Режим консульства у Франкції - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно
План.
Вступ. ………………………………………………………………………. 3
Розділ І. Диктатура Наполеона як задоволення потреб
французької буржуазії. ……………………………………………… 6
Розділ ІІ. Соціально-економічна і адміністративна
політика консульського режиму. ………………………… …….. 11
Розділ ІІІ. Продовження експансіоністської зовнішньої
політики під час консульства………………………………..… 14
Заключення. …………………………………………………………… 19
Список використаної літератури. ……………………………………… 20
Вступ.
Тема виникнення в кінці 18 – поч. 19 ст. Режиму консульства або іншими словами авторитарного наполеонівського правління в силу обставин особливо актуальна. Насамперед всього не викликає сумніву те, що Франція її соціальні, політичні інститути беруть свій початок з Великої французької революції і епохи Наполеона І. Саме тоді були закладені основи сучасної буржуазної країни.
З другої сторони існування режимів консульств у Франції початку 19 ст. Має свої паралельні в історії других країн особливо, тих. Де проходили події подібні Французькій буржуазній революції.
В історичній науці є також традиція розглядати наполеонівського режиму в якості попередніх сучасних тоталітарних режимів. Слід замітити, що в історичній літературі період консульства не відокремлюється від правління Наполеона І, взагалі період консульства поєднується разом з періодом імперії у Франції. Консульство було лише початковим етапом існування наполеонівського режиму. Тому, що складність роботи полягає в тому, щоб виділити цей час в окремий історичний період.
Характеризуючи літературу та джерела використовувані для написання курсової роботи, передусім слід зупинитися на роботі, передусім слід зупинитися на роботі Д.М. Тугана – Барановського “У истоков бонапартизма”.
В ній зроблені скрупульозний аналіз тих сил французького суспільства, які бажали приходу і привели до влади диктатуру Наполеона, проаналізована соціальна база бонапартистського режиму. Дальше використані загальні праці, які стосуються теми консульства у Франції, а саме біографії Наполеона І істориків Е.В. Торм [1], А. З. Мангфред[2], роботу Жермен і клода Вінарів[3], роботу А.З.Рогинського[4].
В роботі Е.В. Торн події, що відносяться до періоду консульства описуються в руслі розповіді про діяльність Наполеона і разом з тим долаючи так би мовити психологічний аналіз епохи в якій жила людина.
Монографія А.З. Манфреда, що ставить перед собою ту ж саму ціль – викласти в біографію Наполеона Бонапарта. Зовсім неповторною є праця Торм Е.В. В праці Манфреда А.З. епоха Наполеона сприймається більш спокійно і стримано, дається більш детальний виклад окремих фактів внутрішнього життя Франції.
Книга французьких істориків Шемени і Клода Вікарів – це по-суті короткий опис історії Франції від Хст. до середини ХІХ ст. ціль якого показати процес формування і створення французької науки.
В роботі Рогінської А.Е., яка являється книгою, посвяченою всьому періоду Нової історії Франції (1640-1870 рр) не так вже й багато місця приділяється саме періоду Консульства Франції. Та і сам цей період подається разом з періодом імперії, але в главі посвяченій відрізку часу, що нас цікавить, досить детально охарактеризувало життя французької держави і основні події часу.
Для характеристики настрою французьких класів в епоху консульства використаний 3-й том збірки творів Е.В. Торм[5] і статті Туган-Барановського [6].
В статтях Е.В. Торн мова йде про зацікавлення режиму консульства в розвитку французької промисловості і про відновлення великої буржуазії в роки Директорії до правління Наполеона. В статті Туган – Барановського охарактеризований стан великої французької буржуазії в роки Директорії її плани і стеління, які в кінцевому результаті привели до виникнення диктатури Наполеона. При аналізі внутрішньої політики Консульства використана книга Д.М. Туган – Барановського “Наполеон і республіканці”[7], стаття Єгорова А.А. “Міністр Наполеонівської поліції Фуше”[8]. У вказаній статті велику увагу приділено діяльності Фуше, який у 1799 по 1802 рр займав посаду міністра поліції і був одним з головних підручних Наполеона І.
Стаття Манфреда А.З.[9] дає можливість охарактеризувати зовнішню політику Консульства.
Мета даної роботи: вияснити витоки бонапартизму в зв‘язку з цією конкретною ситуацією в якій знаходилася Франція після закінчення революції і розкрити специфічні риси його початкового етапу, які виступили в образі консульського правління. Слідуюче завдання роботи – аналіз зовнішнього і внутрішнього політичних міроприємств наполеонівського режиму в 1799-1804 рр тобто в роки консульства.
Розділ І. Диктатура Наполеона як задоволення
потреб французької буржуазії.
Початковий період правління у Франції Наполеона І тривав з кінця 1799 по 1804 р. Тобто з моменту перевороту 18 брюмера до проголошення Наполеона Бонапарта імператором. Які ж були предпосилки встановлення в Франції кін. 18 – поч.. 19 ст. Диктаторського режиму Бонапарта? Революція 1789-1794рр повністю покінчена з монархічним устроєм, залишила всі феодальні пережитки і привілеї. Селянство було звільнено від феодальних повинностей. Король Людові XVI був страчений, а у Франції проголошена республіка. До моменту перевороту 9 термідора, який підвів риску під самим бурхливим періодом французької революції, французьке суспільство було зовсім іншим.
Майже зникло з політичної арени дворянство і духовенство. Місця колишніх привілейованих станів зайняли так звані нувориши (нові багачі), що мали тепер не тільки багатство, а й політичну владу. “Именно в этих салонах выковался главный курс социально-политического развития буржуазной Франции”[10].
В роки тендоріовського конвенту Директорії, буржуазія вперше відчула себе біля влади. Крім того вона зросла.
До великих буржуа приєдналися різного роду дільці і фінансисти, які наживалися на воєнних поставка і махінаціях.
Наприклад із 44 регентів і цензорів “Банку де транс” тільки 7 до революції мали велике багатство і тільки 4 із них мали дворянські титули.[11]
В ці роки в Франції було видно розквіт підприємницької і торгівельної діяльності частково ініціативи буржуазних елементів. Підприємці і різні дільці також співпрацювали з Директорією.
Але режим Директорії не дивлячись на його відверто буржуазний характер далеко не зовсім задовольняв велику буржуазію.
Згідно конституції ІІІ року (1795), яка була дуже консервативною, зберігається в недоторканості буржуазні вільноти: вибрані органи – Рада 500 і старійшин. При хвилюваннях всередині країни в радах брали верх то якобінці, то роялісти і зовсім ліві елементи.[12]
Особливо великий страх викликали у буржуазії можливість правління роберп‘єрівського комітету суспільного спасіння в дусі 1793[13].але на це у неї були свої основи. По-перше, при якобінцях лише великі власники піддалися репресіям[14], по-друге, літом 1799 р. Рада 500 прийняла акти про примусові займи на 100 млн. франків і закон про заложників, які зачіпали інтереси великої буржуазії.
Не здатність Директорії задовільнити основні вимоги буржуазії і підштовхнуло цей клас французького суспільства до антидемократичних настроїв. Буржуа говорили яке дипломатичні до форми правління, що йому покровительствує, якщо вона приносить йому розумну і виправдану свободу, дозволяє спокійно насолоджуватися тим, що він має[15]. Шампал‘ї навіть показував перевагу монархічного правління: “Нам потрібен король, який був би королем. Тому що у мене є місце. Значить, щоб завершити революцію нам потрібен король, щоб відрізати свої права від наших”[16].
Не були проти ревізії демократичних завоювань революції і керівні діячі Директорії – Баррас, Спеліес, Роже – Дюко, які покровительствували банкірам-дільцям. Саме серед них і виникає змова, метою якої було встановлення диктатури у Франції. В заговорницьку групу входили одні із директорів Спейєса, міністр поліції Фуше і міністр закордонних справ Толейран[17]. Їх вибір зупинився на генералі Бонапарті. В своєму бажанні встановлювати одноособову владу перевершив їхні надії. 9 і 10 грудня 1799р. (18-19 брюмера 8 року) в Франції винник військовий переворот, яким керував генерал Бонапарт. Поводом перевороту була проголошена анархічна змова. Рада 500 і Директорія були розпущені. Замість них виникла Виконавча консультативна комісія в яку ввійшли Бонапарт і колишні директора Сайєс і Роже-Дюке. Консули були наділені повнотою влади для зміцнення конституції[18].
Першим кроком нової влади була відміна законів про примусові займи і заложників. Через 2 неділі після перевороту у консула Бонапарта відбулася рада великих банкірів і комерсантів Франції – Жерлино, Довіль‘є, Пер‘є, обот‘є, на якому вони вирішили передати новому уряду позику на 12 млн. франків, що говорить про прихильність до Бонапарта великої буржуазії. До 18 брюмера в державній казні Франції залишалося всього 167тис. франків.
Швидко було юридичне оформлення диктаторського режиму. 22 фрімера VІІІ року (13.07.1799) була оголошена нова конституція яка була набагато діловитіша і коротша попередній[19]. В цій конституції зовсім не було згадано про права людини. Вступна формула до І статті говорила “Франція – республіка – єдина і неподільна”. Наполеон назначав І-м консулом республіки на 10-річний термін, два інших консула на 6р.[20].
Однак фактично з опублікуванням конституції 8 року Наполеон зосереджував всю повноту влади у своїх руках. Новий державний устрій Франції більше нагадував самодержавний режим ніж республіканський.
Наполеон призначив сенат із 80 чоловік, який був підвладний лише йому одному. Сенет, тобто люди відібрані першим консулом на особистий погляд, назначали членів законодавчої влади, трибунному законодавчому корпусу. Також була створена Державна Рада цілком призначена представником першого консула[21].
В 1802 році Державна Рада провела всенародний плебісцит про встановлення по життєвого консульства. Плебісцит дав 3000 569 голосів “за” і 8374 – “проти”. 16 термідора (4.08.1800) посада першого консула була перетворена на по життєву з наданням права призначати йому свого приємника[22].
По органічному селатус – консульстві 18.05.1804р. І консул був проголошений спадковим імператором Франції. Консульство переросло в імперію.
Таким чином режим консульства у Франції означав повний перехід правління в монархічну централізовану диктатуру однієї людини. Крім буржуазії уряд Наполеона піп римувало селянство, а це велика кількість населення Франції. Тому говорити про вузьку класову базу суспільства не приходиться. Французька революція зробила французького селянина власником, міцно прив‘язала його до буржуазного устрою. Саме цим союзом між буржуазією і селянством і об‘ясняється сила наполеонівського режиму[23].
Буржуазія і селянство добросовісно передали владу диктатору, але не для усунення їх класових інтересів, а для їх стимулювання К. Маркс і Ф. Енгельс у “Святому сімействі” писали про це: Наполеон розумів усі істини сутності сучасної держави, він вже розумів, що ця держава має своєю безперешкодною розвитку буржуазного суспільства вільних рух особистих інтересів і т.д. він рішився признати цю основу, взяти її під свій захист[24]. Результатом встановлення консульства стала активізація економічної активності. При Наполеоні зросла роль таможні, які він називав “огорожею і підтримкою емоції”[25]. Він сприяв створенню нових промислових підприємств, особисто відвідував деякі мануфактури. Уряд слідкував за зберіганням виробничих секретів. Організована Наполеоном Рада фабрик і мануфактур обговорювала основні принципи, на яких повинні були розвиватися французька промисловість і торгівля[26]. В січні 1800р. Бонапарт одобрив створення групової частини банкірів “Банк де Франс” першопочатковий кредит, який склав 30 млн. франків. В якості акціонерів Бонапарт записав і своїх родичів. Банк почав грати ведучу роль в фінансовому і промисловому житті держави. Швидко розвивалася і торгівля. Так за період 1794-1800рр торговий оборот виріс майже на 50% (з 553 млн. франків до 821 млн.)[27].
Розділ ІІ. Соціально-економічна і адміністративна політика консульського режиму.
Внутрішня політика консульського режиму в Франції в 1799 – 1804 роках охарактеризована необхідністю закріплення буржуазною державою перед лицем загрози реставрації феодально-абсолютиського режиму з одного боку і загрози зі сторони ліворадикальних елементів з другої. Консультативно заклало в основу державного устрою принцип бюрократичного централізму , армія, церква, поліція, бюрократія стали головними ричагами диктатури Наполеона.
Наполеон ліквідував більшість демократичних відносин. Наполеонівський міністр поліції Фуше “організував такий шпіонаж і провокацію, яких історія не бачила до цих пір”[28]. Неусипний поліцейський нагляд дозволяв в зародку задушити всякі рухи. В першу чергу розправа виникла над якобінцями. В грудні 1800р. поліції Фуше вдалося розкрити змову Азена, Шевальє, Шопеме, метою якої було вбивство Наполеона[29]. 19 грудня 1800р. скориставшись замахом на життя Наполеона поліція арештувала групу якобінців 9 з яких було страчено, 20 заслані[30]. Поліцейські агенти Фуше в 1800 р. громили таємні роялістські гуртки, такі як “Ангарський комітет”, “Швабське агенство” і др..
Щоб вибити грунт з-під ніг роялістської опозиції Наполеон наказав скласти списки тих емігрантів кому дозволено було вернутися у Францію. За межами Франції у той час знаходилося 145тис. емігрантів, більша части яких бідувала. Багато з них використало цей закон і повернулися у Францію[31]. Після цих мір внутрішня обстановка у Франції дещо нормалізувалася . але з іншої сторони при консульстві було встановлено жорсткий контроль в ідеологічній сфері. Було закрито 60 газет із 73 існувавших, потім закрито ще 9, а 4 що залишилися знаходилися під жорстким контролем поліції[32].
15.07.1801 між Наполеоном і папою римським було підписано конкордат, зміст якого заключається в повному підкоренні церкви державі. Католична релігія оголошувалась релігією більшості французів[33].
Але найбільшим досягненням здійсненим в роки консульства було створення апарату централізованої центральної державної влади.
Наполеон відстоював поділ на департаменти, але ліквідувавши місцеві . замість виборних посад і зборів в кожному департаменті назначався перфект, який назначав муніципальні ради[34]. Перфекти підкорялися міністру закордонних справ. Міністерство внутрішніх справ було створено в 1800р.[35]
В березні 1800р. було створено міністерство юстиції. Суд присяжних був ліквідований[36]. Ще в кінці 1799 року було створено міністерство поліції на чолі якого стояв Фуше.
В роки Консульства була створена система народної освіти, яка існує і нині. На чолі всієї системи стало відомство під назвою “Університет” завідував вищою і середньою школою. Вищі школи готувати техніків, інженерів, нотаріусів, судових, адміністративних, фінансових чиновників і т.д.[37] Наполеон покровительствував вченим, математикам, астрономам, фізикам, з великою відразою відносився до істориків, філософів. Після приходу до влади Наполеона було створено міністерство доіконсів на чолі з Годен ом. Було впорядковано звітність , почалося суворе розслідування казнокрадства і спекуляції. Так в тюрму за жульництво був посаджений Уврор[38] . в рок консульства велася робота по впорядкуванню законодавства. Вона закінчилась в 1804 році прийняттям нового зводу законів “Громадянського кодексу”. Він юридично закріпив і оформив перемогу буржуазно-суспільних відносин, принцип непорушності особистої власності[39].
Кодекс узаконив нерівноправне становище в суспільстві жанки і безправ‘я робочого класу. Жінка не мала виборчого права. Крім цього Наполеон ввів “робочі книжки”, які зберігалися у господаря і без якої робітника ніде не приймали на нове місце[40].
Розділ ІІІ. Продовження експансіоніської зовнішньої політики під час консульства.
Період консульства став часом гучних перемог Франції залишками контрреволюції держав Європи, що не хотіли ніяких революційних змін.
Франція розвернула свої експансійні дії в усіх куточках Європи і світу. Їй протистояла велика коаліція феодально-монархічних держав: Австрія, англі, Росія і т.д.
Найбільшу загрозу в експансій них планах Франції представляла Англія використовуючи своє острівне положення і самий великий в світі воєнно-морський дакот.
До моменту приходу Наполеона до влади положення Франції було нелегким. Друга коаліція в 1799р. добилася значних успіхів дякуючи воєнним успіхам російських військ Суворова в Італії. Австрійці і англійчани успішно діяли в Голландії і Бельгії.
Англія, ще раніше захопила французькі колоніальні володіння в усьому світі – Америці, Індії і т.д. Але як тільки Наполеон прийшов до влади становище почало мінитися на користь Франції. Зимою 1799 – 1800років виникли розбіжності між Австрією і Росією. 2-га коаліція в яку входять Англія, Австрія, Росія і Неополітанське королівство почало тріщати[41].
Наполеон помітив це і почав виводити союзників із коаліції по частинах. Він вирушив на чолі армії в Північну Італію. Просування Французів було стрімким і застало австрійців зненацька. 8.05.1800 Бонапарт покинув Париж, а 21.05.1800р. Перший консул був уже на перевалі Сен-Бернар, який відкривав шлях в Італію[42]. 2.06.1800р. Наполеон вступив в Мілан. Зустріч головних сил противника відбувається на невеликій рівнині між містами Олександрією і Тартоною.
Битва, що почалася ранком 14.06.1800р. великим успіхом австрійців, до вечера було виграно Наполеоном[43]. Ця перемога справила велике значення на діячів анти французької коаліції.
Наполеон вирішив вбити клин в коаліцію використовуючи протиріччя між Росією і Австрією. Тут він діяв через Толестрана. Толестран заявив літом 1800р. про рішення Франції повернути на батьківщину 6 тис. російських воєнно-полонених випадково захоплених в кінці 1799р. при розгромленні корпусу Римського-Корсакова в Швейцарії[44]. Цей хід визвав симпатії при російському дворі, а особливо у Павла І. Росія пішла на таємні контакти з Наполеоном. Наполеону вдалося підтримати невдоволення Росії проти Англії. Окрему роль в цьому відіграло захоплення Англією Мальти 5.09.1800 – січні 1801 між Павлом І і Наполеоном відбувся обмін особливими посланнями[45].
На початку 1801 року Павло І таємно відправив корпус Донських козаків в кількості 22,5 тис. чоловік в похід проти англійських володінь в Індії[46]. Але зближення Росії і Франції було короткочасним. В ході державного перевороту в ніч з 10 на 11 березня 1801р. Павло І був вбитий.
Новий цар Олександр І відмінив похід в Індію. Наполеон дізнавшись про це прийшов в ярість, але не дивлячись ні на що Росія вже не представляла вже великої загрози для Франції. Франція усунула для себе зі сторони других країн коаліції. Австрійці були вигнані з Італії, але продовжували боротися на Рейні тут в Ельзасі, в листопаді 1800 року перемогу над гобебурськими військами отримав генерал Моро [47].
Увесь лівий берег знову був у руках французів. В Моневілі почались ширші переговори 9.02.1801р. був підписаний Моневільський мирний договір, згідно якого Австрія втрачала Бельгію, Люксембург, всі німецькі володіння на лівому березі Рейну [48]. П‘ємонт залишався під окупацією Франції. Австрія не мала більше сил протистояти планам Франції на континенті. В 1801 р. Наполеон заключив також мир з Неопалітанським королівством за яким Франція отримувала о. Ельбу і право тримати війська в портах Пп.. Італії[49].
Таким чином Франція з честю вийшла з протистояння з коаліцією, захопивши великі території. Але у Франції були свої економічні інтереси за межами континенту. Буржуазії хотілося мати керівні позиції на Близькому Сході, а саме в Османській імперії. Саме з метою розширення французького панування Франції на сході був організований Сірійський похід Наполеона 1798-1799р., але в кінці серпня 1801 року корпус вимушений був капітулювати в Єгипті[50].
Лише хитромудрії дії французьких дипломатів, що зуміли заключити перемир‘я з Турцією 9.10.1801рокуспасли Францію від позору[51].
Згідно перемир‘я Франція зобов‘язалась вивести війська з Єгипту, визнавала незалежність Іонічних островів[52]. 8 жовтня в Парижі був підписаний мирний договір з Росією. В секретних статтях договору Росія і Франція признавали інтереси одна одного в Турції[53].
Таким чином війська Франції з 2-гою коаліцією фактично завершилася. 27.03.1802р. був підписаний договір Франції, Італії і Англії[54]. Англія зобов‘язувалась окупувати Мальту і повернути указаним країнам їхні колонії. Єгипет повертався Терції, Франція визнавала незалежність Іонічних островів, Швейцарія, до січня 1802 року залишалася під впливом Франції[55]. Альєнський мир сильно укріпив позиції Франції на континенті.
Але в той же час були сильно підірвані позиції Франції в Пн. Середземномор‘ї і взагалі на морі. Франці втратила майже половину свого воєнно-морського долоту в війні з коаліцією[56]. Але навіть короткий мир з Англією Франція використовувала в своїх цілях добиваючись підсилення своїз позицій в різних частинах світу.
У Наполеона були взагалі далеко ідучі плани колоніальних захоплень в усьому світі, але відсутність сильного флоту міцною та їх здійсненню французька буржуазія після підписання в червні 1802 миру з Турцією[57] згідно договору Франція відновляла свої привілеї в Османській імперії, отримала дозвіл на прохід торгівельних кораблів у Чорне море[58]. Розроблялися плани широкомасштабної морської торгівлі з Росією[59]. Але цим планам не суджено було здійснитися. Єдиною країною з якою Франція встановила нормальні стосунки було США. Згода про це була підписана 20.11.1800р. в Парижі[60] . в 1803 році Наполеон передав США велику територію Луізони. Це ще більше зміцнило їхні відносини.
Ам‘єнський мир був недовгим. Каменем “предклонения” стала Мальта. Англія вимагала залишення Мальти за собою, виводу французьких військ з Голландії і Швейцарії[61].
Наполеон хотів компенсацію в Пн. Середземномор‘ї. За істотною причиною відновлення війни було невдоволення промислових кругів Англії в стосовності гегемонії Франції – на 5континенті. Тому в травні 1803р. англійський посол покинув Париж 18 травня 1803р. війна відновилася[62].
Заморські володіння знову попали до рук англійців. Зменшилося постачання у Францію американської бавовни, англійці заблокували торгівлю у Чорному морі з Леваном[63].
Наполеон окупував Голловер – династичне володіння англійського короля в Німеччині і ввів війська в Неаполітанське королівство. Флот і армія союзників Франції – Іспанія і Голландія були приведені в бойову готовність[64].
На березі Ла-Маншу в 1803 – 1804 роках почалася організації грандіозного лагеря де повинні були зібратися велике військо для висадки в Англії.
“Мені потрібно 3 дні туманної погоди і я буду володарем Лондона, парламенту, англійського банку”, - заявляв Наполеон в липні 1803р[65].в 1800-1804 р. Наполеон робив спроби зблизитися з Турцією, але в зв‘язку з протидією Росії і Англії Терція не пішла на поводу у Франції[66]. В березні 1804р. французька влада розстріляла представників роду Бурбонів – генерала Енгзінського[67].
Це стало ще одною провокацією, яка ввела Європу до війни з Наполеоном. Тому консульство Франції поправило всі свої зусилля на вижимання можливого, з того, що мало, а саме з північних країн. В липні 1804 року до Франції була приєднана Лігурійська республіка [68]. Яка ставала невдоволенням панування французів. Щоб протистояти Англії в економічному і воєнному відношенню Франції потрібні були нові захоплення тому до кінця консульства нова війна в Європі назрівала.
Заключення.
Переворот 18 брюмера 1799р. і в період консульства, що послідував за ним ознаменував закінчення великої французької революції і перемогу буржуазної контрреволюції.
Консульство відкрило період післяреволюційної стабілізації, державно-правового оформлення результатів революції в інтересах буржуазії.
Консульство відкривало період після революційної стабілізації, державно-правового оформлення результатів революції в інтересах буржуазії і маючого селянства. У Франції встановився режим особистої влади Наполеона Бонапарта але нав‘язати диктатуру вдалося лише зберегти основні завоювання революції знищення феодальних відносин, перерозподіл земельної власності і заміна її характеру . конституція 1799 року відповідала інтересам буржуазії і селянства.
Бонапартизм став особливою ідеологією у Франції. Вона була направлена на возвеличення заслуг однієї людини перед народом і державою взагалі, підвищувала авторитаризм як найкращу форму правління державою. Бонапартизм мав свої довготривалі наслідки для Франції.
Після революції 1848р. бонапартизм відіграв важливу роль у встановленні диктатури Наполеона ІІІ – Другої імперії. “Бонапартизм – форма правління, яка виростає із контрреволюційності, цілості буржуазії в обстановці демократичних перетворень і демократичної революції”, - писав Ленін. Хоча буржуазія була відсутня при Наполеоні І від участі в політичній владі, але вона все ж таки захищала його від зрівнювальних претензій народних мас при цьому бонапартизм забезпечив буржуазії “безудержное” збагачення за рахунок захоплень країн Європи.
Підв’яжи підсумок аналізу консульського правління у Франції у 1799-1804 роках необхідно все ж зробити висновок “содействия” формуванню загальнонаціональних інтересів іде захисту національного суверенітету Франції, заключалося завоювання Французької буржуазної революції.
Список використаних джерел і літератури.
Виллар Ж. и К. Формирование французской нации. – М. – 1957 – с. 335.
Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Вост. Середземноморъе в 1802-105 годах // Ученые записки Ивановского педагогического института. – 1970. – Т58 – Вопросы всеобщей истории. – 176 с. – С. 79-119.
Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Вост. Середземноморъе в 1802-105 годах // Ученые записки Ивановского педагогического института. – 1970. – Т43 – Вопросы всеобщей истории. – 249с. – с. 106 - 146
Егоров А.А. Министр наполеоновской полиции Фуше // Новая и новейшая история. – 1990. - №4. – с. 121-137.
Монфред А.З. Наполеон Бонапарт. – М. – 1973. – 775с.
Монфред А.З. поиски союза с Россией (1800-1801гг) // История СССР. – 1971. - №4 – с. 38-59.
Рогинская А.Е. Очерки истории Франции (XVII – XIX в.). – М. – 1958. – 368с.
Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939. – 351с.
Торм Е.В. Первые годы правления Наполеона . Альенский мир // Торм Е.В. Сочинения в 12 томах. – Т. 3. – М. – 1958. – 684с.
Тугай – Барановский Д.М. Крупнейшая французкая буржуазия и переворот 18 брюмера 1799 года // Новейшая и новая история. – 1985. - №6. – с. 56-70.
Тугай – Барановский Д.М. Наполеон и республиканци. – Саратов. – 1980 – 220с.
Тугай – Барановский Д.М. У истоков Бонапартизма. – Саратов. – 1986. – 200с.
[1] Торм Е.В. Наполеон. – М. , 1939 – 351с.
[2] Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. – М. – 1973. – 775с.
[3] Віл ар Ж. і К. Формування французької нації. – М. – 1957. – С. 335.
[4] Рогинська А.Е. Почерки истории Франции (XVII – Піхв.) – М. – 1958. – 368с.
[5] Торн Е.В. Первые годы правления Наполеона. Альенский мир // Торн Е.В. Сочинения в 12 томах. – Т3 – М. – 1958. – 684с.
[6] Туган-Барановський Д.М. Крупная французкая біржуазная и переворот 18 бюмера 1199 года // Новая и новейшая история – 1985 - №6 – с. 56-70.
[7] Туган-Барановський “Наполеон и республиканци”. – Саратов. – 1950. – 220с
[8] Егоров А.А. Министр наполеоновской полиции Фуше. // Новая и новейшая история – 1990. - №4. – с.121-137
[9] Манфред А.З. Поиски союза с Россией (1800-1801гг) // История СССР. – 1971 - №4. – с. 38-59
[10] Туган – Барангвский Д.М. Крупная французкая буржуазия и переворот 18 брюмера 1798 года // Новая и новейшая история. – 1985. - №6. – с.56
[11] Там же ст. 57
[12] там же ст. 59
[13] Там же, ст. 60
[14] Там же ст. 66
[15] Вікар Ж і К. Формирование французкой нации. – М. – 1957. – с. 288
[16] Там же – с.288
[17] Туган – Барановський Д.М. У истоков бонапартизма – Саратов. – 1980. – с. 180
[18] Влар Ж. і К. Формирование французкой нации. – М. – 1957. – с.286-287
[19] Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. – М. – 1973. – с. 305
[20] Там же с. 305-306
[21] Тарм Е.В. Наполеон. – М. – 1939. – с. 73
[22] Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. - М., 1973, с. 412
[23] Вікар Ж.і К. Формирование французкой нации. – М. – 1957. – с. 290
[24] Туган-Барановський Д.М. Указ. Сочинения с. 186
[25] Рогинская А.Е. Почерки истории Франции. – М. – 1958. – с. 186
[26] Там же – с. 186
[27] Там же – с. 289
[28] Егоров А.А. “Министр наполеоновской полиции Фуше”// Новая и новейшая история – 1990. - №4. – с. 133
[29] Тугай-Барановський Д.М. Наполеон и республиканци. – Саратов. – 1980.- с. 46-54
[30] Там же с. 60-64.
[31] Торм Е.В. Наполеон. – М. - 1939 – с. 83.
[32] Там же с. 66-67.
[33] Рошинская А.Е. Почерки истории Франции - М. – 1958. – с. 65
[34] Рошинская А.Е. Почерки истории Франции - М. – 1958. – с. 65
[35] Рошинская А.Е. Почерки истории Франции - М. – 1958. – с. 71
[36] Рошинская А.Е. Почерки истории Франции - М. – 1958. – с. 71
[37] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 92-93
[38] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 93
[39] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 70
[40] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 96
[41] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 51
[42] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 75
[43] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939 – с. 77
[44] Манфред а.З. Поиски союза с Россией (1800-1802гг) // История СССР – 1971 - №4 – С. 48
[45] Манфред а.З. Поиски союза с Россией (1800-1802гг) // История СССР – 1971 - №4 – С. 57
[46] Манфред а.З. Поиски союза с Россией (1800-1802гг) // История СССР – 1971 - №4 – С. 58
[47] Торм Е.В. Наполеон – М. – 1939. – с. 84.
[48] Рогінська А.Е. Почерки истории франции. – М. – 1958. – с. 189.
[49] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 130
[50] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 130
[51] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 141
[52] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 143
[53] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 143
[54] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 142
[55] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 145
[56] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 147
[57] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 149
[58] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 146
[59] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 150
[60] Манфред А.З. Поиска союзов с Россией (1800-1801г) // История СССР. – 1971 - №4 – с. 55
[61] Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939. – с. 99
[62] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 101
[63] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 103
[64] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 107
[65] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 103
[66] Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Восточном Средземноморъе (1796-1802 гг) // Учёные записки Ивановского педагогического института. – 1967 – Т43, вопросы всеобщей истории. – С. 105
[67] Манфред А.З. Наполеон. – М. – 1973. – с. 440
[68] Манфред А.З. Наполеон. – М. – 1973. – с. 456
|
