Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (274)
4. patr1cia@i.ua (45)
Вселенная:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Державне регулювання / Форми державного правління


Форми державного правління - Державне регулювання - Скачать бесплатно


Вступ.

Для збагнення такого складного соціального інституту, як держава у вітчизняній теорії держави і права особливе місце виділяється вивченню форми держави.

Для вивчення форми держави, розкриття її ролі в політичних процесах надзвичайно важливого значення набуває підхід до форми як до організації змісту. Поняття “організація” припускає з'ясування своєрідності внутрішніх аспектів форми з погляду принципів об'єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішнього вираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системи в цілому (стосовно інших систем). За допомогою такого підходу в загальній теорії держави і права відкривається можливість не тільки вирішення нових проблем, але що не менш важливо, також і можливість нового підходу до традиційних, “старих“ питань науки. Для розгляду форми держави варто звернути увагу на наступні аспекти.

По-перше, форма в зв'язку із сутністю держави як суспільного явища. У даному аспекті під формою держави розуміється специфічний спосіб вираження сутності, система органів, “машина”, за допомогою якої здійснюється класове панування на противагу некласовим, неполітичним, недержавним способам. Існування державної влади знаходить своє відображення в її органах, армії, адміністрації, суддях і інших установах, що складають специфічну і постійну форму буття держави.

По-друге, форма в її безпосередньому зв'язку з явищем (як виявлення сутності прояв її зовні ). У співвідношенні “форма--явище” виступає зовнішня форма держави, тобто прояв зовні визначеної його організації (пристрою). Розрізняють організацію верховних органів влади (монархію, республіку), взаємовідносини органів класової влади з населенням, територіальну структуру державної влади .

По-третє, форма в співвідношенні, форма - зміст виступає як внутрішня форма держави, як форма цілком визначеного, даного класового змісту. “Форма-зміст” держави ґрунтується на відповідних принципах організації володарювання, у яких виражається специфіка класового панування визначеного типу на визначених етапах його розвитку. Ці принципи неповторні, вони кореняться в соціально-економічній системі. Разом з ліквідацією економічного і політичного панування історично визначених класів ліквідуються і відповідні принципи організації державної влади. В аспекті “форма-зміст” виражається також і політичний режим як внутрішня форма держави, що охоплює головним чином дві сторони: механізм держави (внутрішня структура влади, зв'язок елементів влади в даній державній системі) і функції держави ( методи і форми здійснення функцій даної державної влади).

“Форма - зміст” індивідуалізує кожну конкретну державу, що існує в просторі і часі в єдності змісту і форми. Внутрішня форма завжди змістовна, вона сама є момент змісту держави і як така безпосередньо й органічно зв'язана із сутністю держави в даному історичному етапі його розвитку. Внутрішня форма стосовно зовнішньої форми держави виступає як визначальна специфіку її змісту, тобто відіграє роль взаємозв'язку сутності, змісту і форми держави.

“Форма-зміст” має дещо загальне з чисто зовнішньою “формою-явищем”: вона мінлива, текуча, відповідає змісту держави, що змінюється безупинно. Тому в рамках історичних типів держави можливі варіації внутрішньої форми згідно об'єктивним умовам панування історично визначених класів. Крім того, політичний режим, як внутрішня форма держави, має зовнішню оболонку, що може розглядатися як зовнішня форма.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. В межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.

Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, національні особливості , природні умови проживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями .

Існують різні точки зору на поняття “форма держави”. Її трактують у вузькому змісті (тільки форма правління)[1] або у широкому (сукупність форми правління, форми державного устрою)[2]. Політичний режим в цій ситуації розглядається як явище, яке характеризує сукупність держави, або область методів здійснення класової держави.[3]

У юридичній науці форма держави аналізується по перевазі як зовнішня форма сутності, змісти і явища держави.

Під формою держави розуміється звичайно її організація, що виступає в єдності форми правління, форми державного устрою і політичного режиму, тобто відповідно основним, вузловим моментам цієї організації. У такий спосіб можна дати наступне коротке визначення форми держави :

Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи : форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії . Разом з тим форма існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави.

1. Форма державного правління України.

Характеризуючи кожний пункт плану я коротко проаналізую всі форми правління, форми державного устрою, політичні режими які існують в світі і всі ті риси які притаманні їм.

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними .

Форма державного правління дає можливість усвідомити:

як створюються вищі органи держави і яка їхня будівля;

як будуються взаємини між вищими й іншими державними органами ;

як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни ;

якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і волі громадянина .

По зазначених ознаках форми державного правління поділяються на :

- монархічні ( одноособові , спадкоємні )

- республіканські ( колегіальні , виборні )

Монархія

Монархія - це така форма правління, при якій верховна влада одноособова і переходить , як правило, у спадщину.

Основними ознаками класичної монархічної форми керування є:

- існування одноособового глави держави, що користується своєю владою довічно ( цар, король, імператор, шах ) ;

- спадкоємний порядок наступності верховної влади ;

- представництво держави монарха за своїм розсудом ;

­- юридична безвідповідальність монарха .

Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного керування.

У свою чергу монархія поділяється на :

- абсолютну

- обмежену ( парламентську )

- дуалістичну

- теократичну

- парламентську

Абсолютна монархія - така форма правління, при якій верховна державна влада за законом цілком належить одному обличчю, тобто одній особі.

Основною ознакою абсолютної монархії є відсутність яких-небудь державних органів, що обмежують компетенцію монарха. Виникнення абсолютизму зв'язане з процесом зародження буржуазних відносин. До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться чи ліквідація, чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосереднім підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції і розвитого бюрократичного апарата.

Влада в центрі і на місцях належить не великим феодалам, а чиновникам, що можуть призначатися і звільнятися монархом. Державне втручання в приватне життя в епоху абсолютизму здобуває більш цивілізовані форми, одержує юридичне закріплення, хоча по - колишньому має примусову спрямованість. В історії такими країнами були Росія XVII - XVIII століття і Франція до революції 1789 року.

Конституційна монархія являє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Звичайно це обмеження визначається конституцією, затверджуваної парламентом. Монарх же не в праві змінити конституцію .

Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не втратила свого значення в ряді країн Європи й Азії і сьогодні ( Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція й ін.).

Конституційна монархія характеризується наступними основними ознаками:

- уряд формується з представників визначеної партії ( чи партій), що одержали більшість голосів на виборах у парламент;

- лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць , стає главою держави ;

- у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;

- законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом ;

- уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом , а перед парламентом.

Прикладами такої монархії можна вважати - Великобританію, Бельгію, Данію й ін.

При дуалістичній монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і фактично влада розділена між урядом, сформованим монархом, і парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Монарх при цьому виражає переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію й інші шари населення. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871 - 1918 р. ), зараз у Марокко. У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне керування країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравія ).

Така коротка характеристика основних різновидів монархічної форми державного правління .

Республіка.

Республіка - це така форма правління, при якій верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк .

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- існування одноособового і колегіального глави держави ;

- виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади ;

- здійснення державної влади не по своєму велінню, а з доручення народу ;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом ;

- обов'язковість рішень верховної державної влади.

Республіканська форма правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнялася демократичним змістом .

Нараховується кілька основних різновидів республіканського правління . У свою чергу вони поділяються за формою державного устрою на :

- парламентарні;

- президентські.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна влада в організації державного життя належить парламенту .

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом у своїй діяльності. У випадку втрати довіри більшісті членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.

Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їхньому спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутата з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа обличчя, обираних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років.

Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами та ін.

Глава уряду ( прем'єр - міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користується довірою парламенту.

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського “гуртожитку”, засновані на засадах правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію ( по конституції 1947 р. ), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, що поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду .

Найбільш характерні риси президентської республіки :

- позапарламентський метод обрання президента і формування уряду ;

- відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом ;

- більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави .

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча -президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування ( виборів ) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті ( конгресі ). Уряд формується перемігшим на виборах президентом, з облич приналежних до його партії.

Президентська форма правління в різних країнах має свої особливості. В Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, що одержав абсолютну кількість голосів. Такий же порядок обрання президента встановлений у Росії в 1991 р.

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їхню розмаїтість, є те, що президент сполучає повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету ради міністрів ( Франція, Індія ). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями : як, правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, повідомляє надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їхнього підписання, призначає членів Верховного Суду.

У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з яким за принципом поділу влади нормально функціонує законодавча і судова влада. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, що існують у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонічного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.

У країнах Латинської Америки часто зустрічаються “суперпрезидентські республіки”. Ця форма правління - практично незалежна, слабко контрольована законодавчою і судовою владою. Це особливий конгломерат традиційної форми з напівдиктаторським керуванням.

У сучасному цивілізованому суспільстві принципових розходжень між формами не існує. Їх зближають загальні задачі і мета.

А тепер коротка характеристика форми правління нашої держави. Українська форма правління характеризується як мішано президенсько–парламенська республіка. Це підтверджується тим що :

Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом голосування строком на п'ять років. Він є главою держави і виступає від його імені.

Єдиним законодавчим органом в Україні визначається її парламент – Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

При формуванні уряду компетенція Верховної Ради і президента України поділяються і мають характер противаг, що утруднює узурпацію влади в одних руках.

Верховна Рада України має право усунути Президента України з поста в порядку особливої процедури вразі вчинення ним державної зради або іншого злочину, а Президент України - якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися – право на прийняття заходів щодо Верховної Ради України.

Парламент має право розглядати й затверджувати програму дії уряду та прийняття резолюції недовіри урядові, що є наслідком його відставки.

2. Форма державного устрою України.

Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер взаємин між його складовими частинами, між центральними місцевими органами державного керування, влади .

У відмінності від форм правління організація держави розглядається з погляду розподілу державної влади і державного суверенітету в центрі і на місцях , їхній поділ між складовими частинами держави.

Форма державного устрою показує:

- з яких частин складається внутрішня структура держави ;

- яке правове положення цих частин і які взаємини цих органів ;

- як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами ;

- у якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на цій території.

За формою державного устрою всі держави можна розділити на три основних групи :

- унітарна ;

- федеративна ;

- конфедеративна .

Унітарна держава.

Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підкоряються центральним органам влади й ознаками державної незалежності не володіють.

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

- унітарний пристрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами ;

- на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство ;

- складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;

- унітарна держава , на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;

- усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені ;

- має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади .

Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери керування .

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація.

Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу .

Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у союзну державу.

Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:

1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.

2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.

3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.

4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.

5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.

6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін. ).

Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою.

Територіальна федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальною і національною федерацією складається в різному ступені суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Право виходу із складу федерації за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності федерації, який отримав підтвердження у рішенні Верховного Суду, що Сполучені Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів.[4]

Конфедерація.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів.

При конфедеративному пристрої держави - члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

У відмінності від федеративного пристрою конфедерація характеризується наступними рисами :

- конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів , у відмінності від федерації ;

- конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету ;

- зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі ;

- держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

Як правило конфедеративні держави не довговічні, або вони розпадаються, або перетворюються у федерацію: Німецький союз ( 1815 - 1867 ), Швейцарський союз ( 1815 - 1848) і США, коли в 1781 році була законодавчо затверджена конфедерація.

А тепер коротка характеристика форми державного устрою України. Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим елементом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього визначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Тривалий час в ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже в умовах, коли наша держава і суспільство, економіка й культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль.

3. Державно - політичний режим України.

От і перераховані всі складові, котрі формують єдину форму держави. Однак вони характеризують державу лише з боку його структури, забуваючи при цьому про зміст влади. Саме тому політичний режим якщо і не входить безпосередньо в структуру форми держави, то знаходиться дуже близько від неї, і на ньому варто зупинитися докладніше. Політичний режим - зміст влади, виражений у засобах і способах володарювання, у характері влади - демократичному чи недемократичному.

Тому категорія політичного режиму не говорить про державу - монархію чи республіку, а про саму суть влади, про засоби і способи володарювання словом, про владу демократичну і недемократичну, авторитарну.

Практично політичний режим може реалізуватися тільки в оприділеній формі правління і формі державного ладу, без якого він не може існувати.[5]

Поняття "політичний режим" включає не тільки держави, але і політичну систему в цілому, а виходить, і все суспільство. Відповідно до цього, розрізняють демократичне суспільство, тобто суспільство, у якому існує демократичний політичний режим, і недемократичне суспільство, якому відповідає авторитарний політичний режим.

Отже, існує два основних типи політичних режимів: демократичний і авторитарний. Різновидом авторитарного політичного режиму в гіпертрофованому виді є тоталітарний політичний режим, якому відповідає тоталітарна держава і тоталітарна влада, що ставить під свій імперативний, тотальний контроль, не обмежений законом, усі сфери життя окремих громадян і суспільства в цілому.

Такий же розподіл, що відповідає особливостям політичного режиму, можна провести й у відношенні держави. Тому можна говорити про існування демократичної і недемократичної держави.

Авторитарна держава - держава, що не має безпосереднього мандата народу, хоча і визначається законом, але довільно здійснюється обмеженим колом пануючих органів і особи за допомогою прямого використання управлінського адміністративного апарата, збройних сил і каральних установ. Право і права людини не мають незалежного статусу і верховенства в суспільстві, їхні функції обмежені вимогою дотримання діючих норм і законів. У недемократичній, авторитарній державі і суспільстві, як правило, мається офіційна ідеологія, що проникає практично в усі сфери життя даного суспільства.

Тоталітарна держава - держава, у якій адміністративне керування будується на засадах всевладдя; воно не визначається законом. З життя суспільства виключаються права людини і незалежне правосуддя; усе суспільство попадає під тотальний контроль держави і його підрозділів: управлінського адміністративного апарату, збройних сил, каральних установ. В суспільстві здійснюється безперешкодне придушення особистості. Виключне всяке інакомислення, усе суспільство змушене займати ту позицію, що пропонує офіційна ідеологія і пропаганда.

Демократична держава - держава, у якій органи влади мають народний мандат. Центральне місце серед них займають органи, обираються безпосередньо народом (Президент, парламент і та ін.); компетенція, обсяг, межі влади кожного органа строго регламентуються законом. Також може широко використовуватись такий інститут безпосередньої демократії, як всенародне голосування (референдум). У суспільстві затверджується верховенство права і незалежне правосуддя, усі громадяни мають гарантовані державою і захищені судом невід'ємні права і волі. У демократичній державі і, відповідно, у суспільстві допускається вільнодумство, вільне віросповідання, відсутня цензура, расова чи національна дискримінація, тобто все те, що складає життя нормального суспільства.

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи – людини і громадянина. Тобто, демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно до його волі.

Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов'язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.

Відповідно до Конституції шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту – Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України. Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції).

Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ – громадян України всіх національностей – і виступати від його імені.

Демократизм держави виявляється також в принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому, зокрема він виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади.

Отже, з цього всього, що ми розглянули можна зробити висновок, що Україна це демократична держава, в ній дозволено все, крім того, що заборонено законом. Населення яке проживає в даний час в Україні повністю задоволено діями нашої незалежної, демократичної держави.

Висновок.

Розглянуті три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але все-таки відносяться до одного явища, вони мають єдність, органічно зв'язані між собою, взаємообумовлені в їхніх ознаках. У залежності від конкретно історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, приміром, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. В післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У визначених випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою .

Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворять форму держави. У процесі розвитку держави мається діалектична взаємозалежність усіх сторін прояву його змісту і всіх граней пристрою й організації цього змісту. Однак і в різних конкретних умовах головне значення для характеристики форми даної держави може переходити від однієї сторони його організації до іншої .

У ході історичного розвитку держави зміст його міняється швидше, ніж форма, що, незважаючи на її активну службову роль, є більш консервативною стороною явища. Існує об'єктивне протиріччя між новим змістом і старою формою держави. Це протиріччя зважується у кінцевому рахунку на користь змісту держави: форма перетерплює зміни відповідно до потреб нового змісту влади.

З наукового погляду неможливо таке положення, при якому форма держави залишалася б незмінною, незважаючи на зміну змісту цієї держави. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і припиняється з ліквідацією даного змісту. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного відновлення.

З розглянутих вище питань ми бачимо, що в Україні існує така форма правління, форма державного устрою, а також державно політичний режим які забезбечують розвиток і відбудову незалежної, суверенної Української держави. Хоч в наш час і проявляються деякі ознаки тоталітарного режиму, та все таки через деякий час про нього забудуть, тому що ми, молоде покоління, за відбудову нашої держави, ми за демократію, і ми надіємся, що наші сподівання на майбутнє здійсняться.


[1] Див. Денисов А.Н. Сущность и форма государства. М. 1960. С.18

[2] Там само.

[3] Див. Денисов А.Н. Указ. Раб. С.74.

[4] Див. Государственый строй США – М.1976. С.57.

[5] Див. Рожков Л.П. Принципы и методы, иипология государства и права.



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов