Шевченко в Коломиї - Історія України - Скачать бесплатно

Коломийська Шевченкіана бере свій початок із часу заснування 19 березня 1864 року у місті над Прутом друкарні братів Білоусів. Згодом видавцем і власником друкарні залишився молодший Білоус — Михайло, який до 1913 року видав кількасот книг і брошур, газет, календарів і журналів.

Навколо цих друкарні й видавництва стали гуртуватися професори гімназії, голови різних товариств, священики, лікарі, торгівці. Це дало потужний імпульс для створення в Коломиї традиційного національного середовища. Місцеві інтелігенти шукали для себе й селян прикладів з української історії, щоб довести, що й вони були колись господарями у власній хаті. Особливої шани надавали Тарасові Шевченку, з творів якого і черпали національну наснагу.

У 1867 році на підприємстві Михайла Білоуса з ініціативи О.Терлецького і коштом учнів Станіславівської гімназії друкується листівка «Стишокь в память 6-ой роковини смерти Тараса Шевченка».

Особливого розголосу набуло видання Шевченкових “Гайдамаків” 1898 року в тій же друкарні. Видавець навіть оголосив конкурс на кращі ілюстрації до відомої поеми, але ніхто так і не відгукнувся на його оголошення, тож довелося запозичати графічні малюнки відомого українського художника Опанаса Сластіона з однойменного петербурзького видання 1885 року.

Книжка наробила чимало галасу в Галичині, викликала різно-полярні рецензії в тодішній періодиці. Тому 1899 року Михайло Білоус видає книжечку під назвою «Про изданіє илюстрованой поемы «Гайдамаки» славного украинского поеты Тараса Григорієвича Шевченка». З неї довідуємося, що польські шовіністи розгорнули кампанію проти видавця не згірш, ніж проти гайдамацького руху 1768 року:

Цілком протилежно зустріла коломийське видання польська шовіністична преса, називаючи Михайла Білоуса «апостолом ненависті». А львівський часопис «Дзєннік польскі» у зв'язку з цим перекрутив ідею багатонаціональної Австро-Угорщини на свій штиб. Шовіністи звинуватили видавця Шевченкових «Гайдамаків» не більше й не менше, як у прагненні розпалити ворожнечу між поляками й українцями. Той же «Дзєннік польскі» писав, що «Білоус заслужив собі, аби йому на коломийському ринку вирахували двадцять п ять батогів».

У 1900 році Михайло Білоус у «Сборнику декламацій» помістив Шевченкові поему «Гамалія» й баладу «Тополя». «Гамалію» 1903 року надрукував коломийський часопис «Зоря». Тоді ж вона з явилася й окремою відбиткою. А десь 1905-1906 років у Білоусовій друкарні вийшла «штука театральна», картина в одній дії «Тарас Шевченко». Того ж року видруковано портрет Кобзаря, який коштував 10 крейцерів.

У 1910 році накладом Видавничої спілки українського вчительства у друкарні А. В. Кисілевського і спілки з'явився «Кобзар. Вибір поезій для молодіжи» за редакцією Антона Крушельницького, де на 32 сторінках вміщено 29 Шевченкових віршів:

Перед початком першої світової війни (1914) у коломийській друкарні Вільгельма Браунера з'являється вагома книжечка з портретом автора «Історичні поеми Тараса Шевченка». Вступна стаття і пояснення професора гімназії Дмитра Николишина. Ця книжка започаткувала відому серію «Загальна книгозбірня».

Коломийська літературна Шевченкіана часів панування Австро-Угорської імперії закінчується виданням «Гайдамаків» 1915 року.

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі». У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом Учительської спілки в Коломиї. Прикро, що майже на всіх цих картках відсутні роки видання, а тому у публікаціях про них зустрічаємо розбіжності.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така велика, що вже в 90-ті роки XIX століття тут з'являється вулиця Тараса Шевченка, яка, на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А 1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імені Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на проспекті Михайла Грушевського) з українською мовою викладання. Таких «державних вселюдних шкіл» у Галичині було лише три. Спочатку , містилася вона у Народному домі (тепер музей народного мистецтва Гуцульщини), згодом у польській школі імені Адама Міцкевича, відтак у школі імені Яховича, аж поки не спромоглася на власне приміщення. До першої світової війни її директорами були Теодор Рибак й Іван Хомик.

Перший музично-літературний вечір, присвячений Тарасові Шевченку, відбувся в Коломиї 8 березня 1880 року в залі «Касина—Ресурси».

У 1887 році пам’ятний вечір провели гімназисти на околиці місти в Миколи Жураківського. Вони прикрасили господу поважного міщанина, перед портретом Тараса Шевченка клялися, піднявши руку догори чесно працювати для рідного народу. Серед гімназистів був юний Василь Стефаник. Припускають, що на той час у Коломиї було лише два «Кобзарі» й один із них — празького видання 1876 року — у майбутнього новеліста.

З Коломийською гімназією пов'язана ще одна славна сторінка Шевченкіани. У 1911 році Львівська крайова шкільна рада заборонила відзначати у середніх школах 50-ті роковини смерті поета. Учні гімназії вирішили вшанувати цю подію одноденним страйком. Його почав відділ А VIII класу. Гімназистів підтримав професор Йосиф Чайковський.

Найурочистіше відзначали в Коломиї 50-річчя з дня смерті (1911) і 100-річчя від дня народження (1914) поета.

Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і польськими шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати спорудження в Коломиї 1914 року погруддя Кобзареві.

Ведучи мову про коломийську Шевченкіану, не можна не сказати про вклад у неї місцевих есперантистів. У місті над Прутом виходив перший в Україні часопис «Україна Стелльо», а також кілька книжок цією міжнародною мовою.

Пам'ятники Тарасові Шевченку встановлювали й по селах району. Так, 1951 року, на честь 90-річчя з дня смерті поета Коршівський райвиконком прийняв рішення про встановлення погруддя в селі Шепарівцях.

У 1956 році погруддя з цементу на оцементованій цеглі спорудили в тодішньому райцентрі — Отинії.

Сміливо і впевнено боротися за Тараса Шевченка почала коломийська громада аж у березні 1989 року. Велика заслуга в цьому належала культурологічному товариству «Поступ», яке очолює колишній викладач педучилища Ярослав Полатайчук. Афіші-запрошення на урочистості в Шевченківські дні, як свого часу Білоусові оголошення, хтось уночі позривав. Цього разу, ясна річ, не польські шовіністи.

І все ж 9 березня 1989 року громадськість міста вперше за комуністичної доби організувала урочистий похід до парку імені Тараса Шевченка (тепер Студентський парк). Для цього «поступовці» підготували вінок, прикрашений синьо-жовтою стрічкою, яку змушені були зняти. Майже тисяча осіб зібралися біля Народного дому й о 17 годині вирушили до парку площею Тараса Шевченка. Старо-міською вулицею. Вінок, не без хвилювання, несли «поступовці», сьогодні депутати міської Ради — правник Василь Юращук і маляр Степан Андріїшин. Біля погруддя поета вперше читали вірші, співали пісні на слова Кобзаря

Увечері в переповненій залі теперішнього драмтеатру відбувся святковий концерт.

Наступного дня коломийці вирушили до пам’ятника Кобзареві в Шепарівцях.

Того ж року виникають перші осередки Товариства української мови імені Тараса Шевченка на заводі “Коломиясільмаш”, у педагогічному училищі, центральній районній лікарні, Загайпільській сірчаній копальні, технікумі механічної обробки деревини, селі Воскресіннях, загайпільському дитячому садку “Сонечко”.

Ще одна подія підтвердила повагу коломийців до Великого Кобзаря — заснування 17 березня 1990 року у школі №5, названій його ім'ям, кімнати-музею Тараса Шевченка. У мистецьки оформленому залі кількасот експонатів, серед них — оригінальні коломийські листівки на Шевченківську тематику, видання творів Кобзаря до 1939 року, фотографія учнів школи, заснованої 1900 року.

На відкриття шкільного музею приїхали народний депутат України від Коломийського виборчого округу, лауреати Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка поет Степан Пушик та відома килимарниця з Шешорів Ганна Василащук.

Рада школи (директор Любомир Юрчишин) вирішила вважати 9 березня щороку, тобто день народження Кобзаря, вихідним для учнів і вчителів.

Від 1989 року в Коломийському районі проведено чимало заходів, присвячених роковинам Кобзаря, а в музеї народного мистецтва Гуцульщини влаштовано святкову виставку, на якій експонувалася Шевченкіана з приватної колекції Ярослава Полатайчука та з фондів музею. В будинках тутешнього люду постійно на стінах висять вирізьблені, вишиті, намальовані, вилиті портрети поета. У такий спосіб народ засвідчує свою любов і повагу до духовного провідника нації, сина Григорія Шевченка і Катерини Бойко.