Економічна безпека Росії - Геополитика - Скачать бесплатно
3. Відновлення законності і правопорядку в країні, рішуча боротьба з
криміналізацією економіки, що стала головною перешкодою на шляху
активізації сил відродження і відновлення російського суспільства. У цьому
сьогодні – одна із самих серйозних погроз економічної безпеки країни.
Боротьба з наростаючою криміналізацією економіки, що охопила всі її ланки,
включаючи вищі ешелони влади, повинна стати складовою частиною програми дій
на найближчу і середньострокову перспективи.
Чіткість цільових настанов середньострокової програми і створювана
на цій основі стабільність умов чи господарювання "правил гри" дозволяє
різко підвищити ділову активність, розширити обрій мислення підприємницьких
кадрів.
Проблема економічної безпеки має як власний об'єкт - економічну
систему країни, так і об'єкти на перетині з іншими можливими сферами:
військовою, суспільною, екологічною, інформаційною і т.д. Тому проблему
економічної безпеки необхідно розглядати:
o у власне економічній сфері, включаючи внутрішньоекономічні і
зовнішньоекономічні проблеми, у тому числі проблеми на їхньому стику;
o в областях перетинання економічної сфери із суміжними позаекономічними
сферами. До них відносяться:
. військово-економічна сфера;
. сфера захисту науково-технічного й інтелектуального
потенціалу країни;
. сфера забезпечення суспільної безпеки (проблеми
тіньової економіки, організованої злочинності і
корупції в економіці, економічних афер, здійснюваних у
рамках закону, і т.д.);
. сфера взаємодії економіки і природи і т.д. безпосередньо в
суміжних позаекономічних сферах (військової й ін.).
Не принижуючи важливості рішення проблеми безпеки у всіх областях і
сферах діяльності, потрібно ще раз підкреслити базисну роль економіки, тому
що виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ первинні для кожної
з них, визначають життєдіяльність і життєздатність суспільства.
Криза суспільства в найбільшій мері охопила саме економіку, оскільки
практично відбулася катастрофа сформованої економічної системи, і робить
спроби побудувати щось інше, схоже на капіталізм західного зразка. Подібна
"перебудова" сама по собі є джерелом незлічимих потрясінь, а отже, і погроз
безпеці країни.
Ізольоване, некомплексне виявлення всіляких погроз безпеки
малопродуктивне і навряд чи може бути використано як основу при розробці
державної стратегії в області економічної безпеки країни.
Економічна безпека забезпечується як чисто економічними
методами, так і засобами неекономічного характеру: політичними, військовими
й іншими, включаючи захист секретів. У свою чергу, варто підкреслити,
що безпека в суміжних позаекономічних сферах забезпечується не тільки
специфічними для них методами, але значною мірою й економічними засобами, у
тому числі завжди з залученням грошових і інших ресурсів економічного
характеру.
При дослідженні проблем безпеки, незважаючи на окремі методологічні і
практичні успіхи, дотепер продовжують панувати безсистемність, вибірковий і
незважений підхід до окремих аспектів даної проблеми. Нашим сьогоднішнім
підходам до аналізу питань безпеки явно бракує системності. Це або
імпульсивна реакція, націлена на "латання дір", або відомче стягування на
себе старої ковдри. Повною мірою це відноситься і до проблеми економічної
безпеки. Така ситуація в більшому ступені відбиває втрату представлення про
економіку країни як про систему. Головна системна вимога економічної
безпеки складається в забезпеченні розвитку економіки країни і як мінімум -
у створенні передумов для її виживання.
В даний час сучасна економічна ситуація в Росії наблизилася до того
рубежу, за яким, як у воєнний час, мова може йти про виживання частини
населення в умовах можливого голоду, холоду, погроз середовищу місця
знаходження, викликаних різноманітними причинами, у тому числі епідеміями,
порушенням транспортних і інформаційних комунікацій, утратою стійкості
енергетичних і інших техніко-економічних систем. Звичайно, у подібній
постановці проблема виживання стосується не всіх жителів країни, а найбільш
слабких, непрацездатних громадян, до того ж матеріально малозабезпечених.
У визначеному змісті проблема виживання торкнулася і так названу
головну виробничу ланку – підприємства, більшість з яких виявилося на грані
фінансової неспроможності. На макроекономічному рівні проблема виживання,
звичайно, не стоїть настільки буквально і прямолінійно.
У виживанні і розвитку економічної системи виняткову роль грає
активізація внутрішніх стимулів, на що в даний час і робиться ставка. Але
тут не повинно бути ілюзій: у досить короткий термін можливі лише
розширення економічних зв'язків і визначені позитивні зрушення у
використанні окремих елементів ресурсного потенціалу (зрозуміло, поки в
ньому не почалися необоротні процеси), оскільки створення ефективної
економіки немислимо без корінної структурної перебудови народного
господарства.
Виживання, підтримка системи як мінімум припускають збереження її
найважливіших структурних елементів і забезпечення взаємодії між ними,
дотримання визначених економічних і технологічних пропорцій. До того ж
ситуація збільшилася розвалом економічного простору внаслідок розпаду
Радянського Союзу. У багатьох випадках мова йде навіть не про порушення
економічних пропорцій, а про розрив технологічних зв'язків часто на рівні
елементарних виробничих ланок і процесів. Усе зростаюча відкритість
економіки Росії стосовно країн з розвитою економікою не забезпечує ефекту
внутрішньоекономічних диспропорцій, що компенсуються, а навпаки, таїть у
собі погрозу їхнього посилення.
Існування економічної системи характеризується збереженням на
визначеному рівні її найважливіших структуроутворюючих показників. Розвиток
системи звичайно зв'язується з їхнім ростом, а їхні темпи розглядаються як
характеристики цього росту. При спаді показників вірніше було б говорити не
про негативний ріст, а про деградацію системи.
Зберегти систему в цьому випадку можна ціною мобілізації (витрати) її
внутрішніх ресурсів і резервів, у тому числі призначених для майбутнього
розвитку. Це характерно для нинішнього стану російської економіки: зношене
устаткування, скорочення розвіданих запасів корисних копалин, руйнування
системи утворення, фундаментальної науки і культури, підрив здоров'я народу
і генофонду нації і т.д. Подібний вихід із кризи чреватий істотною
деградацією економіки і суспільства в цілому, але не веде до повного
руйнування системи і зберігає визначені шанси на "видужання".
Однак не виключений і більш важкий розвиток подій, при якому
відбувається швидкоплинне погіршення всіх показників, що характеризують
систему: катастрофічні процеси, руйнування системи, її необоротні зміни.
Розвиток катастрофічних процесів у деградаційної системі може
відбуватися в результаті щодо невеликих погроз і впливів, у тому числі і
внутрішньому характері. Це случається, якщо система уже вичерпала свої
ресурси і резерви чи в ній відсутні механізми протидії погрозам і
негативним впливам (система втратила стійкість чи близька до цього стану).
Багато ідей системного підходу представляються плідними при
організації моніторингу показників економіки Росії з метою виявлення погроз
безпеки і прогнозування їхніх наслідків. Моніторинг у першу чергу припускає
фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних
показників (індикаторів), включаючи показники:
- загальноекономічні (ВВП, обсяги виробництва по галузях,
найважливіших видів продукції і т.д.);
- специфічні, у найбільшій мері відображуючі економічну ситуацію в
країні на даному етапі (рівень інфляції, споживання на душу населення,
безробіття, міграція населення, смертність і т.д.);
- частки, що є важливими для характеристики конкретної ситуації в
країні (наприклад, хід сівби чи збирання врожаю, ліквідація стихійного лиха
чи великомасштабної аварії і т.д.).
З позицій задач забезпечення економічної безпеки визначальну роль грає
якісний аналіз характеру зміни показників у процесі моніторингу.
Хоча проблеми економічної безпеки повинні розглядатися
переважно в рамках економічних процесів, глибокі катастрофічні наслідки
виявляються і в позаекономічній сфері. Найбільшу небезпеку
представляють політичні потрясіння в суспільстві через невдоволення мас
своїм економічним становищем, а також викликані економічними причинами
прямі великомасштабні руйнування виробничого потенціалу, соціальної
інфраструктури і природного середовища.
І проте в будь-якому випадку однієї з найважливіших задач держави була
і залишається реалізація визначених суспільно-політичних і соціально-
економічних цілей. Забезпечення ж безпеки є лише одним із засобів
досягнення цих цілей.
При всій розмаїтості надзвичайних ситуацій, що у силу своєї специфіки
можуть бути віднесені чи до техногенної безпеки, чи до екологічної безпеки,
чи до суспільної безпеки і т.д., їхні економічні наслідки якісно досить
подібні.
Надзвичайні ситуації в економічній системі можуть викликатися і чисто
економічними факторами, наприклад, рішеннями органів державного
керування (указами, постановами, розпорядженнями). Своєрідність ситуації
полягає в тім, що, здавався б, порівняно незначний вплив здатний ініціювати
ланцюг глибоких змін в економічній системі часто з непередбаченими
негативними наслідками, а іноді і катастрофічними. Це вимагає
експертизи прийнятих рішень на предмет їхньої економічної безпеки.
В даний час у російській економіці важливе місце також займають
перетворення відносин власності. Їхній можливий вплив на економічну систему
до кінця ще не усвідомлено. Переважає умоглядний підхід до цієї проблеми,
головним чином з погляду тих плюсів, що може дати економіці перехід від
суспільної власності до приватної. Мінуси практично не аналізуються і
відкидаються переважно на основі політичної аргументації. Що відбуваються
та очікувані зміни в структурі власності не сприймаються як погроза
економічної безпеки країни. Дрібне злодійство державного майна як і раніше
розглядається як карний злочин, а масштабна афера, зв'язана з присвоєнням
загальнонародної власності в процесі приватизації, - як прояв
заповзятливості в умовах будівництва ринкової економіки. У процесі переділу
власності можуть бути виділені дві фази:
Перша фаза. Переділ відносин власності на додатковий продукт,
укладений у ціні на товар, що реалізується в основному через звільнення
цін. Цей процес проходив і продовжує проходити практично при повній
відсутності реальних елементів ринку. Монополія виробництва і дефіцит
більшості товарів дозволяють виробникам і посередникам диктувати споживчі
ціни, збігачуючись при цьому з небаченою "ефективністю" (якщоїї оцінювати
як доход на одиницю витрат).
Вивільнення цін значною мірою породило інфляцію, що з'їла і з'їдає
нагромадження як громадян, так і підприємств. Важливо те, що відсутність
нагромаджень, резервів, оборотних коштів і т.д. знижує здатність громадян і
підприємств до опору при вимаганні в процесі змушеної покупки ними товарів
першої необхідності. Це, у свою чергу, полегшує даний
перерозподіл власності.
Друга фаза. Переділ відносин власності на загальнонародне надбання, що
реалізується в основному через приватизацію державної власності. Досягнення
в області приватизації носять формальний характер. Власне кажучи ж,
приватизація державної власності робить лише перші кроки, оскільки ще не
відбулося реального твердження нових власників у своїх правах.
В даний час реалізуються різнонаправлені процеси: визначені успіхи
(просування) в області приватизації (у сфері організаційно-правових
перетворень) при одночасному неухильному спаді виробництва. При цьому
матеріальні інтереси, що сформувалися в ході переділу власності і її
приватизації, носять короткостроковий характер: одержання прибутку, виплата
дивідендів, вигідний перепродаж акціонерної власності. Вони майже не
зв'язані із системними економічними процесами. Можна припустити, що в
довгостроковій перспективі система особистих інтересів, заснована на
приватизованій власності, як бачимо, розставить усе на свої місця і буде
сприяти створенню досить економічно ефективного суспільства.
Погроза економічної безпеки значно зросте у випадку явної чи
схованої взаємодії комерційних структур, адміністрації підприємств, а
також представників держави. Як би те не було, однією з головних задач
забезпечення економічної безпеки є аналіз і прогноз процесів перерозподілу
власності, у першу чергу власності на виробничі фонди, природні копалини,
землю, нерухомість і т.д., виявлення на цій основі погрози економічному
розвитку країни, регіонів, галузей, окремим підприємствам і громадянам
Росії і розробка заходів для запобігання погрози.
Паралельно з законною економічною діяльністю (чи принаймні не
суперечливою з законом), як відомо, існує і кримінальна сфера. І
особливістю дійсного періоду є зрощування законної і кримінальної
економічної діяльності. Ситуація збільшується наявністю великих пробілів у
чинному законодавстві, нечіткістю, двозначністю і суперечливістю багатьох
положень законів, указів і інших нормативних актів.
Нестабільність і непередбачуваність суспільно-політичної ситуації
заохочують підприємців до сміливих і рішучих дій на грані криміналу і
порушення елементарних етичних норм чи за цією гранню. І навпаки,
підприємці, що тяжіють до подібної діяльності, самі виявляються
зацікавленими в суспільно-політичній і економічній нестабільності.
Економічна безпека традиційно розглядається як найважливіша якісна
характеристика економічної системи, що визначає її здатність підтримувати
нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами
розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-
державних інтересів Росії. Варто також мати на увазі, що необхідність
забезпечення економічної безпеки як складової частини національної безпеки
істотно зростає в умовах кризової фази розвитку. Неминучі економічні і
соціальні витрати цієї фази багато в чому деформують фактори і критерії
безпеки і разом з тим додатково обтяжуються всі механізми підтримки
стабільності в суспільстві. Значучість макроекономічних аспектів
економічної безпеки помітно підвищується також і в умовах великих
національно-державних перетворень, що торкнулися в останні кілька років
Росію як зовні її (розпад СРСР і заміщення його таким поки досить аморфним
утворенням, як СНД), так і усередині (різке посилення значимості факторів
федеративного пристрою держави, ріст числа суб'єктів Федерації, загальна
децентралізація процесів господарювання і керування й ін.).
В умовах кризових і великомасштабних перехідних процесів економічного
і позаекономічного характеру механізми стабілізації і забезпечення
безпеки являють собою досить суперечливу систему. Як приклад
можна назвати протиріччя, що стосуються першочергової підтримки або
граничні значення в області споживання, або мінімально необхідних масштабів
інвестиційно-іноваційних процесів.
Найважливішою проблемою характеристики економічної безпеки на
макрорівні є визначення її основних критеріїв. І прийняття тут як основний
критерій лише досягнення стійкого, динамічного й ефективного розвитку
економіки з першочерговим рішенням задач підвищення якості життя не
відповідає реаліям сьогодення.
В умовах глибокої кризи, розмаїтості перехідних процесів таким
критерієм може бути "мінімум сукупного збитку, що завдаєтся суспільству,
економіці, людині". Конкретизацією такого підходу виступає прийняття як
критерій безпеки особливої прикордонної "риси" як ознаки критичного чи
граничного стану соціально-економічної системи, за межами якої виникає
погроза чи навіть фактично відбувається деградація і руйнування цієї
системи. Для визначення (у тому числі і кількісному вираженні) таких
граничних значень необхідно розглянути основні умови функціонування
економічної системи і виділити найбільш важливі показники, що
характеризують ці умови; визначити фактори її дестабілізації; оцінити
можливості настання різних за характером і наслідкам критичних ситуацій;
виявити шляхи запобігання погрози безпеки і підтримки стабільності.
Рішення поставлених задач вимагає теоретичного обґрунтування і
розробки цілого ряду нових категорій і показників, що дозволяють описувати
й аналізувати базисні тенденції економічної безпеки Росії і шляхи її
забезпечення. Основою формування цих показників є тісний взаємозв'язок
поняття безпеки з категорією ризику, використання якої дозволяє значно
підвищити ефективність керування, особливо у випадку, коли на зміну методам
адміністративно-командного господарювання приходить система переважно
ринкових взаємозв'язків в економіці, коли відбувається різка
децентралізація керування господарськими і соціальними процесами в
суспільстві.
Концепція ризику в стратегії економічної безпеки містить у собі два
найважливіших елементи: оцінку ризику і керування ризиком.
Оцінка ризику носить, як правило, експертний, імовірносний характер у
силу невизначеності багатьох негативних наслідків як дії об'єктивних
факторів, так і прийнятих господарських рішень. Проте можна затверджувати,
що російська економіка, що переживає кризу, має мінімум внутрішньої
стійкості, у результаті чого практично усі фактори ризику здатні сьогодні
створювати в ній ситуації критичного характеру.
Керування ризиком припускає передбачення можливих надзвичайних
(критичних) соціально-економічних ситуацій для того, щоб запобігти,
послабити і зм'якшити їх наслідок. Тому поряд з оцінкою імовірності появи
тієї чи іншої критичної ситуації необхідна й оцінка втрат (збитку),
що супроводжують її виникнення. Звідси випливає, що оцінка рівня
економічної безпеки припускає поряд з аналізом факторів ризику також
використання категорій витрат (збитку) – фактичних, очікуваних,
потенційних, компенсуємих та некомпенсуємих.
Сьогодні чітко просліджується наростання критичних соціально-
економічних ситуацій на всіх рівнях: локальному рівні, у межах суб'єктів
Федерації, загальнонаціональному і транснаціональному (глобальному)
рівнях. Більш того, при визначеній частоті повторюваності локальні і
регіональні критичні ситуації (як, наприклад, остання катастрофа з
нафтопроводом у Республіці Комі) самі по собі починають формувати проблему
безпеки на макрорівні.
У проблематиці економічної безпеки важливо також виділити такі
категорії, як компенсаційні ресурси і компенсаційний потенціал. Між ними
маються визначені розходження. Компенсаційні ресурси як більш вузьке
поняття близькі за своїм значенням до традиційного страхового, резервного
чи "аварійного" запасу. Вони відповідають поняттю втрат чи збитку
(очікуваного, фактичного), що у кожному конкретному випадку обмежені
визначеними рамками. Компенсаційний потенціал як категорія значно більш
широка повинна характеризувати загальну здатність економіки країни
реагувати на критичні ситуації, попереджати і переборювати їх, відновлювати
стабільність і стійкість процесів господарського, соціального й
екологічного розвитку у випадку їхнього порушення в тому чи іншому
ключовому секторі народного господарства, у тому чи іншому великому
регіоні.
Даний підхід повинний знайти відображення у відповідній системі
показників, що характеризують економічну безпеку Росії і тенденції її зміни
на макрорівні.
Економічна безпека країни сьогодні висунулася в число проблем, що
залучають пильну увагу фахівців усілякого профілю, що працюють у сферах
економіки, політики, міжнародних відносин. Найбільш зримі її прояви
зв'язані з наростаючими хвилями економічної злочинності, що
перетворилася в предмет комплексного міждисциплінарного наукового аналізу.
Спроби створення федеральних органів типу Комітету з захисту
економічних інтересів Росії (спочатку був створений при президенті),
Робочої групи по економічній безпеці при уряді РФ, інших аналогічних
структур успіху не мали. Ці спроби були просто приречені на провал через
відсутність ясно сформульованих доктрин національно-державних інтересів,
національної безпеки.
Статистика, що свідчить про різке погіршення економічної безпеки,
підтверджує всю серйозність положення, що складається. Економічна
злочинність проникає в усі галузі економіки і бюджетної сфери, уражає всі
напрямки економічної реформи. Найбільш криміналізованою сферою вважається
кредитно-фінансова система. Але ж саме по стану справ в області фінансів
держави прийнято судити про успіхи в просуванні ринкових реформ. За перше
півріччя 1994 р. у кредитно-фінансовій сфері виявлено 5,5 тис. економічних
злочинів, що майже в три рази більше в порівнянні з аналогічним періодом
1993 року.
Економічна безпека містить у собі комплекс власне економічних,
політичних, правових, геополітичних умов, що забезпечують захист життєво
важливих інтересів країни у відношенні до її ресурсного потенціалу,
можливостей збалансованого і динамічного росту, соціального розвитку,
екології. Говорячи про економічну безпеку країни, необхідно мати на увазі
широкий спектр питань починаючи з кримінальних аспектів проблеми і
закінчуючи наважчими проблемами, зв'язаними з її геополітичним порядком.
Поняття економічної безпеки може бути застосоване до різних суб'єктів, як-
то: до окремих громадян, до приватного підприємництва, до державних
підприємств, національної економіки і держави в цілому.
У внутрішньоекономічній сфері безпека зв'язується з природними,
техніко-технологічними, інфраструктурними, соціальними й іншими факторами
макро- і мікроекономічного розвитку, із внутрішнім імунітетом і зовнішньою
захищеністю від різного роду дестабілізуючих і деструктивних впливів. В
зовнішньоекономічній сфері економічна безпека характеризує
конкурентноздатність країни на світових ринках, стійкість її валюти,
фінансове положення держави. В умовах відкритої економіки в процесі
залучення її у світове господарство ключовою проблемою стає економічна
незалежність країни.
В умовах кризи встають питання технологічної, екологічної,
фінансової, валютної безпеки. Зниження рівня життя і зростаюче безробіття
перетворюють проблему соціальної захищеності громадян у проблему їхньої
соціальної безпеки. Криміналізація економіки ставить під удар їхню особисту
безпеку і правову захищеність (безпеку) бізнесу від криміналізації і
корупції.
Внутрішні фактори, що викликали розвал економіки, у контексті погроз
економічної безпеки країни ніколи не досліджувалися, хоча їхній руйнівний
вплив на всі сфери господарства виявився куди більш масштабним, чим
зовнішніх. Наприклад, заперечення (по ідеологічних розуміннях)
наявності в країні розгалуженої тіньової економіки нанесло величезний
економічний і моральний збиток суспільству (це явище притаманне нашій
економіці протягом багатьох десятиліть, включаючи сталінський період).
Слід зазначити, що сьогодні вплив внутрішніх факторів, що ведуть до
розвалу економіки, не тільки не припинений, а навпроти, підсилилося і
продовжує наростати. Однак, якими б причинами не порозумівався кризовий
стан економіки, фактом залишається те, що головна небезпека знаходиться
усередині, а не за межами Росії. Також не були враховані погрози ослаблення
російської економіки, зв'язані з включенням її до мікрогосподарські
зв'язки, із впровадженням іноземного капіталу в країну, з
інтернаціоналізацією організованої злочинності, із прагненням іноземного
капіталу послабити Росію як потенційного конкурента на світових ринках.
Таким чином, концепція економічної безпеки Росії повинна ґрунтуватися
на обліку всього розмаїття факторів, включаючи її головний елемент – ріст
ефективності економіки. Виходячи з цього можна сказати, що економічна
безпека являє собою сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, сприяючих
ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності
задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати
конкурентноздатність на зовнішніх ринках, що гарантує захист від різного
роду погроз і втрат.
Безпосередню небезпеку економічним інтересам створюють економічні
погрози, що порушують нормальний хід суспільного відтворення. До таких
погроз можна віднести наступні:
o перетворення російської економіки в об'єкт політичного
протиборства політичних еліт, партій і рухів;
o розрив господарських зв'язків по горизонталі і вертикалі, утрата
керованості даними зв'язками: це веде до зниження ефективності
|
