Найпродуктивніші суфікси - Іноземна мова - Скачать бесплатно

Друга половина XVII століття - доба формування української державності

Зміст

Стор.

Вступ

Актуальність даного дослідження визначає недостатня вивченість процесів словотворення, що відбувається на сучасному етапі розвитку та необхідність вивчення найпродуктивніших суфіксів в англійській та українських мовах. На сучасному етапі просліджується новий поштовх до більш уважного і детального їх вивчення. Такими закономірностями зумовлена поява значної кількості робіт англійських та американських дослідників, що розробляють аспекти процесів словотвору.

Дане дослідження є актуальним тому, що Україна на порозі вступу до європейської спільноти і грамотне використання здобутих знань іноземних мов та рідної української мови зараз є найнеобхіднішим. Оскільки студент мислить на рідній мові, то тісний взаємозв’язок рідної та іноземної мов в процесі навчання відіграє виняткову роль.

Мова – це система довільно відтворюваних структурних знаків (звуків, морфем, слів, словосполучень, речень) і правил їх комбінування, що історично склалися на задоволення потреб спілкування й вираження всієї сукупності знань людей про навколишню дійсність.

Мова – явище суспільне. У суспільстві мова виконує ряд важливих функцій, без яких воно не може існувати й розвиватися.

Мова виникла разом з виникненням людського суспільства, вона функціонує і розвивається тільки в суспільстві. Поза суспільством немає мови, оскільки обов’язковою умовою існування і розвитку будь-якого людського колективу є постійний обмін думками. Разом із загибеллю певного народу гине і його мова.

Процес збагачення мови проходить постійно, освіжаючи та оновлюючи мову, приводячи її у відповідність до потреб людей та змін, що постійно відбуваються в світі. Ось чому вивчення системи словотвору англійської мови, її компонентів, ступенів їх активності, продуктивності та варіативності є таким необхідним.

Предмет дослідження – лексеми в англійській мові та українській мові останніх десятиріч, а також найпродуктивніші суфікси латинського походження в англійській мові.

Об’єкт дослідження – процес використання суфіксів в різних частинах мови. Як дериваційні елементи, суфікси виконують функцію афіксальної морфеми, що знаходиться між коренем та закінченням і входить до складу основи. Не вживаючись незалежно, суфікс в англійській мові, проте, має семантичне навантаження, яке впливає на новотвір. Це спонукало до численних класифікацій суфіксів стосовно їх походження, утворюваних за їх допомогою частин мови, продуктивності / непродуктивності, частоти вживання, загальних значень і, навіть, емоційного забарвлення.

Метою даної курсової роботи є дослідження найпродуктивніших словотворчих суфіксів української та англійської мов.

Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань:

виявити основні критерії виділення суфіксів у словах;

визначити роль і місце суфіксів в складі англійської та української мов;

розглянути питання про продуктивність суфіксів в сучасній англійській мові;

дослідити використання суфіксів латинського походження в англійській мові;

порівняти найпродуктивніші суфікси англійської та української мов.

В даній роботі нами використовувались наступні методи наукового дослідження:

метод словотворчого аналізу, а саме процес збагачення словникового складу мови за допомогою суфіксів;

метод морфологічного аналізу, тобто спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу,

метод емпіричного дослідження, який полягає в огляді даної проблеми у сучасній літературі,

елементи методу кількісного аналізу, порівнюючи кількість найпродуктивніших словотворчих суфіксів у різних частинах мови,

метод компаративного аналізу, який полягає у порівнянні суфіксальних способів утворення в англійській та українських мовах.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали положення науки про словотвір (Арнольд І.В., Горпинич В.О.), огляд лексикології англійської мови (Арнольд І.В., Афанасьєва О.В.), про сутність та закономірності словотворчої системи української актової мови (Гумецька Л. Л.).

В даній курсовій роботі ми спробуємо відобразити використання найпродуктивніших словотворчих суфіксів, граматичні явища, які зустрічаються в побутовій і діловій розмовній мові. Також розглянемо способи словотворення в українській мові. Та проведемо дослідження лексем з суфіксами у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні". Також проаналізуємо суфікси латинського походження в англійській мові та їх використання в неологізмах.

Термін словотвір (словотворення) має два значення: 1) процес творення похідних (нових) слів, одне з найважливіших джерел збагачення словникового складу мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає процеси словотворення.

Структура роботи: дана робота містить два розділи, вступ, висновок та список використаних джерел. Вона викладена на 39 сторінках комп’ютерного тексту.

Розділ 1. Поняття про словотвір як розділ мовознавства

Найголовнішим засобом збагачення лексики сучасної української літературної мови є творення нових слів, тобто словотворення. Слова в мові не творяться з довільно взятих звуків – їх створюють, керуючись певними закономірностями. Тому треба мати засоби для творення слів і використовувати певні способи словотворення.

Отже, словотвір – це розділ мовознавства, в якому вивчаються закономірності творення слів і ті засоби, що використовуються для цього.

Українська мова, як одна з найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає їй можливість іти в ногу з розвитком науки, техніки, освіти, культури, виробництва, бо цей розвиток неодмінно супроводжується появою великої кількості нових слів. Вони з’являються в мові не як якісь випадкові одиниці, і утворення їх іде за строго визначеними закономірностями для кожної частини мови.

Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з лексикологією. Зв’язок словотвору з лексикологією прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з точки зору їх морфемного складу, структури і способів деривації (тобто словотворення) і є конкретним предметом власне словотвору. Крім того, історичний розвиток словникового складу, коли одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються, часто супроводиться зміною продуктивності певних засобів словотворення. Так, наприклад, продуктивне раніше творення іменників жіночого роду на означення дочки за професією батька (суфікс -івн-) – бондарівна, попівна, лимарівна і подивимось – тепер стало непродуктивним. І навпаки: творення іменників – назв осіб за фахом з суфіксом - -альник- (фрезерувальник, складальник) стало дуже продуктивним.

Словотвір тісно пов’язаний і з граматикою, бо нові слова оформляються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має властиві засоби словотворення, у різних частинах мови створюються неоднакові словотворчі моделі і т.д. [13, 10].

1.1. Структура слова і словотворення.

Творення нових слів тісно пов’язане із структурою слів, з їхньою здатністю членуватися на морфеми.

Морфемою називаємо найменшу значущу частину слова, яка виділяється в його структурі в результаті зіставлення даного слова з іншими словами, що мають такі ж морфеми. Кожна морфема має своє значення і особливе призначення у словотворчій структурі слова, тісно пов’язуючись з його словотворчою моделлю.

Розрізняють морфеми кореневі й афіксальні. Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова; афіксальні морфеми надають слову додаткових значень, маючи словотворче або формотворче значення. У даному дослідженні нас цікавлять саме афіксальні морфеми. До афіксальних морфем належать префікси, суфікси, інтерфікси, постфікси, афіксоїди (суфіксоїди і префіксоїди).

Суфікс (від лат. suffixum - підставлений) – морфема, що стоїть після кореня і має або словотворче, або формотворче значення.

Так, у слові степ-ов-ий суфікс -ов- утворює нове слово – прикметник від іменникової основи степ-; у слові біл-іш-ий суфікс -іш- утворює форму вищого ступеня прикметника білий.

Так звані афіксоїди спостерігаємо лише в окремих типах складних слів, які утворюють якусь певну модель. У таких словах корені виступають у ролі афіксів і тому називаються афіксоїдами. Так, у словах садовод, оленевод, кулеподібний, медоносний і т.д. корені -вод, подіб-, нос- виконують роль своєрідних суфіксів, вони тією чи іншою мірою вже формалізувалися, хоч і не втратили цілком свого лексичного значення. Зважаючи на місце розташування, їх називають суфіксоїдами.

Афіксальну роль афіксоїдів добре видно тоді, коли зіставити слова, утворені з допомогою скажімо, суфіксів і суфіксоїдів від тієї самої твірної основи: китаїст – китаєзнавець, хвилястий – хвилеподібний і т.д.

1.2. Способи словотворення в українській мові.

У сучасній українській літературній мові розрізняємо такі способи словотворення: морфологічний, морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний. Розглянемо морфологічний спосіб словотворення оскільки він включає афіксацію, безафіксний спосіб, осново складання і абревіацію. Для дослідження нашої теми звернемо увагу на афіксацію, а саме на суфіксальний спосіб словотворення.

У сучасній українській літературній мові суфіксальний спосіб у морфологічному словотворенні найпродуктивніший. Для іменників і прикметників – це найголовніший спосіб словотворення; обидві ці частини мови мають дуже розгалужену систему суфіксів; суфіксальним способом твориться і велика кількість дієслів, а також прислівників.

Продуктивність суфіксального способу словотворення визначає і той факт, що додаючи різні суфікси до твірних основ, можемо утворювати нові слова як у межах тієї самої частини мови, так і слова іншої частини мови. Наприклад:

1) комбайн – комбайн-ер, машин-а – машин-іст.

2) город – город-н-ий, лісн-ий – лісн-ик, жовт-ий – жовт-изн-а.

У мові для утворення певної частини мови виробилася система суфіксів, так що є, наприклад, іменникові, прикметникові, дієслівні, прислівникові суфікси.

Іменникові суфікси являють собою дуже розгалужену систему. Додаючи іменникові суфікси до дієслівних, прикметникових та іменникових основ, утворюємо іменники найрізноманітніших значень. Наприклад:

загад(-а-ти) + -к- -а → загадка

ган(-и-ти) + -б- -а → ганьба

кмітлив(-ий) + -ість → кмітливість

нов.(-ий) + изн- -а → новизна

трактор + -ист → тракторист

герой + -ізм → героїзм.

Додаючи до іменникових або дієслівних основ прикметникові суфікси, утворюємо якісні, відносні та присвійні прикметники різного значення. Наприклад:

розум + н -ий → розумний

голос + ист -ий → голосистий

перемог(-ти) + -н- -ий → переможний

риб(-а) + -н- -ий → рибний

батьк(-о) + -ів → батьків

коваль + -ськ- -ий → ковальський.

Суфіксальним способом твориться і значна частина дієслів, коли дієслівні суфікси додавати до іменникових, прикметникових та прислівникових основ, наприклад:

фарб(-а) + ува -ти → фарбувати

біл(-ий) + и -ти → білити

жалк(-о) + ува -ти → жалкувати.

Додаванням до прикметникових основ прислівникових суфіксів -о-, -е- утворюються прислівники:

серйозн(-ий) + о → серйозно

рішуч(-ий) + е → рішуче.

1.3. Аналіз словотворчої структури назв полків та сотень Лівобережної та Правобережної України за допомогою найпродуктивніших суфіксів.

Друга половина XVII століття - доба формування української державності. Територія центральної частини України одержала новий адміністративно-територіальний поділ на полки та сотні. За основу було взято поділ, який у XVI ст. існував у козаків [1, 11]. Лінгвістичний аналіз назв полків та сотень дає цікавий матеріал щодо особливостей номінацій та словотворчої структури цих адміністративно-територіальних одиниць.
Назви полків та сотень стовідсотково співвідносяться з найменуваннями населених пунктів і з граматичної точки зору є ад'єктонімами /відтопонімними прикметниками/: Полтава - Полтавський, Миргород - Миргородський, Гадяч - Гадяцький, Лубни - Лубенський, Переяслав - Переяславський.

Фактичний матеріал свідчить про те, що у XVII ст., як і в сучасній українській мові, основним засобом творення ад'єктивних відтопонімних дериватів був формант -ськ-. Французький дослідник А. Мейє вважав, що слов'яни запозичили його з давньоверхньонімецької мови разом з відтопонімними утвореннями [2, 292-293].

У зв'язку з тим, що суфікс -ськ- (давній -ьsk-ъ) наявний у слов'янських, балтійських і германських мовах (давньоруське іskа, лит. - іskа, герм. - іsk-), його розглядають як спільний для цих трьох груп індоєвропейських мов, що виник на базі суфікса - *kо при іменах з основами на *-s [3, 6].

Слов'яно-балто-германський матеріал дає можливість думати, що *-іsk- виник спочатку при прикметниках від назв місцевості і вказував на приналежність та походження, а згодом поширився на інші імена і набув більш загального значення [4, 117].

Тільки генетично можна говорити про суфікс -ськ- як про складну морфему. Між його складниками відбулося спрощення, і вже для староукраїнської доби він є простою морфемою. Назви полків та сотень Лівобережної та Правобережної України у функції базової основи мали топоніми різної структури: 1) багатослівні сполуки: Нові Санжари - Новосанжарський; 2) однослівні географічні назви, серед яких виділяються:

а) безсуфіксні: Грунь - Грунська;

б) суфіксальні: Ковалівка - Ковалівська.

Модель відтопонімного прикметника обумовлена трьома основними факторами: 1) структурою базової основи; 2) фонемним вираженням фіналі мотивуючої основи топоніма; 3) морфонологічними явищами на морфемному шві - місці поєднання мотивуючої основи і твірного суфікса.
Досліджувані назви полків та сотень утворені за кількома моделями, серед яких найпродуктивнішою є модель М1 - „неелізована топооснова + простий суфікс -ськ-": Зіньків - Зінківська, Балаклія - Балаклійська. Деривація ад'єктонімів з використанням цієї моделі ускладнюється лінійними перетвореннями основи мотивуючого імені, які виражаються у чергуванні е з нулем звука: Кропивна - Кропивенська, Котельва - Котелевська.

Інтерес викликають прикметники, утворені від географічних назв з топоформантом -ськ: Глинські - Глинська. Щодо цього способу творення ад'єктонімів у наукових джерелах немає єдиної думки. А. В. Суперанська вважає, що суфікс -ськ- приєднується до топонімної основи, яка втрачає при цьому топоформант -ськ-, тобто відбувається елізія топооснови [5, 166]. О.А.Земська доводить, що в прикметниках такого типу морфеми кореня і суфікса не зімкнулися, а насунулися. Таке явище вона називає накладанням [6, 84]. Л. Л. Гумецька вважає, що від топонімів на -ськ, -цьк- прикметники утворюються шляхом приєднання ад'єктивних флексій -ий, -а, -е, -і [7, 118].

Продуктивними серед назв полків та сотень є прикметникові форми з морфемним вузлом -цьк, -ськ: Шишаки - Шишацька, який виникає внаслідок інтерференції, чергування, стягнення та асимілятивних процесів на морфемному шві, при цьому змінюється якість звуків, на межі морфем, такий спосіб поєднання морфем називається фузією.

В українській мові фузія відбувається в кінці основи після г, д, ж, з, к, с, т, х, ц, ч, ш: Золотоноша - Золотоніська, Чорнухи - Чорнуська, Городище - Городиська, Оржиця - Оржицька, Кобеляки - Кобеляцька. Оскільки суттєві зміни звуків руйнують цілісність морфем, то створюється ситуація, при якій морфемний вузол або сприймається в синхронному плані як новий суфікс, або починає ділитися по-новому (Шишаки - Шишацький, Шишацький). На думку М. М. Шанського, суфікс -к- слід розглядати як фонетично зумовлений варіант морфеми -ськ- [8, 223]. Так твердять і В. Д. Романовська [9, 88] та З. А. Потіха [10, 284].

В українських ад'єктонімах, якими є назви полків та сотень, звукосполучення -цьк, -ськ (Кобеляцька, Золотоніська) тільки своєю структурою нагадують прикметниковий суфікс -ськ. Насправді ж вони не виконують і не переймають морфемних функцій, бо виникають тільки у фонетично зумовленій позиції, і хоч маркірують собою прикметники як категоріальне явище, та все ж їм не притаманна властивість утворювати нові слова і з'являтися в позиції після звуків, які не допускають взагалі ніяких змін або допускають лише несуттєві. Тому, як вказує В. О. Горпинич, такі звукосполуки немає підстав називати морфемами. Це не що інше, як сполучення кінцевого приголосного основи і суфікса -ськ- з відповідними асимілятивними змінами [11, 89].

Модель М2 - „елізована топонімічна основа + простий суфікс -ськ-" - достатньо продуктивна серед ад'єктивних дериватів. За нашими спостереженнями, усічення мотивуючої основи при творенні назв полків та сотень відбувається тоді, коли топооснова має у фіналі два приголосних: Лютеньки - Лютенська (к), Лукім'я - Лукімська (й), Сорочинці - Сорочинська (ц). Елізія топооснови дає можливість реалізувати дериваційний акт.
На базі простого суфікса -ськ- унаслідок перерозкладу виникли складні суфікси, серед яких -анськ- /-янськ-, -івськ- / -ївськ-, -инськ- та -енськ- виявляють найбільшу продуктивність при творенні ад'єктивних дериватів, якими з граматичного погляду і були назви одиниць адміністративно-територіального поділу України в XVII ст.

Модель М3 - „неелізована топонімічна основа + складний суфікс -анськ- / янськ-": Піски - Піщанська, Срібне - Сріблянська. Суфікс -анськ- / -янськ- має у своєму складі поширювач -ан-, як твердять дослідники, латинського походження [12, 152].

Модель М4 - „елізована топонімічна основа + складний суфікс -анськ- / -янськ-" продуктивна при творенні ад'єктонімів від топооснов з двома фінальними приголосними: Багачка - Багачанська, Комишня - Комишанська, Переволочна - Переволочанська.

Компоненти -ів- / -їв- та -ин- у формантах -івськ- / ївськ-, -инськ- - слов'янського походження, з колишнім значенням приналежності (батьків, материн), а -ен- (формант -енськ-) із значенням відносності (залізний < залезьный).

Моделі М5 - „неелізована топооснова + складений суфікс -івськ- / ївськ-" (Білики - Біликівська), М6 - „неелізована топооснова + складений суфікс -инськ-" (Куземи - Куземинська) та М7 - „неелізована топооснова + складений суфікс -енськ-" (Городище - Городищенська) малопродуктивні і представлені як назви полків та сотень поодинокими дериватами.
Відтопонімні прикметники - назви одиниць адміністративно-територіального поділу в Україні ХІІІ ст. - представлені морфологічними варіантами. Баришівка - Баришівська, Бариська; Кишеньки - Кишінська, Кишеньківська; Козелець - Козельська, Козелецька; Переволочна - Переволочинська, Переволочанська; Багачка - Багацька, Багачанська; Сенча - Сенчанська, Сенецька; Комишня - Комишанська, Комишнянська. Таке морфологічне варіювання ад'єктонімів зумовлюється: а) уживанням прикметників, утворених у різні історичні епохи за допомогою синонімічних суфіксів: Переволочна - Переволочинська, Переволочанська; б) здатністю одного й того ж топоніма утворювати прикметники за кількома моделями: Комишня - Комишанська, Комишнянська; в) аналогією, яка особливо активно діє серед утворень від топонімів з морфологічно непохідною основою.

1.4. Дослідження лексем з суфіксами суб’єктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні".

З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.

Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо; матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.

Для дослідження нами використано текст роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" і ми виписуємо і опрацьовуємо слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні.

Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.

Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:

Тут їли рознії потрави,

І все з полив 'яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підлевою індик;

На закуску куліш і кашу

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

(І.Котляревський)

У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.

У романі "Балада про вершника на білому коні" серед слів із суфіксами суб'єктивної оцінки практично всі належать до уснорозмовних через те, що вони емоційно забарвлені.

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних боків, виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватись ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. Їх називають синонімічними, а слова - синонімами.

Декілька синонімів, що мають одне спільне значення називають синонімічним рядом. У романі М.Івасюка із слів, що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі синонімічні ряди:

- широченний, грубезний;

- ягнятко, маржинка;

- хлопчисько, бахурисько;

- чолов 'яга, здоровань;

- рубака, зарізяка;

- юрмисько, гульбище;

- вовчук, звірюка;

- боярчук, паничик;

- низенький, маленький, куценький, коротесенька;

- вовкувате, мовчкуватий;

- численна, величезна, важенний.

Із слів роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі пари антонімів:

- вузенький — широченний, грубезний;

- височенний — низенький, куценький, коротесенький;

- чолов 'яга - дитинка (контекст.);

- бидло - боярчук, паничик;

- коротесенька — довжелезний.

У романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" емоційно маркована лексика вживається досить широко. Переважна більшість її твориться за допомогою морфем емоційно-експресивної оцінки. За значенням серед цієї лексики виразно виділяється найбільший пласт слів, за допомогою яких читач легко здогадується про авторське ставлення до того чи іншого персонажу. Слід вказати і на "соціальну" маркованість емоційної лексики у романі: представники "верхівки" зображуються переважно негативно, за допомогою суфіксів згрубілості (-иськ-, -ик-, -юк-, -чук-, -ло-, -юга-), а селяни користуються прихильністю письменника (-к-, -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо).

За походженням більшість емоційно-експресивних слів, ужитих в романі "Балада про вершника на білому коні", є спільнослов'янськими, східнослов'янськими або власне українськими. Зустрічаються серед цих лексичних одиниць й іншомовні вкраплення (талярчик, борзенько, татарва, дукатик, козаченьки), що допомагає авторові відтворити історичний та місцевий колорит. М.Івасюк, природно, широко демонструє у своєму романі західноукраїнський діалект, зокрема північнобуковинську і гуцульську говірки (бахурисько, горнятко, когутик, маржинка тощо). Доречне і застосування історизмів, що визначено тематикою роману. Слова із значенням суб'єктивної оцінки в романі "Балада про вершника на білому коні" є показниками схвалення чи несхвалення автором зображуваного.[17, 5]

Розділ 2. Словотворення в англійській мові.

Словотвір в англійській мові розрізняють два способи утворення слів:

1. Словотворення, тобто морфологічний словотвір.

2. Словоскладання, тобто утворення одного слова шляхом поєднання двох слів. [11, 456]

Розглянемо детальніше перший спосіб словотворення, а саме слововиробництво. Утворення одного слова з іншого відбувається наступними способами:

Без будь-якої зміни вимови і написання слова;

За допомогою зміни місця наголосу;

За допомогою чергування звуків;

За допомогою афіксів (префіксів та суфіксів).[14, 456]

Для дослідження вибраної нами теми необхідно звернути увагу на останній спосіб словотворення, а саме за допомогою афіксів.

Суфікси – це дієслівні елементи, які розміщені в кінці слів і утворюють цілком нові слова. Вони змінюють категорію слова, перетворюючи іменник в прикметник, прикметник в іменник, іменник в дієслово і т.д. додаючи суфікси до прикметника weak ми одержуємо дієслово weaken, іменник weakness і прислівник weakly. Корінь just дає такі похідні як justice, justify, justifiable, justicatory, justificative, justiceship.

Так само від латинської основи dur, значення “hard”, “lasting” мають слова duration, durability, durance, during. Так, одна лише основа може утворювати слова без допомоги суфіксів і це утворює значну кількість незв’язаних слів.

В англійській мові є велика кількість суфіксів, які мають велику кількість значень. Для кращого розуміння сучасних слів нам вистачить ознайомитись з більш важливими суфіксами і визначити більш загальне значення, яке кожен з них передає. Найбільш важливі значення можуть бути згруповані в малій кількості основних значень, такі як “taste” чи “condition” для суфіксів, які утворюють абстрактні іменники, як -dom і -ness.

Загалом більшість суфіксів втратили своє початкове значення і зараз здебільшого позначають частину мови, показуючи наприклад, що visible – це прикметник, а не іменник чи дієслово, що activity – це іменник, не прикметник чи щось інше.

Велика кількість англійських суфіксів походять від грецьких, латинських, французьких суфіксів. Також приєднують англосаксонські не відрізняються у значенні з староанглійськими суфіксами. Одержуючи суфікси від двох мов в різні часи, деякі основи утворювали слова, які в деякій мірі подібні за значенням. Наприклад: fatal I fateful, beauteous, beautiful; plenteous, plentiful, перше має латинський суфікс, другий старо(давньо)англійський. Є незлічимі випадки паралельно латинських і французьких слів, які утворювались таким шляхом, латинські слова почали запозичувати пізніше.

З того часу як значення базувались на походженні суфіксів, почали не застосовувати староанглійські основи з латинськими чи грецькими суфіксами і т.п.

2.1. Використання суфіксів у різних частинах англійської мови.

Іменники бувають прості та похідні. До простих іменників відносять іменники, які не мають в своєму складі ні префіксів ні суфіксів. До похідних – іменники, які містять суфікси або префікси, або одночасно і те і інше: darkness – темнота, misprint – помилка, unemployment – безробіття. [14, 8]

До найбільш характерних суфіксів похідних іменників відносяться:

Прикметники також бувають прості і похідні. Аналогічно до іменників відносно нашого дослідження нас цікавлять похідні прикметники. Найбільш характерними суфіксами прикметників є:

Числівник – це частина мови, яка означає кількість або порядок предметів. Числівники від 13 до 19 включно утворюються від відповідних числівників першого десятка за допомогою суфікса -teen: four – fourteen, six – sixteen. При цьому числівники three і five видозмінюються three – thirteen, five – fifteen. Числівники, які означають десятки, утворюються від відповідних числівників першого десятка за допомогою суфікса -ty: six – sixty, seven – seventy. При цьому числівники two, three, four i five видозмінюються two – twenty, three – thirty, four – forty, five – fifty.[14, 60]

Дієслово – це частина мови, яка означає дію або стан особи або предмету. Дієслова бувають прості або похідні. Аналогічно до іменників похідні дієслова містять в своєму складі суфікси або префікси: to discharge – розвантажувати, to shorten – скорочувати.

До найбільш поширених суфіксів дієслів можна віднести:

Займенники діляться по формі на дві групи: прості та похідні. До групи похідних займенників належать займенники утворені від прикметників за допомогою суфікса -ly: easily – легко, quietly – спокійно, slowly – повільно. Ряд займенників утворена від інших частин мови: daily – щоденно, weekly – щотижнево, monthly – щомісячно та ін.

Утворення слів може відбуватись за допомогою афіксів – префіксів і суфіксів. Префікси стоять на початку слова, а суфікси – в кінці слова.

Суфікси служать для утворення однієї частини мови з іншої:

Розглянемо найпоширеніші суфікси в англійській мові.

Для позначення особи: -er, -or (-or приєднується до дієслів латинського походження) приєднуються до дієслів для позначення діючої особи:

-ist так само, як і суфікс -іст в українській мові служить для визначення належності до політичного або наукового напрямку: Marxist – Марксист, сommunist – комуніст, materialist – матеріаліст.

Суфіксу -ist відповідає у відвернених