Іспанія між першою та другою світовою війною - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно

План.

1.Економічне і політичне становище Іспанії після першої світової війни.

2.Революційне піднесення в Іспанії 1918-1920 рр.

3.Утворення Комуністичної партії Іспанії.

4.Початок буржуазно-демократичної революції 1931-1939 рр. Встановлення республіки.

5.Боротьба народних мас за здійснення демократичних перетворень в країні.

6.Утворення і перемога Народного фронту.

7.Військово-фашистський заколот.

8.Боротьба Компартії за організацією перемоги над заколотниками. Революційні перетворення Іспанської республіки.

1.Економічне і політичне становище Іспанії після першої світової війни.

Дотримуючи позиції нейтралітету в роки першої світової війни, Іспанія значно збільшила своє промислове виробництво, використовуючи вигідну кон”юнктуру, що створилася на світовому ринку. Проте це зростання було не дуже значним, і Іспанія залишалася аграрно-індустріальною країною із середнім рівнем розвитку капіталізму, із значними залишками феодальних відносин у сільському господарстві. Яскравим показником залишків феодальних відносин був розподіл землі – наявність великих латифундій і збереження старих напівфеодальних орендних відносин (довгострокові види оренди, здольщина і т.д.).

Політичне керівництво і країні, як і раніше, здійснювалось головним чином двома великими монархічними партіями – консервативною і ліберальною, які майже нічим не відрізнялися одна від одної. Обидві партії представляли інтереси різних груп поміщиків, церкви, великого капіталу, реакційної вояччини і вищих кіл монархічної бюрократії. Широкі верстви дрібної і середньої буржуазії та ліберальної інтелігенції об”єднувалися навколо кількох республіканських партій.

Величезну роль в економічному і поличному житті країни відігравала церква. Капітали церкви були вкладені в найрізніші галузі іспанської економіки – банківську справу, залізничні і морехідні компанії. В країні з населенням близько 25 млн. чоловік було понад 60 тис. церков і каплиць, не менше ; тис. монастирів, понад 200 тис. священиків і монархів. Церква поширювала свій вплив на широкі маси трудящих, особливо в селі, підкорила шкільну систему та університети і була розсадником мракобісся, темряви і неуцтва.

На кінець першої світової війни Іспанія, як раніше, і далі в значній мірі залежала від імперіалістичних держав – Англії, Франції, Німеччини, Бельгії, які знайшли на Піренейському півострові вигідну сферу для вкладання своїх капіталів.

Розвиток капіталізму в роки першої світової війни сприяв зміцненню економічних позицій буржуазії і посиленню її боротьби за політичну владу. Загострилися суперечності між двома пануючими класами іспанського суспільства – буржуазією та поміщиками, що спричинилось до загострення політичної кризи бурбонської монархії. Виявом цієї кризи був політичний розлад всередині правлячих партій – ліберальної і консервативної – і втрата ними пануючого впливу в країні.

У країні відбувалося піднесення робітничого руху, зростали республіканські настрої серед широких мас трудящих, дрібної і середньої буржуазії.

2.Революційне піднесення в Іспанії 1918-1920 рр.

Закінчення війни дуже позначилося на економіці країни. Сотні заводів і фабрик були зачинені. Зростала армія безробітних, особливо у текстильній, металургійній та вугільній галузях промисловості. Зовнішньоторговий баланс першої необхідності7 Великих розмірів набула інфляція. Загальний індекс цін на продукти харчування і промислові товари зрів у 2 з лишком рази порівняно з 1913 р. Усе це призвело до різкого погіршення матеріального становища трудящих.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії справила великий вплив на робітничий рук Іспанії.

Революційне піднесення в Іспанії тривало до 1920 р.

По всій країні прокотилася хвиля страйків. Якщо у 1918 р. було зареєстровано 463 страйки. То у 1919 р. Їх відбулося вже близько 900, а в 1920 р. – 1060. Кількість страйкуючих робітників збільшилась з 109 тис. ц 1918 р. Майже до 245 тис. у 1920 р. Багато виступів трудящих виходили за рамки економічної боротьби і набували політичного характеру. Яскравим прикладом переростання економічної боротьби у велику політичну подію, що сколихнула всю Іспанію, був страйк робітників в енергетичній компанії “Канадієнсе”, яка постачала електроенергією більшу частину промисловості Каталонії. Страйк почався 5 лютого 1919 р. На знак протесту проти зменшення заробітної плати. Незабаром до страйкуючих приєдналися текстильники майже всіх фабрик Каталонії.

Уряд, маючи на меті зірвати страйк, запровадив у Каталонії стан облоги, зосередивши великі військові частини, жандармерію і поліцію. Проте підприємці змушені були відступити: прийняти на роботу всіх страйкуючих, оплатити робітникам дні страйку і встановити мінімум заробітної плати.

Проте ті сприятливі умови, які склались у ці роки в країні для наступу проти експлуататорських класів, не були повністю використані. Причиною було те, що боротьба трудящих керувалася і спрямовувалася анархо-синдикалістськими і соціал-демократичними лідерами. Внаслідок цього робітничий клас опинився без справжнього революційного керівництва.

Національно-визвольний рух як каталонців, так басків і галісійців відбувався у той час під керівництвом національної буржуазії, яка провадила цю боротьбу непослідовно. Буржуазія цих областей прагнула спрямувати невдоволення трудящих мас у річище буржуазного націоналізму, ізолювати його від загальнореволюційного руху в країні і домогтися компромісу з прогнилою бурбонською монархією. Розбагатіла велика буржуазія Каталонії і Басконії не тільки не підтримувала національно-визвольного руху своїх народів, але фактично виступала проти нього, боячись піднесення робітничого руху.

Численні страйки робітників і службовців, виступи селян і піднесення національно-визвольного руху в країні привели правлячі класи Іспанії в повну розгубленість. Уряди, очолювані то консерваторами, то лібералами, змінювались один за одним. У грудні 1919 р. Був утворений уряд н чолі з одним із лідерів консервативної партії Альєндесаласаром, який відразу почав здійснювати вимоги найбільш реакційних сил і вояччини, провадячи терор і використовуючи найманих бандитів проти робітничих активістів.

3.Утворення Комуністичної партії Іспанії

Вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції і піднесення революційної боротьби в країні поставили передовими діячами робітничого руху в Іспанії питання про створення марксисток-ленінської партії, партії нового типу. Численні спроби ватажків реформізму та анархо-синдикалізму опорочити ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції закінчилися провалом. Широкі маси робітників-соціалістів та анархо-синдикалістів привітали Жовтневу революцію. В грудні 1919 р. На конгресі НКП, який відбувся у Мадриді, всупереч тиску анархо-синдикалістського керівництва. Було ухвалено приєднатися до ІІІ Інтернаціоналу і послати делегацію на І конгрес Червневого Інтернаціоналу профспілок. Всередині соціал-демократичної партії Іспанії розгорнулася гостра боротьба між прихильниками ІІ Інтернаціоналу та його противниками. На надзвичайному з”їзді соціалістичної робітничої партії в грудні 1919 р. Після упертої боротьби з реформістами – Бестейро, Ларго Кабальєро, Пієто та іншими – прихильники ІІІ Інтернаціоналу одержали близько 12,5 тис. голосів. Представники опортуністичного крила дістали 14 тис. Але боротьба продовжувалася, і ліва течія, очолювана такими видатними представниками робітничого класу в Іспанії, як Д.Ангіано, Ф.Пересагуа, А.Кехідо, В.Генсалес і Р.Мілья, набувала все більше прихильників. За приєднання до ІІІ Інтернаціоналу і створення Комуністичної партії виступила соціалістична молодь. 15 квітня 1920 р. У Мадриді зібрались представники соціалістичної молоді, де більшістю голосів було схвалено рішення про створення Комуністичної партії і приєднання до ІІІ Інтернаціоналу. Соціалістична молодь назвала свою партію Іспанською комуністичною партією.

Утворення Комуністичної партії прискорило розмежування всередині соціалістичного руху. В квітні 1921 р. На черговому з”їзді соціалістичної робітничої партії Іспанії соціалісти – прихильники ІІІ Інтернаціоналу вийшли з партії і утворили свою Комуністичну партію, яка дістала назву Іспанської комуністичної робітничої партії. В листопаді 1921 р. Датою утворення КПІ вважається 15 квітня 1920 р.

4.Початок буржуазно-демократичної революції 1931-1939 рр. Встановлення республіки

Світова економічна криза, що почалася 1929 р., тяжко відбилась на всій економіці Іспанії. В 1930-1931 рр. Різко погіршало економічне становище Іспанії: значно зменшилось промислове і сільськогосподарське виробництво. Ціни на предмети першої необхідності зросли. Лише за п”ять місяців 1930 р. Ціни на 17 видів продуктів першої необхідності, навіть за даними офіціальної статистики, збільшились на 40%, що призвело до різкого падіння реальної заробітної плати трудящих. Криза особливо ударила по гірничодобувній, машинодобувній. Хімічній6 текстильній та інших галузях промисловості. Виробництво значно скоротилося. Величезних розмірів набуло безробіття.

По країні прокотилась могутня хвиля страйків робітників, студентських демонстрацій, селянських виступів. Під тиском широких народних мас у січні 1930 р. Військово-монархічна диктатура Прімо де Рівера впала. Уряд Беренгера, який змінив його, намагався зберегти монархію і заспокоїти громадську думку частковими поступками. Проте проведення деяких заходів демократичного характеру – скасування цензури, амністія політув”язненим і т.д. – не могло зупинити наростання революційного піднесення в країні.

5.Боротьба народних мас за здійснення демократичних перетворень в країні.

Революція не закінчилась встановленням республіки у квітні 1931 р., як сподівалися буржуазія і поміщики. Революція вступила лише в нови2 етап розвитку: почалася боротьба широких народних мас за свободу і демократію, за доведення до кінця буржуазно-демократичної революції. Вже через місяць після урочистого проголошення республіки, у травні 1931 р., по всій країні відбулися стихійні масові виступи трудящих. Найбільш поширеними формами боротьби у цей період були численні страйки, демонстрації, а також вуличні бої. В липні 1931 р. Відбулися криваві вуличні бої у Севільї, і вересні цього ж року – в Барселоні.

1932 р. Був позначений небаченим для Іспанії зростанням страйкового руху. Лише в січні страйкувало понад 1 млн. Робітників. Страйковий рух охопив усю країну: страйкували робітники Овієдо, Малаги, Севільї, Барселони.

У революційний рух включилися такої селянські маси, які боролись за землю під лозунгом негайного здійснення аграрної реформи.

У цей час боротьбою робітників в основному керували анархо-синдикалістські і реформістські соціал-демократичні лідери. Анархо-синдикалістські лідери штовхали робітників на терористичні а4кти і озброєні путчі, що завдавало величезної шкоди робітничому руху і давало привід урядові для арешту революціонерів. З свого боку соціалістичні лідери поширювали конституційні ілюзії і закликали до класового співробітництва, чим знижували революційну активність мас.

Для активізації революційної боротьби трудящих мас велике значення мала перемога революційного крила всередині керівництва Комуністичної партії Іспанії. У березні 1932 р. У Севільї відбувся ІV з”їзді Комуністичної партії Іспанії. У цей час партія вже налічувала близько 12 тис. членів. На з”їзді розгорнулася гостра боротьба проти сектантсько-опортуністичної групи Бельєхоса. Ця група займала неправильну позицію у таких важливих питаннях, як характер революції в Іспанії, недооцінювала революційні ролі селянства як головного союзника робітничого класу, заперечувала значення аграрного питання в революції та на ін. ІV з”їзд КПІ висунув завдання боротьби за єдність робітничого класу і встановлення союзу пролетаріату з селянством. Після ІV з”їзду на пленумі ЦК у листопаді 1932 р. Сталося обновлення керівництва партії. Її генеральним секретарем став робітник із Севільї, видатний діяч робітничого руху Хосе Діас.

6.Утворення і перемога Народного фронту

Рішення VІІ конгресу Комінтерну про скликання антифашистського Народного фронту зустріли в Іспанії величезну підтримку серед демократичних сил. Боротьбу за утворення Народного фронту очолила Комуністична партії Іспанії. На початку січня 1936 р. Представники лівих партій розпочали вироблення спільної програми дій. 15 січня 1936 р. Робітничі організації і лівореспубліканські партії підписали панк Народного фронту. До складу Народного фронту увійшли: Комуністична і Соціалістична робітнича партії, Соціалістичний союз молоді, Загальна спілка трудящих, фронт висунув широку програму демократичних вимог – надання амністії політичним ув”язненим, зниження орендної плати для селян, зменшення податків, наділення землею селян і т.д. Головне вістря Народного фронту було спрямоване проти наступ фашизму. Це могутнє єднання демократичних сил провело іспанський народ до перемоги на силами реакції і фашизму на виборах у парламент, які відбувалися в країні 16 лютого 1936 р. Народний фронт завдав нищівної поразки правим партіям.

До влади прийшов лівий республіканський уряд Асаньї-Кірга. Утворення лівореспубліканського уряду, який користувався повною підтримкою всіх демократичних партій, що входили в народний фронт, було надзвичайно сильним ударом по фашизму. Уряд розпочав здійснення аграрної реформи, яке було перерване попереднім урядом реакції в період “чорного дворіччя” (1934-1936 рр.). Був виданий декрет про припинення виселення селян з орендованих ними земель. У країні було запроваджене соціальне законодавство для робітників, за яким встановлювалося страхування від нещасних випадків, пенсія по старості і був схвалений закон про надання робітникам відпусток. Уряд проголосив право всіх народів Іспанії мати свої автономне управління.

Величезне значення у зміцненні Народного фронту мало швидке зростання сили і авторитету Компартії, Напередодні лютневих виборів 1936 р. Партія налічує 20 тис. Членів. У червні 1936 р. Вона мала вже 83967 членів, а приблизно через місяць кількість членів Компартії вже перевищувала 1000 тис. чоловік. Компартії стала важливою силою в політичному житті країни.

7.Військово-фашистський заколот

Заходи уряду і зміцнення демократичних сил надзвичайно розлючували контрреволюцію.

Після поразки на виборах 16 лютого реакційні сили почали готуватися до здійснення військово-фашистського збройного заколоту проти республіки. Підготовка відбувалася по всіх напрямках: шляхах дезорганізації економіки, здійснення терористичних актів, розроблення конкретних планів заколоту і т.д. За4колот у країні готувався внутрішньою реакцією спільно з фашистськими урядами Німеччини та Італії. 12 березня 1936 р. Берлін прибув запеклий ворог республіки генерал Санхурхо для переговорів про допомогу контрреволюційним військовим організаціям Іспанії.

18 червня 1936 р. в Іспанії вибухнув фашистський заколот, очолюваний генералом Франко, одним з генералів іспанської армії, який зробив швидку військову кар”єру в Африці у війні проти марокканських племен. Генерал Франко був прихильником одвертої фашистської диктатури. Заколотники розраховували на швидкий успіх. Проте їх плани провалилися. За закликом партії Народного фронту і насамперед Компартії на боротьбу піднялися широкі маси іспанського народу – пролетаріат, селянство, дрібна і середня буржуазія, передова інтелігенція, всі антифашисти Іспанії. 19 липня, на другий день після початку заколоту, замість лівореспублікансього уряду Асаньї – Кірога був утворений уряд, який очолив Х.Хірал. У цьому уряді найважливіші міністерські пости зайняли буржуазні республіканці. Уряд взяв курс на організацію сил для придушення заколоту.

Мадрид, Більбао, Барселона, Валенсія та інші головні міста опинилися з перших же днів у руках народу. Заколотникам пощастило вдержатися лише на півдні – у провінціях Кадіб, Уельва та Севілья, а також на півночі – в Голісії, Наваррі і в значній частині старої Кастилії, утворивши два угрупування – північне на чолі з генералом Мола та південне – на чолі з Франко. Ці угрупування були відрізані одне від одного в районі Бадахоса.

Таким чином, у перші ж дні заколоту в країні відбулося різке розмежування сил. О одного боку, майже беззбройний народ, який героїчно захищав республіку і свободу, з другого – сили реакції, очолювані вояччиною. Тисячі антифашистів найрізніших політичних напрямів записувалися в добровольчі загони народної міліції, які повсюдно створювалися. У перші дні заколоту на збірні пункти добровольчої народної міліції з”явились, понад 300 тис. чоловіків і жінок, які бажали потрапити на фронт.

Законодавча і виконавча влада, всі функції адміністративного апарату здійснювались комітетами Народного фронту і комітетами антифашистської міліції, які були майже у всіх містах і селах Іспанії.Уся велика промисловість і частина середньої перейшли в руки профспілок, Загальної спілки трудящих і Національної конфедерації праці. На кожному підприємстві створюється виробничі комітети, що керували виробництвом.

У селях селяни захоплювали землю великих поміщиків, причетних до заколоту.

Однією з головних слабкостей народного фронту на початку заколоту була відсутність регулярних і дисциплінованих збройних сил. У той же час на боці заколотників опинилася більшість збройних сил країни і майже весь офіцерський склад армії.

Фашистська Німеччина та Італія з перших же днів почали постачати заколотникам зброю, авіацію, танки, радників, інструкторів та військово-технічний персонал. Вся ця допомога в перший час здійснювалася головним чином через португальські порти. З Африки на півострів були перекинуті за допомогою німецьких літаків наймані марокканські війська. Заколотники вербували марокканські частини серед відсталих і неписьменних племен. Іспанського Марокко, використовуючи різні засоби, аж до підкупу, всіляких обіцянок і обману. Військова інтервенція Німеччини та Італії швидко знімала співвідношення сил на користь заколотників. Разом з тим вона надала боротьбі іспанського народу характеру війни за незалежність і суверенітет Іспанії. Війна перетворилася в національно-революційну.

8.Боротьба Компартії за організацією перемоги над заколотниками. Революційні перетворення Іспанської республіки

Боротьба проти фашистських заколотників виявила, що без глибоких воєнних, економічних і політичних перетворень у країні республіканський табір не зможе перемогти ворога.

У грудні 1936 р. Компартія виступила з програмою, відомою під назвою “Всім умов перемоги”, в яких висувалися заходи, необхідні в обстановці, що створились.

У цій програмі комуністи вимагали створення регулярної народно армії, об’єднання народу навколо уряду Народного фронту, чистки тилу від ворогів республіки, націоналізації важкої промисловості, створення оборонної промисловості, встановлення робітничого контролю над виробництвом, підвищення промисловості і сільського господарства одній меті – виграти війну.

Проте цю програму Комуністичної партії не прийняли більшість правих соціалістичних лідерів, анархо-синдикалістське керівництво і буржуазні республіканці. Своїми діями вони по суті відкинули одну за одним всі вимоги Компартії. Це призвело до того, що найважливіші питання, спрямовані на зміцнення республіки проти фашизму, не були вирішені до кінця або здійснювалися повільно. Повільно відбувалися організація народної регулярної армії і воєнної промисловості. Недостатньо рішуче провадилась боротьба проти ворогів республіки в тилу. Державний апарат не знав докорінної ломки.

Однак у ході війни за вимогою Компартії – виразниці прагнень і настроїв мас були здійснені глибокі революційні перетворення у галузі економіки, військової справи, культури.

7 жовтня 1936 р. Було видно декрет про конфіскацію земель ворогів республіки. Згідно з цим декретом, усі господарства, незалежно від їх розміру і доходу, що належали до 18 липня 1936 р. Особам, які брали пряму або непряму участь у заколоті проти законного уряду республіки, безвідплатного конфісковувались у роздавались селянам.