Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Історія, теорія держави і права / Поняття і ознаки демократії


Поняття і ознаки демократії - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно


Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особ­лива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користу­ються рівними правами на управління державою.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі уми людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Ні­дерланди, XVII ст.), Ж.-Ж.Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX — початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акценту­вали увагу на необхідності «вчитися демократії». Гете писав: «Лиш той є гідним щастя і свободи, хто що не день іде за них на бій».

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демо­кратії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то ма­ють на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в країнах із демократичним режимом, а від­так, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, дер­жавні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що су­б'єктами демократії є насамперед громадянин і народ.


Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка ха­рактеризується, щонайменше, такими ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх вибор­чих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різ­ним. Демократизація суспільства — це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й між­народних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною дер­жавою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і прин­ципів:

(1) додержання прав людини, їх пріоритет над правами дер­жави;

(2) конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

(3) повага до прав меншості на власну думку і її вільне вира­ження;

(4) верховенство закону;

(5) поділ влади та ін.

Виходячи із сучасного наповнення демократії якісним дода­тковим змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізовані держави.

Демократія — політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні держав­ними і суспільними справами; виборність основних органів дер­жави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і мен­шості відповідно до міжнародних стандартів.

Розглянемо ознаки демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень дер­жавним органам. Народ бере участь в управлінні справами в су­спільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і че­рез представницькі органи. Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїх повнова­жень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демок­ратичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управ­ління суспільними справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тоб­то без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знахо­дить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок — партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспі­льних і державних завдань. Демократія виключає державну цен­зуру та ідеологічний диктат.

Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низ­ку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне го­лосування; 4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Консти­туції України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багато­манітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насампе­ред, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість ви­бору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фак­тичне втілення прав громадян — економічних, політичних, гро­мадянських, соціальних, культурних, а так само — й їх обов'яз­ків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії прав людини (Загальна декларація прав людини 1948р., Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права 1966 p. і Між­народний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.). Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» встановлено порядок застосування міжнародних норм про права людини.

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-полі­тичного життя. Режим громадсько-політичного життя виража­ється у вимогах до всього суспільства — до всіх суб'єктів полі­тичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів — засновуватися і функціонувати на осно­ві суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки по­вноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реаліза­ції прав людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинен­ня дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конститу­ції України наголошено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод лю­дини є головним обов'язком держави» (ст. 3). Арбітром у мож­ливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

Функції і принципи демократії

Функції демократії — основні напрямки її впливу на суспіль­ні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою.

Оскільки демократія — не статичний, а динамічний стан су­спільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, зба­гачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:.

• що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;

• що виражають внутрішні функції діяльності держави. До числа найзагальніших функцій демократії можна віднес­ти такі.

1. Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі під функцію самоор­ганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, гро­мадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяль­ності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Пра­вовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість пра­вових статусів суб'єктів демократії.

3. Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального слу­жіння держави суспільству, стимулювання, урахування і вико­ристання громадської думки і активності громадян (консульта­тивних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу — формування органів державної влади і орга­нів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апа­рату (наприклад, контроль представницьких органів за виконав­чими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушен­ням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функ­ції держави.

Принципи демократії — незаперечні вихідні вимоги, які став­ляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єк­тів демократії.

Визнання міжнародною спільнотою основних принципів де­мократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Основні принципи демократії:

1) політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, право народу визначати і змінювати конституційний лад (ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода має первинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, але вона допускає рівно­правність;

2) рівноправність громадян — означає рівність усіх перед зако­ном, рівну відповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом. Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста­ті, етнічного та соціального походження, майнового становища, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Найваж­ливіший аспект рівноправності — рівність прав і свобод чолові­ка і жінки, що мають однакові можливості для їх реалізації;

3) виборність органів держави і постійний контакт із ними на­селення — допускає формування органів влади і місцевого само­врядування шляхом народного волевиявлення, забезпечує їх змі­нюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичній дер­жаві ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обійма­ти посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, при­зводить до втрати легітимності цих органів;

4) поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обме­ження різних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення влади на засіб приду­шення свободи і рівності:

5) прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому до­триманні прав меншості — означає поєднання волі більшості з гарантіями прав особи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутність дискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийнятті рішень;

6) плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичного вибору, допускає не лише плюра­лізм думок, але й політичний плюралізм — множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами та статутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, коли в її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодмінно демократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуває універсального значен­ня для сучасної демократії.

Форми та інститути демократії

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та

Пряма — представницька демократія

Непряма — безпосередня демократія

– форма народовладдя, при якій здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування)

— форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і за­хист відповідно до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

- економічна;

- соціальна;

- політична;

- культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної і соціальної демокра­тії в розвитку соціальної правової держави говориться в програм­ному документі Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 p.).

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (рефе­рендум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — це легітимні і легальні елементи полі­тичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демок­ратичний режим у державі через втілення в них принципів де­мократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його орга­нізаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

Структурні

Функціональні

- сесії парламентів

- депутатські комісії

- народні контролери тощо

- депутатські запити

- накази виборців

- громадська думка тощо

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють ін­ститути демократії:


Імперативні

Консультативні

• мають остаточне загально­обов'язкове значення для дер­жавних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум конституційний та законодавчий;

- вибори;

- накази виборців та ін.

• мають дорадче, консульта­тивне значення для державних органів, посадових осіб, громадян:

- референдум консультатив­ний; — всенародне обговорення за­конопроектів;

- мітинги;

- анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлін­ні державою шляхом формування вищих представницьких орга­нів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної держави мають право вільно оби­рати і бути обраними до органів державної влади і органів міс­цевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізуєть­ся за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населен­ням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Ре­спубліки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна сис­тема — система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену більшість голосів. Відпо­відно до пропорційної системи депутатські мандати розподіля­ються між партіями пропорційно кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округи.

Так, вибори депутатів Верховної Ради України в 1998 p. про­водилися за змішаною системою: із 450 депутатів — 225 обира­лося в одномандатних виборчих округах на основі відносної біль­шості (мажоритарна система), а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у бага­томандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва (пропорційна система).

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем за­гальнонаціонального і місцевого значення (прийняття консти­туції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі гро­мадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться про­ект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення гро­мадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

• обов'язковий — предметом референдуму є питання, відне­сені Конституцією до виключного вирішення в результаті все­народного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Консти­туції України виключно всеукраїнським референдумом вирішу­ються питання про зміну території України);

— факультативний — проводиться з метою виявлення громад­ської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну ча­стину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

Предметом референдуму можуть бути питання:

— що мають істотне значення для визначення політики дер­жави

ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне значення для вдосконалення системи управ­ління

усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністра­тивно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяль­ності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов'язкови­ми для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються рефе­рендумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціона­льний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського рефере­ндуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимо­гою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів фе­дерації (у федеративній державі) або адміністративно-територі­альних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із ме­тою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, пе­рейменування сіл, міст або дострокове припинення повнова­жень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше ви­носилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попе­реднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь грома­дяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гаран­тується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і ре­ферендумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне віче, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою іні­ціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — все­народні опитування, які розглядаються як синоніми референ­думів.



Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта