Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (141)
4. patr1cia@i.ua (45)


Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Історія, теорія держави і права / Поняття і структура правової системи. Публічне і приватне право


Поняття і структура правової системи. Публічне і приватне право - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно


Держава має свою національну правову систему. Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, тра­диції, законодавство, юрисдикційні органи, сформувалися осо­бливості правового менталітету, правової культури, що й об'єд­нується загальним поняттям «правова система». У будь-якій дер­жаві правова система, будучи невід'ємним елементом правової культури, детермінована історичними і географічними чинни­ками, є частина соціальної системи держави.

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття «правова система» формується за аналогією з «політичною системою» у політології та «економічною систе­мою» в економічній теорії. Як комплексну характеристику юри­дичної сфери життя конкретного суспільства правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом і змістом вони не тотожні. Система права входить до правової системи.

Правова система — це комплекс взаємозалежних і узгодже­них юридичних засобів, призначених для регулювання суспіль­них відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслі­док такого регулювання (правові норми, правові принципи, пра­восвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.).

Можна сказати, що це — обумовлена об'єктивними законо­мірностями розвитку суспільства цілісна система юридичних явищ, що постійно діють унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (насамперед державою) для досяг­нення своїх цілей.

Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конк­ретної країни.

Структура правової системи — це стійка єдність елементів правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Елементи правової системи суспільства:

• суб'єкти права — фізичні особи (громадяни, іноземці, осо­би без громадянства та ін.), юридичні особи — комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова система характеризувалася як зне­особлена структура, тоді як без особи соціальна система не може відбутися. Звернення до людини як до такого, що си­стематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало пере­гляду попередніх підходів до структури правової системи і виділення суб'єктів права як неодмінного її елемента;

• правові норми і принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практи­ка, режим функціонування правової системи;

• правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура;

• зв'язки між названими елементами, що визначають резуль­тат їх взаємодії — законність, правопорядок. Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування:

1) інституційну — суб'єктний склад (суб'єкти права) як та­кий, що створює систему, чинник усієї правової системи;

2) нормативну (регулятивну) — правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами права, що об'єктиво­вані та систематизовані в нормативно-правових актах;

3) ідеологічну — праворозуміння кожної людини, її правосві­домість і правова культура, можливість оцінити правове буття і вибрати варіант поведінки — правомірної та неправомірної;

4) функціональну — правотворчість, правореалізація, правозастосування, правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них формується, змінюється, здійснюється дія норм права;

5) комунікативну — інтегративні (сумуючі) зв'язки всіх підси­стем функціонування правової системи суспільства в цілому, які визначають ефективність правового регулювання, законність і правопорядок.

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації і діяльності.

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюю­чий характер. Воно містить у собі, по суті, усі правові явища:

правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову ідеологію. Право — ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий стрижень. Праворозуміння — концеп­туальний фундамент правової системи. Законність і правопоря­док — обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати.

Поняття, основні ознаки і структура системи права

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазнача­лося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система — поняття ши­рше, ніж система права. Система права входить до правової си­стеми, є засадною системою в системі.

На відміну від правової системи система права — правова категорія, яка означає внутрішню будову, внутрішню структуру права будь-якої країни. Вона виражається через розподіл і побу­дову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у єдності.

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспі­льних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Можна сказати інакше: система права — це науково органі­зована сукупність правових норм, розподілених за групами — правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у свою чергу утворюють галузі — цілісні нормативні утворення. Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних від­носин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд лю­дей існує об'єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається сис­тема права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система пра­ва складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.

Дослідження системи права варто розпочинати з попереднього вирішення питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під структурою системи розуміється єдність елемент­ного складу системи і взаємодія складових її елементів. Струк­тура — це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність (стабільність). Структурні елементи системи права:

— норми права;

— інститути права;

— під галузі права;

— галузі права.

Норма права — «цеглинка» системи права, первинний ком­понент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права. Цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін. — це галузі права.

Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних крите­ріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорід­них суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулюван­ня вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що ма­ють єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які ре­гулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку норма­тивну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена гру­па суспільних відносин у раціональному використанні природ­них ресурсів й охороні навколишнього середовища. Предмет аграрного права складають суспільні відносини у сфері органі­зації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Пред­мет земельного права — суспільні відносини у сфері раціональ­ного використання і охорони земель. Предмет адміністративного права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові відносини і т.д. Кожна галузь права має свою, відносно відокремлену, сферу регулювання.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної одноріднос­ті складових його елементів:

- суб'єктів,

- об'єктів,

- змісту,

- динамічних чинників.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами ви­ступають робітники та службовці, об'єктом — предмети праці, змістом — трудова діяльність, динамічними чинниками — по­треби у робочій силі, що змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, управлінські тощо.

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як початковий критерій системи права. Він — головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповню є метод правового регулювання.

Метод правового регулювання - сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання “Як?” ). Він несе основне навантаження в динаміці, “роботі” права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суво­ро обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядку­вання, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він при­пускає заборони, обов'язки, покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах авто­номії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) — цивільному праву, метод справедливої винагороди і заохочення — трудовому праву, ме­тод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галу­зях права — конституційному, міжнародному, трудовому, циві­льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права — методу супідрядності і тяжіє до зобов'язу­вань, а договір як підстава виникнення зобов'язань — під дію методу цивільного права — методу автономії і припускає дозво­ляння.

Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтують­ся поділи системи права на галузі, визначаються глибинним по­ділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.

Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові систе­ми багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поді­лу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.

Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право

Приватне право

— підсистема права, що регу­лює державні, міждержавні та суспільні відносини.

— підсистема права, що ре­гулює майново-вартісні від­носини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'я­зані з особистістю їх учасників.

Предмет регулювання публічного права

Предмет регулювання приватного права

— сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності дер­жави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних від­носин, державної служби, кри­мінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних орга­нізацій і т.д.

— сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадку­вання, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права:

Ознаки приватного права:

регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;

2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;

3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;

4) припускає широку сферу розсуду;

5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;

6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;

7) широко використовує новітні технічні прийоми.

1) регулює відносини приватних осіб між собою;

2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;

4) припускає широке використання договірної форми регулювання;

5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;

6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;

7) зберігає класичну юридичну техніку.

Метод публічного права – імперативний

Метод приватного права –

диспозитивний

Галузі права, у яких началом є публічне право:

Галузі права, у яких началом є приватне право:

конституційне,

адміністративне,

кримінальне,

фінансове,

що включає бюджетне і податкове,

адміністративно-процесуальне;

кримінально-процесуальне,

міжнародне публічне,

міжнародне гуманітарне право та ін.

цивільне,

сімейне,

авторське,

житлове,

трудове,

цивільне процесуальне,

міжнародне приватне право та ін.

Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:

1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічно­го права, приватний — галузь приватного права);

2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);

3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації);

4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини при­ватних осіб із державою або між державними органами, приват­не — приватних осіб між собою).

Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких пе­реважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють на­чала приватного права. Для перших є характерним імператив­ний (супідрядності) метод правового регулювання, для других — диспозитивний (автономії).

Переваження у галузі права начал публічного (або приватно­го) права не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсут­ність «чистих» галузей права.

Приміром, підприємницьке право — система норм, що регу­люють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других — імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям — у ме­жах компетенції управлінського органу).

Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання потребують суміщення кіль­кох методів правового регулювання.

В екологічному праві застосовуються: імперативний (влад­ний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологіч­них приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища.

Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.

Процесуальним галузям права — цивільному процесуально­му праву і кримінальному процесуальному праву — властиві еле­менти як диспозитивного, так й імперативного методу, з прева­люванням одного з них. Зрозуміло, що система методів право­вого регулювання перебуває у постійному русі, динаміці.



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов