АРАТТА - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно

“Країна землеробів” Аратта сформувалась в VI тисячолітті до н.е. в Подунав’ї і змістилась протягом середин V-IV тисячоліть до н.е. на Правобережжя Середнього Подніпров’я, де відома нині як «трипільська археологічна культура». Переміщення ядра найдревнішої у світі держави Аратти з Подунав’я в Подніпров’я обумовилось, передусім, тиском нової хвилі (“культура Вінча”) вихідців з малоазійської прабатьківщини індоєвропейців. Внаслідок цього первинний шлях в Малу Азію виявився утрудненим – і Аратта почала торити новий шлях, з Подніпров’я через Кавказ. Це явище, розпочате жерцями і відоме археологам як “азово-чорноморська лінія розвитку степового енеоліту”, якимось чином стимулювало виникнення Сумера. Контакти аратто-сумерських жерців засвідчені в “Гроті бика”, “Північному гроті” та інших Кам’яної Могили на р. Молочній, в I кромлеху Великоолександрівського кургану, а наступні господарські та інші зв’язки – в металургії племен “усатівської культури”, у возах носіїв “старосільського та інших типів алазано-беденської культури”, в знайомстві нижньодніпровських племен “катакомбної культури” з сумерською “Поемою про Гільгамеша”.

Прадавню Україну називали Гіпербореєю і Сонцеподібною Араттою. Це її первинні назви, ще з допотопних часів. Назва “Гіперборея” вказує на географічне розташування (крайня Північ), а “Сонцеподібна Аратта” – на культ Сонця як джерела світла, тепла і самого життя. Надзвичайна важливість Сонця особливо гостро відчувалось саме в холодній приполярній зоні. В результаті Сонце стало символом єдиного життєдайного і світлоносного Бога, верховного володаря всіх сил небесних і земних. У помірних широтах такого ставлення до Сонця вже не було, а тим більше в екваторіальних регіонах, де пекуче сонце нерідко ставало носієм смерті. Півдню більш властиві місячні культи.

***

У результаті взаємодії європеоїдів-бореалів Гіпербореї з їх технологічною периферією (Близький Схід і Мала Азія) і розвитку в умовах перехідного клімату (від полярного до помірного) в расотворчому казані Північного Надчорномор’я виникла нова європеоїдна раса. Вона сформувалася в процесі подолання глобальної кліматично-екологічної кризи, викликаної зміщенням літосфери. Якщо мислити системно, то нова раса була відповіддю людства на глобальну кризу, більш того – вона була єдино можливим засобом подолання кризи.

Цю расу прийнято позначати терміном “індоєвропейці”. Зрозуміло, що себе вони так не називали, адже ця назва з’явилася лише у ХІХ столітті як штучний науковий термін для позначення сім’ї споріднених мов. Самоназва, судячи з усього, лишилася та ж сама – руси (тобто білі) і арії (ярі, життєспроможні, сильні).

Тому, якщо бути науково коректним, то краще вживати термін арійська раса. Що ж стосується терміну “індоєвропейці”, то він фактично позначає сім’ю народів, які виникли внаслідок поширення по світу арійських народів і їх змішувань з народами інших рас. Тобто арійці – це найбільш расово чисте ядро індоєвропейців.

У науковому світі терміном “арії” частіше позначають лише один фрагмент розвитку арійської раси, а саме племена, які в середині II тис. до н.е. прийшли в Іран і в Індію. Працями кількох поколінь вчених коло пошуків прабатьківщини аріїв – від Індії до Скандинавії – звузилось, нарешті, до низин Дніпра. Заслуга в цьому належить німцю К.Ріттеру, англійцю Г.Чайльду, австрійцю П.Кречмеру, болгарину В.Георгієву, українцю В.Н.Даниленку, американці М.Гімбутас, росіянину О.Н.Трубачову .

Напочатку арійці були білявими – як і їхні попередники європеоїди-бореали. Головна відмінність арійців полягала у їхній ментальності, адже це була раса третього психоінформаційного рівня – рівня творчості і нестандартних дій. Згодом почалися й фізичні зміни: внаслідок збільшення сонячного освітлення раса ставала все більш смуглявою (за винятком тих арійців, що пішли на північ), а через перехід в основному на рослинну їжу відбулась грацилізація скелету (тобто в порівнянні з бореалами-кроманьйонцями арійці були стрункішими і мали більш витончені форми).

Якщо бореальна раса формувалася протягом 10 тисячоліть (від 35 до 25 тисячоліття до н.е.), то арійська – протягом одного-двох тисячоліть (з 8 по 6 тисячоліття). Відтоді антропологічний тип українців лишається практично незмінним. Зокрема, науково доведено, що особливості притаманного українцям середньоєвропейського одонтологічного типу вперше простежуються на черепах із неолітичних могильників Надпоріжжя: Ясинуватського, Вовнизьких, Нікопольського та ін., залишених людністю дніпро-донецької культури V – III тис. до н. е.

Хронологія арійського циклу

Все почалося з запитання “Що означає дата сотворення світу у 5969-му році до н.е. – за традицією Антіохійскої церкви (першої християнської церкви)?”. Ключем до розв’язання цієї таємниці стала відкрита Миколою Чмиховим періодичність кліматичних та історичних епох Циркумпонтійської зони, яка складається з 1596-річних природно-історичних епох і 532-річних періодів. Фактично, це схема циклічного розвитку геосоціальної істоти “Україна”:

Початок кожного 532-річного періоду збігався з народженням нового українського етносу. Важливо, що через кожні 532 роки абсолютно повто­рюється комбінація таких чинників, як фаза місяця, день тижня, число місяця, порядок богослужінь літургійного дня: читання на вечірній, повечерії та утрені, тропарі, кондаки і читання на літургії та ін., в т.ч. дата Пасхи. Новий етнос ви­ростав з попереднього материнського етносу і водночас суттєво відрізнявся від нього – як дитина відрізняється від матері. Особливо значні відмінності між материнським і синівським етносом виникають при переході до нової 1596-річ­ної епохи, а найбільші – при переході до нового 7980-річного циклу. Згідно з християнською традицією час від творення світу до кінця світу становить 7980 ро­ків і складається з 15-ти Великих миротворчих кругів по 532 роки. Цикл 7980 ро­ків унікальний тим, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повто­рюються всі особливості руху Сонця і Місяця. З цієї причини цей цикл вико­ристовувався християнами для розрахунку пасхалій, через що й називався “Великим пасхальним” .

На основі всього сказаного вище випливає, що сотворення світу у 5969 ро­ці до н.е. – це дата народження нового етносу в тілі геосоціальної істоти “Україна”. А оскільки ця дата збігається не лише з початком нової епохи, але й початком нового циклу (нового світу), то зміна етносів водночас була і зміною рас. Таким чином, сутність сотворення світу у 5969 році полягає в народженні нової – арійської – раси, представленої новонародженим етносом з Гіперборейського расотворчого казана (або, як його ще називають, “українського етнотворчого казана”).

На території Гіпербореї арійці створили державу “Сонцеподібну Аратту”. Важливо, що назва “Аратта”[1] (“арія-та”, тобто “аріїв земля”) зафіксована і на гли­няних табличках з прашумерськими письменами, знайдених в основному в Подунав’ї (т.з. археологічна культура Кереш, VI тис. до н.е.), і на табличках Месопотамії.

Найголовнішим було те, що арійці в порівнянні з іншими расами володіли незрівнянно вищою здатністю до творчості. Саме завдяки цій принципово новій якості стала можливою грандіозна перебудова всієї системи життя тогочасного людства, відома під назвою “Велика неолітична революція” .

Почався стрімкий перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, головними особливостями якого були :

1) формування стада свійських тварин у складі рогатої худоби і свині;

2) вирощування кількох видів пшениці, а також ячменю;

3) вдосконалення зброї (лук і стріли) та виробів з каменю;

4) виробництво керамічного посуду;

5) винайдення прядіння і ткацтва (в тодішній України було винайдено перший ткацький верстат і колесо);

6) різкий розвиток водного і наземного транспорту (лижі, сани, вози).

Революційні зміни в матеріальній сфері супроводжувались не менш принциповими змінами у світогляді та соціальній організації.

Ймовірно, що головна самоназва першого арійського етносу звучала як “руси” з епітетами “арії”, “ярії”, “орії”, “аратти”. Ця самоназва, яка початково означала “сонячний, життєспроможний, божественний, ярий”, поступово набула й інших значень:

1) “шляхетний”, “справедливий”, “благородний”;

2) “землероб”, “орач світу” (порівняйте з латинськими: arator, aratoris – орач; aratrum – плуг; aratura – оранка).

По суті, назва “арії” почала означати гармонійне поєднання високої духовності і передових землеробських технологій. Завдяки жерцям Шу-нуна оранка землі була перетворена на священнодійство, на працю-молитву до вер­хов­­ного сонячного бога Ора (Ра) . З тих часів походять латинські oratoria – ораторське мистецтво, риторика, красномовство, і oratorium – молитвенний дім, храм.

Найбільше археологічних знахідок матеріальної культури припадає на гіперборейську периферію – Подунав’я. Вірогідно, що саме в цьому районі знаходився своєрідний центр ділової активності арійської Сонцеподібної Аратти (держави першого арійського етносу). Тому цей район називають Подунайською Араттою. Ймовірно, що остання мала власний священний центр, який був “філією” головного арійського святилища – подніпровського Шу-нуна (Кам’яна Могила біля Мелітополя). Саме в Шу-нуні вперше наводяться імена і діяння багатьох божеств, патріархів та героїв, які пізніше утвердилися в культурі сумерів (шумерів) та інших індоєвропейців.

Встановлено, що сумери вважали Аратту своєю батьківщиною і дуже шанували Шу-нун. Його іменем пізніше назвали одне з найдавніших міст Сумеру. Кілька сумерських бібліотек, що дійшли до наших часів, містять копії записів з подніпровського духовного центру. Делегації сумерських жерців періодично приходили до Шу-нуна і залишали записи про найважливіші події, останній запис датовано 2530-м роком до н.е. Вірогідно, що задовго перед цим функцію головного арійського святилища вже виконував новий духовний центр, зміщений на північ.

Що нам ще відомо про Аратту? Наприклад, те, що вона не знала рабства. Серед відомих записів Аратти лише один раз згадується слово раб, і то лише як “раб плуга країни” – тобто це міг бути і жрець, зобов’язаний починати оранку та інші роботи сільськогосподарського циклу.

Археологія свідчить, що пізніше активність аріїв почала зміщуватися з Подунав’я на північ, де виникла Нова Гіперборея – Придніпровська Аратта (Трипільська археологічна культура). Перший етнос Сонцеподібної Аратти (5969-5434) став перехідною ланкою між статичним старим і динамічним новим світом. Це був своєрідний “експериментальний зразок”, предтеча, діючий прототип нового, творчого мислення і нової соціальної організації. Тому на ньому ніяк не можна було зупинятися – потрібно було негайно зробити наступний крок. Річ у тім, що в період 5969-5434 р. до н.е. новонароджена арійська раса ще живилась традиціями і мудрістю допотопної бореальної раси. Проте настав час розірвати “пуповину” і почати самостійне існування. Для цього треба було почати розвиток на новій території. Нею і стало Дніпро-Дністерське межиріччя, де почався новий етап розвитку арійської спільноти.

Згідно з наявною інформацією, саме в 5508 році до н.е. відбулося заснування (або освячення) в Києві нового духовного центру (замість гіперборейського Шу-нуна) і зачаття нового арійського етносу у Придніпров’ї, який майже через століття – у 5434 році до н.е. – народився як системоутворюючий етнос Трипільської Аратти (Трипільської археологічної культури) – Нової Гіпербореї. На цей раз в ролі батьківського етносу виступила частина людності Сонцеподібної Аратти, яка пішла на північ після демографічного вибуху в Нижньому Подунав’ї і Нижньому Подніпров’ї. Зрозуміло, що це була найактивніша частина населення, передусім молодь, схильна до подорожей, пошуку пригод і слави.

Структура утвореної держави походила на нагадувала систему майбутньої Греції: Аратта являла собою сукупність великих (площею до 500 га) міст-полісів, кожний з який оточений був малими селами.

З повідомлень згаданого тибетського дослідника та вже відомих нам даних можна зробити висновок, що духовний центр у Києві був заснований Рамою – царем-жерцем з подніпровського Шу-нуна. Рама приніс на північ, яка була заселена в основному європеоїдами-бореалами, 1) нову світоглядну систему, 2) нову соціальну організацію і 3) нові технології.

1. Світоглядний прорив:

Рама заборонив людські жертвоприношення і зрівняв гідність чоловіка та жінки-матері. Він вчив, що людина збагачується світлом знань і любові з одного джерела – від Бога-Вседержителя, земним символом якого є Сонце.

Людина складається з земної матерії, але вона є творінням Неба. Людина – це союз небесного і земного, невидимого світу і світу фізичного. На знак цього союзу небесного вогню і земної матерії Рама урочисто прийняв релігійний жовто-блакитний штандарт і хрест: вертикаль (Божественне чоловіче начало, еволюційний розвиток) і горизонталь (Божественне жіноче начало, збереження досягнутого), їхнє поєднання означало любов і народження дитини – Божого Сина.

Рама вчив, що існування гармонійного союзу Неба і Землі має підкріплюватися необхідними структурами, організацією і матеріальним забезпеченням. Все, що робить людина, має цінність лише тоді, коли воно здійснюється нею свідомо і добровільно.

2. Організаційний прорив:

Рама вчив, що земне людське суспільство подібне до суспільства на небесах. В основу організації Всесвіту покладена ідея (архетип) Людини – Пуруша. За цим єдиним людським “шаблоном” влаштовані і невидимий світ (Небо), і народ, і окрема особистість. Пуруша – це символ гармонійного поєднання Неба і Землі.

Рама вчив, що кожна людина народжується вільною і має здібності до однієї чотирьох сфер людської діяльності:

1) світоосягнення;

2) державна влада і збройний захист;

3) самостійна та ініціативна господарсько-організаційна діяльність;

4) виконання роботи під керівництвом інших людей.

Люди зі здібностями до одного з чотирьох видів діяльності формують 4 варни[2]:

1) Люди духу – жерці і мислителі;

2) Люди влади – воїни і державні адміністратори;

3) Люди справи – господарі, здатні самостійно та ініціативно вести власне господарство;

4) Непосвячені – несамостійні виконавці, котрі потребують зовнішнього керування, наймані працівники, неповнолітні.

Всі чотири варни створені Богом з різних частин свого божественного тіла, тому вони взаємозалежні і складають цілісний соціальний організм. Кожна людина може вибрати свою варну. Лише у своїй варні людина може знайти свою природну діяльність і виконати своє земне призначення (“дгарму”). Для вибору свого шляху людина повинна володіти особистою свободою.

Перші три варни належали до “двічі народжених” – посвячених до самостійної діяльності. Кожна з цих варн мала свій символічний колір (барву): 1) жерці – білий; 2) воїни – червоний; 3) господарі – чорний. Тому державним символом став біло-червоно-чорний триколор (білий нагорі, чорний внизу). Він відображав соціальну структуру арійців і символізував нерозривну єдність трьох активних варн. Цей символ зберігся у традиційній українській вишиванці – на білому полотні червоними і чорними нитками.

3. Технологічний прорив:

Рама і керовані ним арії-аратти познайомили місцевих бореалів із землеробством, яке вже стало можливим після потепління післяльодовикового періоду. Вони навчили їх здоровому способу життя і правильному харчуванню. Їжа була розділена на “чисту” і “нечисту”. Рама заборонив споживати вміст шлунків убитих оленів, турів та інших тварин, що було поширеним у місцевих мисливців.

Рама запровадив правило зовнішнього обмивання, причому з милом. Неподалік оселі Рами спорудили милоробню. Мильну масу робили з особливих трав і грязей за рецептом Рами.

Таким чином, нова цивілізація починалась з духовного і фізичного очищення, а її системоутворюючим принципом стало ГАРМОНІЙНЕ ПОЄДНАННЯ НЕБЕСНОГО І ЗЕМНОГО. Це була головна ідея Рами. Вона закодована в самому його імені: “РА” (активне небесне начало, божественне світло, Бог) , “МА” (пасивна матерія, речовина, земний світ).

Але чому Рама пішов на північ, до Києва? Цивілізація третього психоінформаційного рівня, започаткована в Сонцеподібній Аратті, для свого розвитку потребувала нової енергетики, нових територій і нового духовного центру. Проте була ще одна поважна причина, яка стимулювала розселення на північ. Йдеться про природну катастрофу, що відбулася через дві тисячі років після Великого потопу.

***

Арійські народи, які народжувались і виходили у широкі світи з українського етнотворчого казана, відомі під багатьма назвами, зокрема: Руси (світлі, русяві), Самари-сумери-кімери-кімерійці (сонячні воїни, люди холоду, “зимарі”), Гали-Галати-Галилеяни (тобто “білі” , порівняйте з грецьким “гала” – молоко і українським “набіл” – молокопродукти), Гелони-Будини, які мали столицю Гелон (нині Більське городище, що над Ворсклою) і, за повідомленнями Геродота, говорили еллінського (геллонською) мовою, Кельти (тобто “люди холоду” – згадка про приполярну Гіперборею, порівняйте з англ. cold і нім. Kälte – холод), Таври (богатирі, “яр-тури” – носії сили турів, кентаври – кінні таври) Сколоти (зовнішня назва – скити), Анти (богатирі, герої, від яких пішли “антична культура” і “античні (тобто, героїчні) часи”), а також Роксолани (від русколань – руська земля), Россомони (від русо-ман – русява людина), Черкаси (священні воїни), Козаки (воїни, мечоносці), Укри (мудреці, “учителі волхвів”).

Трипільська Аратта “породила іранські Аратту і Арту, індійські Арату і Бгарату, етруську Артану, древньоруські Арту і Арсанію. Нащадки араттів (ті, що вирушили в мандри з материнської України) в III-II тисячоліттях до н.е. називали себе “сонячними” – ілонами (звідси Іліон – Троя) і лелегами (лелеками, грецькою – “пелазгами”). Лелеги-ілони стали предками троянців (лілів, венедів...), греків (пелазгів, еллінів, данайців...), частково римлян (венедів, етрусків, сабінів...), слов’ян (іллонів, гелонів, краян, венедів, нориків, русів...). На Черкащині традиція “Сонцеподібної країни землеробів” проіснувала до Київської Русі – до складу якої, за свідченнями арабських мандрівників IX-X століть, входило князівство Арсанія зі столицею Артою. Напевно, саме ця країна вважалась іранцями земним раєм і втіленням вищого світоустрою – священною Артою; такі уявлення могли у них скластися в арійські часи.

Література

Каганець І. Арійський стандарт. Українська ідея епохи Великого Переходу. – Журнал “Перехід-IV”. - http://www.perehid.org.ua

[1] “Та”, ймовірно, означає “земля”, порівняйте з єгипетським Та-Рус (земля русів), латинським Терра (земля, територія ), кельтським Тара (сакральний центр, “земля Сонця”, порівняйте з українським “підсоння” – земля під Сонцем).

[2] Слово варна (на санскриті – якість, колір) походить від бореального (праукраїнського) “барва”, тобто “колір”, “відмінність”.