Заключение контракта при приеме на работу - Административное право - Скачать бесплатно
що складаються на ринку праці. Його роль визначається тим,
що він служить основною формою залучення до праці і розподілу робочої сили
в системі підприємств і організацій, що функціонують на базі всіх форм
власності. Контракт підвищує взаємну відповідальність роботодавця і
працівника, дозволяє поставити оплату праці у залежність від її
результатів.
Контракт представляє найважливішу форму реалізації громадянами
конституційного права на працю і його гарантій, а також на вільний вибір
виду зайнятості.
Будучи особливою формою трудового договору, контракт спрямований на:
- проведення ефективної кадрової політики;
- забезпечення умов для ініціативи і самостійності працівника з
врахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок;
- підвищення взаємної відповідальності сторін;
- правову і соціальну захищеність працівника.
Контракт також є регулятором не тільки трудових , але й тісно
пов'язаних з ними інших суспільних відносин. Це стосується житлових прав,
соціального забезпечення, відшкодування моральної шкоди та інших питань.
Порівняно зі звичайним трудовим договором контракт охоплює більш широке
коло правовідносин, оскільки з переходом до ринкової економіки роль
регламентації трудових і господарських відносин на основі угоди учасників
зростає.
РОЗДІЛ 2. СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ КОНТРАКТУ.
§1. Характеристика законодавства, що передбачає можливість укладення
трудового договору у формі контракту.
В теоретичному і практичному аспектах однією з неврегульованих проблем
необхідно визнати питання, що стосується сфери застосування контрактної
системи найму і кола осіб, тобто суб'єктів правовідносин, що виникають на
базі трудового контракту. Чітке визначення сфери застосування і учасників
контракту як особливої форми трудового договору має велике теоретичне і
практичне значення, оскільки від цього залежать гарантії трудових прав
працівників, зайнятих в різних галузях економіки України.
Як підкреслювалось в частині третій ст. 21 КЗпП , сфера застосування
контракту визначалась законодавством (законами України, постановами
Президії Верховної Ради України, Указами Президента й нормативно-правовими
актами Кабінету Міністрів України). Усього нині чинними є близько 60
законодавчих та інших нормативно-правових актів, які є правовою базою для
застосування контракту.[15]
Вивчення стану даного питання і правозастосувальної практики свідчить
про те, що, на жаль, на практиці домінують не закони, а чисельні підзаконні
акти; відсутня систематизація законодавства, що регулює контрактну форму
найму. Підзаконні акти не узгоджені, а часто й суперечать законам.
Однак контракт як особлива форма трудового договору має спрямовуватися
на створення умов для виявлення ініціативи та самостійності працівника,
враховувати його індивідуальні здібності і професійні навички,
забезпечувати передбачену законодавством його правову і соціальну
захищеність.
Попри застереження, що містяться в КЗпП України та інших нормативних
актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час
укладення ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті
часто передбачаються невигідні для працівника умови: зокрема це, як
правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність
працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. А відтак сфера
застосування контракту не може бути безмежною.
Останнім часом сфера застосування контракту, яка виходить навіть за
межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету
Міністрів України, необгрунтоване розширюється. Це не сприяє створенню умов
для повної реалізації (чи повного використання) громадянами права на працю,
ускладнює становище працівників, знижує реальність трудових прав громадян,
встановлених Конституцією і Законами України.
Практично прийом на роботу по контракту здійснюється на підприємствах,
в установах, організаціях усіх форм власності. Цьому сприяє законодавство,
що регулює їх діяльність. Так, наприклад, застосування контрактної форми
трудового договору допускається законами України "Про підприємства в
Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про
освіту", "Про державну службу" і ін. Постановою Кабінету міністрів України
від 19 березня 1994 року № 597 затверджена Типова форма контракту з
керівником підприємства, що перебуває в загальнодержавній власності.
Наказом Фонду державного майна України від 13.01.1995 р. № 21 затверджена
аналогічна форма контракту найму на роботу голови правління відкритого
акціонерного товариства, створеного на базі майна підприємства, що
відносяться до групи "Г". Крім того, діє Типова форма контракту з
працівником, затверджена наказом Мінпраці України від 15.04.1994 р.
З врахуванням сказаного, на практиці склались різні підходи і
тенденції, пов'язані з застосуванням контрактної системи найму. Мова йде
про необмежену і вузьку сфери застосування контракту. В реальній дійсності
сфера широкого застосування контракту найму за контрактом домінує на
підприємствах недержавного сектора економіки, а більш вузька - на
підприємствах, заснованих на державній формі власності.
На наш погляд, позиція прихильників необмеженої або широкої сфери
застосування контракту є несправедливою і безпідставною, оскільки будь-яких
серйозних юридичних аргументів на її користь не існує. Головні стримуючі
фактори широкого застосування контрактної системи найму в Україні - це, по-
перше, глибока економічна криза, по-друге, суттєве послаблення гарантій
соціальних і трудових прав працівників (тимчасовий, строковий і
нестабільний характер роботи), їх невпевненість в завтрашньому дні, що може
призвести до непередбачуваних наслідків. По-третє, варто мати на увазі
досвід застосування трудового законодавства країн Європейського
економічного співтовариства, в якому прослідковується тенденція обмеженого
підходу до застосування контрактної форми найму. Досить відмітити,
наприклад, той факт, що Типовий контракт для працівників країн ЄЕС містить
правило, згідно якому, укладаючи контракт, роботодавець мусить вказати, по
якій причині він є строковим. Справді, дане правило включено для того, щоб
уникнути зловживань з боку роботодавця строковою формою контракту.[16]
Виходячи з потреби посилення правових засобів захисту прав громадян у
сфері праці, унеможливлення їх ущемлення, дотримання вимог ратифікованої
Україною Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення
трудових відносин з ініціативи підприємця, а також враховуючи рекомендації,
неведені у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року,
згідно із якими контрактна форма трудового договору не може впроваджуватися
нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами
органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами
та іншими локальними нормативними актами, в ухваленому Верховною Радою
України Законі України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів
про працю України" від 24 грудня 1999 року, сфера застосування контракту
обмежена лише законами.[17]
Через це нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів
України підлягають приведенню у відповідність до ухваленого Закону України.
Контракти, укладені на законних підставах до введення в дію змін до
КЗпП від 24.12.1999, продовжують діяти і можуть бути припинені лише з
підстав, передбачених законодавством або самим контрактом. Тобто даний
закон зворотної сили не має.
Враховуючи вищесказане, на даний момент контракти можуть укладатися з
наступними працівниками:
1) 3 керівником підприємства (ст. 16 Закону України "Про підприємства в
Україні").[18] Президент і Кабінет Міністрів України надають велике
значення контрактам, що укладаються з керівниками підприємств, які
перебувають в загальнодержавній власності. Багаторазово вносились зміни в
Типову форму контракту з керівником підприємства, що перебуває у
загальнодержавній власності. Давались вказівки про доповнення цих
контрактів. Постановою Кабінету Міністрів від 5 серпня 1997 року № 846[19]
передбачено створення Генерального реєстру контрактів з керівниками
державних підприємств, установ, організацій і головами правлінь акціонерних
товариств, контрольні пакети яких належать державі. Ст. 16 Закону "Про
підприємства в Україні" є основою для укладення трудових контрактів і з
керівниками підприємств недержавної форми власності. Проте, Типова форма
контракту з керівником підприємства, що перебуває в загальнодержавній
власності, в цьому випадку може використовуватися лише як методичний
матеріал. При укладенні контракту з керівником підприємства недержавної
форми власності має застосовуватися Типова форма контракту з працівником,
затверджена Мінпраці від 15 квітня 1994 року № 23 у відповідності з
дорученням, даним цьому міністерству постановою Кабінету Міністрів від 19
березня 1994 року № 170.[20]
2) 3 науково-педагогічними та педагогічними працівниками дошкільних,
середніх установ освіти, установ освіти для громадян, що потребують
соціальне допомоги і реабілітації, установ позашкільної освіти, професійно-
технічних установ освіти, вищих закладів освіти, установ післядипломної
освіти. Правовою підставою для укладення з педагогічними працівниками є ст.
54 Закону України "Про освіту"(зі змінами і доповненнями).[21] Ст. 20
Закону "Про освіту" спеціально обумовлює можливість укладення контрактів з
керівниками закладів освіти, що перебувають в загальнодержавній власності.
Про укладення контрактів з керівниками закладів освіти, що перебувають в
комунальній власності, в Законі "Про освіту" мова не йде. Проте, напевно, і
з ними може укладатися контракт, оскільки і вони відносяться до категорії
педагогічних працівників. Це правило поширюється на названі заклади
незалежно від форм власності.
3) 3 працівниками товарної біржі (стаття 12 Закону України "Про товарну
біржу").[22] На товарній біржі працюють тільки наймані працівники. Тому, зі
всіма працівниками товарної біржі можуть укладатися трудові контракти.
4) 3 найманими працівниками селянського (фермерського) господарства
(стаття 22 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").[23]
5) 3 науковими працівниками, що виконують науково-дослідні роботи
(стаття 25 Закону України "Про основи державної політики в сфері науки і
науково-технічної діяльності").[24]
6) 3 працівниками підприємств, установ, організацій в спеціальних
(вільних) економічних зонах (стаття 17 Закону України "Про загальні засади
створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон").[25]
7) 3 працівниками споживчих товариств, спілок споживчих товариств і
підлеглих їм підприємств (стаття 14 Закону України "Про споживчу
кооперацію").[26]
8) 3 працівниками, що здійснюють медичне обслуговування ( за
виключенням працівників спеціальних закладів охорони здоров'я), постійно
зайнятих наданням медичної допомоги особам, що постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи або тих, що працюють в закладах народної освіти і
культури на територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи
(стаття 42 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").[27] Варто звернути увагу
на ту обставину, що у вказаному законі прямо не передбачено укладення
контрактів з названими категоріями працівників. Проте, вказується на
визначення контрактом заробітної плати, а також на те, що вирішення питань,
пов'язаних з забезпеченням умов контракту, здійснюється Кабінетом Міністрів
України. Звідси цілком логічним буде висновок про те, що законом
опосередковано передбачена можливість укладення контрактів зі згаданими
працівниками.
9) 3 помічниками адвокатів (стаття 8 Закону України "Про
адвокатуру").[28] Контракт укладається між адвокатським об'єднанням
(адвокатом) і помічником адвоката.
10)3 особами, що здійснюють професійну діяльність в спорті (стаття 23
Закону України "Про фізичну культуру і спорт").[29] З такими особами
названим Законом передбачено укладення контрактів "як правило".
Формулювання "здійснюють професійну діяльність в спорті" не є досить
виясненою категорією. Безперечно, під неї підпадають професійні спортсмени,
тренери та інші спеціалісти, що безпосередньо обслуговують процеси
підготовки і виступів спортсменів. Інші працівники спортивних організацій
навряд чи підпадають під категорію тих, з якими можуть укладатися
контракти.
11)3 керівниками відділень залізниць. Законом України "Про залізничний
транспорт"[30] передбачена можливість значного розширення застосування
контрактної форми трудового договору в цій галузі. Статтею 15 названого
Закону встановлюється, що працівники залізничного транспорту загального
користування, що обслуговують пасажирів, працевлаштовуються на
підприємствах пасажирського залізничного транспорту загального користування
по контрактній формі трудового договору. Перелік категорій і посад
працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною
формою трудового договору, затверджений Постановою Кабінету Міністрів
України від 15 липня 1997 року № 764.[31] В Перелік включені керівники
(начальники вокзалів, начальники об'єднаних бюро залізниць по розподілу
місць в поїздах, завідуючі квитковими касами), спеціалісти (інструктори
резерву провідників, ревізори, ревізори-інструктори по контролю
пасажирських поїздів), технічні службовці (касири квиткових кас) і
робітники (провідники пасажирських вагонів).
12) Зі спеціалістами в галузі карантину рослин (стаття 17 Закону
України "Про карантин рослин").[32]
13)3 особами екіпажу торгівельних суден. Хоча Кодекс торгівельного
мореплавства України[33] і не передбачає прямо укладення контрактів з
вказаними працівниками, стаття 54 КТМ встановлює, що контракти, поруч з
законами, угодами і колективними договорами, регулюють порядок прийому на
роботу осіб екіпажу судна, їх права і обов'язки умови роботи на судні і
оплати праці, соціально-побутове обслуговування в морі і в порту, а також
порядок і умови звільнення.
14)3 найманими працівниками, що вступають на роботу в
сільськогосподарські кооперативи (п.2 ст. 35 Закону України "Про
сільськогосподарську кооперацію").[34] З цією категорією працівників
договір у формі контракту укладається тільки за згодою сторін. Буквально
трактуючи закон, потрібно зробити висновок про те, що відмова в працівнику
в прийомі на роботу з мотиву відмови укладення контракту буде
необгрунтованою, оскільки контракт укладається тільки за згодою сторін.
Проте слід враховувати, що заборона необгрунтованої відмови в прийомі на
роботу взагалі контролюється не досить суворо.
15) Стажер нотаріуса укладає трудовий контракт з приватним нотаріусом
або державною нотаріальною конторою. При цьому стаття 13 Закону України
"Про нотаріат"[35] дає підставу для висновку про те, що трудовий договір зі
стажер повинен бути укладений саме у формі контракту.
16) У кладення контрактів на три роки з подальшим їм продовженням
передбачено з представниками Національної ради України з питань телебачення
і радіомовлення в областях, регіонах (стаття 14 Закону України "Про
Національну Раду України з питань телебачення і радіомовлення").[36]
Інтерес викликає формулювання "з подальшим продовженням". Частина перша
ст.39-1 КЗпП формулює конструкцію продовження дії строкового трудового
договору на невизначений строк, якщо трудові відносини після закінчення
строку фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення.
"Подальше продовження" контракту у відповідності з названим Законом означає
можливість його продовження і на визначений строк, і на невизначений.
Імперативне формулювання "з подальшим продовженням", очевидно, не допускає
звільнення працівника в зв'язку з закінченням строку контракту.
17)3 працівниками апарату Національної Ради з питань телебачення і
радіомовлення (стаття 5 Закону України "Про телебачення і
радіомовлення").[37]
18)3 керівниками об'єднань, підприємств та філій зв'язку (стаття 16
Закону України "Про зв'язок").[38]
19)3 працівниками пожежної охорони (стаття 19 Закону України "Про
пожежну безпеку").[39]
20)3 директорами державних професійно-технічних навчальних закладів
(стаття 24 Закону України "Про професійно-технічну освіту").[40]
21) В Збройних силах України законами передбачено як призовну
(строкову) військову службу чоловіків після досягнення 18 років, так і
прийняття осіб (включаючи жінок віком від 19 до 35 років) на військову
службу на добровільних засадах (Закон України "Про загальний військовий
обов'язок і військову службу")[41] за контрактом. Останній укладається між
громадянами і державою. На військову службу на добровільних засадах беруть
осіб, які відповідають вимогам військової служби.
При визначенні сфери застосування контрактної форми трудового договору
і в науковій літературі, і в консультаціях практиків інколи посилаються як
на основу укладення контракту на ст. 9 Закону України "Про
підприємництво".[42] Таку ж позицію займає і Верховний Суд України, який
при цьому вважає, що при укладенні контракту на основі статті 9 Закону "Про
підприємництво" варто дотримуватися правила ст. 23 КЗпП, яка дозволяє
укладати строкові трудові договори тільки в випадках, передбачених цією
статтею (п. 51 Правових позицій стосовно розгляду судами окремих категорій
цивільних справ. Розділ XI У. Трудове право) і іншими законами. Проте
встановлення законодавством можливості укладення контрактів є одним з
випадків, коли дозволяється укладення контракту на строк, бо у
відповідності з частиною третьою ст. 21 КЗпП визначення строку контракту
або рішення про його укладення відносяться до компетенції сторін трудового
договору. Тому дозволивши укладати контракт, правотворчий орган автоматично
дозволив укладати його на строк. Між тим, на основі ст. 9 Закону "Про
підприємництво" контракти укладати не можна, бо вона не розширює сферу
застосування контрактів, не встановлює випадків його застосування. Вона
лише встановлює , що "при укладенні трудового договору (контракту, угоди)
підприємець зобов'язаний забезпечити умови і охорону праці...". Про
контракт тут мова йде в гіпотезі правової норми, яка, по теорії, ніколи не
встановлює права і обов'язки ( в даному випадку — укладати контракт). А
диспозиція цієї норми говорить лише про обов'язки забезпечити умови і
охорону праці.
Подібним чином контракт згадуються в ст. 9 Закону України "Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі".[43] Проте згадана стаття зовсім не є
підставою для укладення роботодавцем контракту з працівником.
Якщо діючими законами можливість укладення контракту у відповідному
випадку не передбачена, власник і працівник укладати контракт не мають
права, хоча би й при цьому була повна згода сторін і відсутність будь-якого
тиску з боку власника.
§ 2. Суб'єктний склад сторін контракту.
До числа неврегульованих проблем відноситься визначення суб'єктного
складу, тобто учасників контракту, його сторін. Коло суб'єктів, з якими
може укладатися контракт, повинно бути обумовлено категоріями працівників,
передбачених законодавчими актами.
В зв'язку з цим виникають два надзвичайно важливих питання: з ким з
працюючого на підприємстві персоналу (працівників) може бути укладений
контракт і чи є укладення контракту правом чи обов'язком працівника і
роботодавця.
Аналізуючи вищеназвану сферу застосування контракту з врахуванням
практики, можна класифікувати коло осіб, з якими може укладатися контракт.
Така класифікація матиме наступний вигляд:
I. Першу категорію складають керівники підприємств всіх форм власності
і організаційно-правових форм, керівники міністерств та інших органів
влади.
II. До другої категорії відносяться керівники структурних підрозділів,
включаючи головних спеціалістів, за виключенням підприємств і організацій
державного сектора економіки.
III. І, нарешті, це інші категорії працівників з числа високо-
кваліфікованого персоналу, перелік яких прямо передбачений законами, а не
багатьма підзаконними актами.
Головний критерій, що об'єднує вищевказану класифікацію суб'єктного
складу контрактної системи найму, - найвища кваліфікація (професіоналізм)
працівника. Тому, на нашу думку, контракт як особлива форма трудового
договору доцільна і раціональна лише в тих випадках, коли мова йде про найм
висококваліфікованих спеціалістів, на яких покладаються важливі
зобов'язання і яким необхідно створити адекватний режим найбільшого
сприяння з врахуванням їх таланту, встановивши для них більш високий рівень
матеріального стимулювання порівняно з діючим законодавством. Очевидно, з
цих міркувань законодавець встановив обмежене коло суб'єктів трудового
контракту, що не підлягає розширеному тлумаченню. Дана обставина має
надзвичайно важливе значення в забезпеченні гарантій трудових прав
працівників, оскільки контракт регулює на практиці строкові трудові
відносини, в характері яких не зацікавлений працівник, тому роботодавець не
вправі вимагати від працівника укладення контракту у випадку, коли він не
відноситься до категорії спеціалістів, з якими може бути укладено контракт.
Конкурсний порядок прийому на роботу дозволяє підібрати найбільш достойних
спеціалістів найвищого рівня кваліфікації.
При цьому необхідно враховувати такий важливий фактор, як фактична
нерівність сторін в трудовому контракті. Слабкіша з них - завжди працівник.
Роботодавець володіє величезними можливостями диктувати йому свої умови, що
далеко не завжди відповідають правовим нормам. Ефективна противага цьому -
тільки чіткий закон. Проте на практиці допускаються факти грубого порушення
законодавства, що регулює контрактну форму найму на роботу. Так, за даними
Мінпраці України, на ряді підприємств контракт застосовується у випадках,
не передбачених законами. Не поодинокі факти, коли контрактна форма
трудового договору нав'язується працівникам.
Всупереч існуючому законодавству, керівники багатьох підприємств
розглядають контрактну систему найму як обов'язкову і застосовують її без
згоди працівника.
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ КОНТРАКТУ.
§ 1.У мови контракту, визначені законодавством.
Зміст контракту, як і будь-якого трудового договору, характеризується
сукупністю всіх умов, що встановлюють об'єм прав і обов'язків його сторін
при повній їх рівності, і, які достатні для функціонування трудових
правовідносин.
В будь-якому договорі, в тому числі і трудовому контракті, праву однієї
сторони відповідає або кореспондує обов'язок іншої сторони. Кожне право і
відповідний обов'язок є умовами контракту.
В теорії трудового права розрізняють два види умов трудового договору
(в тому числі контракту як його особливої форми) в залежності від того, в
якому порядку вони встановлюються: ті, що встановлені законодавством, і ті,
що визначені угодою сторін.
Умови контракту можуть встановлюватись безпосередньо нормами права.
Вони стають умовами договору і поширюються на його сторони внаслідок одного
лише факту укладення договору. Такі умови не можуть змінюватися угодою
сторін (якщо інше не передбачено законом).
Проте існують норми права, які дають можливість виявлення волі сторін
трудового договору. Наприклад, для деяких категорій службовців в схемі
посадових окладів встановлена вилка "від" і "до", передбачено виконання
деяких видів робіт за певних умов з неповним робочим днем і т.д.
В таких випадках мається на увазі можливість досягнення згоди в рамках,
передбачених законом.
Умови контракту мають конфіденційний характер. Якщо доступ до них мають
посадові особи роботодавця, вони не мають права розголошувати останні.
Обов'язок щодо забезпечення конфіденційності покладається на роботодавця (а
саме на особу, яка має право приймати і звільняти працівників). Слід
зазначити, що вимоги конфіденційності не поширюються на умови контракту,
які регулюються чинним законодавством, щодо органів, які здійснюють
контроль за їх дотриманням. Це зафіксовано в п. 6 постанови Кабінету
Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 "Про впорядкування
застосування контрактної форми трудового договору".[44]
§ 2. Необхідні умови контракту.
В теорії трудового права крім умов, визначених законодавством,
розрізняють умови, що безпосередньо встановлюються угодою сторін при
укладенні контракту.
В свою чергу, умови, вироблені сторонами, поділяються на необхідні і
додаткові (факультативні).
Необхідні або обов'язкові умови - це такі, за відсутності яких контракт
не може вважатися укладеним і не може реально виникнути трудове
правовідношення, по яких сторони, що укладають трудовий договір, повинні
обов'язково домовитися.
До таких умов відносяться:
1) місце роботи;
2) трудова функція;
3) дата початку і закінчення роботи;
4) оплата праці.
Місцем роботи вважається розміщене в певній місцевості конкретне
підприємство, установа, організація. Умова про місце роботи часто
уточнюється шляхом вказання на окрему частину або філію підприємства, де
буде здійснюватися трудова діяльність працівника (певний цех, відділ,
студія і т.д.).
Інколи об'єкти, підрозділи підприємства, установи, організації
знаходяться на відстані одне від одного і навіть в іншій місцевості. Тоді
місце роботи вказується конкретно в самому контракті.
В будівельних, залізничних і ряді інших підприємств, як правило, при
укладенні контракту вказується певна організація, а не об'єкт. В таких
випадках робоче місце (місце виконання роботи) може бути на будь-якому
об'єкті, що обслуговує відповідна організація.
Під іншою місцевістю потрібно розуміти, як правило, місцевість за
межами даного населеного пункту відповідно до адміністративно-
територіального поділу. В той же час, на практиці часто при визначенні
"іншої місцевості" враховують те, чи може працівник, користуючись
громадським транспортом, щоденно вчасно з'являтись на роботу.[45]
Трудова функція встановлюється шляхом визначення сторонами контракту
професії, спеціальності, кваліфікації, посади, за якими працюватиме
працівник.
Від того, наскільки вірно буде визначено рід занять і встановлені
відповідні умови праці, залежить реальне забезпечення конституційного права
на вибір професії у відповідності з покликанням, можливостями, освітою.[46]
Професія - це широкий вид трудової діяльності, який відображає родовий
розділ праці, що визначається метою і характером трудових функцій.
Спеціальність - більш вузька галузь професії, трудової діяльності, один
з її підвидів. Спеціальність залежить від глибини знань і характеру набутих
навиків по даній професії.
Кваліфікація - це вид і ступінь професійної підготовки, тобто, рівень
знань, досвіду, набутих навичок по даній спеціальності, критерієм для яких
є для робітників розряди робіт, що вони можуть виконувати.[47]
Трудова функція робітника визначається роботою, яку він виконує, а
службовця - посадою, яку він займає.
Посада - визначена
|
