Право колективної власності - Юриспруденция - Скачать бесплатно
Загальна характеристика права власності в Україні
Право власності в Україні регулюється Конституцією України, Законом України
“Про власність”, від 7 жовтня 1991р., Цивільним кодексом України (ст. 86-
150) та іншими законодавчими актами України.
Метою регулювання права власності, як визначає ЗУ “Про власність”, є
забеспечення вільного економічного самовизначення громадян, використання
природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів
України для підвищення рівня життя її народу.
Поняття власності є економічною категорією поскільки воно характерізує
відносини між людьми та їх колективами у процесі виробничої діяльності з
приводу привласнення матеріальних благ, тобто власність – це суспільне
відношення.
Саме поняття власність – це сукупність правових норм, що регулюють і
закріплюють суспільні відносини, що виникають в зв”язку з присвоєнням
матеріальних благ громадянами, юридичними особами, державою, які надають
названим суб”єктам рівні права та обов”язки по володінню, користуванню і
розпорядженню майном.
Право власності розглядається в об”єктивному та суб”єктивному аспектах. В
об”єктивному аспекті – це сукупність правових норм що, регулюють суспільні
відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. В
суб”єктивному аспекті право власності – це сукупність повноважень власника
по володінню, користуванню і розпорядженню майном.
Зміст права власності скадається з трьох правомочностей, або як ії ще
називають в юридичній літературі “тріада”: володіння, користування та
розпорядження майном.
Правомочності по володінню, користуванню та розпорядженню майном виникають
у власника одночасно з виникненням права власності, причому характерно що
ціла сукупність цих правомочностей права власності може належати лише
власнику і нікому більше.
Також важливо зазначити що своє право власності щодо належного майна,
здійснюється власником незалежно від волі та бажання інших осіб і
обмежується лиже законом.
Розглянемо сутність цих правомочностей права власності у суб”єктивному та
об”єктивному аспектах:
Право володіння -- означає фактичне перебування речі у господарюванні
власника, тобто можливість впливати на річ.
. У суб”єктивному розумінні право володіння є закріплена у відповідних
нормах права, можливість фактичного володіння річчю;
. У об”єктивному розумінні право володіння – це норми права, в яких
закріплено можливість фактичного володіння майном.
Право користування – означає можливість вилучення з речей їхніх корисних
властивостей, для задоволення певних потреб власника або орендаря у сфері
господарювання.
в об”єктивному значенні право користування – це правові норми, які
встановлюють порядок вилучення корисних властивостей речей для
задоволення потреб власника чи інших осіб;
в суб”єктивному значенні право користування – це порядок вилучення
корисних властивостей речей для задоволення потреб власника чи інших
осіб, встановлений у правових нормах.
Право розпорядження – ознчає право на фактичне або юридичне вирішення долі
речей, незалежно від волі інших осіб, крім випадків вмзначених у законі.
. у об`єктивному розумінні право розпорядження є сукупністю правових норм,
за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну
долю речі;
. у суб`єктивному розумінні право розпорядження є закріплена у нормах права
можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.
Виключною ознакою права розпорядження є те, що, якщо право володіння,
користування може належати іншим особам, то право розпорядження на правових
основах належить тількі власнику, крім випадків визначених законом
(конфіскація, націоналізація, реквізиція, примусовий продаж, договір про
передачу майна тощо).
Цивільне законодавство, зокрема ст. 86 ЦКУ та ст.4 ЗУ «Про власність»,
затверджує такі форми власності, як приватна власність, державна власність,
колективна власність. Всі форми власності є рівноправними та вільними від
безпосереднього втручання держави в господарську діяльність суб'єктів
права власності. Власник на свій розсуд володіє, користується,
розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо своєго майна будь які дії, що не суперечать
закону. Він (власник) може використовувати майно для здійснення
господарської та іншої не забороненої законом, діяльності, зокрема,
передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим
особам.
Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди
навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом
інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України,
громадяни, юридичні особи та держава, також суб'єктами права власності в
Україні відповідно до цього Закону можуть бути інші держави, їх
юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації,
громадяни інших держав та особи без громадянства.
Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної)
власності громадянам, юридичним особам і державам.
Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і
держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі
власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших
держав. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно,
розташоване на території інших держав.
Колективна власність як економічна категорія та її правові форми
Економічне поняття колективної власності окреслює відносини з приводу
приналежності матеріальних та інших благ організованій группі людей
(колективу), тобто уявляє собою колективну форму присвоєння цих благ.
Колектив як єдиний суб`єкт присвоєння можуть складати, як робітники
виробляючи матеріальні та інші блага, так і співвласники засобів
виробницта, не обов`язково беручи участь в цьому процесі (наприклад,
акціонери). Однак суб`єктом економічних відносин колективного присвоєння
власності, завжди залишається колектив як цілісні, організовані товариства,
а не кожний його член окремо. Згідно з ст. 20 ЗУ “Про власність” (1)
суб”єктами права колективної власності є трудові колективи державних
підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, коперативи,
акционерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання,
профспілки, політичні партії, релігіозні організації та інші юридичні
особи.
Основной правовой формой реалізіції економічних відносин колективної
власності є право власності юридичних осіб. Однак закон передбачає і таку
форму колективного присвоєння, як право власності трудових колективів,
державних підприємств та колективів орендарів, які з позиції класичних
критеріїв к юридичним особам, віднести важко, хоч вони і вважаються
таковими діючим законодавством.
Господарські Об`єднання.
Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою
спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування.
Відповідно до ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” підприємці можуть
об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності,
якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим,
однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення
аналізу діяльності існуючих і створюванних об’єднань підприємств, для
виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності
монополізму.
Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту,
який затверджується їх засновниками або власниками.
Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою
статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не
відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і,
навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсідіарну відповідальність
за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої
зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови,
розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах
внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у
засновницьких документах.
Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому
делегували підприємства-учасники.
За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із
збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими
підприємствами і організаціями.
Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об’єднання є
добровільність при створенні об’эднання. Юридичною формою її виразу є
засновницький договір і затверджений всіма членами об’эднання статут.
В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання,
основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними
рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься
одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це
стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації
об’єднання.
Об’эднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його
учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових
та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації
спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в
цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи
природоохоронного характеру.
Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого
імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських
установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види
зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.
Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для
надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних,
комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних,
інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і
підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів
продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку,
поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних
підрозділів, що увійшли в об'єднання.
Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження
закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно,
передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є
спільним майном учасників.
До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації,
корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-
промислові групи, франчайзинг.
Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на
договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить
асоціації та корпорації, а до статутних — консорціуми і концерни.
Першим видом договірного об'єднання є асоціація. Вона створюється
учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно
визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо.
Координація не вимагає централізації управління підприємствами — членами
асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у
виробничу та комерційну діяльність своїх членів.
Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою,
територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів
учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація
представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними
організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює
та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів,
надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в
інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції
виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації
виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними
кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних
підприємницьких проектів тощо.
Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для
неї характерні:
менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами
об'єднань;
можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;
на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний
характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-
господарських та управлінських функцій.
Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть
бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою
багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови
діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є
волевиявлення сторін договору.
Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Особливістю
цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності
корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів.
Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх діяльність
грунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними
фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками,
функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в
цілому.
Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру
і являє собою договірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-
яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та
комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів
об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують
правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в
асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те,
що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення
сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних
об'єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип добровільного
членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського
об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з нього, але за
загальним правом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і
договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.
Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні
об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це
пов’язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення
сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об'єднання від
одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання
підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане
необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей
промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних
фінансових проектів.
Ст. 3 Закону “Про підприємства в Україні” визначає концерн як статутне
об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту,
банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або
групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх
зановниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі
підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються,
реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад
членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві
міністерства.
Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються,
реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За
таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства,
засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання
підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна
фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи
підприємств.
На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють
значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної
Америки і Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання
групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської
компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .
Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів,
затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають
установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають
власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.
Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право виходу
з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із статутного
об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого
органу).
Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує
адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо
підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять
підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн
функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації
від дочірніх фірм до материнської компанії.
Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в
руках центрального органу управління надасть змогу більш ефективно
реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну
ринкової кон'юнктури.
На відміну від асоціацій і консорціумів учасники концерну не мають права
бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну, у
відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну
юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн
може відповідати за зобов'язаннями учасників.
Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань.
Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання
промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як
правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-
промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного
банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень.
Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або
реорганізуються в постійні господарські об'єднання.
В консорціум можуть об'єднуватись також промислові підприємства без
безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні
фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати
відомчу належність.
Консорціум грунтує свою господарську діяльність на засадах розпорядження і
використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв,
централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних
цільових програм, а також інших ресурсів, в тому числі позиково-фінансових
засобів.
Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації
по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького
досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту.
Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми кількох
галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами кількох
консорціумів одночасно.
Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в
державних органах, для чого в його структурі управління створюються
відповідні функціональні органи.
За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність
перед кредиторами.
Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку
є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив
консорціум саме як статутне об'єднання.
Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на
основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для
досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного
підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В
чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно
з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має
схожу з консорціумом юридичну природу. В законодавстві Російської
Федерації, ФРН, Франції та інших зарубіжних країн створення і
функціонування консорціумів також носить договірний характер. І тому, на
мій погляд, консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен
створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.
Конгломерат — статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну
діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва,
науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для
організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним
концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних
процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те,
що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма
об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів,
можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на
це інших учасників конгломерату.
Холдінг - холдінгове добровільне об’єднання підприємств з метою управління
іншими компаніями задопомогою володіння контрольними пакетами їх акцій.
Розрізняють два види холдінгу - чистий холдінг, який утворюється спеціально
для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдінг, який поряд
з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також
підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській,
торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдінгу фактично
здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій
інших компаній.
Холдінги мають різноорганізаційну форму - господарського товариства,
одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдінгу мають
досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській
діяльності.
Промислово-фінансова група (ПФГ) - об’єднання, до якого можуть входити
промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові
і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що
мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду
України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку
пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки
України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також
виробництва кінцевої продукції.
Характерні риси:
господарська організація корпоративного типу;
добровільність створення, але на підставі рішення Уряду України;
вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;
належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління
діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними
структурами;
відсутність (як основної) мети отримання прибутку;
різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації
певної або різних галузей народного господарства);
тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання
створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом
контролю за діяльністю ПФГ;
відсутність статусу юридичної особи;
мета створення — реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей
виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво
кінцевої продукції;
заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,
побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання,
транспортних послуг;
обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в
ПФГ;
наявність певних умов для створення ПФГ:
а) мети створення;
б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну
діяльність;
в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ
передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ
з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна,
Антимонопольним комітетом тощо);
г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої
продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого
року після створення ПФГ;
тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);
обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між
головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між
ними (всередині ПФГ);
відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому
числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами,
покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні
вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також
сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій
господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері
громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного
постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним
підприємством ПФГ;
особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;
вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється
прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою
реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;
діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в
Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної
ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та
іншими учасниками ПФГ.
Порівняльна характеристика правового становища господарського об'єднання
відповідно до ст. 3 Закону України “Про підприємства в Україні” і
промислово-фінансової групи згідно із Законом України “Про промислово-
фінансові групи в Україні”
Спільні риси:
господарські організації корпоративного типу;
добровільність створення;
вимоги до учасників — наявність статусу юридичної особи;
належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю
(координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;
відсутність мети отримання прибутку;
мета створення — координація діяльності учасників і об'єднання їх зусиль
для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення
спільних соціальних та економічних результатів);
різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації
певної або різних галузей народного господарства);
тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди
Антимонопольного комітету на створення господарського об'єднання і ПФГ та
здійснення цим органом контролю за їх діяльністю.
Відмінні риси:
наявність у господарського об'єднання статусу юридичної особи і відсутність
такого статусу у ПФГ;
наявність у ПФГ мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних
галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва
кінцевої продукції, що необов'язково для добровільних господарських
об'єднань;
заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування,
побутового обсуговування населення, матеріально-технічного постачання,
транспортних послуг (щодо господарського об'єднання закон таких обмежень не
встанолює);
обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в
ПФГ (щодо господарського об'єднання таких обмежень і вимог не
встановлюється);
наявність певних (непритаманних господарському об'єднанню) умов створення
ПФГ:
а) мети реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей
виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництва
кінцевої продукції;
б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди
|
