Правове становище селянського (фермерського) господарства - Юриспруденция - Скачать бесплатно
Міністерство освіти України
Львівський національний університет ім.І.Я.Франка
Кафедра трудового та
аграрного права
Р Е Ф Е Р А Т
на тему:
"ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА"
Львів 1999р.
ПЛАН
Стр.
1. Загальна характеристика законодавства про селянське
(фермерське) господарство. .
. . . 3
2. Поняття селянського (фермерського) господарства та
його правові ознаки. .
. . . 6
3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства
і його державної реєстрації. .
. . . 7
4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського
(фермерського) господарства. .
. . . 8
5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві.
. . . .10
6. Регулювання праці у селянському (фермерському) господарстві.
. . . .11
7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського
(фермерського) господарства. . . .
.14
1.Загальна характеристика законодавства про селянське (фермерське)
господарство
Правову базу для створення та припинення існування СФГ створює
законодавство, яке можна поділити на три групи:
1) загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;
2) галузеве (земельне, аграрне, цивільне, трудове, фінансове та інше)
законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і
торкається СФГ;
3) фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна
галузь законодавства, що лише формується як галузеве утворення і яке
присвячено лише СФГ.
Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить
Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент
для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського
законодавства.
У зв'язку з тим, що виникнення СФГ пов'язано насамперед з земельними
відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка
гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує
«основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною
держави». І хоч у самій статті немає терміну «приватна» власність, він, на
нашу думку, презюмується оскільки у статті 14 говориться про те, що право
власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними
особами та державою «виключно відповідно до закону». Для земельних відносин
таким основним законом є Земельний кодекс України, який передбачає право
громадян України одержати у приватну власність земельну ділянку перш за все
для «ведення селянського (фермерського) господарства» (ст. 6).
Підтвердження зазначенної думки ми знаходимо і в Статті 41-й Конституції
України, яка закріплює норму про те, що «право приватної власності
набувається в порядку, визначеному законом». І хоч не зовсім досконало
(особливо в частині земель запасу), але такий порядок у законодавстві
встановленний (зокрема, щодо паювання земель).
Важливе значення для визначення правового становища СФГ мають
конституційні норми щодо підприємництва (стаття 42). Адже, фермерство є
одним з найяскравіших проявів аграрної підприємницької діяльності, і вона.
згідно з Конституцією, повинна бути під державним захистом (якого дуже
потребує).
Хоч законодавством України проголошено принцип «рівноправності всіх
форм власності» (точніше: суб'єктів усіх форм власності) практично фермери
його реалізувати не можуть у зв'язку з величезною різницею економічної
бази, наприклад, колективних сільскогосподарських підприємств та селянських
(фермерських) господарств. Тому СФГ повинна бути законодавчо і практично
гарантована державна підтримка. На превеликий жаль, у Конституції не
знайшов прямого закріплення генеральний принцип пріоритетності сільського
господарства, притаманний законодавству інших країн світу. На наш погляд,
слід створити конкретний правовий механізм реалізації для тих.
конституційних норм, які можуть вже зараз допомогти функціонувати
фермерським господарствам. Зокрема, стаття 41 Конституції, яка регламентує
базові відносини власності (в тому числі і приватної) містить норму про те,
що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами
державної та комунальної власності відповідно до закону». Отже, закон міг
би встановити конкретні форми здійснення цієї норми для фермерів, які теж є
громадянами. Це, наприклад, могло би бути надання пільгових державних
транспортних послуг, торговельних та складських приміщень для реалізації
фермерської сільськогосподарської продукції .
Стаття 42 Конституції України цілком слушно говорить про те, що
держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Для
фермерів це повинно означати створення знову ж таки певних пільгових
державних умов цієї конкурентної підприємницької діяльності, адже ж
стартові її умови, для великого давно існуючого КСГП і маленького щойно
створеного СФГ є дуже різними. Практично це могло б знайти втілення у
наданні фермерам пільгових цільових кредитів, звільнені на більш тривалий
термін (на п'ять років) не лише від сплати земельного, а й інших податків
та державних зборів. Цей принцип законодавче стверджений у більшості країн
світу (зокрема, в США) і дає необхідний економічний та соціальний ефект.
Він знаходить там свою реалізацію через систему стабільної державної
підтримки сільського господарства як зони особливого природного ризику, дію
цільових державних програм підтримки різних видів сільськогосподарського
виробництва, державної дотації діяльності фермерів тощо. У нас, на
превеликий жаль, про пріоритетність села здебільшого лише говориться
(особливо останнім часом), але відсутність конституційного закріплення
цього принципу позначається і на подальшому його розвитку в поточному
законодавстві і на практиці діяльності органів державної влади та
управління всі рівнів, які щороку змушені приймати конкретні «авральні»
заходи для забезпечення весняних посівних, або осінніх збиральних робіт.
Закон же України «Про пріоритетність соціального розвитку села». який
зараз діє в його редакції від 15 травня 1992 р., є нормативно-правовим
актом не конституційного рівня, а поточного законодавства, а тому
здебільшого встановлює певні конкретні (дуже важливі) пільги для аграрних
суб'єктів і не забезпечує дію принципу пріоритетності села як
загальнодержавного; до того ж і він на практиці майже не виконується
(частково по зазначеній раніше причині).
Важливе значення для правової регламентації відносин у СФГ має Закон
України від 7 лютого 1991 року «Про власність». Закон України від 7 лютого
1991 року «Про підприємництво», закони України про банкрутство, податки,
пенсійне забезпечення тощо.
Розвиток конституційного процесу повинен активізувати прийняття нового
Цивільного кодексу України, який має увібрати до свого змісту значну
частину норм законодавства про власність та підприємництво. При цьому, на
наш погляд повинні бути збереженні всі три форми власності (зокрема в
сільському господарстві) , що дало б можливість рівноправного конкурентного
функціонування суб'єктів приватної, колективної та державної власності.
Фермерство—дуже перспективний напрям аграрної економіки, але за наших
сучасних конкретних умов господарювання він не зможе ефективно проявити
себе швидко, а тому вкрай необхідним є і всебічний розвиток
сільськогосподарських кооперативів різних видів та форм. Такі кооперативи,
засновані на колективній формі власності, є прадавнею українською ідеєю і
мають широкі можливості вписатися і в сучасну ринкову економіку. А ідея
вертикальної кооперації вкрай актуальна і для СФГ.
Набуття частиною земель товарного характеру (у зв'язку з виникненням
інституту приватної власності на землі) створює підстави для регламентації
їх правового режиму цивільним (а не лише земельним) законодавством. Проте,
землі не є майном у типово цивілістичному аспекті: вони не створюються
працею людини, не мають бухгалтерської балансової вартості (хоч мають
унікальну економічну і екологічну цінність), а тому Цивільний кодекс мав би
виділити їх правовий режим у відокремлений від типового майна розділ
(підрозділ). А загальносуспільна (а не лише монопольного приватного
власника) цінність земель сільськогосподарського призначення зумовлює
необхідність встановлення в цивільному, земельному та екологічному
законодавстві спеціального правового режиму використання та охорони цих
земель (навіть з певним обмеженням правомочностей власника в інтересах
суспільства).
У новому Цивільному кодексі слід передбачити, окрім спільної сумісної
власності членів СФГ, також і можливість приватної власності окремих членів
господарства.
Цивільне законодавство, і у першу чергу Цивільний кодекс України,
мають універсальну сферу дії щодо всіх суб'єктів майнових відносин у
частині загальних положень, принципових засад права власності,
зобов'язувального права, договірних відносин тощо. У той же час, багато з
цих положень повинні знайти спеціалізоване закріплення в спеціальному-
фермерському законодавстві.
У другій групі (галузевого) законодавства домінуючу роль для СФГ має
земельне законодавство. Саме воно створює безпосередні правові умови для
створення селянського (фермерського) господарства і для його функціонування
як землевикористувача. Тому особливе значення тут відіграє Земельний кодекс
України. Так, його ст. 6, встановлюючі право приватної власності громадян
України на землю, перш за все говорить про те, що це їх право може бути
реалізовано для створення СФГ. Порівняно з іншими суб'єктами земельних
відносин ЗК України найбільш детально регламентує ці відносини саме щодо
СФГ. Ст. 50-55 регулюють умови і порядок надання земель, розміри земельних
ділянок для СФГ, інші земельні питання щодо них. Цим підкреслюється
значення фермерства в умовах реформування земельних відносин.
Важливе значення для СФГ має законодавство щодо плати за землі, про їх
пільги щодо земельного оподаткування. Поширюються на фермерів і законодавчі
акти про охорону навколишнього природного середовища і, зокрема,
відповідний Закон України від 25 червня 1991 року, Лісовий та Водний
кодекси України, Кодекс про надра.
Після одержання земельної ділянки для голови і членів СФГ важливим є
питання про організацію їх праці, а також праці найманих працівників. З
огляду на це їм треба знати деякі положення законодавства про працю. Слід
особливо виділити норми статті 3 кодексу законів про працю, якими
встановлено, що особливості праці членів селянських (фермерських)
господарств «визначаються законодавством та їх статутами». Звідси випливає
значення статутів СФГ, у яких члени господарства повинні врегулювати як
членскі трудові відносини, так і трудові відносини з найманими
працівниками. Всім працюючим у СФГ повинні бути забезпечені гарантії щодо
зайнятості, охорони праці, праці жінок, інвалідів відповідно до норм
законодавства про працю.
На СФГ та його членів поширюються певні положення адміністративного,
фінансового, житлового та інших галузей законодавства.
З окремих галузей законодавства найбільшу причетність до СФГ має
аграрне законодавство. Це комплексна інтегрована галузь законодавства, яка
складає органічну сукупність взаємопов'язаних спеціалізованих до умов
сільського господарства елементів різних галузей законодавства (земельного,
адміністративного, цивільного, трудового, екологічного, фінансового тощо).
Аграрне законодавство регламентує правове становище всіх суб'єктів аграрних
відносин, які функціонують на різних формах власності. Багато його
нормативно-правових актів мають відношення і до селянських (фермерських)
господарств. Зокрема, це- Закон України «Про колективне
сільськьгосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. (особливо в
частині можливості добровільного виходу з КСГП з метою створення СФГ та
одержання земельного та майнового паїв); - Указ Президента України «Про
невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері
сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р.; - Указ
Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18
січня 1995 р.; - Указ Президента України «Про порядок паювання земель,
переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і
організаціям» від 8 серпня 1995 р.; - Постанова Кабінету Міністрів України
«Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та
населених пунктів» від 23 березня 1995 р.; - Постанові Кабінету Міністрів
України «Про додаткові заходи щодо підтримки. розвитку особистих підсобних
господарств і селянських (фермерських) господарств» від 31 травня 1995 р.;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації майна в
агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення» від 19
липня 1996 р.; -Закон України «Про особливості приватизації майна в
агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. та інші.
Новизна та специфічність селянських (фермерських) господарств як
суб'єктів аграрних відносин сприяли виділенню з загального великого масиву
аграрного законодавства такої його частини як фермерське законодавство. Це
стало з юридичної точки зору особливо відчутним тоді, коли 20 грудня 1991
року вперше було прийнято спеціальний Закон України «Про селянське
(фермерське) господарство». Як уже зазначалось зараз цей закон діє в його
редакції від 22 червня 1993 року. Чим характерний цей закон?
Це - кодифікований комплексний нормативно-правовий акт вищої юридичної
сили, який присвячений визначенню правового становища лише одного, але дуже
специфічного суб'єкта аграрних відносин - селянського (фермерського)
господарства України. Закон має як загальні положення (що характерно для
кодифікованого акту), так і спеціальні. Він регламентує як внутрішні, так і
зовнішні відносини СФГ. Провідне місце в законі належить земельним
відносинам, але певною мірою він присвячений і майновим, трудовим,
організаційним, управлінським відносинам, а також взаємовідносинам СФГ з
банківськими установами, страховими органами, бюджетними організаціями.
Йдеться в законі і про основні засади соціального страхування та пенсійного
забезпечення членів господарства про порядок припинення діяльності СФГ.
Закон про фермерство в Україні прийнятий вперше. Ряд його положень
вимагають вдосконалення. Але. в цілому, він є позитивним за змістом і його
скерованістю на створення і функціонування нового аграрного товаровиробника
в умовах ринкової економіки в особі СФГ.
Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» поширюється
виключно на СФГ і не стосується сільськогосподарської діяльності громадян,
які ведуть особисте підсобне господарство, або займаються садівництвом, чи
городництвом. Окрім цього базового фермерського закону до третьої групи
(спеціально-фермерського) законодавства належать і інші нормативно-правові
акти. До них, зокрема, можна віднести: постанову Кабінету Міністрів
Української РСР «Про розвиток селянських (фермерських) господарств по
виробництву сільськогосподарської продукції від 20 липня 1991 р., постанову
Кабінету Міністрів України «Про деякі питання розвитку селянських
(фермерських) господарств» від 14 березня 1992 р., Положення про
Український фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, Методичні
рекомендації визначення доходів членів СФГ, Положення про порядок
кредитування господарств тощо.
Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку,
вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими
галузями законодавства. Повинні бути ліквідовані деякі суперечності і в
самому законі «Про селянське (фермерське) господарство».
2.Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові
ознаки
Відродження українського села і селянства, що є одним із найважливіших
завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття
Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво",
після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію
соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на
засоби виробництва, насамперед — на землю, після політичної реабілітації
селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими
аграрними товаровиробниками.
Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське)
господарство", прийнятий 20 грудня 1991 р. У цьому акті було підкреслено,
що ним визначаються економічні, соціальні та правові основи створення і
діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, гарантується
право її громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність
останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому
комплексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайнятими в інших
сферах народного господарства.
Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього
приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості
селянських (фермерських) господарств. Так, якщо в 1990 р. не було жодного
такого господарства, то на 1 січня 1992 р. їх налічувалось 2098, на 1 січня
1993 р. — 14 388, на 1 січня 1995 р. — 31 983 і на 1 січня 1996 р. — 34
687. Протягом 1995 р. ними було вироблено 886 т м'яса тварин і птиці та
1767 т молока й молочної продукції.
Селянське (фермерське) господарство — це форма організації
сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і
державними сільськогосподарськими підприємствами воно в умовах ринкових
відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування
та сільськогосподарською сировиною.
Селянське фермерське господарство — це, як правило, сімейно-трудове
об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом,
особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів
харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на
забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.
З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське
(фермерське) господарство" воно стало визначатись і як форма підприємництва
громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську
продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).
Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками.
Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять
подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші
родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно
утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і
тваринного походження; члени цього суб'єкта підприємництва підтримують між
собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства
(фактичному господарюванні), тобто існує "інститут правового регулювання
членства в селянському (фермерському) господарстві".
Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними,
колективними та іншими підприємствами й організаціями, господарськими
товариствами, окремими громадянами будуються на підставі договорів.
Розрахункові операції провадяться як на безготівковій основі, так і
готівкою.
Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних
інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови
для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного
забезпечення останнього у період його трирічного становлення. Втручання в
господарську або іншу діяльність цього господарства з боку державних чи
інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні
господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають
відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків
вирішуються загальним, арбітражним або третейським судом. Проте дане
положення не обмежує передбаченого зазначеним Законом права державних
органів здійснювати контроль за діяльністю селянських (фермерських)
господарств.
Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними
товаровиробниками дістає вияв, зокрема, в тому, що воно має право бути
засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних
товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із
виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які
обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських
підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів,
брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.
Зміст "інституту правового регулювання членства в селянському
(фермерському) господарстві" полягає в обов'язковості особистої трудової
участі всіх його членів у процесі господарювання, в їх праві на участь в
управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору
про спільну діяльність всіх його членів тощо.
3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його
державної реєстрації
Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний
дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив
відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність
займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір.
Першочергове право на створення такого господарства надається громадянам,
які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або
досвід роботи в сільському господарстві.
Селянське (фермерське) господарство створюється виключно на добровільних
засадах.
Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке господарство, проводить
районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна
адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування), а затверджує
голова районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район)
Ради народних депутатів
До складу комісії включаються представники районної (міської, в
адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів,
управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої
державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради
народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної
ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших
заінтересованих державних і громадських організацій.
Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства
передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі
на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених)
у встановленому порядку.
Безплатно у приватну власність передаються земельні ділянки у межах
середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому ст. б
Земельного кодексу України. Така передача здійснюється один раз, про що
Радою народних депутатів, яка передає земельну ділянку, робиться відмітка в
паспорті або документі, який його замінює. За плату передаються земельні
ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.
У постійне користування для ведення селянського (фермерського)
господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в
тимчасове — ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.
Еродовані та дефляційно
|
