Лучшие автора конкурса
1. saleon@bk.ru (141)
4. patr1cia@i.ua (45)


Мир, в котором я живу:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Економічна теорія / Фіскальна політика як засіб регулювання економіки


Фіскальна політика як засіб регулювання економіки - Економічна теорія - Скачать бесплатно


ЗМІСТ

Вступ

1. Цілі та засоби економічної політики.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної політики.

3. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабілізаційна політика.

4. Державний бюджет та бюджетне обмеження.

5. Фіскальні дефіцити.Державний борг.

6. .Фіскальна політика і державний бюджет.

Фіскальна політика з урахуванням пропозиції

Висновок

Література

ВСТУП.

На даному етапі становлення нашої країни необхідна підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців. Тому в даній курсовій роботі я би хотіла описати деякі аспекти формування фіскальної політики в Україні, недоліки та переваги по відношенню до інших країн. Та особливо зробити висновки для створення загальної теорії формування податкового механізму та його функціонування. в даній курсовій роботі я намагалася інтегрувати думки провідних економістів в загальну теорію.

В умовах ринкових відносин та насамперед в перехідний до ринку період податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

На теперішній час, враховуючи специфічні особливості економіки та традицій, Україні необхідно провести глибоку податкову реформу, створити таку податкову систему, яка реально стимулювала б економічну діяльність , захищала б інтереси держави – це не тільки захист бюджету, але й захист інтересів підприємств.

Для цього, на мою думку, треба налагодити, в першу чергу, економічну систему – щоб вона була “прозорою”, тобто, щоб не було ніяких можливостей зловживань (на рівні державного бюджету) та “перекачування” капіталу за межі країни. В інакшому разі, зміцненню економіки не допоможе навіть і податкова реформа. Поступлення в бюджет тільки зменшаться, бо підприємства, навіть при низьких ставках податку, не будуть виходити з тіньової економіки через недовіру непостійному та незрозумілому податковому законодавству. Треба діяти таким чином, щоб викликати довіру у людей. А люди, в свою чергу, вкладали б капітал в українську, а не зарубіжну економіку, і фіскальна політика України стане основним джерелом наповнення бюджету.

На даному етапі становлення нашої країни необхідна підтримка вітчизняного виробника, інвесторів, які прагнуть допомогти Україні, фізичних осіб, які є жителями цієї країни. Як ми знаємо з економічної теорії для функціонування держави необхідно дотримуватися кілька умов. Це виробництво, торгівля, мирне співіснування і звичайно ж зняття податків з своїх громадян і підприємців. Та треба пам’ятати, що великі податки приводять до занепаду економіки, погіршення матеріального і морального становища її мешканців. Тому в даній курсовій роботі я би хотіла описати деякі аспекти формування фіскальної політики в Україні, недоліки та переваги по відношенню до інших країн. Та особливо зробити висновки для створення загальної теорії формування податкового механізму та його функціонування. В даній курсовій роботі я намагалася інтегрувати думки провідних економістів в загальну теорію.


1.ЦІЛІ ТА ЗАСОБИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демократично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне прийняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Проте, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий недолік: він хибує на так званий "перерозподільний ефект", коли в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачається практична значущість певних кроків, заходів економічної політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні економічних цілей можуть виявитись проігнорованими.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомиміталійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або критерію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в результаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погіршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення добробуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним розподіл ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне значення, може бути застосований і до інших проблем, там, де йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого В.Парето.

Засоби економічної політики.

Для характеристики засобів економічної політики можна застосувати різні критерії.Наприклад, критерії часу.Помічено, що засоби короткотермінової економічної політики стосуються головним чином сукупного попиту, а довготермінової - пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропо-

зицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити грошову емісію або змінити ставки податку. При добрій організації для проведення таких заходів не треба багато часу.

Традиційно засоби економічної політики поділяються на економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є без посередність впливу засобу на мету. При застосуванні економічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна свобода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих актів та дій органів виконавчої влади.Наведемо деякі з економічних засобів, розподіливши їх за напрямами економічної політики.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями бюджетної системи (місцевим, середнім та центральним), певну структуру витрат, балансування бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим заходам досягається збільшення (або зменшення) сукупного попиту, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються: диференційо-ване оподаткування доходів, обов'язкове страхування по безробіттю та втраті працездатності, різні види соціальної допомоги. В результаті цих заходів забезпечується необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи, обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, проценти за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих засобів може стати стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.

До типових адміністративних засобів належать: планування обсягів виробництва та цін для підприємств, через які здійснюється природна державна монополія, антимонопольне регулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка державних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості виробів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту, консервування частини національних ресурсів, обмеження виробництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.


2. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА. МУЛЬТИПЛІКАТОРИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основні функції фіскальної політики:

1) Вплив на стан господарської кон'юктури.

2) Перерозподіл національного доходу.

3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Основні джерела доходів:

1) Податки.

2) Власні доходи держави від виробничої та інших формдіяльності.

3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі.

4) Позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Податки.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістомце фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Функції податків:

1.Розподільча:

перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами.

2.Фіскальна:

централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.

3.Регулююча:

вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

Принципи побудови податкової системи.

1.Загальність

охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежновід організаційно-правової форми.

2. Стабільність

високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

3.Обов'язковість

примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті.

4.Соціальна справедливість

встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення.

Бюджетно-податкова політика.

Проблеми бюджетно-податкової політики у тому чи іншому зв'язку ми вже торкалися при розгляді "кейнсіанського хреста", моделі IS-LM, моделі Манделла-Флемінга. Але у всіх попередніх випадках вона цікавила нас не як така, а в ролі чинника, який впливає на макроекономічну рівновагу.Тепер же об'єктом нашої уваги є сама бюджетно-податкова політика.

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг.

Зобразимо цей вплив схематично (схема 1):

Доход у розпорядженні

А

Податки

Доходи

Підприємства

Держава

Домогосподарства




Д С

Пояснення до схеми 1:

1. На схемі зображено кругообіг доходів (верхня частина схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між підприємствами і домогосподарствами.

2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств, є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьомf потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.

3. Фіскальна політика безпосередньо торкається кругообігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і коли вона збільшує попит на величину державних витрат. Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величинатого, що тимчасово вилучено з кругообігу,дорівнювала величині того, gовернулося у нього, а саме: T+S=I+G. До фіскальної політики мають відношення податки Т та державні витрати G.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показники може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо структуру державних видатків та податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники. У сукупності державних витрат слід розрізняти три елементи: закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ та проценти по боргах GB. Державні витрати: G=PG+IT+GB. Закупівля товарів та послуг може бути пов'язана з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням службових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я, житловим будівництвом тощо. Для того щоб товари і послуги, пов'язані з переліченими видами діяльності, були створені, уряд повинен виступити суб'єктом відносин на ринку факторів виробництва. Так, ним "наймаються" працівники державних освітніх закладів, купується обладнання для державних підприємств. Частково держава виступає суб'єктом відносин на ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм купуються створені на державне замовлення будівлі або результати науково-технічних розробок.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють: допомогу непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.

Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави.

У зв'язку з перевищенням в попередньому періоді витрат над надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися кредиторам з процентом. Їх збільшення або зменшення може одночасно впливати на макроекономічні змінні різними шляхами:

а) безпосередньо - на загальний рівень доходів (через соціальні трансферти);

б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) - на загальний обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення випуску;

в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при залученні більшого обсягу ресурсів - на доходи власників ресурсів.

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподакування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скористаємося графіком 1:

S2

Д

E2 S1

W1

E1

W


W2

K


L2 L1 L

Ресурси праці

Графік 1

Пояснення до графіка 1:

1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість зайнятих L1 і зарплата W.

2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2.

3. Е2К - відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 - зарплата до оподаткування, W2 - після оподаткування.

4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових надходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку.

Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила 9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зарплату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме 12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємсців зменшується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як відомо, підприємства залучають меше працівників. Рівновага (це і показано на графіку) встановиться в точці, яка визначається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2), але більш низькою зарплатою після оподаткування для працівників (W2 W) і меншою зайнятістю. Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень, що будуть використані в інтересах платників податків (підвищення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток культури, охорони здоров'я тощо).

На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикутника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К. Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скорочується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг продукту, що міг би бути створений.

‑ Е2Е1К - загальна величина втрат, яка розподіляється між працівниками і підприємцями.

- NE1K - втрати працівників від зниження доходів нижче рівня, що існував до оподаткування.

‑ Е2Е1N - втрати підприємців від скорочення прибутків через зростання витрат.

Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акцизу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають обсяги загального виробництва та рівень цін. Скористаємося для ілюстрації графіком AD - AS (графік 2):

Ціни

AS2

P2 D

E2

P2 AS1

T E1

P1

AD

P1 N


Y2 Y1 Випуск

Графік 2

Пояснення до графіка 2:

1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і рівень цін P1.

2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших обсягах виробництва Y2.

3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до бюджету.

Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі з одиниці товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до 12 (такій гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку).Лише за умови, що ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги продажу мали б залишитися незмінними. Але покупці у разі такого зростання ціни не залишаються нейтральними - їх природною реакцією стає скорочення попиту. Компроміс між інтересами покупців та продавців буде досягнуто у точці Е2. Нехай їй відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто на 1.5 одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 міститься 3 одиниці акцизного збору. Втрати покупців від впровадження акцизу становить 10.5 - 9 = 1.5 (адже раніше вони платили 9, а тепер 10.5 одиниць). Втрата продавців сягає: 9 - (10.5 - 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони отримували з одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження акцизу - 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на графіку вони зображені площею ‑ NЕ2Е1) розподіляються між по купцями (споживачами) і продавцями (виробниками).

Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення оподаткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподаткування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко досягається така межа, коли може зменшитись податкова база отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого зменшення стане скорочення власне податкових надзоджень. Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація податкової системи може забезпечити збільшення податкових надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кривої Лаффера.

Крива Лаффера графічно має такий вигляд (графік 3).


100%

Середній B

рівень tb

податко-

вих ста-

вок ta A

tc C


0 Gв GA G

Обсяг бюджетних надходжень

Графік 3

Пояснення до графіка 3:

1. Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподаткування і обсягів бюджетних надходжень.

2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці податку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).

3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за оптимальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження.

Крива Лаффера використовується як аргумент на користь лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси відбуватимуться в економіці при переході від податкової ставки tb до ставки ta.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу залежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування Зростання податкових надходжень під впливом зменшення податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено переходом від точки А до В.

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту. Проаналізуємо, як через бюджетно-податкову політику можна обмежити зростання безробіття та інфляцію.

Державні витрати, податки і безробіття.

Припустимо, що повна зайнятість у суспільстві забезпечується тоді, коли створений продукт досягає 4000 одиниць. Також приймемо, що сукупні витрати домогосподарств і підприємців можуть забезпечити виробництво в обсязі 3200 одиниць. Із відома кейнсіанської формули AD = C + I + G випливає, що держава має взяти на себе якусь частину сукупних витрат. Нехай це будуть витрати, пов'язані із державною закупівлею товарів та послуг. Щоб відповісти, якою має бути ця частина, необхідно скористатися мультиплікатором впливу державних витрат на ВНП. Графічно зображена ситуація має такий вигляд (графік 4):


Витрати

E1

C+I+G

G

E

C+I K

3200 4000


Yu Yf Y

Графік 4

Пояснення до графіка4:

1. На графіку зображено дві точки рівноваги: Е та Е1. Точці Е відповідають "неповні" витрати (домогосподарств і підприємців-інвесторів), при яких створюється продукт Yu, що не забезпечує повної зайнятості.

2. Точці Е1 відповідають "повні" витрати (з витратами держави) і продукт Yf, що передбачає повну зайнятість.

На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту обставину, що державні витрати можуть "витісняти" приватні заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдав ся і сам Дж.М.Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні вит рати не зменшують інших компонентів сукупних витрат. Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. Прицьому ми виходимо із залежності ΔG та ΔY. Між засобом ΔG та метою ΔY "знаходиться" мультиплікатор (примножувач ефекту засобу ΔG). Ефект мультиплікатора в даному разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на фактори виробництва, зростання реалізації факторів виробництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою чергу зумовлює збільшення обсягу випуску продукції.Відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок YuYf (величина приросту продукту).

Отже, ΔY = My/G ΔG, відповідно ΔG = ΔY/My/G.

Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікатором My/G = 1/1-c'. Нагадаємо, що у попередній темі був запропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c'(1-t). Для розрахунку задамо, що с'= 0.8 і пам'ятаймо, що необхідний нам приріст продукту становить (4000 - 3200 = 800)

одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць. Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у розпорядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло, що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь - якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення споживання.

Зобразимо цей зв'язок графічно, виходячи з того, що нам необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць (графік 5).

C+I+G до скоро-

чення податків


AD E1

Витрати C+I+G

E


K


3200 4000


Yu Yf y

Графік 5

Пояснення до графіка 5:

1. На графіку відображено зв'язок між рівнем загальних витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподаткування.

2. При зменшенні оподаткуавння доходів лінія С зсувається вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних витрат.

Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забезпечити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.

Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на загальний випуск (він розглядався у попередній темі), а саме:

Му/Τ = - c'/1-c' = ΔY/ΔT. Звідси:

Порівняння результатів виконаних розрахунків дають підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків. Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. Допомога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на споживання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в розпорядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховувати, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді соціальних трансфертів на споживання і заощадження.

Отже, трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схильності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спосіб:

Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs,

де GΤ - соціальні трансферти;

- незмінна величина;

Gs - витрати держави на товари та послуги.

Продиференціювавши рівняння по GΤ, отримаємо мультиплікатор впливу соціальних трансфертів на продукт:

Мy/Gr = c'/1-c' = ΔY/ΔGΤ

Нехай с'= 0.8; тоді для повної зайнятості, тобто збільшення обсягів виробництв на 800 одиниць, треба збільшити соціальні трансферти на 200 одиниць (за умови, що інша частина державних витрат - закупівлі товарів та послуг - залишиться на попередньому рівні.

Державні витрати, податки, інфляція.

Завищені державні витрати, як занижені податки, можуть ставати причиною цінової нестабільності. В цьому разі сенс фіскальної політики полягатиме у зменшенні сукупних витрат. Зобразимо механізм виникнення так званого "інфляційного розриву" на графіку 6.

Пояснення до графіка 6:

1. На графіку показано, що певні витрати домогосподарств і інвестиції підприємців не забезпечують виробництва на рівні повної зайнятості, а лише на рівні Yu.

2. Державні витрати спричинили появу інфляційного розриву (відрізок КЕ1), тобто зростання цін.



Витрати

K E2

C+I+G

Інфляційний розрив

E1

C+I E


Yu Yf Yi y

Графік 6

У яких же випадках державні витрати спричиняють інфляцію?

Відповідно до нашого графіка, повне використання ресурсів передбачає створення продукту в обсязі Yf. Продукт Yi за наявних у суспільстві ресурсів створений бути не може.

Отже, витрати на рівні продукту Yi не можуть мати товарного забезпечення і втіляться у зростанні цін. Якщо причиною перевищення державних витрат стали надмірні закупівлі товарів та послуг, то для відповіді на питання, на скільки одиниць слід зменшити останні, треба скористатися мультиплікатором Мy/c = 1/(1-c'). Припустимо, що при повній зайнятості можна виробити продукт в обсязі 4000 одиниць. Надмірні сукупні витрати гарантують реалізацію 4400 одиниць. Гранична схильність до споживання с'= 0.8. Щоб визначити, на скільки одиниць необхідно скоротити державні закупки, треба:

Отже, в даному випадку подолання інфляційного розриву вимагає скорочення державних закупівель на 80 одиниць. Якщо ж надмірні державні витрати втілились у соціальних трансфертах, то для аналогічних розрахунків користуються іншим мультиплікатором:

Отже, для скорочення інфляційного розриву соціальні трансферти треба скоротити на 100 одиниць. Порівняння впливу двох елементів державних витрат засвідчує, що вплив соціальних трансфертів є слабшим. Звідси висновок: більш ефективним засобом обмеження інфляції є скорочення державних закупівель. Іншим фіскальним засобомобмеження інфляції є збільшення податків. При цьому споживання зменшується на ту саму величину, на яку збільшуються податки. Обгрунтованим є припущення, що під впливом зростання податків люди намагаються зберегти попередні рівні споживання за рахунок скорочення заощаджень.

Отже, гранична схильність до споживання повинна зрости. Наприклад, нехай вона збільшиться з 0.8 до 0.85. Щоб відповісти на питання, як треба збільшити податки, щоб скоротити виробництво на 400 одиниць, доцільно застосувати мультиплікатор податків з новим значенням граничної схильності до споживання:

Результати розрахунку дають підстави для висновку про досить значний вплив на подолання інфляції такого фіскального засобу, як збільшення податків.

Економічні мультиплікатори.

Світовій економічній науці відома система мультиплікаторів, які, як уже зазначалося, поєднують цілі та засоби (інструменти регулювання). Без урахування мультиплікаторів не розробляється жодна державна програма.

Наведемо приклади деяких мультиплікаторів.

Мультиплікатор державних витрат дає можливість оцінити вплив витрат держави на величину ВНП. Для виведення його скористаємося формулою макрорівноваги:

Y = C + I + G

Врахуємо, що С = с'(1 - t)Y,

де с' - гранична схильність до споживання;

t - частка податків у сукупних доходах.

Тоді

Y = c'(1 - t) Y + I + G.

- незмінна величина

Продиференцюємо отримане рівняння по G:

Тут My/g показує, як зміниться Y при зміні G на одиницю. Надамо змінним с' та t таких значень: с'= 0.8, t =0.2, підставимо їх у формулу мультиплікатора і отримаємо:

My/g = 2.8.

Мультиплікатор показує, що при збільшенні державних витрат на одиницю, ВНП збільшується на 2.8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на обсяг ВНП. Для виведення його знову скористаємося формулою макрорівноваги, але будемо виходити з того, що

С = с'(Y - T),

де Т - загальнавеличина податкових надходжень;

(Y - T) - доход після оподаткування.

Матимемо:

Y = c'(Y - T) + I + G

незмінна величина

назад |  1  | вперед


Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов