  шанс,  яким
треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості і  виправдану
обережність від невиправданого оптимізму і популістських страхів.
  Основними політичними вигодами послідовної європейської  інтеграції
є зміцнення  стабільності  демократичної  політичної  системи  та  ЇЇ
інститутів, модернізація правового  поля  і  забезпечення  прозорості
національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага
до прав людини тощо. Європейська інтеграція також  означає  зміцнення
національної  безпеки  та  безпеки  громадян,  адже   вона   виключає
застосування сили як методу вирішення  залагоджування  суперечностей,
сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. В цьому  контексті
успішне  просування  України  шляхом  європейської  інтеграції   може
наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські  взаємини,
що відповідає національним інтересам обох країн.
  Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому
- член Європейського Союзу,  Україна  зможе  впливати  на  вироблення
відповідних рішень і, таким чином, на  процеси,  що  відбуваються  на
європейському континенті - перебуваючи осторонь,  Україна  не  матиме
ані економічних, ані політичних ресурсів для  такого  впливу  і  може
перетворитися  радше  на  слабкий  об'єкт,   ніж   активний   суб'єкт
європейської політики. Можливою альтернативою європейській інтеграції
є поступова маргіналізація України, її  економічна  недорозвинутість,
політична нестабільність і поява нових загроз  національній  безпеці.
Геополітична  невизначеність  зробить  Україну  надто  вразливою  для
зовнішнього тиску. Після початку розширення  Європейського  Союзу  на
схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без  винятку  західних
сусідів України опинитися поза цим процесом  означатиме  самоусунення
від загальноєвропейських процесів і небезпеку ізоляції. В такому разі
ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції.



             1.2. Нормативно-правова база відносин України з ЄС.

  Фактично від початків унезалежнення Україна будувала  свою  зовнішню
політику і - в ширшому розумінні - свою незалежність на "поверненні до
Європи". Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала  Угоду
про партнерство і співробітництво з  Європейським  Союзом  (16  червня
1994 р.), де було визначено  правовий  механізм  взаємодії  між  двома
сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію  щодо  України
(28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які висловлювали
підтримку  незалежності,  територіальної   цілісності,   демократичних
політичних та економічних перетворень в Україні та  її  інтеграції  до
світової економіки, 1  березня  1998  року  Угода  про  партнерство  і
співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня  1998  р.  Указом
Президента України було затверджено "Стратегію інтеграції  України  до
Європейського Союзу", розраховану на  період  до  2007  року.  Набуття
Україною повноправного членства в Європейському Союзі було проголошено
стратегічною метою, а  отримання  статусу  асоційованого  члена  ЄС  -
головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньотерміновому
вимірі. [18]
  У 1998-1999 роках було сформовано інституційну базу співпраці згідно
з Угодою про партнерство і співробітництво  (УПС)  і  проведено  перші
засідання Ради (8-9 червня 1998 р.) і Комітету (5 листопада 1998 р.) з
питань співробітництва між Україною та ЄС, відповідних підкомітетів, а
також перше робоче засідання Комітету парламентського  співробітництва
(ЗО листопада - 1 грудня 1998 р.). Регулярні консультації між Україною
і "Трійкою" ЄС та  саміти  Україна  -  ЄС  стали  нормою  двосторонніх
взаємин, все це відображено у Таблиці 1.3.
                                                                Таблиця 1.3.
                      Розвиток стосунків Україна – ЄС :
           базові стратегічні нормативно-організаційні документи.



      На відміну від інших  центрально-східноєвропейських  країн,  які
мають  з  Європейським  Союзом  угоди  про  асоційоване  членство,   а
більшість з них уже розпочали безпосередні  переговори  про  вступ  до
нього, в УПС прямо не йдеться про перспективи  приєднання  України  до
ЄС. Не визначено перспективи набуття Україною повноправного членства в
Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України.  ухваленій
на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року. Разом з  тим  у
цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення
України" і привітав  її  "проєвропейський  вибір".  Ухвалюючи  Спільну
стратегію  щодо   України,   розраховану   на   чотирирічний   термін,
Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна  Україна  якнайліпше
відповідає інтересам Європейського Союзу, було, зокрема,  підкреслено,
що  повне  виконання  Угоди  про  партнерство  і   співробітництво   е
передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе
Україні утвердити свою європейську ідентичність.
  Таким чином, незважаючи  на  те,  що  Спільна  стратегія  засвідчила
політичну неготовність Європейського Союзу до розгляду на цьому  етапі
питання про майбутні перспективи України  щодо  членства  в  ЄС,  вона
запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці,  які,
за умови їх відповідного  використання,  відкриють  Україні  двері  до
Європейського Союзу. [19]
  Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України  та  її
невідповідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС  є
закономірним результатом непослідовності  і  зволікання  у  здійсненні
реформ- Роки тупцювання на місці залишили  Україну  позаду  тих  країн
Центральної і Східної  Європи,  які  наполегливо  здійснювали  складні
ринкові   перетворення.    Домінування    "декларативної"    і    брак
"імплементаційно'і"  культури  в  органах  виконавчої  влади,   слабка
інституційна і  функціональна  закріпленість  пріоритетності  політики
європейської інтеграції у повсякденній діяльності  Уряду,  неефективні
механізми міжвідомчої координації і  моніторингу  виконання  ухвалених
рішень, низький рівень фахової підготовки і знань державних службовців
навіть вищої  ланки  того,  що  стосується  європейськоїї  інтеграції,
негативно  впливають   на   реалізацію   Угоди   про   партнерство   і
співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС.
  Успіхи української дипломатії і заслужене визнання  позитивної  ролі
України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби
компенсувати  брак  структурних  реформ  всередині  країни.  Не  можна
вважати  серйозним  аргументом  пояснення  розриву  між   намірами   і
деклараціями,  з  одного  боку,  та  їх  імплементацією,  з   другого,
передовсім  у  сфері  європеїзації  українського  законодавства,  лише
тяганиною парламентських процедур чи,  тим  паче  ,  "неконструктивною
опозиційністю" Верховної Ради.



        1.3.  Гармонізація Українського законодавства з Європейським.

  Адаптація законодавства  України  до  законодавства  ЄС  полягає  у
зближенні із сучасною європейською  системою  права,  що  забезпечить
розвиток   політичної,   підприємницької,   соціальної,    культурної
активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС
І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його
до рівня, що склався у державах - членах ЄС.
  Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової
системи та поступове  приведення  у  відповідність  із  європейськими
стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове,  податкове
законодавство, законодавство про  інтелектуальну  власність,  охорону
праці, охорону життя та  здоров'я,  навколишнє  природне  середовище,
захист прав споживачів, технічні правила і  стандарти, 

назад |  1  | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта