Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (141)
4. patr1cia@i.ua (45)


Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Історія, теорія держави і права / Конституція Пилипа Орлика


Конституція Пилипа Орлика - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно


ПЛАН РОБОТИ

Вступ

Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика.

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції.

Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права.

Заключення

Список літератури


ВСТУП

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку вона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, організацію публічної, легітимної влади, яка робить веління обов’язковими на певній території, але й відношення держави до усіх сфер поза державного, гражданського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування, розвитку. Конституція установлює норми взаємовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистість - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаємовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу нравственну, світоглядну, філософську функцію, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкритому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституційні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є ідейною платформою ринкової економіки, економічних свобод; політичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.

Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британії, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? Нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшість законів в нашій державі розбігаються з Конституцією, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкраще, а виходить – як завжди.

Постає питання: «А чи завжди так було? Невже до влади ніколи не приходила людина, яка мала достатній талант та освіту, щоб щось змінити на краще?»…

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди тягнулася у своєму розвитку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.

В славетному ряду таких людей, рядом з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700 року став він генеральним писарем і одним із найближчих і найбільш довірених людей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепиних співробітників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою

Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїм здібностям та гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаємничений в політичні плани Мазепи й залишився вірним йому до смерті.

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітника­ми Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською ;конституцією в сучасному її розумінні.

Наукові парадігми щодо Конституції Пилипа Орлика

Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного застосування існують неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був генеральним писарем, обирають гетьманом у вигнанні. Намагаючись завоювати собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма» »[1].

Українські вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.»[2].

Н. Полонська-Василенко так характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме поляни великого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під собою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею … Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.[3]»

«При тім списано інтересні постанови, яке має бути правління гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удало ся ніколи,—але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що зв’язали свою долю з визволенням України. В постановах сих багато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський[4]

Отже, як ми бачимо, погляди більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і Конституції…» лише талановитим твором людей, котрі попередили час на майже 70 років (а саме через стільки часу з'явилися перші конституції Європи та США). Але, приймаючи до уваги історичні обставини епохи Північної війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну користь.

Незважаючи на це, сучасна історична наука України намагається розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Що ж мають на увазі вчені-історики, використовуючи цей термін, такий простий та звичний на перший погляд? Що виступає критерієм надання тому чи іншому документу статусу конституції?

КОНСТИТУЦІЯ: історія, поняття, функції

Термін конституція (як вважається, від лат. Constitutio – устрій, установлення) у різні часи використовува­вся в різних значеннях. Так, зокрема, у Стародавньому Римі конституціями називали деякі акти імператора, а у середньовічній Європі - акти, в яких закріплювалися при­вілеї та вольності феодалів (Велика хартія вольностей 1215 р. в Англії, Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо). В той же час ні в античному світі, ні в середні віки сучасного поняття конституції не існувало. Як не було і таких законів, які можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчості, як акти, які б визначали належну організацію державної влади, закріп­лювали гарантії прав і свобод людини.

Сучасна наука конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях: конституція юридична, конституція фактична, конституція соці­альна.

Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, визначають систему, принци­пи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самовряду­вання), встановлюють територіальний устрій держави.

У залежності від способу вираження цих норм, юри­дичні конституції, в свою чергу, можуть мати формаль­ний або матеріальний характер.

Формальна конституція становить собою закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів).

Матеріальна конституція становить собою акт або велику кількість прийнятих у різні часи нормативних актів, судових рішень та конституційних звичаїв, які ви­значають засади державного ладу, основи організації ор­ганів державної влади, закріплюють та гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з дер­жавною владою.

Матеріальна конституція не носить формалізованого характеру, тобто акти, які її складають, не мають вищої юридичної сили по відношенню до ін­ших законів.

Фактична та соціальна конституція - ці терміни застосовуються для характеристики реальний стан сус­пільних відносин, які складають предмет конституційно­го регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо.

Найбільш поширеним є використання терміну «кон­ституція» в його формально-юридичному значенні, тоб­то як основного закону держави що приймається в осо­бливому порядку, має найвищу юридичну силу та регу­лює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і сво­бод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіаль­ний устрій держави, державні символи[5].

В переважній більшості країн, в тому числі й в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують коди­фікованими або консолідованими конституціями. Ко­дифікована конституція є більш зручною з точки зору користування її текстом, будь-якій особі набагато прос­тіше ознайомитися з конституційними нормами, тощо.

У деяких джерелах термін «матеріальна конституція» використо­вується як тотожний термінам «фактична конституція», «соціальна консти­туція».[6]

Видатні мислителі 17-18 ст. (Д. Локк та Т. Гоббс в Англії, Ш. Монтеск'є, Сієс,- у Франції, І. Кант - в Німеччині, Т. Пейн - в Америці та інші) сформулювали теоретичні положення, які були використані під час розробки пер­ших писаних конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Основні з них полягають у наступному:

1. Конституція - це акт, за допомогою якого встанов­люється така організація державної влади, яка б забезпе­чила захист людини, гарантованість її природних прав і свобод (тобто належна організація влади).

Належна організація державної влади повинна ба­зуватися на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, що ускладнює можливість узурпації всієї повноти влади і, тим самим, дозволяє захистити людину від деспотії.

Установлювати, конституювати належним чином організовану державу може лише народ, якому, і тільки якому, належить верховне право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини).

Конституція як акт установчої влади народу, за до­помогою якого народ установлює належним чином орга­нізовану державу, характеризується найвищою юридич­ною силою по відношенню до актів державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади наро­ду природу (це, в свою чергу, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

За своєю соціально-політичною сутністю консти­туція становить собою певний компроміс інтересів різ­них частин суспільства (класів, соціальних прошарків, територіальних або національних спільнот тощо), своє­рідний суспільний договір - угоду між членами суспіль­ства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була б визнана справедливою.

Як суспільний договір конституція повинна мати письмову форму, що забезпечує чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані у французькій Декла­рації прав людини і громадянина 1789 р.: «Будь-яке су­спільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено розподілу влад, не має Конституції»[7].

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним при­значенням конституції. Основними з них є:

юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є ос овним джерелом права і вона визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;

політична функція полягає в тому, що конституція визначає основні принципи політичної діяльності, функ­ціонування інститутів політичної системи суспільства;

ідеологічна функція полягає у виховній ролі конс­титуції, яка встановлює взаємовідносини держави з лю­диною, інститутами громадянського суспільства на ос­нові їх взаємної відповідальності.

В деяких джерелах до найважливіших функцій конс­титуції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто безперервності, спадкоємності державної влади, проти­дію лівому і правому радикалізму, протидія територіаль­ному розпаду держави. [8]

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені біль ніж чітко та ясно. Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польщі.

ПАКТИ Й КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ ТА ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. Зміст правових норм та їх оформлення з точки зору визнаних норм конституційного права

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було харак­терно для західної традиції, і відрізнялися від ідей схід­ного патрімоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 парагра­фів, де сформульовані головні принципи побудови дер­жави. У преамбулі схематично викладено історію Вій­ська Запорозького — всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-ко­заків», а не князь Володимир Святославович.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше зва­ний Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши уми­ротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну доч­ку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дру­жину) [9]

У такий спо­сіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме ко­заки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Во­лодимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, за­явлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний Яс­новельможний Гетьман ... буде зобов'язаний і примушений у законному по­рядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не за­проваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників…докла­даючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Пра­вославна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі… А задля більшого авторитету пер­шого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зруч­нішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольского Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольского Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, ви­значені Зборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'яза­ний оберігати територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де за­кладені принципи управління та діяльності органів дер­жавної влади. Конституція певною мірою грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від Низового Вій­ська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада повинна збиратися тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувані «на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен повинен підкоритися, як переможений законом» (пар. 7).

Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких в наш час порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:

Пар. 9

Оскільки відомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками і сплатами і розпоряджа­лися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за за­гальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатно­го, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, врахо­вуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право обертати (їх) на власну ко­ристь, обмежуючись своєю часткою прибутків, які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (час­тина) із спільних володінь і земель Війська Запорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиною менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних осіб, і публічні податки, й зо­бов'язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти — зві­туючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваю­чи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завдан­ням і обов'язком виплачувати у своїх Полках борги з державної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм на­лежить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду.

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

Пар. 10

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всьо­го Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог… Через це нехай пани Полковники, Сот­ники Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновель­можний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так поши­рилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і вико­рінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір'ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність геть­мана підступними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих по­сад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як ко­зацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні оби­ратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів за­тверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не при­значаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню родин військовослужбовців, в тому числі вдів та сирот, що випливає з тексту статті 11:

Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військо­вих службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для прос­того люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою по­датків.

У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Який же висновок ми можемо з усього, що було прочитано вище? Можна довго сперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути не могло – такий закон часу ,– а, з того що було можна і треба робити висновки. На жаль у 18му сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги та йти своїм, вільним шляхом, яким би важким і теренистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на своїх.

Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального та нездійсненного, бо тільки тоді будемо точно знати хто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо.

І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетніших і найсумніших сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу не світле майбутнє, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С. 62.

Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \ на CD-ROM “Антологія історії України”

Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.

Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С. 9

Субтельний О. Україна. Історія \ на CD-ROM “Антологія історії України”

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.: «Зерцало»,1998.-С.29, 27.


[1] Субтельний О. Україна. Історія \ на CD-ROM “Антологія історії України”

[2] Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С. 9

[3] Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173

[4] Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \ на CD-ROM “Антологія історії України”

[5] Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.: «Зерцало»,1998.-С.29

[6] Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.: «Зерцало»,1998.-С.27

[7] Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.

[8] Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С. 62.

[9] Слюсаренко А. Г, Томенко М. В. Історія української конституції – К.: “Знання”, 1993. – С.25



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов