Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Історія, теорія держави і права / Галузь права. Інститут і підгалузь права


Галузь права. Інститут і підгалузь права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно


Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право — система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове станови­ще особи. Через призму конституційного права можна сприй­няти правовий образ держави як цілісного явища. Конституцій­не право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються держа­вою, а належать людині від народження, випливають із її стату­су як особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всі­єї правової системи нібито надбудовані:

— з одного боку, адміністративне та цивільне право — дві про­філюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відповідно;

— з іншого боку, кримінальне право — профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право — система правових норм, які регулю­ють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої вла­ди, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємо­відносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють май­нові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізи­чними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право — система правових норм, які охороня­ють від злочинних посягань на права і свободи людини і грома­дянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установ­люючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотри­мання стабільності у міжнародному житті й на заохочення тор­гових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права дер­жави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та між­народної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і пов'язані з розширенням міжнародного тор­гово-економічного, науково-технічного і культурного співробіт­ництва. В міру поглиблення господарських міжнародних зв'яз­ків, спілкування і співробітництва організацій і фірм різних кра­їн, окремих громадян зростає значення норм міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тіс­но пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різ­них галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матері­альні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регу­люють суспільні відносини. До них належать конституційне (дер­жавне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визнача­ють процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права — адміністративному, цивіль­ному, кримінальному відповідають процесуальні — адміністра­тивно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-про­цесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-пра­вових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право — система норм права, яка ре­гулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних га­лузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які форму­ються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'яза­ної із застосуванням норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, за рівнем не збі­жний із предметом регулювання матеріального права.

Інститут і підгалузь права

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі скла­даються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взає­мозалежними елементами галузі є інститути права.

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну гру­пу (вид) однорідних суспільних відносин.

Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь консти­туційного права — «інститут громадянства», «інститут виборчо­го права» та ін. Галузь цивільного права — інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права — ін­ститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небез­печне діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокорис­тування, інститут правової охорони природних ресурсів і навко­лишнього середовища і т.д.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інсти­тутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відно­син забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

- галузеві (інститут спадкування);

- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні пра­вопорушення, інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю:

- регулятивні (інститут міни);

- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:

- матеріальні (інститут підряду);

- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Підгалузь права — система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобо­в'язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінан­сове право — банківське і податкове право; екологічне — лісове, гірниче, водне.

Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке — акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-пра­вові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбува­лася його девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особли­во відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих пе­вним чином законів даної країни, а також міжнародних догово­рів, ратифікованих парламентом.

Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодав­чих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (пар­ламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характе­ризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону — форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система за­конодавства — сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузя­ми, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права — будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різ­ному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавст­ва — немає (фінансове право, право людини на соціальне забез­печення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових ак­тах, які потребують на уніфікацію.

У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодав­ства. Галузі законодавства створюються як з урахуванням галу­зевого принципу, так і без його врахування: галузь законодавст­ва може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулю­вання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галу­зей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галу­зеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (верти­кальна будова).

6. Первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, яка містить норматив­не розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне роз­порядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; дис­позиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсиль­ний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших норма­тивно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).

7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існу­ючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єк­тів і тому включає суб'єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, власти­вих закону. Структурні елементи системи законодавства (норма­тивно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, ста­тей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають за­гальну частину тощо.

Система законодавства є головною, але не одною лише фор­мою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно форму­валося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виник­лою державою (т. зв. «дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні фо­рми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір.



Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта