Referatik - Украинские Рефераты - Бухгалтерський облік, оподаткування - Джерела фінансування інвестиційних проектів і програм:субординований борг,оренда,іпотечне кредитування

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ,ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

З курсу Інвестування

На тему : “Джерела фінансування інвестиційних проектів і програм:субординований борг,оренда,іпотечне кредитування”

                                               Виконала: Довгаль Оксана Петрівна
                                               Студентка 4 курсу, група ОАб 0621
                                               Економічного факультету,
                                               Спеціальність: облік та аудит

                                               Перевірив(ла)_____________________

КИЇВ-2007

Вступ
1.                 Класифікація інвестиційних проектів.
2. Типи проектного та програмного фінансування.
3.                 Стратегія фінансування інвестиційних проектів та програм.
4.                 Іпотечне кредитування.
Висновок.
Використана література.

Вступ.
Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Докорінно повинно помінятись діяльність інвесторів в умовах ринкового розподілу створюваного національного багатства.
Нові організаційно-правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності вимагаютьглубоких теоритичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всіх її формах: фінансові, реальні, інтелектуальні,інноваційні.
В першу чергу ринкові перетворення повинні пройти в інвестиційній сфері, яка відіграє ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв,які створюють інвестиційну сферу, покликаний в короткі терміни забезпечити стабілізацію економіки та розширене виробництво. Суттєвим чином на інтенсифікацію відтвореного процесу повинен вплинути інвестиційни ринок,котрий в Україні тільки формується.
Під інвестиціями розуміють поток фінансових засобів чи матеріальних цінностей, які мають довготривалий характер, направлених на досягнення довготривалих економічних цілей, повязанних з зі зміною можливостей підприємства (стану його господарської інфраструктури).
Інвестиційна діяльність – це вкладання інвестицій, чи інвестування, і сукупність практичних дій по реалізації інвестицій.

1. Класифікація інвестиційних проектів.
Інвестиційний проект — це обмежена за часом цілеспрямована зміна системи зі встановленими вимогами до якості результатів, можливими межами витрат коштів та ресурсів і специфічною організацією з його розробки та реалізації.
Класифікація проектів. Множина бізнес-проектів може класифікуватися за різними ознаками. Очевидно, що наведена нижче схема класифікації не єдина, однак у більшості випадків вона уявляється нам корисною.
Віокремлено такі основи класифікації бізнес-проектів:
• тип проекту — за основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект;
• клас проекту — за складом і структурою проекту та його предметною галуззю;
• масштаб проекту — за розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на зовнішнє середовище;
• тривалість проекту — за терміном здійснення проекту;
• складність проекту — наприклад, за ступенем фінансової, технічної чи іншої складності;
• вид проекту — за характером предметної галузі проекту.
Розглянемо основні різновиди проектів:
І.Тип проекту — технічний, організаційний, економічний, соціальний, змішаний.
2. Клас проекту — монопроект, мультипроект, мегапроект.
3. Масштаби проекту — дрібний, середній, великий, дуже великий. Або інша класифікація: міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, корпоративні, відомчі, проекти одного підприємства.
4. За тривалістю проекти можуть буй короткотермінові (до З років), середньотермінові (від 3 до 5 років), довготермінові (понад 5 років).
5. Вид інвестиційних проектів: інноваційний та організаційна науково-дослідний, навчально-освітній, змішаний. Більшість бізнес-проектів носить інвестиційний (витратний) величина інвестицій, які необхідні для здійснення бізнесу, залежить від усіх перелічених ознак та насамперед від масштабу, тривалості та ступеня солідності проекту.
До інвестиційних проектів зазвичай належать проекти, головною метою яких є вкладення коштів у різні види бізнесу з метою отримання прибутку. В цій групі бізнес-проектів виокремлюють інноваційні проекти, до яких належить система різноманітних нововведень, що забезпечують безперервний розвиток організаційно-економічних систем.
Однією з найвідоміших спроб ввести стандартизований підхід по оцінки та аналізу інвестиційних проектів була діяльність Міжнародного центру промислових досліджень при ЮНІДО. У 1972р. було опубліковано «Керівництво з оцінки проектів», яке стало значним дослідженням з цього питання. Враховуючи загальну орієнтацію на використання цієї методики у країнах з ринковою економікою, яка тільки-но формується, а також зважаючи на той факт, що у роботі над створенням методики ЮНІДО брали участь головні міжнародні фінансові інститути (такі як Світовий банк. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Міжнародний валютний фонд) не дивно, що саме ця методика стала еталоном аналізу інвестиційних проектів, які здійснюються на території СНД, зокрема в Україні.
Нині за рахунок коштів Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) деякі українські банки фінансують інвестиційні проекти підприємств малого та середнього бізнесу (з приватною формою власності), що здійснюють (бою діяльність у галузях сільського господарства, харчової промисловості та послуг. Клієнти банків, які бажають скористатися коштами кредитної лінії від ЄБРР, повинні подати на розгляд банку клопотання про сподівання кредиту, обгрунтований бізнес-план та необхідні для пояснення такого кредитування документи.
До підприємств, для яких розробляється подібний інвестиції ний проект, висуваються такі вимоги:
• допроектні активи не повинні перевищувати 2,5 млн. де США (за винятком споруд і будівель);
• кількість працюючих не повинна перевищувати 500 осіб:
• діяльність підприємства має відповідати вимогам охороні довкілля, що висуває ЄБРР;
• максимальне співвідношення загального боргу (кредит ЄБР до власного капіталу має становити 70:30 %, а власний внесок проект — не менше 30 % вартості проекту;
• коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку для сплати податків, амортизаційних відрахувань і витрат на сплату відсотків з усіх позичок позичальника до всієї заборгованої позичальника з урахуванням кредиту ЄБРР) повинен бути меншим 1,3:1;
• вартість застави не повинна бути меншою за 120 % від с) загальної заборгованості за кредитом. Кредитні кошти не спрямовуються:
• на рефінансування вже існуючих зобов'язань приватних підприємств або фінансування придбаних цінних паперів діючі підприємств і нерухомості;
• на реалізацію проектів, пов'язаних з ігорним бізнесом, виробництвом або постачанням зброї тощо.
Бізнес-план до інвестиційного проекту розробляється відповідно до типової форми, яка надається банком клієнтом.
Умови кредитування:
1) мінімальна сума кредиту — 50 тис. дол. США;
2) максимальна сума кредиту — 2 млн дол. США;
3) термін короткострокового кредиту — від 6 до 12 місяців;
4) максимальний термін довгострокового кредиту — 5 років;
5) максимальна відстрочка погашення основної суми боргу 2 роки (тривалість пільгового періоду);
6) орієнтовна відсоткова ставка — 15 % річних;
7) відсотки за кредитом сплачуються клієнтом банку-учаснику щоквартально чи щомісячно (при короткостроковому кредитуванні) за принципом нагромаджувального підсумку.
Інвестиційний проект, що пройшов аналіз в українському банку-учаснику і дістав позитивний відгук, передається на розгляд спеціальної комісії НБУ та фінансового консультанта ЄБРР. Після грунтовної оцінки такого проекту можливе прийняття позитивного рішення щодо його фінансування.

2. Типи проектного та програмного фінансування
Усі учасники інвестиційного проекту ділять між собою відповідальність за його реалізацію. В основі такого розподілу лежить ступінь інвестиційного ризику, який бере на себе та чи інша сторона. У зв'язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування:
1) без регреса на позичальника;
2) з частковим регресом на позичальника;
3) з повним регресом на позичальника;
4) на консорційних засадах.
Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб'єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

Фінансування без регресу па позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.
Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об'єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб'єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису.
Фінансування без регресу на позичальника застосовується уже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору дує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обгрунтування проекту. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу експертизи тощо.
Фінансування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.
Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням. За певних умов такі фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємстві позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.
Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають перевагу саме цьому виду фінансування.
Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.
Для реалізації великих проектів можуть створюватись промислово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

3. Стратегія фінансування інвестиційних проектів та програм.
Стратегія фінінсування інвестиційного проекту полягає у викладенібізнес-плану. В процесі розробки цієї стратегії необхідно визначити джерелафінансування інвестиційного проекту. Види джерел формування інвестиційнихресурсів і принципи їх оптимізації були детально викладені в попередньомурозділі. Керуючись цими принципами визначаються можливі джерелафінансування.
В процесі підготовки цього розділу бізнес-плану також слід розглянутисклад привабливих джерел капіталу, в перчу чергу, можливість залученнязасобів іноземних інвесторів. Форми такого залучення можуть бутинайрізноманітніші - грошовий вклад в іноземній валюті; майновий вклад;забезпечення одержання кредитів іноземних банків; залучення до будівництвазакордонного підрядчика та його фінансування; передача прав на використанняпатентів, ліцензій, “ноу-хау”; забезпечення підготовки кадрів дляефективної експлуатації об’єкта та інші.
Повний варіант бізнес-плану, викладений вище, розробляється покрупним інвестиційним проектам при необхідності залучення великих сумінвестиційних ресурсів. ПО інвестиційним проетам, які не вимагають високихрозмірів залученого капіталу (в практиці інвестиційної діяльності України -до 100.000 доларів США або відповідно в національній валютв по поточномукурсу), розробляється і подається короткий варіант бізнес плану.
Розроблений бiзнес-план дає можливiсть iнiцiаторам iнвестицiйногопроекту майбутнiм iнвесторам докладно оцiнити доцiльнiсть його реалiзацiї iочiкувану ефективнiсть

4. Іпотечне кредитування.
Розглядаючи іпотеку як складову економіки, потрібно виділити такі характерні риси.
По-перше, застава нерухомості виступає в якості інструмента залучення фінансових ресурсів, які є необхідними для розвитку виробництва.
По-друге, іпотека здатна забезпечити реалізацію майнових прав на об’єкти нерухомості також в тому випадку, коли інші форми як, наприклад, купівля-продаж, за конкретних умов є недоцільними та не ефективними.
По-третє, це можливість створення за допомогою іпотеки ефективного капіталу, на базі такого цінного папера як заставна.
У сучасних умовах іпотека займає особливе місце серед засобів забезпечення виконання зобов’язань. З огляду на стан економіки України, якій притаманні падіння рівня виробництва, інфляція, повсякденні неплатежі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги, застосування раніше популярних засобів забезпечення виконання зобов’язань, таких як: штраф, неустойка, пеня та інше втрачає практичний зміст. Іпотека ж на цьому фоні має безсумнівні переваги.
Чинне законодавство передбачає декілька видів забезпечення виконання зобов’язань. Згідно з законом або договором, а саме неустойкою (штрафом, пенею), заставою, поручительством, завдатком, гарантією. Ці правові засоби виконують функції “страхових полісів” та є гарантами задоволення законних вимог кредиторів, а також “стимуляторами” боржників до виконання взятих на себе зобов’язань.
Іпотека набуває останнім часом найбільш широкого застосування в господарському обігу держави. В зв’язку з чим законодавець вирішив більш повно врегулювати правовідносини стосовно застосування іпотеки як різновиду забезпечення виконання зобов’язань. Це рішення знайшло своє відображення в Законі України “Про іпотеку”, який Верховна Рада прийняла 5 червня 2003 року. Прикінцевими положеннями цього Закону встановлюється час його вступу в дію з 1 січня 2004 року.
Відповідно до Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання переважно перед іншими кредиторами цього боржника одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. [1] Законодавче визначається поняття нерухомого майна (нерухомості) та його складу. Поняття нерухомого майна (нерухомості) включає в себе земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці та невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.[2]
Законом “Про іпотеку” визначаються поняття, які характеризують іпотеку як окремий вид забезпечення виконання зобов’язань. Так, відповідно до Закону визначаються поняття:
основне зобов’язання — зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;
наступна іпотека — передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором;
іпотекодавець — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;
майновий поручитель — особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника;
іпотекодержатель — кредитор за основним зобов’язанням;
боржник — іпотекодавець або інша особа відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання;
пріоритет — переважне право однієї особі відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно;
вищий пріоритет — пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна;
нижчий пріоритет — пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майн;
Як вид забезпечення виконання зобов’язань боржником, іпотека може виникати з таких підстав: 1) на підставі договору; 2) закону; 3) рішення суду.

ВИСНОВОК
Залучення в широких маштабах інвестицій в українську економіку наслідує довготривалі стратегічні ціли створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, характеризуючого високим рівнем життя населення, в основі якого лежит економіка, предпологаюча не тілько ефективне спільне функціонування різних форм власності, але й інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капітала.
Перед економічною наукой стоїт проблема пошуку критеріїв вибора найвигідніших інвестиційних проектів. Вирішальним критерієм при цьому являється отримання максимального прибутку. Наряду з прямою вигодою, отриманою в даний момент, все більше значення надається очікуваній вигоді. Оцінються можливості витіснення конкурентов з ринку розраховуються вигоди від “вторинного ефекту”, забезпечуючого розвиток виробництва і послідуючих інвестицій, тобто, вигоди, які виходять за межі окремо взятого підприємства чи компанії. Чим крупніша корпорація, підприємство, чим більше капітал, яким вони розпологают, тим більше в них можливостей, наряду з інвестиціями, бистро приносячих високий прибуток, здійснювати вклади, в результаті яких можно очікувати значних прибутків у майбутньому
Виходячи з потреб досягнення очікуваних результатів інвестування у пріоритетні галузі та вимог Указу Президента України, на мій погляд, слід вважати, що основні напрями інвестиційної політики на найближчі роки визначатимуться принциповими чинниками, що стосуються джерел і спрямування інвестицій:
• активізація інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання за рахунок власних і особливо залучених ресурсів;
• створення сприятливого інвестиційного клімату для всіх порядних і перспективних інвесторів;
• сприяння зростанню власних інвестиційних ресурсів у фінансово бідних підприємств;
• мобілізація всіх законних внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів та підвищення рівня ефективності їх використання;
• посилення мотивів до накопичення громадянами грошових ресурсів і стимулювання їх інвестиційного використання в реальному секторі економіки;
• спрямування грошових ресурсів кредитно-фінансової сфери в інвестування реального сектору економіки;
• пріоритетне стимулювання інвестицій в основний наукомісткий капітал, особливо підприємств базових галузей;
• сприяння зростанню обсягів залучення іноземних інвестицій, особливо у формі техніки і технологій, для значного покращення матеріально-технологічної бази підприємств України.

Використана література:

1.     "Економічне Есе". Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів у 1999 році / За ред. В. Пинзеника. — К.: Логос, 2000. — № 5.
2.     Вінник О.М. Інвестиційне право. К, 2000. - с.12-13.
3.     Гусаков В. М., Федоренко В. Г. Стан підприємництва та напрями його подальшого розвитку на основі науково-технічного прогресу в будівельному комплексі України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — №1.
4.     Демяненко Н. АПК Украины выйдет на фондовый рынок // Коммерсант Украины. — 1993.— №13.— С. 11.
5.     Джерела інвестицій та їх економічне регулювання / М. Герасимчук, І. Галиця, О. Задорожна та ін. / Ін-т економіки HAH України. — К., 1999.— 188 с.
6.     Дзись Г. Структурна перебудова економіки України // Економіка України. — 1994. — № 6. — С 17.
7.     Доклад о мировых инвестициях. Транснациональные корпорации, структура рынка и политика конкуренции. 1997: Обзор ООН. — Нью-Йорк; Женева, 1997. — 88 с.
8.     Дробязко А. Комментарий к текущей валютной ситуации // Коммерсант Украины.— 1993.—№11.—С. 6.
9.     Емельянов А. С, БесединВ. Ф., Козуб В. М. Экономика инвестирования в научно-технический прогресе. — К.: Наук, думка, 1988. — 312 с.
10.Ермошенко Н. Н. Экономика: Научно-технический прогресе, инвестиционная политика, управление. — К.: Наук, думка, 1990. — 184 с.
11.Закон України "Про інвестиційну діяльність". Постанова ВР № 1561-ХІІ від 18.09.1991 р.
12.Пепесада А.А. Основы инвестиционной деятельности. - К., 1996. С. 52-75.
13.Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К., 1998. -с. 16-27.

Джерела фінансування інвестиційних проектів і програм:субординований борг,оренда,іпотечне кредитування - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

Тэги