Григорій Савич Сковорода - Історія України - Скачать бесплатно

Києво-Могилянська Академія протягом чи не чотирьох столітть є найславетнішим вузом у якому навчаються люди з підвищеним націон

Зміст

Вступ ................................................................................................................................3

Нариси біографії Григорія Сковороди..........................................................................4-6

Риси особистості Григорія Сковороди..........................................................................7

Висновки...........................................................................................................................8

Використана література..................................................................................................9

Ні для кого не є таємницею той факт, що Києво-Могилянська Академія була кузнею національної еліти ще з часів заснування цього закладу. Це значить те, що серед тих, хто там навчався були відомі пізніше усьому українському народові богослови, філософи, просвітники, гетьмани, генеральні старшини. Призначення цих усіх відомих особистостей було служити народу, а саме — пробуджувати в ньому національно-визвольний дух і виховувати відчуття гідності за свою країну.

До тих, хто дійсно пробуджував національну свідомість українців можна віднести Пилипа Орлика, Данила Апостола, Григорія Сковороду і багатьох інших відомих особистостей, імена яких ми зустрічаємо на сторінках Історії України і Української літератури.

Усі вихованці Києво-Могилянської Академії жили не за правовими законами, а за законами моралі. Розглянувши далі життєвий шлях, наприклад, Григорія Сковороди, можна буде це помітити, так само як і те, що, працюючи, він лише намагається описати своє власне бачення світу, не думаючи про наживу на своїх творах. Такий самий спосіб життя, який він вів — звеличення духовного і відсунення на задній план матеріального і соціального — він пропонував усім людям. Напевне це і є найбільш об’єктивна причина того, що його вважають просвітником українського народу.

Григорій Савич Сковорода народився 1722 року у сім’ї козака Полтавської губернії Лубенського повіту села Чорнух. З малих років Григорія дуже вабили книжки і це стало причиною того, що незабаром, коли Григір підріс його віддали до Київської школи. Вирізнявся поміж інших юнаків його віку тим, що чим більше Григір вбирав у себе знань, тим більше він хотів ще більше навчатися і знати все.

Згодом, закінчивши Київську школу, Григорій Сковорода йде навчатися за кордон „аби подивитися, що воно там за колодязі мудрості, до чого ще там дійшло людське знання”. Побувавши у багатьох місцях, вивчившись у багатьох відомих професорів, прочитавши величезну кількість розумних книжок, повернувся на Вкраїну невимовно освіченою людиною. Таких як він в Україні бракувало, оскільки українська культура, у тому числі і освіта зазнавали значних утисків з боку імперської Росії. Таким чином по поверненню з захода про Григорія Сковороду дізналося чимало впливових осіб, зокрема єпископ Переяславського Духовного Училища, який запросив останньго на посаду учителя. Давши згоду на цю пропозицію Сковорода трохи схибив, бо єпископу не сподобалася манера його викладання — „не по указці, а так як йому душа й серце приказували”, що стало причиною того, що Григорію Савичу довелося звільнитися з посади викладача.

Після „невдалого” викладацького досвіду Сковороду запрошує поміщик Томара у викладачі до свого сина. Той погодився і теж даремно, бо не проробивши і року вчителем його вигнали за образу розбещеного Томарченя, якому ніяк не можна було втовкмачити науку за відсутнього усьго бажання.

Далі, знову опинившись на волі, Сковорода поїхав до Москви „до тамошніх книжок і святинь”. У тім краї він навчався у Троїцько-Сергієвській Лаврі, де по закінченню йому пропанували посаду професора. Григорій Савич відмовився від такої пропозиції, оскільки він не хотів бути прикутим до одного місця, він бажав бути вільним вчителем „... без грошей, ради одного імени Господнього і правди Його”.

По поверненні в Україну, поміщик Томара, зрозумівши свою попередню помилку, знову почав зазивати Григорія Сковороду до сина вчителем за будь який кошт, але оскільки той не потерпів у попередній раз зневажливого ставлення до себе, то рішуче відмовився. Сковороду прийшлося обманом привезти до Томара, заставивши-таки домовитись про навчання. Навчаючи Томарченя Сковороді спало на думку піти своїм власним життєвим шляхом.

Якраз закінчився курс навчання панича і Іосаф Міткевич — єпископ Бєлгородський, у розпорядженні якого був Харківський Колегіум, запропонував Сковороді посаду вчителя поезії. Тут останній проявляє себе як благодійник, що незабаром спровокувало Міткевича запропонувати Сковороді піти у ченці. Після цієї пропозиції знову проявляється у Григорія Савича риса непостійності — він кидає Колегіум і переїздить до тихого села Стариці Білгородського повіту. Проживши там деякий час Сковорода приїздить назад до Харкова для того, щоб навчати племінника свого доброго знайомого, — Ковалинського.

Григорій Савич Сковорода якось висловився: „Світ наш похожий на театр. Щоб добре грати в театрі, треба брати для себе найбільш підходящу для себе роль. Артиста не за велику ролю хвалять, а за те, як він виконав свою, хоч маненьку. Я над своєю ролею у світовім театрі багато думав і побачив, що ніякої іншої не заграю добре, як ролю людини малої і простої. От я й вибрав сю ролю та й не шкодую”, — цей вислів напевне дає нам зрозуміти непостійність цього філософа, що до цього неможливо було зрозуміти.

Раптом, після того, як імператрицею в Росії стала Катерина друга, то у Харківському Колегіумі відбулося відкриття додаткових класів, а разом із ними було одкриті лекції „правил добронравія”, викладати які було призначено пану Сковороді. Слухачам цих лекцій — єпископам і архіреям — не сподобалася неприхована щирість Сковороди у питаннях людського існування, тому його було визнано єретиком і відступником, через що його вигнали з Колегіума.

Далі Сковорода займається творчою і просвітницькою діяльністю. На цей раз уже не в стінах навчального закладу, а у постійних подорожах по друзям. Всім людям допомагав, навчаючи їх добру, незважаючи на те, що його оточувало багато людей, кого бентежила незайнятість Сковороди , які з цього приводу пускали плітки. Та він усе це розумів — все оточення працювало не знаннями, а плоттю, тим більше за гроші, і його дуже дивувало те, як можна жити по іншому, не так як вони.

Минуло 30 років... І лише перед самою смертю Сковороді вдалося усамітнитися від „галасливого” життя серед простого люду.

У віці 72 років він помер у поміщика Ковалевського.

„Ти подивись. Кожна людина ділиться на дві: на внутрішню й зовнішню. Перша — вічна, друга тимчасова; перша небесна, друга земна; перша творча, друга сотворена”, — пояснював Сковорода сутність людини одному із своїх учнів. Він мав рацію з приводу того, що одна людина складається ніби-то з двох частин з істоти і з духа, оскільки Григорій Савич упродовж життя розвивав ці обидві частини своєї сутності.

Щодо духа, то про його величність ми повинні сказати те, що він мав неймовірні здібності: будучи філософом, релігієзнавцем, митцем (писав твори), благодійником, він гарно вмів грати на флейті; вмів виховати із пихатої людини совісну.

Що ж стосується істоти просвітника, то, знаючи його біографію, дізнаємося те, що він дуже беріг своє здоров’я: не їв ні риби, ні м’яса, не пив горілки; усі відстані долав власною ходою.

Так вийшло, як і казав Григорій Савич Сковорода, його земна частина померла, а небесна до сих пір живе у серцях українського народу...

Григорій Сковорода — колишній вихованець Київської школи, а отже Києво-Могилянської Академії, це відіграло важливу роль у його подальшому житті, оскільки у Києво-Могилянській Академії одній з основних цілей було навчити вихованців справедливості і брати активну участь у благодійництві. Я гадаю що саме ці риси Григорій Савич набув у цьому навчальному закладі.

Отже, Києво-Могилянська Академія є кузнею української еліти, тому що тут закладається фундамент справедливості і гуманності в кожної особи.

Використана література:

В. Горський „Філософія в українській культурі” - 2001

Г. Хоткевич „Григорій Савич Сковорода” - 1920

З. І. Хижняк, В. К. Маньківський „Історія Києво-Могилянської академії” - 2003

М. Грушевський „історія України” - 1992