Принципы гражданско-процессуального права Украины - Юриспруденция - Скачать бесплатно
Курсова робота на тему:
Принципи цивільного процесуального права.
ПЛАН.
1. Вступ.
2. Поняття принципів і їх значення.
3. Система принципів і їх класифікація.
4. Принципи, закріплені в Конституції України.
5. Принципи, закріплені в цивільному законодавстві.
6. Система принципів цивільного процесу іноземних держав.
7. Висновок.
1.Вступ.
Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне
судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium —
основа, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди
народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді
виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які
найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у
визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах,
процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу.
Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені
в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на
засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і
колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів ї підкорення
їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою.
Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх
реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній
заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і
на судовий захист, надане Конституцією України.
2. Поняття принципів і їх значення
З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права
розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-
економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту
суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також
підвищення ефективності судової Діяльності в забезпеченні законності і
справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і
законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів
цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення
законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і
демократичного правопорядку.
Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому,
що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна
спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони
дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у
цілому, а також окремих інститутів.
Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в
прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм
матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх
змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі
права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них
відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм
цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої
практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом
правових норм і їх удосконалення.
Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11
ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони
розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності
суду', основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку
і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних
процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя^; як основні
ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних
справах, закріплені в нормах права^; як правові погляди народу на завдання
і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню ..цивільних справ"; як
обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного
процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи
(засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і
виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і
відображають перспективи його розвитку^ В наведених й інших визначеннях
принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони
повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень.
Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-
політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади,
положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання
функціонування принципів цивільного процесуального права за межами
законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які
виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання
суспільних відносин.
Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила
відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через
політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у
соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних
поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі
права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть
закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і
мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства),
організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-
правових повноважень та процесуально-правового становища учасників процесу
— громадян, підприємств, установ, організацій .
3. Система принципів і їх класифікація.
Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов'язані між собою
і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене з
частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує
'галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між
ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань
цивільного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з
принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у
взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням
змісту інших принципів галузі права.
Кількісний склад системи принципів цивільного процесуального права в
нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу
визначається по-різному^ Це викликало зауваження, за яким кількісний склад
системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи
іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи
процесуального інституту. Але такі міркування не відповідають правовим
реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-
правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі
принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному
регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого
і сімейного життя громадянина, неможливості процесуального сумісництва.
Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі
принципи системи, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні
цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи
розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі
принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість
процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила,
які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління,
інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві
права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей
принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове
становище суду (статті 15, 30, 143, 179).
Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове
регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і
порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й
ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального
сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі
може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.
Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на
групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні,
міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення — закріплені
Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в
регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин — на
принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу
судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність
осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом
регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства)
і функціональні — принципи процесуальної діяльності (судочинства); на
принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність,
об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму
виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д)
за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність,
рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і
на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Класифікацію принципів
можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і
за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання,
але найбільш поширена класифікація принципів — за формою нормативного
закріплення.
До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією
України, належать такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами (ст.
124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів
загальної юрисдикції
(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів
і присяжних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128);
здійснення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом
присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та
підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення
правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними
засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність
усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність
сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед
судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його
повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова
судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження
рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення
судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій
території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і
гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3
ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь
громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2
ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29);
недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і
сімейного життя громадянина (ст. 32).
До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством
про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна
рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість
процесуального сумісництва, усність, безпосередність (відповідно статті 99,
103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).
4. Принципи, закріплені Конституцією України.
Здійснення правосуддя виключно судами.
Правосуддя в цивільних справах виступає однією з форм державної
діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і
вирішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція
України (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими
органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної
юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створення надзвичайних та
особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції).
Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу
державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу,
виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей
принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів
законодавчої і виконавчої влади як у формі вирішення і перевирішення
судових справ, так і у формі впливу на суддів.
Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністративному і
громадському порядку (ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішення цивільних справ
адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими
органами не є здійсненням правосуддя. Спільність мети по захисту прав і
виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою
ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і
методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд
загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних
прав, посідає окреме місце і має пріоритет.
Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає
завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у
попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору
перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд
перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді
питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18
Положення про третейський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість
рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з
державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі
управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднанні кількох зв'язаних
між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному
судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки
органові судового виконання надано право вживати заходів державного
примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання
обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії
по трудових спорах адміністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК).
Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здійснюються
несудовими органами, становлять самостійну адміністративну і громадську
процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим
положенням, процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових,
адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального
права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і
перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у
галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених
повноваженнями вирішувати такі спори, потребують певних відмінностей у
правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.
Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту
прав, у самостійній галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню
діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а
всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих
передумов функціонування демократичної правової держави.
Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів
загальної юрисдикції.
Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами
загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій»
виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки
Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд,
міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів,
Військово-Морських Сил і гарнізонів.
Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійснюють
правосуддя в господарських відносинах (ст. І Закону України «Про
арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України,
арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст
Києва і Севастополя (ст. 5).
Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які розглядають справи,
підвідомчі цивільному судочинству, на особливо режимних об'єктах,
розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів,
регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи,
пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян,
прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті
ЗІ', 38', 38^ Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не
становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів,
які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі
суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно
можна віднести до спеціалізованих.
Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через
народних засідателів і присяжних.
Закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процесуальному
праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного
судочинства провадиться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як
залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові
України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б
надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного
вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість,
обгрунтованість і виховне значення судових рішень.
Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним з
інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним
ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка
не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від
їх кваліфікації і ступеню освідомленої відповідальності.
Принципи виборності і призначуваності.
Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на
посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом
України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною
Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом.
Перехідними положеннями Конституції України передбачено (розділ XV, п.
12), що судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття
чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження
згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи
призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності
цією Конституцією, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.
Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існуючі правові
системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи
заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім
населенням, загальнополітичними виборними зборами, судовими колегіями
верховних судів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується:
центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попереднім
вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду за
результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з
усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.
Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ.
Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться
суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних.
Відповідно до ст. 124' ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні
справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справи
по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення
батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого
одноособове суддею. Колегіальне розглядається гакож справа, якщо в ній
об'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд
касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на
новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з
її складністю.
Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться в складі трьох суддів.
У такому ж складі здійснюється розгляд справ у касаційному порядку, а в
порядку нагляду — у складі не менше трьох суддів; у президії обласного.
Київського міського судів — у складі більшості членів президії; у Пленумі
Верховного Суду України — за наявності не менше двох третин складу Пленуму.
При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з
головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при
розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7
ЦПК).
Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці
справи, з виконанням судових рішень вирішуються суддею одноособове, крім
випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду
справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді
справи діє від імені суду (статті 7,16 ЦПК).
Аналіз функціонування цього принципу на практиці свідчить про те, що
колегіальний розгляд справ створює кращі умови для повного, всебічного і
об'єктивного з'ясування всіх матеріалів справи і постановлення
справедливого рішення. Одноособовий розгляд судом цивільних справ має бути
винятком і застосовуватися для незначних і нескладних справ. Чи не цим
пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 127 Конституції, про
те, що в спеціалізованих судах судді відправляють правосуддя лише у складі
колегій суддів.
Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні
правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не
підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»).
Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають
сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу
розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх
тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні
органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають
права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну
справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву
про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні
від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і
прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно
до статей 310, 336 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи
у порядку судового нагляду, перевіряє законність і обгрунтованість рішення
суду першої інстанції як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, а
також стосовно осіб, які не подали скарги і не зазначені в протесті. Судді,
які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій
інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати
їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована
норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому
розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).
Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на
підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми
іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні
відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає
такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства
України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому
засіданні (ст. 202 ЦПК).
Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і
звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юридичною процедурою
здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень,
відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних
справ, створенням необхідних організаційно технічних умов для діяльності
суддів, а також матеріальним і соціальним забезпеченням суддів
(ст. 11 Закону «Про статус суддів»).
Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10
Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості
населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не
володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повного
ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача
і право виступати в суді рідною мовою (ст. ІЗ Закону «Про судоустрій»). На
розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь
у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується
право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти
клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в
порядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленого
порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх
рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи
були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у
всякому разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК). Це правило є важливою
цивільною процесуальною гарантією додержання принципу державної мови
судочинства.
Здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом
випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127 Конституції).
Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення
правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які
здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами державної
|
