Бітники, історія виникнення - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно
“ У 1817 році “великий утопіст” ( по визначенню Енгельса ) Анри Сен-Симон у “ Листі Американцю” послав за океан свій вистражданий “крик”: “ Народу мало любити волю, щоб бути вільним, - йому насамперед необхідне пізнання волі. Старі ідеї постаріли і не можуть помолодіти, нам потрібні нові! “
Протягом півтора століть для кожного обивателя Старого Світла існувала своя Велика Американська Утопія, у самих райдужних снах являвшаяся казковою країною необмежених можливостей. Велика Американська Мрія будоражила фантазію американців. Пройшло півтора сторіччя, перш ніж старі ідеї постаріли до такого ступеня, що нові не могли не з'явитися. Велика Утопія перестала залучати європейців, а Велика Мрія трансформувалася до невпізнанності, перетворивши для багатьох у Страшний Сон.
“ Потрібно, щоб світ заповнили мандрівники з рюкзаками, що відмовляються підкорятися загальній вимозі споживання продукції, по якому люди повинні працювати заради привілею споживати все це барахло, що їм насправді зовсім ні до чого... Переді мною встає грандіозне бачення рюкзачной революції, тисячі і навіть мільйонів молодих американців подорожують з рюзаками за спиною, піднімаються в гори, пишуть вірші, що приходять їм у голову, потоиу що вони добрі і, роблячи дивні вчинки, вони підтримують відчуття вічної волі в кожного, у всіх живих істот...” - Джек Керуак був першим письменником, що сформулював і провозгласили тієї ідеї, що відразу ж були узяті на озброєння самим революційним поколінням Америки ХХ сторіччя, “розбитим поколінням”, бітниками.
“ Битничество почалося десь у 1944-45 роках, коли зустрілися Джек Керуак, Вільям Берроуз, я і ще некотрые з наших друзів, яких ми знаємо дотепер, - згадує Аллен Гинзберг. - Берроуз тоді вже писав, Керуак уже був поетом і письменником, автором декількох книг, ми були молоді. Протягом декількох наступного років ми експериментували з такими поняттями як “дружба”, “почуття спільності”, “нове бачення”, “нова свідомість”. Початок п'ятидесятих - поворотний пункт,, коли всі особисті думки ставали суспільними, а з 1945 -го - духовне звільнення, потім звільнення слова від цензури в 1950-55 р. У 1955-62 слово йде до читача.”
Такі основні дати славної і героїчної історії бітників.
Родіної “покоління розбитих” стала Каліфорнія, сама благодатна частина Америки, що дала світу спустя два десятиліття Джими Хендрикса і Дженис Джоплин, “ Greatful Dad”, “Джефферсон Ейрплейн” і психоделический доля, що стала місцем зйомок самого культового фільму божевільних 70-х - “Забриски Пойнт” Микеланджело Антониони. Сан-Франциско ще не перетворився в гомосексуальну Мекку, де W.A.S.P. знаходяться в явній меншості. Ще далеко було до “часів Харви Милка”, першого в Америці “блакитного” мера, убитого відразу ж після обрання на цю посаду. Але вже тоді Сан-Франциско перетворився в культурну столицю Тихоокеанського узбережжя Сполучених Штатів.
У 1953 році починаючий поет Лоуренс Ферлингетти почав видавати невеликий журнальчик за назвою “City Lights”( “Вогні великого міста”, алюзія на знаменитий фільм Чапліна ), а через два роки на Коламбус, центральній вулиці Сан-Франциско при видавництві була відкрита однойменна книгарня, де і стали продаватися перші книги бітників, самі знамениті з який - збірник прозаїчних фрагментів, есе, новел і медитацій Джека Керуака “На дорозі”(1957) і поема Аллена Гинзберга “Крик” (1955), своєрідний маніфест руху. заборонений незабаром до продажу.
C самого початку битничество оформився не стільки як літературний чи художній плин, а як досить агресивно ( можна сказати - экстремистски ) набудоване ідеологічне угруповання, що харчувало відомі - тільки входили знову в моду - симпатії до марксизму ( синтезований фрейдо-марксизм були вже на підході ), російському анархізму ( з цього приводу масово перевидавалися Кропоткин, Бакунин ), російської Жовтневої революції (дідусь Ленін? Чому б і немає!) і троцькізму одночасно (в одному тільки Сан-Франциско дотепер існує не менше десятка троцькістських газет і журналів!). Якщо до цього додати протест ( активний протест) проти американської зовнішньої політики, американського “суспільної думки” і “суспільної моралі”, а також проти свята святих - американського способу життя, то можна представити, як заманливо виглядала ця “ лівацька” ідеологічна мішанина в очах інтелектуальної молоді.
Не випадково Джон Чиарди у своїй знаменитій статті “Епітафія розбитим”, пояснюючи настільки масовий успіх бітників, писав, що “ у молоді є всі підстави для того, щоб бунтувати проти нашого американського самовдоволення. Щодня вставати о пів на сьому, у вісьмох відзначатися в табельника, у п'ять повертатися додому і дивитися куплений на виплат телевізор, - такий спосіб життя навряд чи може спокусити молодої людини.”
Молодої людини 50-х спокусив бунт, ну звичайно ж бунт! Це ж так весело! Конформізм післявоєнної Америки, що загострилися класові протиріччя (пророча посмішка старовини Маркса!) і економічний пресинг, на думку критика Герберта Голда, привели до того, що бітники “самі взяли себе за шиворот і викинули із суспільства”. Їх “пафос заперечення” досяг воістину “маяковськ” масшабов: “Геть вашу владу, геть вашу релігію, геть вашу любов!”
Що стосується любові, то бітники теж мали, що запропонувати замість. Сексуальний бунт став самою радикальною формою протесту проти “суспільної моралі”, “нетрадиційна” сексуальна орієнтація ставала модної в колах інтелектуалів.
Не випадковий був і вибір культових фігур бітників: Уолт Уитмен, Томас Вулф, Генрі Міллер. Розвиваючи гомосексуальну естетику Уитмена, продовжуючи традииции исповедальности, властиві Вулфу, і гипертрофируя “брудний” натуралізм Міллера, багато хто з них зробили сексуальні перверсии темою своїх добутків. Эстетизация чоловічого, мужнього, брутального характеру і вигляду найбільше яскраво выделяетсся в ранній поезії Гинзберга:
Молодий підручний з'їв бутерброд,
відкинув брудний пакет і праздно
сидить ще кілька довгих хвилин.
На ньому штани із саржі, він голий
до пояса, на голові в нього
жовті волосс і засалена,
але все-таки яскрава червона кепка.
Він ліниво сидить на сходах,
притуленої до вершини кладки,
він широко розставив коліна...
У своєму протесті, у своїй агресивності, у своїх фантазіях бітники зайшли занадто далеко. Дж. Тайтелл писав у книзі “Нагие ангели”, самому серйозному, мабуть, дослідженні на цю тему, що вони починали з того, що “розглядали себе як знедолені суспільства, що поклоняється ворожій культурі, як провісників нового відношення до того, що вважати розсудливим і етичної, як художників, що діють лише для самих себе і не шукають визнання і слави”.
Напевно, вони і впрямь не могли навіть мріяти про ту славу, що прийшла до них так легко, так швидко. Літературні читання, що ввійшли в звичай, у підвалах будинків, що пустували, де селилися ті, що зібралися з усіх кінців Америки “розбиті”, швидко приїлися і набридли і публіці, і самим поетам...
Серце зупинилося,
Ще раз закурюю
Думаю про Ділане Томаса,
Джоні Кітсе, Марио Ланца, інших
божевільних.
Ковтаю траву.
Занурююся в бачення.
Бачу Лик Божий.
Умираю.
Спробуйте як-небудь
зробити це...
“Я люблю божевільних, таких, котрі скажено хочуть жити, скажено хочуть говорити, скажено хочуть врятуватися, котрые хочуть мати усі відразу, що ніколи не позіхають і ніколи не говорять пошлостей, а завжди горять, горять, горять”, - говорить герой Керуака.
“Буддизм, практика медитації, психоделики, відкриті форми вірша... Це був пошук більш відкритого, дослідження його границь. Керуак “горів” мистецтвом і попивав. Берроуз експериментував з морфієм і незабаром, до нещастя, утягся. Ми усі небагато покурювали маріхуану, роки з 45-го”, - згадує Гинзберг.
Бітники взяли занадто високий “акорд”, їхній протестуючі голоси були так голосні, так надривні, що зрештою зірвалися на фальцет. Вони змогли запропонувати своєму поколінню тільки один спосіб боротьби із суспільством, з якого вони викинули себе за шиворот”, - відхід від нього, відхід у себе, у “інші сфери”, у дзен-буддизм, у”радісну злочинність”(Дж.Керуак), у зухвалу-навмисну гомосексуальность і наркотики (У.Берроуз, що проголосив, що “кращий Вихід це Вхід”)...
Символично назва роману Керуака - “На дорозі”. Дорога (пригадуються фільми Вендерса й Антониони ) - це нескінченна і безглузда утеча від благополуччя буржуазного побуту, від пуританства і святенництва “суспільної моралі”, від традицій цивілізації споживання, утеча куди завгодно, у нікуди...
Часи були развеселые. Уже підірвали атомну бомбу.. Ужу щосили лютувала “холодна” війна і сенатор Маккарти з товариші, що таврували і знищували щосили “комуністичну чуму” і “червону заразу” (до таким минулому прилічені наркотики, гомосексуалізм, а пізніше і рок-н-рол). А отут саме, дуже вчасно і до речі, Кен Кизи, майбутній автор “Польоту над гніздом зозулі”, відкрив можливість немедикаментозного застосування сильного галлюциногена ЛСД, що раніше застосовувалося в психіатрії для лікування маніакальних психозів. Саме на цих “таблетках від життя”, оспіваних “Beattles” у пісні “ Люси в небесах з алмазами”, і виріс вигадливий рахитичный виродок - американське авангардне мистецтво... Америці стояла війна у В'єтнаму і студентській революції (і та, і інша закінчилися поразкою)...
Сопливая романтика Керуака була з захватом прийнята першими хиппи, що довели її до абсурду. Безглузді худосочні “квіти”, довговолосі “непротивленці”, велелюбні пацифісти з їх примітивним “Make love not war!”, адепти “вільної любові” - усі вони ґрунтовно потоптали американські дороги з рюкзаками за спиною, понаписали кілограми віршів, наробили купи любові, насовершали дивних і несподіваних учинків...(Спустя десятиліття “рюкзачная революція” глухою луною відгукнулася й у Радянському Союзі - ті ж рюкзаки, тієї ж дороги, майже такий же “комсомольський” запал, такої ж убогі Каэспэшные пісеньки, намету, багаття і привали. От тільки гомосексуалісти, наркотики і рок-н-рол були трохи пізніше!)
Дурна кров накопичувалася занадто довго, вона повинна була знайти собі вихід. Джими Хендрикс, Дженис Джоплин, Джим Моррисон і багато інших геніальних музикантів Америки знайшли цей вихід і самі вилетіли в нього разом з тим брудом, разрушшительной і агресивною енергією, “чернухой”,
які були сконцентровані в їхній полунаркотическом-полусумасшедшем творчості. У літературі повинний був з'явитися хтось, хто міг би зробити те ж саме. І перш, ніж тупе американське кіно цілком профанувало керуаковскую “Ідею Дороги”, зробивши її сюжетом нескінченних голлівудських виробів, у літературу ввалився брудний і огидний Вільям Берроуз.
Його “Голий сніданок” замкнув ланцюг Вихід-Вхід більш ніж наочно.
Ідеї відправлялися тільки в “Вихід”....”
|
