Мідхат-Паша, суспільно-політичні погляди та діяльність - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ І. Початковий період державної діяльності Мідхат-паші. Генерал-губернатор Дунайського вілайету 4
Розділ ІІ. Державна діяльність Мідхат-паші наприкінці 60-х на початку 70-х років XIX ст. 13
Розділ ІІІ. Суспільно-політичні погляди Мідхата-паші 19
Висновки 27
Список використаної літератури 28
Вступ
Розділ І. Початковий період
державної діяльності Мідхат-паші.
Генерал-губернатор Дунайського вілайету
Життєвий шлях Ахмеда Мідхат-паші прийшовся на дуже важливий по значимості період історії Туреччини. Він характеризується двома найважливішими тенденціями у внутрішньому розвитку країни. З одного боку, це подальший соціально-економічний і політичний спад Османської імперії, що супроводжувався боротьбою нетурецьких народів проти турецького ярма, і усе більш суттєва, що росте залежність держави від політики європейських держав, з іншого боку, це прогресивні в розвитку країни тенденції, що намітилися в 40-і роки XIX в., у які почалася діяльність Мідхат-паші. Вони висловилися в проведенні ряду реформ, спрямованих на зміцнення внутрішнього і зовнішнього становища країни. Водночас ці реформи ставили своєю ціллю за допомогою зміцнення державно-адміністративної системи зберегти панування турок над скореними ними народами.
У 40-50 ті роки XIX в. необхідність проведення реформ зізнавалася в Туреччині лише одиничними представниками правлячого класу. І в числі їх у першу чергу варто назвати ім’я Мустафю Решид-паші. Його реформи в області адміністративного устрою, судової системи, просвітництва відрізнялися поверховістю і половинчастістю і мало торкалися соціально-економічні основи османського товариства й інтереси панівного класу Османської імперії. Попри все те не можна не визнати, що самі по собі ці реформи свідчили про існування в надрах османського товариства сил, спроможних зробити відому протидію згубним процесам, що руйнували османська держава зсередини і ззовні. Реформи об’єктивно сприяли буржуазним процесам у житті Османської імперії. Вони зробили, нехай у дуже незначному ступені, вплив на хід соціально-економічного і політичного розвитку Туреччини середини другої половини XIX ст.
Державна діяльність Мідхат-паші розпочалася як уже говорилося, у 40-х роках XIX ст., коли султанський уряд тільки початок звертати увагу на підготування державних службовців, «а їхній знання і навички. У великому ступені це було пов’язано з видаленням з урядового апарата греків-фанаріотів, унаслідок чого суттєвої стала необхідність в утвореному турецькому чиновництві, одним із найвидатніших представників якого призначено було стати Ахмеду Мідхат-паші.
Мідхат-паша народився в 1822 р. у Стамбулі в сім’ї кадія, що постійно переїжджали з міста в місто, і одержав традиційне Утворення. У 1838 р. він надійшов у школу цивільних чиновників - перший навчальний заклад такого роду в Османській імперії. Програма школи передбачала ряд предметів, які вивчалися не в медресе: французька мова, арифметику, геометрію, географію: Проте, оскільки програма ця залишилася на папері. Мідхат покинув навчальний заклад, що мало що могло додати до його знань.
Декілька років Мідхат проробив у скромній посаді писаря в канцелярії першого секретаря великого візира, потім був посланий у провінцію і працював у Сирії, Конье, Кастамону. Поїздки в Сирії й Анатолієві дали йому реальне уявлення про життя в країні, про положення в її системі керування.
Повернувшись у Стамбул і оселившись тут уже зі своєю сім’єю, Ахмед Мідхат став працювати в протокольному відділі Вищої юридичної ради, що займались підготуванням законопроектів і, деякими іншими питаннями юридичного характеру. Участь у засіданнях ради дозволило Мідхату познайомитися з найвизначнішими турецькими сановниками, що звернули увагу на спроможну молодого людину. Дуже незабаром йому доручили провести розслідування двох справ, пов’язаних із правом митних зборів у Сирії і діями Кибрисли Мехмед-паші, командуючого розквартированим там корпусом регулярної армії. У короткий час Мідхат виконав покладену на нього місію, проявивши рідкісну для турецького чиновника того часу сумлінність і чесність.
Дії Мідхата одержали високу оцінку Порти, тому що йому вдалося повернути скарбниці велику суму, привласнену відкупниками в Дамаску й Алеппо. І коли в 1852 р. великий візир Мустафь Реишд-паша став головою Вищої юридичної ради, він доручив Мідхату протоколювання найбільше важливих засідань і початків робити йому свою підтримку.
У 1855 р. великий візир Кибрисли Мехмед-паша доручив Мідхату «навести порядок» у Болгарії, охопленої повстанським прямуванням, що посилилося в зв’язку з Кримською війною. Остання обставина робила місію Мідхата особливо важкої. Болгарський народ відчував особливий підйом, покладаючи на Росію свою надію на звільнення від турецького ярма.
За шість місяців Мідхат об’їздив майже всю Болгарію. У його розпорядженні знаходилися турецькі солдати. За допомогою жорстоких репресій і в змові з чорбаджіями, що зостались вірними турецькому уряду, йому вдалося придушити антитурецькі виступи. Багато болгар були страчені без суду і слідства. Деякі були відправлені в Стамбул і там стали перед турецьким судом.
Мідхат виступив у Болгарії в ролі затятого захисника турецьких інтересів. Він не зупинявся ні перед якими репресіями, щоб зберегти Османської імперії цю її провінцію. Водночас характерно визнання їм і деякими іншими представниками правлячої турецької верхівки необхідності шукати нових шляхів для боротьби з національно-визвольним прямуванням, що ширилося. Одним із таких нових засобів повинні були стати провінційні ради при губернаторах.
У Стамбулі Мідхат уявив Порті звіт про свою поїздку в Болгарію. Відповідно до цього звіту Чорбаджії - заможний прошарок болгарського товариства. У її входили впливові особи болгарських общин, що звичайно були посередниками між місцевим болгарським населенням і турецькою владою.
Порта видала інструкцію, відповідно до якої в кожному румелийському ейалеті повинний був призначатися рейс (губернатор) і при ньому дорадча рада. Випуск названої інструкції показує, що видане раніше аналогічна постанова турецького уряду не було проведено в життя. Нова спроба реорганізації системи керування провінціями мала своєю ціллю більш гнучке і розумне керування; передбачалося, зокрема, залучити до нього окремих представників місцевого населення.
Поїздка Мідхата в Болгарію у великому ступені сприяла просуванню його але службовому східцю. Проте стараннями Кибрисли Мехмед-паші, що мав підстави не любити Мідхата, проти останнього була збуджена судова справа. Мідхата обвинуватили в тому, що він займався відкупом збору податків у столиці. У своїх спогадах Мідхат говорить, що дійсно займався відкупом, але до того моменту, поки уряд не заборонив займатися їм турецьким чиновникам. Мідхат визнає, що відкуп приносив йому великі прибутки, і саме це, за його словами, викликало заздрість Мехмед-паші. Суд, організований великим візиром, не зміг довести винності Мідхата.
Описаний епізод цікавий тим, що дає зведення про формування в Османській імперії прошарки людей, що багатіли на відкупі. До них, як ми бачимо, належав і Мідхат. У умовах спаду феодального засобу виробництва в країні йшов процес зосередження в руках деяких осіб великих грошових багатств - одна з необхідних сторін процесу первісного нагромадження капіталу. Епізод цей показує також, що, незважаючи на офіційну обіцянку скасувати відкупну систему податків, вона зберігалася не тільки в провінції. але й у столиці. На очах в уряду відкупом займалися. але словам Мідхата, міністри і значні сановники.
Після проголошення в 1856 т. нового султанського рескрипту (хатт-і хумаюна), що декларував ряд реформ в Османській імперії, у тому числі в адміністративній області, у деякі провінції країни були послані урядові чиновники для упорядкування звітів про діяльність місцевої влади. У Відин і Сілістрію був посланий Ахмед Мідхат. Крім основного доручення йому було дане завдання розслідувати причини хвилювань болгар у районі Тирново й оголосити болгарському населенню про реформи, декларованих хатт-і хумаюном.
Тирновські події були пов’язані з боротьбою болгарського народу проти грецьких церковників, за створення автокефальної церкви в інтересах зберігання національної мови і національної системи просвітництва. У Тирновському окрузі ця боротьба проявилася в тому, що болгари відмовлялися сплачувати податки на користь місцевого владики. Вчителя шкіл виражали свій протест проти дій митрополита, що мішали прогресу болгарського народного просвітництва.
На противагу урядовим чиновникам, що побували в Тирново до Мідхата і тим, хто підтримав митрополита митрополита, Мідхат у своєму звіті уряду призвів дані, що доказували неблаговидність ряду дій тирновського православного владики. Цей факт свідчить про об’єктивність і незалежність суджень Мідхата, котрого важко запідозрити в симпатіях до болгарського національно-визвольного прямування, у тісному зв’язку з який у той період йшла, як правило, і боротьба за створення автономної болгарської церкви.
Приведений епізод наочно показує, що однієї з цілей проголошення хатт-і хумаюна 1856 р. було придушення національно-визвольного прямування нетурецьких народів за допомогою нових, ненасильницьких засобів. Проголосивши рівність прав мусульман і немусульман, турецький уряд намагався примирити з турецьким режимом тих його підданих, що відчували найтяжкий національний утиск. Що ж стосується створення автономної болгарської церкви, то в цей час турецький уряд заперечував проти цього з остраху послабити центральну владу в Болгарії і підсилити прагнення болгар до політичного звільнення.
Інспекційна поїздка, що виявила ряд зловживань місцевої турецької влади стосовно болгарського населення, дала Мідхату багатий матеріал для міркувань про методи керування провінціями.
У 1858 р. Мідхат, залишивши службу, відправлявся в подорож по Європі. Він відвідав Париж, Лондон, Брюссель і Відень, щоб, за його словами, вивчити основи життя європейських країн і причини їхній процвітання. Подорож не могла не зробити враження на Мідхата, усього за рік до того що відвідали Болгарію. У його пам’яті ще були свіжі анатолійські і сірійські враження. Контраст був занадто разючий. Подорож по Європі, безсумнівно, зміцнило переконання Мідхата, що Османської імперії необхідні діючі реформи, і не на папері, а на ділі.
У Європі Ахмед Мідхат пробув півроку. Після повернення в Стамбул він обійняв посаду головного секретаря Вищої юридичної ради, а в 1861 р. був призначений губернатором Нишського ейалета й одержав титул ори. Мідхату представилася, нарешті, можливість здійснити багато чого з того, у чому він бачив нагальну потребу.
Одним із перших заходів Мідхат-паші в Ніші явилося скликання найбільше впливових представників мусульманського і християнського населення краю для обговорення питання про положення в ейалеті. Учасники ради висловили невдоволення відсутністю доріг, що робило надзвичайно скрутну доставку на ринок продуктів сільськогосподарського виробництва, а також надзвичайно великими податками і важкою повинністю по утриманню турецьких військ, розквартированих у краї. Це були претензії в основному заможне частині жителів ейалета, але частково і всієї маси підвладного туркам населення.
Не припиняючи збройного придушення антитурецьких виступів, тобто діючи давно випробуваними засобами з метою зберігання турецького панування в цьому районі імперії, Мідхат-паша одночасно почав ряд мір, що виділили його з числа турецьких адміністраторів, що відрізнялися крайньою пасивністю і байдужістю до потреб розвитку краю. Так, було почате будівництво доріг, що сприяло деякому пожвавленню торгівлі в ейалеті. Мідхат обіцяв населенню простити податкові недоїмки за два роки і навіть декілька зменшив деякі податки. У невеличкому містечку Шаркей у листопаді 1863 р. він заснував першу в Османській імперії селянську позичкову касу. Для частин військ, що знаходилися в нальоті, він настроїв казарми, що помітно поліпшило положення місцевого населення. У Ніші Мідхат-паша створив перше в Туреччині добродійний заклад, що одержав широку популярність за назвою «ислаххані». Тут діти-сироти могли одержати утворення і навчитися ремеслу.
У Нишському ейалеті намітилися основні риси властивого Мідхату стилю керування, що декілька відрізнявся від традиційного стилю турецької влади. Мідхат-паша зробив першу спробу створити більш сприятливі умови для економічного розвитку османської провінції з метою зміцнення тут турецького панування. На його думку, не насильницькі засоби в першу чергу, а реформи найбільше повно відповідали задачі придушення національно-визвольного прямування в імперії.
Досвід діяльності Мідхат-пашів Нишському ейалеті зіграв чималу роль у справі підготування закону про новий адміністративний розподіл Османської імперії. Першим кроком у цьому напрямку було створення Дунайського вилайета, що включило у свій склад велику частину теперішньої Болгарії. Закон розроблявся при особистій участі Мідхат-паші був виданий у 1864 р. Новий адміністративний устрій, що передбачав цей закон, ставило своєю ціллю укрупнення адміністративних одиниць, посилення централізації держави. На чолі Дунайського вілайета турецький уряд мав намір поставити правителя із широким навкруги повноважень. Їм був призначений Мідхат-паша.
Новий вілайет займав площу 91 624 кв. км, і в ньому мешкало біля двох млн. чоловік, у більшості немусульмани, представники самих різних національностей: болгари, албанці, греки, євреї й ін.
У законі 1864 р. були докладно викладені принципи 20 адміністративного устрою Дунайського вілайета. Він був розділений на санджаки на чолі з мутесаррифами, каза - на чолі з каймакамами, і карийе - на чолі зі старостами. Вілайет очолював генерал-губернатор, наділений як військової, так і цивільною владою.
При губернаторі, мутесаррифах, каймакамах і в карі створювалися, відповідно до закону 1864 р., куди поряд із чиновниками, призначуваними урядом, припускалися представники місцевого населення, останніх вибирало місцеве населення в рівній кількості від мусульман і немусульман. У адміністративну раду при губернаторі обиралося усього чотири члени: два мусульмани і два немусульманина. Така ж система була передбачена і для інших адміністративних рад. У функції рад входило обговорення питань, пов’язаних із керуванням відповідних адміністративних одиниць, їхнім благоустроєм, розвитком сільського господарства. Але вони не мали права втручатися в роботу судових органів.
Поряд з описаними адміністративними радами створювалася загальна рада вілайета, у який повинні були ввійти по чотирьох виборних представника від кажного санджака (два мусульмани і два немусульманина). Ця рада, що збиралася один разом у рік, мав право обговорювати питання, пов’язані з будівництвом, утриманням і охороною шляхів повідомлення вілайета, суспільних будинків, із розвитком сільського господарства і торгівлі, обкладенням податками. Кожному члену загальної ради вілайета ставилося в обов’язок повідомляти про потреби району, від якого вони були обрані. Свої рішення по тим або іншим питанням рада міг подавати через губернатора турецькому уряду.
По думці Мідхат-паші рівне представництво в радах мусульман і немусульман повинно було покласти кінець самоправності місцевої влади. Проте вже сама система виборів у ради несла в собі подібна самоправність. Положення про вибори передбачало обрання населенням вибірників, обмежене майновим, утворювальним і віковим цензом. Вибірники ж голосували за список осіб, поданий виконавчою владою. При цьому вибірники обирали більше число депутатів, чим це було необхідно, щоб турецькі влади могли вибрати з них тих, кого вважали найбільш для себе підхожими. Цікавий опис подібної системи виборів у ради дав російський консул Відині М. Банков у своїх повідомленнях за 1865 р. «...Каймакам Сабри-паша запросила до себе протоієрея Іоанн і просив його скласти йому список кандидата з міських болгар, більш багатих, що уміють вільно писати і читати на рідній мові. При цьому каймака зауважив протоієрею, щоб він не записав у число кандидатів болгар, подібних характером вигнаному звідси.
Природно, що при такій системі виборів членам. адміністративних рад від болгарського населення частіше усього ставали, у силу майнового цензу, що був достатньо високий, представники значної чорбаджійської буржуазії, чиї інтереси і повинні були захищати ради. Самий каймакам Сабри-паша був змушений визнати, що члени рад із числа болгар цілком не спроможні виражати інтереси місцевого населення. Крім того, вибори який повинні були проводитися щороку, у дійсності в більшості місць відбулися лише якось, при створенні нової адміністративної системи. Так, у Видині вибори в місцеву адміністративну раду не проводилися протягом трьох років, але після виборів склад ради не змінився, тому що особи, обрані в нього, цілком улаштовували місцеві турецькі влади.
Розділ ІІ. Державна діяльність Мідхат-паші наприкінці 60-х на початку 70-х років XIX ст.
У 1868 р. Вища юридична рада була розділена на два самостійних органи - Державну раду і Раду юридичних постанов. Усунутий із посади генерал-губернатора Дунайського вілайета, Мідхат-паша став головою Державної ради, що можна розглядати як визначене визнання нею реформа юрських заслуг в області державного керування.
На урочистому відкритті Державної ради султан Абдул Азиз виголосив промову, у якій, зокрема, сказав, що реформа державного керування заснована на суворому відділенні виконавчої влади від судової і цивільної від духовної, а державна рада явиться центральним дорадчим органом при султані. У роботі ради, заявив султан, візьмуть участь представники всіх народів османської імперії, незалежно від їхньої приналежності до тієї або іншій релігійній общині. Європейці, сучасники подій, що писали про турецький парламент 1877 р., оцінювали створення Державної ради як перехідний щабель у розвитку конституційного і парламентського режиму в країні, тому що рада укладала в собі, на їхню думку, зародок справжнього народного представництва.
Державна рада створювала деяку видимість участі в справах керування державою представників пригноблених національностей. У всякому разі його творці, зокрема великий візир Алі-паша, вважали за необхідне включити до складу ради немусульманських підданих у порядку здійснення їх правий, декларованих хатт-і хумаюном 1856 р. Сучасний турецький історик Тарик Туная назвав Державну раду моделлю парламенту в дрібному масштабі. На ділі це, звичайно, було далеко не так.
У раду ввійшли 28 представників мусульманської общини і 13 представників інших общин. Новий державний орган повинний був збиратися кожний рік. Немусульмани члени рада подавали різноманітні вілайеті. Тарик Туная пише, що перші провінційні представники, що відправлялися в раду, виїжджали в із столицю з великий помпезністю, їх проводжало схвильоване цією подією населення.
Державна рада, багатьма авторами що рекомендувався як «парламент у мініатюрі», насправді не мав із ним нічого загального. Сфера обговорюваних радою справ була вкрай обмежена. Рад мав тільки дорадчі функції і не мав законодавчих прав. У 1868 р. усі члени ради були призначені урядом, а не обрані. Скорені турками народи були подані в раді мало і непропорційно. Наприклад, болгари мали в ньому усього одного представника.
Проте безсумнівно, що Державна рада поряд із мережею адміністративних рад у провінціях був однієї з щаблів у розвитку принципу виборності в керуванні державою. Цікаво пригадати в цьому зв’язку слова зі спогадів Мідхат-паші, що писав, що Державна рада була задумана Фуад-пашойю як підготовча міра до створення в країні палати депутатів. Не були далекі, очевидно, ці ідеї і самому Мідхату. Ряд фактів призводить нас до цього висновку.
Мідхат-паша був, цілком ймовірно, інформований про політичні задуми «нових османів»-політичної організації, створеної в червні 1865 р. у Стамбулі і своїй цілі, що ставила, створення в Османській імперії конституційно-монархічного режиму. Два найбільше значних члени цієї організації - Зія і Намик Кемаль - у зв’язку з розкриттям і розгромом організації змушені були покинути Туреччину. Перед своєю втечею в Європу вони мали зустріч із Мідхатом у Стамбулі і домовилися про листування. Ебуззия Тевфік повинний був брати листи по французькому консульстві і передавати їх жени Мідхата Наіме-ханім. Втім, про достовірність цього факту можна сперечатися. І усе ж про Мідхата говорили, що він таємно підтримує товариство «нових османів» і є його прихильником. За словами Шарля Місмера, котрий якийсь час був секретарем Алі-паші, Фуад-паша якось сказав про Мідхата таке: «Ця людина бачить у парламентарному режимі панацею від усіх присків...».
У компетенцію Державної ради входили питання, пов’язані з розглядом законопроектів у, цивільній і військової областях, а також в області" фінансового керування. У раді обговорювалися також! заходи, пов’язані із суспільними роботами, торгівлею, сільським господарством, утворенням.
Під час головування Мідхат-паші в Державній раді в ньому були обговорені й опубліковані постанови про створення в Стамбулі ремісничого училища, подібних же училищ у вілайетах, про розробку природних багатств, про створення в Стамбулі ощадної каси. Закон про народне утворення був опублікований на початку вересня 1869 р., тобто вже після зсуву Мідхата з посади голови Державної ради, проте очевидно, що в його обговоренні він приймав особисту участь. Цей закон мав важливе значення для справи народного утворення в Туреччині. Він визначив всі щабля початкового, середнього і вищого утворення в Османській імперії.
Паралельно з роботою в Державній раді Мідхат-паша вів активну практичну діяльність. У Стамбулі їм була створена реміснича школа на 500 учнівських. У ній вихованцям давалося загальне утворення, причому в число що вивчалися предметів входили арифметика і хімія. Крім того в школі навчали ковальській, ливарній і столярній справі; вихованці одержували професії складачів, литографістів, швеців, лимарів і ін. Це були ті професії, у яких, на думку Мідхата, потребувала столиця. Знаменна в даному випадку турбота Мідхата про підготування кваліфікованої робочої сили не тільки для промисловості, але і для типографічної справи, турбота про розвиток у Туреччині преси. Знаходячись на посаді голови Державної ради Мідхат-паша створив у Стамбулі у відповідності ,із постановою ощадну касу. 28 червня 1868 р. часопис «Меджмуа-и маариф» («Часопис просвітництва) вийшов із статтею Мідхат-паши, що роз’ясняє цілі створення каси. Він писав, що природним обов’язком усіх «хазяїв» є накопичення, тому необхідно об’єднувати капітали, що неможливо використовувати в промисловості і торгівля окремо. У випадку ж об’єднання можливо застосування капітал у справах, що приносять загальну користь».
Ощадна каса, створена Мідхатом, була одночасно і кредитною організацією. Позичковий відсоток складав 12 % у рік, у той час як вкладникам забезпечувався щорічний прибуток у 9 %. Початковий капітал каси складав усього декілька стільник лір, який збільшився за 12-13 років до 20 тис. лір.
Поки Мідхат-паша був зайнятий справами на посаді голови Державної ради, обстановка в Болгарії загострилася. Відразу ж після від’їзду Мідхата з Дунайського вілайета тут знову розгорілася антитурецька боротьба. Почали свої дії великі подружжя під керівництвом Хаджи Димитра і Стефана Караджи. Перед ними була поставлена задача досягти Старої Планині й утворити там тимчасовий уряд, що очолило б повстання у всій країні [60, с. 304 . Цей план розробив у Бухаресті революційний комітет, що називався «Болгарським товариством».
Про акцію, що готується, стало відомо турецькій владі. У першому бої з турецькими солдатами четники здобули перемогу. У своєму рапорті Порті Сабри-паша, новий генерал-губернатор Дунайського вілайета, писав, що четники добре організовані і використовують тактику, що відрізняється від тактики старого років. Таким чином, Сабри-паша виправдувався перед урядом за свої малоуспішні дії по боротьбі з повсталими. Турецький уряд, украй стурбоване антитурецькими діями в Болгарії, вирішило послати.» підмогу дунайському губернатору досвідченого Мідхат-пашу, наділив його -надзвичайним повноваженням і звільнив на час від обов’язків голови Державної ради. Мідхат-паша очолив, збройну боротьбу з четниками. По офіційних турецьких зведеннях, у п’ятьох боях четників із турецькими військами загинув 101 болгарин. Інші були поранені, потрапив у руки карателів і були повішені. У повідомленні уряду Мідхат-паша писав, що призупинив націоналістичну пропаганду в Болгарії і провів необхідні заходи в адміністративній і військових сферах, а також в області утворення.
У однім із своїх рапортів Мідхат-паша писав Порті, що болгарське населення не підтримало четнетского прямування, що у вилайте царює спокій. Це було напівправдою. Звичайно, репресії Мідхата викликали страх у населення. Але от палацевий історіограф Лютфи-ефенди писав, що дії Мідхат-паші в Болгарії призвели в кінцевому рахунку лише росту національно-визвольного прямування в цій османській провінції.
Повернувшись у Стамбул після придушення четнеческого прямування в Болгарії, Мідхат-паша знову приступив до діяльності в Державній раді. Вплив Мідхата в палаці, що особливо посилився після виконання урядового завдання в Болгарії, у звало, як звичайно при султанському подвір’ї, таємну заздрість недоброзичливість й інтриги. Незалежний, крутий! рішучий характер Мідхата, його непоступливість у справах, що стосуються інтересів держави, прийшлися явно «не до подвір’я». Мідхат-паша найменше походив на царедворця і починав дратувати багатьох, зокрема Алі-пашу, незадоволеного тим, що Мідхат не допуску нею до участі в роботі Державної ради і що опасались, як би Мідхат якось не зайняв його місце. Частиною розбіжності Алі-паші з головою Державної ради ніяк не могли зміцнити їхніх взаємовідносин і неминуче вели до конфлікту. Англійський посол у Константинополі пізніше писав, що Алі-паша почував, як день ото дня посилюється вплив Мідхата, і тому твердо вирішив позбутися від свого небезпечного суперника. І йому вдалося переконати султана Абдул Азиза в необхідності відправити Мідхата в провінцію, де, на думку великого візира, било його дійсне місце.
Приводом до зсуву Мідхат-паші з посади голови Державної ради явилися його різкі розбіжності з Алі-пашею по питанню про функції ради в області фінансів. Суть цих розбіжностей невідома. Але в результаті Мідхату була запропонована посада губернатора Багдадського вілайета. Йому заявили, що у випадку відмови, він залишиться в столиці без посади і без засобів до існування.
Діяльність Мідхат-паші на посаді голови Державної ради свідчила про його прагнення стимулювати розвиток у столиці промислового виробництва. Про це говорять його спроби створити контингент кваліфікованої робочої сили, знайти необхідні капітали, організувати кредит. Важливо відзначити також турботу Мідхата про розвиток у країні утворення, просвітництва.
Нова посада губернатора Багдадського вілайета, котрий Мідхат-паша змушений був прийняти, відчиняв перед ним настільки ж широкі реформаторські можливості, що й у Дунайському вілайеті, із тієї, проте, різницею, що рівень економічного і соціального розвитку Болгарії набагато перевершував рівень арабської провінції Османської імперії.
Багдадський вілайеті, створений у 1867 р., займав велику територію приблизно територія теперішнього Іраку) із містами Багдад, Басра, Мосул, Сулеймания й інші. Незважаючи на те що вілайет існував офіційно, на ділі нова провінційна система не торкнулася цієї великої частини Османської імперії.
Переважна частина населення Іраку була зайнята в сільському господарстві, що велося примітивними методами і до того ж знаходилося в стані занепаду. Багато іригаційних споруджень були зруйновані або потребували в ремонті, значна частина земель заболочена, занесена пісками або закинута.
Розділ ІІІ.
Суспільно-політичні погляди Мідхат-паші
Перед тим, як приступити до загальної характеристики суспільно-політичних поглядів Мідхата, слід зазначити, що нею державна діяльність ставиться до великого тимчасового відрізка, протягом якого Мідхат-паша пройшов довгий шлях від посади скромного канцелярського писаря до посади великого візира. Він був особисто знайомий із «патріархом» реформаторського прямування в Туреччині Мустафем Решид-пашой, з Алі-пашею, Фуад-пашой, «новими османами», дипломатами, суспільними і державними діячами європейських країн. Його зв’язували узи дружби з багатьма турецькими прогресивними діячами, письменниками і літераторами. Він був людиною видатних спроможностей, мав різнобічні інтереси, великою ерудицією і культурою.
Вже на початку своєї діяльності Мідхат-паша мав можливість детально ознайомитися з адміністративною машиною Османської імперії, побувши в самих різних областях країни з інспекційними цілями. Все це давало йому багатий матеріал для міркування про шляхи розвитки країни.
Початок його політичної кар’єри співпало за часом із початком періоду історії Туреччини, відомого за назвою танзимата. У цій атмосфері реформ проходила служба Ахмеда Мідхата в турецьких канцеляріях столиці. Будучи секретарем протокольного відділу Вищої юридичної ради, він звернув на себе увага Мустафю Решид-паши, що, мріючи про продовження справи реформ, готував собі гідних спадкоємців і тому збирав навколо себе талановиту молодь, що співчувала його поглядам. У наслідку Мідхат-паша позитивно оцінював цю діяльність турецького реформатора періоду танзимата.
Вже сама по собі робота у Вищій юридичній раді, що займалася підготуванням законопроекту юридичних постанов у дусі реформ, утягувала Мідхата в коло інтересів турецьких реформаторів. Достатньо по тому часу утворений, спроможний до адміністративної діяльності чиновник, Ахмед Мідхат, безумовно, виділявся в середовищі людей, що оточували Решид-пашу. І хоча ми не маємо ніяких письмових свідчень про погляди Мідхата в той період, можна з великим ступенем точності говорити про те, що в цей час Мідхат співчував їхній діяльності. У противному випадку важко пояснити те заступництво і підтримку, що робив Мідхату Мустафа Решид паша.
Лідер турецької реформації цього періоду єдиний шлях порятунку країни бачив у тому, щоб ліквідувати середньовічні інститути в державному устрої Османської імперії, гарантувати права особистості й одночасно усунути привід для іноземного втручання в справи держави.
Очевидно, Мідхат належав до ще нечисленного в ту пору представникам османської бюрократії, що виявляли цікавість до капіталістичного підприємництва і, розташовуючи визначеними засобами, були готові вкладати їх у ті або інші підприємства. Рекомендується, що таким шляхом формувався своєрідний соціальний тип, якому призначено було стати в конкретно-історичних умовах Османської імперії одним з елементів прошарку турецької національної, що укладається, буржуазії.
Переконання в необхідності проведення в Османській імперії реформ значно поздоровіло в Мідхата після його поїздки в Європу. На жаль, ми дуже мало знаємо про цей період життя Мідхата. Відомо лише, що він відвідав ряд європейських столиць (Париж, Лондон, Відень, Брюссель) для того, щоб, за його словами, удосконалити знання французької мови. У своїх спогадах він писав, як «поглядом учня дивився на культурні досягнення Європи і по можливості вивчав причини цих досягнень».
Контраст тим часом, що побачив Мідхат у Європі, і тим, що бачив у своїй країні, уразив його і зміцнив впевненість у необхідності в Туреччині активних реформ.
Це переконання Мідхата відбилося в його діяльності в Болгарії, Іраку і Сирії.
Одну з основних причин слабості, відсталості, спаду Османської імперії Мідхат-паша бачив у тому, що вона «через брак людей, спроможних визнати перевагу здійсненого прогресу і змусити країну зробити крок уперед, залишилася нерухомої і ні в чому не змінила своїх старих інститутів, що самі, варто сказати це, виявилися в стані дезорганізації, так що зміна системи стало неминучим». Мідхат-паша вважав, що Османська імперія поступово занепадала і ставала другорядною державою тому, що турки, не реформувавши своїх державних інститутів, не змогли одержати тих свобод, «під дахом яких росла і піднімалася європейська цивілизації. Мідхат писав, що в XVIII в. європейські держави домоглися прогресу у своєму розвитку, чого не змогла зробити Османська імперія. Османські піддані «перебували в стані неуцтва і бідності». Чинником, що збільшував, на думку Мідхата, це положення, явилася виняткова строкатість населення держави в національному і релігійному відношеннях. При наявності розбіжностей між османськими підданними імперія піддавалася небезпеки поділу. Саме вона і викликала, на думку Мідхата, поява закону, що одержав назву «танзимат-и хайрийк» («благодійна реформа»), автором якого явився Мустафь Рашид-паша.
Суть цього закону Мідхат-паша визначав як забезпечення «рівного і справедливого відношення до самим різноманітним подданнім держави», що повинно було явитися початком проведення в Османській імперії різноманітних перетворень «перед особою Європи».
На думку Мідхат-паши, усе, що пов’язано з областю керування державою, поступово і неминуче повинно змінюватися під впливом подій. Він писав у своїй доповідній записці на ім’я султана Абдул Азиза: «Природно, що справи і питання, пов’язані з будь-яким принципом і любою частиною державного керування, змінюються під впливом події, що відбуваються щодня і щогодини» У своїй же записці Мідхат писав, що поступові зміни і поява усе нових норм служили причиною видання султанських законів, котріе визначали подальші нитки розвитку країни.
Уявлення Мідхата про свободу навіяні політичною доктриною Монтеск’є, що писав, що суть політичної свободи складається не в тому, щоб робити, що хочеш, а в том. щоб робити те, що наказують закони: свобода є право робити те, що дозволено законами».
Розвиваючи свою думку про значення свободи, Мідхат-паша писала «Людина, що одержує свободу, з одного боку, відчуває розмір і широту своїх спроможностей і, а з іншого боку - безпека особистості і прав свободи в рамках закону. У зв’язку з цим його старання збільшуються, і він, роблячи успіхи в науковому і практичному відношенні, намагається відрізнитися шляхом придбання і розширення своїх знань. Другі роблять краще його звичаї і вдачі, а також роблять більш повним його щастя. І, у результаті своєї ретельності і праць, він хоче, природно, домогтися кращого»..
Проте здійснення всього цього можливо при одній істотній умові, відзначає Мідхат, - за умови «порядку громадської організації», а то кожна людина, що живе по правилах свободи, «насамперед бажає, природно, щастя і порядку для того осередку товариства» членом якої він являєте При цьому «вільна людина бачить власну користь у користі товариства, він так само радіє благу і користі своєї батьківщини і співвітчизника, як своїй власній користі, а тому, - помічає Мідхат,-такі похвальні моральні якості, як любов до батьківщини, ревне відношення до інтересів нації, патріотизм героїзм, порозуміння є результат і слідство властивостей і якостей, що ведуть свій початок від особистої свободи». Колишня велич і перемоги древніх римлян і греків Мідхат-паша пояснює «патріотичною старанністю і національним патріотизмом, що існував завдяки свободі». Таким чином, у судженнях Мідхата про свободу особи, про її значень для прогресивного розвитку товариства чітко просліджується вплив ідей великого французького просвітителя Монтеск’є. Відзначимо при цьому, що Мідхат-паша прямо писав про те, що знаком із творами французького філософа.
Намагаючись пояснити причини відсталості Османській імперії в порівнянні з європейськими країнами, Мідхат-паша писав, що згуртованість і ревне відношення до інтересів батьківщини, властиві європейським народам, безпека і процвітання їхніх країн - результат політичних законів, заснованих на принципах свободи і рівності. Але цей принцип не одержав свого втілення в Османській імперії. На думку Мідхата «якби принцип свободи і рівності був здійснений, якби мусульмани, як і немусульмани, стали володарями рівних цивільних і особистих прав, якщо б усі, починаючи з пастуха і закінчуючи султаном, підпорядковувалися загальному закону, кожний знав би ступінь своєї свободи і повноважень. Якби все це здійснювалося, почуття і погляди обох сторін зосередилися б на загальній користі. Свобода кожного і кожної общини забезпечила їй свободу релігійних справ від яких би те ні було зазіхань, не залишилося би місця для опозицій, ворожнеча і суперництва між різноманітними групами населення. У них, природно, виникнуло б бажання служити справі зміцнення єдності, добробути батьківщини, збільшувати силу і міць держави, підданими якого вони є». Тобто одержало би здійснення усе те, що «ми спостерігаємо в цивілізованих націй». Таким чином, висовуючи ідею політичної свободи, Мідхат-паша зв’язував її насамперед із цивільною свободою, із забезпеченням прав усім членам товариства, незалежно від їх релігійної або соціальної приналежності. Забезпечення політичної
|
