Засоби захисту права власностi - Гражданское право и процесс - Скачать бесплатно
Івано-Франківський інститут права, економіки та будівництва
КУРСОВА РОБОТА
з цивільного права
на тему:
“ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ”
Виконала
студентка 3 курсу
заочного відділення
юридичного факультету
Князевич Х.П.
Перевірив
Доцент Васькович Й.В.
Івано-Франківськ, 1999.
ПЛАН.
Вступ 3
1. Сутність захисту права власності. 4
2.Засоби захисту права власності 7
2.1. Витребування майна власником з чужого незаконного владіння 7
2.2. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника. 17
2.3. Захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням
володіння 18
2.4. Інші засоби цивільно-правового захисту права власності 20
3.Засоби захисту права інтелектуальної власності 21
Висновки 25
Додаток №1 26
1. Предмет договору 26
2. Права та обов’язки Замовника 26
3.Права та обов’язки ТТК 27
4. Відповідальність сторін. 27
5. Розмір і порядок розрахунків 28
6. Юридичні адреси сторін 28
Додаток №2 29
Список використаної літератури 30
Вступ
Практика правовідносин у сучасному суспільстві пов’язана з
постійним зіткненням його членів з відносинами власності. При цьому
поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності,
суб’єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист
права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.
Дана проблема виглядає особливо актуальною в зв’язку з
процесами формування правової держави та багатоманіття форм власності в
Україні. У статті 13 Конституції України записано: “Держава забезпечує
захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну
спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед
законом” [1;7].
Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою
норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо,
окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права
власності, розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають
застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.
В даній курсовій роботі ставиться мета визначити сутність
та засоби цивільно-правового захисту права власності. Зокрема
розглядаються такі засоби захисту як витребування майна власником з
чужого незаконного володіння, витребування грошей і цінних паперів на
пред’явника, інші засоби захисту права власності від порушень.
Окрему увагу в роботі приділено такій проблемі, як захист
інтелектуальної власності. Зараз ця проблема перебуває в центрі уваги
багатьох правників-науковців, адже значення її зростає у зв’язку з
економічними реформами.
1. Сутність захисту права власності.
Захист права власності має велике значення вже тому, що
власність в її різних формах є основою економічного розвитку
суспільства. Дане право – одне з найважливіших невід’ємних прав людини,
і його забезпечення – важливе завдання всіх органів правової держави.
Т.П.Коваленко наголошує, що “на захист права власності
спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема
кримінального, адміністративного, трудового тощо” [З;349]. Кримінальне
право встановлює відповідальність за злочинні посягання на майно
держави, юридичних осіб і громадян, адміністративне передбачає
покарання за дрібні вчинки, що порушують чиєсь право власності, а
трудове регламентує матеріальну відповідальність працівників за шкоду,
завдану ними работодавцеві. Крім того, захисту права власності певною
мірою приділено увагу в земельному та сімейному законодавствах.
Особливості цивільно-правового захисту права власності,
порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті
відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права
якої порушено.
Прикладом звернення громадянина або юридичної особи до
цивільно-правового захисту свого права власності може бути пред’явлення
власником позову про витребування речі, яку в нього вкрадено. Також,
якщо хтось заважає власникові користуватися своєю річчю, власник може
пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Далі, якщо
власник з тої чи іншої причини не може витребувати річ, що вийшла з
його володіння, він може за певних умов може вимагати відшкодування
завданих йому збитків і поновити свій попередній стан у такий спосіб.
У чинному зараз Цивільному кодексі Української РСР
захисту права власності присвячено главу 13, яка станом на сьогодні
містить три статті: ст. 145, 147 та 148.
Різні норми й інститути цивільного права відіграють неоднакову
роль у справі захисту права власності. Тому всі їх можна умовно
поділити на три категорії.
Правові норми першої з них встановлюють або закріплюють
приналежність (привласненість) матеріальних благ певним суб’єктам і
беруть іх, таким чином, під захист закону. До цієї групи норм належать,
зокрема, норми Конституції України, Закону про власність, який чітко
визначає можливість існування різних форм державної, колективної та
індивідуальної власності.
Норми права, що належать до другої групи, забезпечують умови
для здійснення власниками належних їм прав. Вони також відіграють
важливу роль у захисті права власності. Прикладдами можуть бути норми.
Що встановлюють конкретний цивільно-правовий режим окремих об’єктів
права власності – необхідність їх регламентації, можливості відчуження
тощо.
Нарешті, третя категорія охоплює норми, що встановлюють
відповідальність за скоєння незаконних дій з чужим майном, за
завдавання матеріальної шкоди власникові і т.і. Ці норми безпосередньо
охороняють і захищають повноваження власника від протиправних посягань.
Таким чином, хоча більшість цивільно-правових норм так чи
інакше пов’язана з захистом права власності, але є й спеціальні засоби
цивільного права, спрямовані на його безпосередній захист.
Отже, “…в цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше,
охорону відносин власності в широкому розумінні слова з допомогою всіх
норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний
розвиток економічних відносин; по-друге, охорону відносин власності у
вузькому розумінні , або їх захист – як сукупність тих цивільно-
правових засобів (способів), які застосовуються у зв’язку зі скоєнням
правопорушень проти відносин власності” [4;209].
2.Засоби захисту права власності
2.1. Витребування майна власником з чужого незаконного владіння
Витребування власником майна з чужого незаконного володіння
(віндикація) являє собою найважливіший цивільно-правовий засіб захисту
права власності. Таке витребування здійснюється шляхом пред’явлення
позову в суд чи арбітраж. Такий позов називають віндикаційним.
Позивачем по віндикаційному позову є власник майна або
юридична особа, якій майно передано в повне господарське відання або
оперативне управління. В останньому випадку державна або недержавна
організація не є власником майна, але їй передано в управління певне
майно, й тому вона має право й обов’язок вимагати повернення його від
незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову буває
незаконний володілець – фізична або юридична особа, яка володіє майном
позивача без законних підстав.
Ст. 32 Закону “Про власність” наголошує, що власник має право
витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. “Таким чином,
якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати
її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він може тільки від
незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без
законних підстав” [4; 251]. Підставою для віндикації може бути договір
або адміністративний акт.
Таким чином, якщо власник передав свою річ у тимчасове
користування за договором майнового найму наймачеві, то наймач не буде
відповідати по віндикаційним позовом, адже він користується рііччю на
правовій підставі. Цією підставою в даному разі є укладений між
власником та наймачем договір майнового найму.
Якщо ж певна особа вкрала річ або купила її не у власника, а,
наприклад, у громадянина, до якого ця річ перейшла за договором
майнового найму, договором схову тощо, то така особа вважатиметься
незаконним володільцем, позаяк продавець не міг передати покупцеві за
договором купівлі-продажу права власності на річ, не маючи його сам.
За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у
натурі. Якщо у відповідача речі вже немає, то цей позов не може бути
задоволений. "Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це
зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала
річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже продано невідому кому або знищено,
не можна одержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим
позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власникові"
[4; 351].
Якщо в особи, яка вкрала річ, цієї речі вже немає, то до неї
все одно можна пред’явити вимоги, але вони будуть спрямовані не на
повернення речі, а на відшкодування заподіяної шкоди. Тоді буде мати
місце не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру – про
відшкодування заподіяної шкоди. Можливість такого відшкодування прямо
випливає зі ст. 440 Цивільного кодексу, в якій зазначено: “Шкода,
заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна
організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у
повному обсязі…” [2;242].
Так само річ не може бути витребувана, якщо незаконний
володілець змінив її настільки, що по суті, вона перетворилася на іншу
річ.
Отже, коли речі немає, не можна й вимагати її повернення від
особи, що нею володіла.
Т.П.Коваленко зауважує, що “предметом віндикаційного позову
може бути витребування індивідуально визначеної речі. В зв’язку з тим,
що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї
речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей
не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи
якісь інші” [3;352].
Предметом віндикаційного позову може бути й річ, що
визначається кількістю, мірою, вагою (наприклад, цукор, борошно,
картопля, тощо, тобто речі, що визначені родовими ознаками) за умови,
що вони якось індивідуалізовані (наприклад, картопля у мішку, який має
штамп, напис тощо).
Ст. 148 Цивільного кодексу України встановлює, що “витребуючи
майно з чужого володіння (…), власник вправі також вимагати від особи,
яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне
(недобросовісний володілець), повернення або відшкодування всіх
доходів, які ця особа здобула або повинна була здобути за весь час
володіння; від добросовісного ж володільця – всіх доходів, що він
здобув і повинен був здобути з того часу, коли він дізнався або повинен
був дізнатись про неправомірність володіння або одержав повістку за
позовом власника про повернення майна” [2; 186]. Причому вирішення
питання про те, з якого часу доходи мають бути повернені власникові,
залежить від того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.
Ст. 145 Цивільного кодексу розкриває зміст поняття
“добросовісний набувач”. Набувач вважається добросовісним, якщо він не
знав і не повинен був знати, що особа, у якої він придбав річ, не мала
права її відчужувати.
Відповідно, недобросовісним набувач визнається, якщо він знав
чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права її
відчужувати, тобто якщо він знав чи повинен був знати про
неправомірність свого володіння. Звичайно, набувач вважається
недобросовісним і в разі, якщо річ набута ним злочинним шляхом.
Незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде
доведено протилежне.
Як видно з наведеної вище цитати зі ст. 148, власник вправі
вимагати від недобросовісного володільця повернення або відшкодування
доходів, які він здобув або повинен був здобути за весь час володіння,
а від добросовісного володільця – всіх доходів, що він здобув і повинен
був здобути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатись про
неправомірність володіння або одержав повістку за позовом власника про
повернення майна.
Таким чином, одержане добросовісним набувачем до того, як він
дізнався або повинен був дізнатися про неправомірність свого володіння,
належить йому, він стає власником цих доходів. Недобросовісний
володілець повинен повернути доходи, які він дістав чи повинен був
дістати за весь час володіння.
Незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не
тільки доходи, які він одержав, а й ті, які повинен був одержати. Якщо
ж незаконний володілець не одержав доходів з власної вини, він несе всі
невигідні наслідки цього – мусить повернути доходи, які він міг
одержати. В якості прикладу можна навести ситуацію, коли незаконний
володілець саду не знімав плодів і, відповідно, не одержував від саду
доходу. В цьому разі він, у відповідності до ст. 148 Цивільного
кодексу, все одно повинен відшкодувати втрачені ним доходи
Ця ж стаття передбачає, що «володілець, як добросовісний, так
і недобросовісний, в свою чергу має право вимагати від власника
відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно з того часу, з
якого власникові належать доходи від майна» [2;186].
Таким чином, недобросовісний володілець має право вимагати від
власника відшкодування зроблених ним необхідних витрат на майно за весь
час володіння, бо він повинен повернути одержані прибутки також за весь
цей час. За добросовісним володільцем закон визнає право вимагати від
власника відшкодування тільки з часу, коли він дізнався або повинен був
дізнатися про неправомірність володіння або одержав повістку за позовом
власника про повернення майна, позаяк прибутки з майна належать
власнику тільки з цього часу.
Отже, подекуди ситуація виявитися парадоксальною –
недобросовісний володілець може опинитися у кращому становищі, ніж
добросовісний. Таке може статися в разі, коли необхідні витрати на
майно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку, коли майно не
дає прибутків, але вимагає для свого утримання певних витрат.
Т.П.Коваленко вважає за доцільне “доповнити ст. 148 діючого ЦК
УРСР (…) правилом , згідно з яким добросовісний володілець мав би право
вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на майно за весь
час володіння, коли ці витрати перевищують доходи. Це посилило б
виховне значення ст. 148 ЦК УРСР” [З; 354].
Можлива й ще одна складніша ситуація – витрати незаконного
володільця виходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню
майна, Це може статися, якщо незаконний володілець зробив певні
поліпшення у майні, внаслідок чого збільшилась його вартість.
Дана проблема також розглядається в ст. 148 Цивільного
кодексу: “Добросовісний володілець має право залишити за собою зроблені
ним поліпшення, якщор вони можуть бути відділені без пошкодження речі”
[2;186]. Наприклад, якщо сумлінний набувач поміняв колеса на придбаному
ним автомобілі, який було вкрадено в законного власника, то при
витребуванні в нього автомобіля набувач може поміняти колеса знову на
ті старі, що були на час викрадення.
Проте, можлива й така ситуація, коли незаконний володілець
здійснив у майні поліпшення, що їх неможливо відділити, наприклад,
капітальний ремонт будинку. В цьому разі ст. 148 Цивільного кодексу
передбачає: “Якщо відділити поліпшення неможливо, добросовісний
володілець має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення
витрат, але не більше розміру збільшення вартості речі” [2; 186]. Як
бачимо, в цьому разі право на відшкодування має тільки добросовісний
володілець.
Добросовісний набувач має перед недобросовісним ще одну
перевагу: якщо від недобросовісного майно може бути витребуване в усіх
випадках, то від недобросовісного – не в усіх.
За ст. 145, якщо майно за плату придбане добросовісним
набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі
витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно загублене
власником або особою, якій майно було передане власником у володіння,
або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим
шляхом поза їхньою волею.
“Якщо річ було продано особою, яка її одержала від власника за
договором (наприклад, договором схову, майнового найму тощо),
добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може
витребувати свою річ, бо у даному випадку річ вибула як з володіння
власника, так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної
волі. Отже, у цьому випадку право власника на витребування своєї речі з
незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного набувача”
[З; 355].
У ст. 145 Цивільного кодексу зазначено також, що майно, набуте
безоплатно (навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала
права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх
випадках. Наприклад, якщо власник автомобіля за договором схову передав
свій автомобіль контрагентові, а той, замість того, щоб повернути його
власнику, подарував цей автомобіль іншій особі, то власник може
витребувати свою річ у даного добросовісного набувача, позаяк набувач
набув її
|
