Проблеми застосування податку на додану вартість - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Аналіз позитивних та негативних сторін оподаткування ПДВ в Україні

Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати власних досліджень світової та вітчизняної практики застосування податку на додану вартість да­ють змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його еконо­мічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є сво­го роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища зав­жди є різним.

До очевидних переваг податку на додану вартість можна віднести такі.

1. Виступає чинником, за допомогою якого можна регулювати фонд заробітної плати і ціни.

2. Створює передумови для ліквідації зайвих ланок господарського управління.

3. Забезпечується відносно точна оцінка реальної вартості кожного товару.

4. Може виступати важелем стримування кризи перевиробництва та прискореного витіснення з ринку слабких товаровиробників.

5. Йому властиві економічні та організаційно-тех­нічні переваги справляння, простота нарахування.

6. Характеризується нейтральністю щодо платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів, а також відносно вибору між споживанням та накопиченням капіталу.

7. Передбачає механізм взаємної перевірки плат­никами податкових зобов'язань, тим самим знімаю­ чи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу за­ лишається незмінною, адже зменшення податку од­ ним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого.

8. Забезпечується можливість вилучення кон'юн­ктурного прибутку, ефективного використання подат­ку як антиінфляційного інструмента. Регулюючий вплив податку на макроекономічні показники забезпечується через виконання функцій дефлятора, скорочення обсягу споживання, створення потенційних умов для зниження рентабельності майбутніх інвестицій, скорочення бюджетного дефіциту завдяки збільшенню доходів (що сприяє зменшенню потреби в державних запозиченнях), сприяння зниженню рівня процента, а відтак, стимулювання інвестування.

9. Як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими соціальними преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобіган­ня негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціальне захищених, верств населення. Саме керуючись такою вимогою, із сфери дії податку на додану вартість в цивілізованих країнах, які тривалий час практикують його застосування, виключено такі соціальне значущі цінності, як земля, страхування, пошта, освіта, охорона здоров'я тощо. На низку інших важливих видів товарів та послуг (дитячий одяг, продукти харчування, послуги транспорту, книжкова продукція тощо) поширено дію нульової та знижених податкових ставок.

10. Виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем.

11. Забезпечується стійка та широка база форму­вання бюджету завдяки універсальності податку, а також більш ефективно вирішуються проблеми галузевого та територіального розміщення фінансових ре­сурсів.

12. За рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт і послуг забезпечується рівномірний роз­ поділ податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності.

13. Забезпечується можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров'я людини товарів.

14. Забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг).

15. Виділення податку на додану вартість окремим рядком у банківських та інших розрахункових доку­ ментах ускладнює спроби ухилення від його сплати, а також підвищує ефективність контролю з боку подат­кових органів, що знижує ризик фіску.

16. Висока ефективність при значних обсягах "ті­ньової" економіки, що нині особливо притаманно Украї­ні. На відміну від прямих податків, сплати яких сьо­годні досить легко уникнути, податок на додану вартість, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш від­ критим з погляду фіску.

Переважна більшість притаманних податку на до­дану вартість недоліків значною мірою зумовлена пе­редусім середовищем, в якому він функціонує. Основ­ними рисами такого середовища є низький рівень впо­рядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої гро­мадянської поведінки та загалом податкової культури. Разом з тим більшість положень, що характеризують податок на додану вартість з негативного погляду, є суперечливими і дискусійними. Основні з них такі:

1. За умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво.

2. Високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва.

3. Має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення.

4. Допускається ухилення від сплати податку при недосконалому бухгалтерському обліку, що має досить серйозні негативні соціальні наслідки, які виявляють­ ся в поляризації суспільства, загостренні соціальної напруги, порушенні соціальної справедливості.

5. В умовах насиченого ринку ускладнюється про­цес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдос­коналення цінової політики тощо.

6. Певні економічні труднощі, пов'язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу ви­робників і торговців, можуть виникати у зв'язку з авансуванням сплати податку на додану вартість на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме — спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стра­тегії, підвищувати споживчі якості продукції, що ви­ водиться на ринок.

7. Як зазначають О. Василик та К. Павлюк, податок "чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування виступає не дохід, а видатки . Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва"[34, с. 41]. Проте у такої властивості є зворотний бік. На думку В. Суторміної, В. Федосова, В. Андрущенка, "у фіскальній практиці давно враховується, що податок на споживання часто менше викривлює економічну поведінку, ніж податок на дохідній базі"[68, с. 57]. Дійсно, на практиці, як свідчить аналіз поведінки споживачів при цінових коливаннях, а також при запровадженні різних режимів оподаткування їх власних доходів, більш дійовим є саме другий висновок.

Протиставлення позитивних та негативних власти­востей податку на додану вартість значною мірою ста­ло підґрунтям досить гострих дискусій щодо співвідно­шення прямих і непрямих податків у податкових сис­темах. Однак які б аргументи на користь тих чи інших видів податків не наводились, історичний досвід реалі­зації податкової політики в різних країнах світу довів, що переважання непрямих податків характерне для країн з низькими рівнями доходів більшості населен­ня, податкової культури та економічного зростання загалом.

На нашу думку є вірним твердження В. Буряковського, що саме завдяки цим чинникам "найближчим часом основу податкової системи будуть становити непрямі податки, і лише в стратегічному на­прямі реформування податкової системи України, мож­ливо, в її основу будуть покладені прямі податки"[31, с. 130].

Аналізуючи трансформацію наукових підходів до проблеми співвідношення різних за своєю природою податків, слід зазначити, що навіть у розрізі одного виду податку існує кілька різновидів, про доцільність яких на сьогодні в законодавчому процесі ведуться гострі дискусії. Така активність особливо пов'язана з тривалим процесом прийняття Податкового кодексу України. Йдеться про два діаметрально протилежних підходи: бути податку на додану вартість чи податку з промислового обороту (попередня ідея передбачала за­провадження податку на кредиторську вимогу). Авто­рами останнього підходу є Ю. Тимошенко, яка пропо­нує замінити податком з реалізації податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств.

Слід зазначити, що подібний податок застосовував­ся у світі до Другої світової війни і наприкінці 40-х років був замінений на його модифікацію — податок з роздрібного продажу. Головним мотивом такої за­міни виступало бажання в умовах швидкого техноло­гічного переозброєння зберігати кумулятивний по­даток.

Що стосується можливостей застосування такого виду податку в Україні, то вони досить незначні. Взя­ти хоча б такий факт, як традиційний продаж спожив­чих товарів поза межами загальноприйнятої торгівлі, тобто на базарах, що передбачає наявність значних обся­гів офіційно необлікованого продажу. Останнє, з одно­го боку, робить фіскальне беззмістовним застосування роздрібного податку в Україні, а з другого, — спонукати­ме закриття або перехід легальних суб'єктів торговель­ної діяльності у "тіньовий" сектор. Крім того, такому виду податку властива висока вартість адмініструван­ня. На практиці існування роздрібного податку зумо­вить законодавче стимулювання "тіньового" роздріб­ного ринку, збільшення накладних витрат виробників, а також усунення податкового конфлікту, що має місце при застосуванні податку на додану вартість.

Скасування податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств вважаємо також недоцільним виходячи з таких міркувань:

1. Обидва види податків є одними з основних дже­рел податкових надходжень не тільки в Україні, а й у більшості країн світу.

2. Верховна Рада України ратифікувала "Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" від 14 червня 1994 р. [19] (Закон від 10 листопада 1994 р. № 237) [16] і тим самим взяла на себе зобов'я­зання щодо подальшого просування шляхом економічних реформ з метою створення зон вільної торгівлі із згаданими країнами. Згідно із ст. 51 цієї Угоди "Сторони визнають, що важливою умовою для зміцнення економічних зв'язків між Україною та Співтовари­ством є зближення існуючого і майбутнього законодав­ства України з законодавством Співтовариства. Україна вживе заходи для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства"[4, с.51]. Зокрема перед­ бачено забезпечити адекватність податкових законів, що означає збереження податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, які застосовуються в країнах Європейського Союзу.

3. З багатьма державами Україна уклала й ратифікувала угоди про уникнення подвійного оподаткування.

4. Податок на додану вартість забезпечує реалізацію низки принципів оподаткування: стабільність та надійність бюджетних надходжень, нейтральність і відносно рівномірний розподіл податкового тиску між усіма суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від розмірів капіталів, матеріальних і трудових ресурсів та витрат виробництва, універсальність (єдина податкова ставка та єдиний порядок визначення бази оподаткування), що спрощує порядок його обчислення та сплати, наявність можливості платникам податку регулювати обсяг його сплати через збільшення або зменшення переліку та обсягу товарів і послуг для влас­них потреб.

5. З метою забезпечення повноти сплати податку на додану вартість і спрощення процедури його адміні­стрування в Україні створена єдина база даних його платників. Це також дає змогу Державній податковій адміністрації чітко і вчасно контролювати операції при перевірці достовірності заявлених сум податку на до­дану вартість до відшкодування. Адже право на бю­джетне відшкодування мають тільки ті особи, які зареє­стровані як платники податку, перебувають під конт­ролем податкових органів і отримали податкові на­кладні від підприємств, що реалізували їм товар.

Пропозиції щодо запровадження податку з реалі­зації з одночасною відміною податку на додану вартість і податку з прибутку підприємств, на перший погляд, є дуже привабливими, оскільки він значно простіший в адмініструванні, ніж податок на додану вартість. Проте для податку з реалізації властивий суттєвий не­долік — кумулятивний ефект.

Запровадження податку з реалізації, як свідчать попередні розрахунки, призведе до зниження конку­рентоспроможності українських товарів навіть у тому разі, якщо основна його ставка становитиме 9 % (по­рівняно з нині діючою ставкою податку на додану вар­тість — 20 %). Особливо негативно кумулятивність цього податку вплине на ті галузі економіки, що ви­робляють технологічно складну продукцію з високим ступенем кооперації та переробки, а також на підприєм­ства, зайняті складанням готової продукції з окремих комплектуючих, які, в свою чергу, потребують багато­ступеневої обробки. На кожному етапі реалізації на­півфабрикатів аж до досягнення стану повної готов­ності продукції їх вартість щоразу збільшуватиметься на 9% (без урахування складних процентів). Тобто якщо у виготовленні якогось відносно складного комплектуючого елемента послідовно братимуть участь шість підприємств, то його кінцева вартість зросте більш як на 45% (п'ять стадій по 9%). При такому збільшенні вартості комплектуючих втрачається заці­кавленість підприємств у спеціалізації та кооперації, оскільки підприємство, зайняте складанням готової продукції (на кінцевому етапі), не зможе реалізувати таку відносно дорогу продукцію. Подібна продукція в його конкурентів (навіть при 20% ставці податку на додану вартість) буде щонайменше на 25% дешевшою (без урахування складних процентів).

Країни з розвиненою ринковою економікою саме для того й перейшли від податку з реалізації до подат­ку на додану вартість, щоб підвищити конкуренто­спроможність своєї продукції та уникнути кумулятив­ного ефекту при оподаткуванні.

Одним із аргументів на користь запровадження по­датку з реалізації вважають те, що податок на додану вартість запровадили країни з розвиненою ринковою економікою, для яких характерне перевиробництво. Проте, як свідчить аналіз світового досвіду, це не зовсім так. Податок на додану вартість запроваджено у всіх країнах Центральної та Східної Європи, в яких, як і в Україні, ще донедавна економіка була централізовано плановою (в тому числі в Болгарії (з 1992 p.), Угорщині (з 1988 p.), Польщі (протягом 1991—1992 pp.), Словач­чині (з 1992р.), Румунії (протягом 1992—1993 pp.), Чехії (з 1992 p.), а також у всіх країнах колишнього СРСР, які були й залишаються основними торговими партнерами України. Що стосується Російської Феде­рації, то податок з продажу в ній введено тільки на роздрібну торгівлю і на місцевому рівні. На федераль­ному рівні з 1991 р. діє податок на додану вартість.

Серед інших переваг податку на додану вартість над податком на продаж можна виділити такі:

1. Розширюється база застосування. Податок на додану вартість може легко застосовуватись щодо то­варів і послуг незалежно від природи товару чи особливостей покупця. Стягнення податку на продаж по­в'язано з деякими труднощами, особливо у сфері по­слуг та на невеликих підприємствах.

2. Досягається прозорість при звільненні від сплати податку на додану вартість, що дає змогу більш чітко відокремити товари або послуги, які купують безпосередні споживачі (тобто для кінцевого споживання), від тих, які виробники придбають для подальшої переробки і використання. Податок на додану вартість стягується продавцем за будь-яких умов, тому уникнути його сплати практично неможливо.

3. Відносно спрощується робота податкових інспекцій, що дає можливість збільшити надходження до державного бюджету за рахунок підвищення повноти його збору внаслідок нейтральності до товарів і послуг, оскільки немає значення, для яких цілей вони закуповуються.

4. Забезпечується більша гнучкість при визначенні цін на експортно-імпортні товари. Сплачений експор­тером податок на додану вартість компенсується йому після того, як його товар перетинає кордон країни. Так само цей податок додається до вартості товарів, що імпортуються. При стягненні податку на продаж з експорт­ них товарів практично неможливо визначити розмір компенсацій.

5. Податок на додану вартість є більш дійовим ме­ханізмом боротьби з ухиленням від оподаткування. У багатьох країнах він є головним джерелом податкових надходжень до бюджету. У Франції, наприклад, частка податку на додану вартість становить 41,4 % всіх податкових надходжень, у Великій Британії — 17, Німеччині — 28, Данії — 19 %. У Грузії цей показник досягає майже 60 %.

3.2. Напрями вдосконалення справляння податку на додану вартість в Україні

Реформування системи оподаткування в Україні з метою її адаптації до рин­кових умов господарювання почалось із запровадження податку на додану вартість. Однак, досі не вдалось сформувати оптимальний механізм цього податку, який би при високій фіскальній ефективності забезпечив позитивний регулюючий вплив на економічні процеси, а саме стимулював економічний розвиток, сприяв більш справедливому розподілу податкового тягаря серед виробників і споживачів. Перенесення ПДВ як суто ринкового податку в економіку України, охоплену в кін­ці минулого століття глибокою економічною кризою, призвело до того, що він не проявив повною мірою свої позитивні якості, а також став причиною багатьох не­гативних процесів. Однак виникнення окремих проблем неминуче при зміні мето­дів господарювання і переході до нових форм оподаткування. До того ж процес становлення податку на додану вартість ще не завершений, а стабільність в еконо­мічному зростанні, яка спостерігається з 2000р., дозволяє очікувати, що в цих умовах основні негативні риси ПДВ будуть усунені.

Розвиток цього податку в 1992-2004рр. характеризується постійними змінами законодавчих і нормативних актів пошуками найбільш ефективного механізму оподаткування як з точки зору залучення достатніх доходів до бюджету, так і стимулювання підприємництва.

Серед усіх податків ПДВ є лідером за кількістю змін, що вносяться до зако­нодавчих актів, які визначають порядок його застосування. Хоча це і викликає багато нарікань у зв'язку з тим, що ускладнюється робота податкових органів і пла­нування підприємцями своєї діяльності, уникнути цього неможливо, оскільки пода­ткова система України перебуває на стадії розбудови. Найбільш важливим кроком по наближенню вітчизняного ПДВ до норм прийнятих в розвинених країнах, було прийняття в 1997 р Закону України “Про податок на додану вартість”. Однак, при­йняття цього Закону не досягло іншої важливої мети - створення сприятливого по­даткового режиму для розвитку промисловості, наслідки дії деяких положень Зако­ну призвели в ряді випадків до посилення податкового тиску на виробництво.

Аналіз свідчить, що в Україні більше уваги приділяється фіскальній дії ПДВ та недостатня увага відводиться його регулюючій функції, хоча кожний елемент механізму ПДВ може бути використаний з метою забезпечення позитивного регу­люючого впливу податку на економічні процеси. Проте в Україні маніпулювання елементами механізму ПДВ є безсистемним, і не завжди науково обґрунтованим, а неконтрольований вплив ПДВ на економічні процеси має суттєві негативні наслід­ки як для споживачів, так і для виробничої сфери. Це стримує економічне зростан­ня і тим самим негативно позначається на фіскальній дії податку.

Вплив ПДВ на споживачів у нашій державі характеризується в першу чергу суттєвим обмеженням сукупного платоспроможного попиту, що в свою чергу стримує зростання вітчизняного виробництва. У таких умовах подальше застосу­вання ставки ПДВ у 20 % видається недоцільним і вона потребує зниження.

Негативні наслідки ПДВ для виробничої сфери проявляються у відволіканні оборотних коштів підприємств, яке відбувається внаслідок постійних затримок ви­плати бюджетного відшкодування та встановленого порядку сплати ПДВ за прин­ципом першої події при великих обсягах кредиторської заборгованості. Діючи на всіх етапах виробництва і реалізації, цей податок, в умовах нестачі фінансових ре­сурсів для розрахунків, став гальмувати взаєморозрахунки суб'єктів господарю­вання та стримувати ділову активність. Недостатньо відпрацьований механізм опо­даткування призвів до того, що ПДВ, який у західних країнах нейтральний до ви­робників, в наших умовах став руйнівним для виробництва.

Аналіз чинного механізму справляння ПДВ в Україні засвідчив, що певні його деформації негативно позначаються на загальній економічній ситуації і вимагають негайного усунення, хоча в цілому цей податок залишається важливою складовою податкової системи. Наявність певних недоліків ні в якому разі не є підставою для відмови від застосування ПДВ, оскільки ідеального податку не існує. Тому треба удосконалювати його на основі накопиченого досвіду інших країн. Це сприятиме перетворенню ПДВ на дієвий інструмент регулювання економічних процесів, збе­рігаючи при цьому за ним роль одного з найважливіших джерел доходів бюджету.

Найбільш прийнятним слід визнати еволюційний підхід до реформування податкової системи, який передбачає збереження ПДВ в якості одного з основних її елементів і внесення ряду змін (зниження ставки ПДВ, поступовий перехід від податкових пільг до системи соціальних пільг, адаптація до європейських норм) з метою забезпечення ефективності оподаткування.

Цей підхід є більш виваженим, і таким, що більше відповідає потребам Укра­їни під час перехідного періоду в економіці та необхідності узгодження вітчизняної податкової системи з податковими системами інших країн, у першу чергу торгове­льних партнерів України. Прийняття його за основу при розробці Податкового ко­дексу слід оцінити позитивно, оскільки стало можливим формування оптимального механізму оподаткування доданої вартості за європейською моделлю, однак з ура­хуванням особливостей вітчизняної економіки.

З кола заходів щодо еволюційного розвитку ПДВ, які б сприяли розширенню сукупного попиту, найбільш продуктивними с зниження ставки, розширення пода­ткової бази. Ці заходи є взаємопов'язаними. Розширення бази до­зволить знизити ставки, що сприятиме зростанню сукупного суспільного попиту. А розширення бази можливе за рахунок скорочення пільг, обмеження ухилення від оподаткування. Зменшення ставки сприятиме зменшенню податкового тиску, і, от же, зменшенню ухилення від оподаткування і збільшенню бази оподаткування.

Зниження ставки вплине на сукупний попит через механізм цін. Оскільки ПДВ нейтральний до різних товарних груп, його зниження рівномірно впливатиме на зниження цін, розширення споживання, сприятиме активізації підприємництва. Завдяки тому, що не так гостро стоятиме проблема відшкодування дебетового са­льдо ПДВ, збільшиться обсяг оборотних коштів підприємств. Звичайно, після зни­ження ставки не відбудеться негайного зростання його надходжень. Однак, активі­зація підприємництва у майбутньому призведе до суттєвого розширення бази оподаткування і, як наслідок, збільшення податкових надходжень. Але для цього необхідний певний час, протягом якого відбудеться тимчасове скорочення надходжень, і, отже, знадобиться обмеження державних ви­трат чи збільшення дефіциту бюджету. Слід також зважати на те, що в умовах пе­рехідної економіки досить складно точно оцінити стимулюючі наслідки зниження податку, адже в процесі економічної трансформації змінюється і поведінка суб'єк­тів господарювання. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що до диференційованих ставок ПДВ переходити недоцільно, оскільки це значно ускладнить адміністрування цього податку і створить додаткові можливості для зловживань.

Однією з причин великої кількості порушень і зловживань при справлянні ПДВ в Україні є складність і заплутаність податкового законодавства. Окремі зако­нодавчі і нормативні акти суперечать один одному, що призводить до численних непорозумінь і створює умови для ухилення від оподаткування. Для подолання цього в майбутньому потрібне детальне узгодження всіх положень проекту подат­кового кодексу (щодо ПДВ), щоб не виникла необхідність у прийнятті додаткових рішень та роз'яснень, заборона внесення змін принаймні протягом року. Однак по­спішність у прийнятті податкового кодексу неприпустима, всі положення повинні бути чітко визначені і можливі наслідки змін ретельно вивчені.

Серед шляхів зменшення гостроти проблеми бюджетного відшкодування ПДВ експортерам та підвищення фіскальної ефективності податку — зміна підходів до політики податко­вого стимулювання експортера. Обкладання нульовою ставкою ПДВ експорту всієї продукції недоцільне як тому, що сприяє консервації його наявної структури, а відтак і екстенсивної моделі економічного зростання, так і внаслідок негативного впливу на фіскальну ефективність податку.

На мою думку, нагальним є перехід до політики диферен­ційованого стимулювання експорту, яка б сприяла прогресив­ним змінам у його структурі та в структурі національного ви­робництва в цілому. З цією метою доцільно було б зберегти ну­льову ставку ПДВ для експорту товарів з високою часткою до­даної вартості й звільнити від сплати податку експорт іншої продукції, що означатиме віднесення податку, сплаченого в ціні матеріальних ресурсів, на витрати виробництва і дасть змогу відмовитися від відшкодування ПДВ експортерам продукції з низькою часткою доданої вартості.

Таким чином, серед розглянутих видів непрямих податків дійсної аль­тернативи ПДВ не існує. На практиці це означає, що основний напрям полі­тики в даному відношенні має полягати не в розробці чергових пропозицій з введення ніде не використовуваних податків, а у вирішенні наявних проблем з ПДВ, до яких, зокрема, відносяться проблеми відшкоду­вання ПДВ при експорті продукції.

Відповідно до чинного податкового законодавства в Україні діє поря­док відшкодування ПДВ при експорті товарів (робіт, послуг) за принципом місця призначення, який відповідає загальновизнаним правилам міжнародної торгівлі. Це має велике значення для економіки краї­ни, оскільки суттєва частина національного доходу походить від реалізації продукції на експорт, частка якого останніми роками стабільно складає біль­ше 50% ВВП.

У результаті аналізу ситуацій що склалася на сьогодні у вітчизняній практиці застосування ПДВ, зроблено висновок, що порядок оподаткування доданої вартості має певні недоліки, такі як неможливість реального відшкодування з бюджету суми надлишку податкового кредиту над податковими зобов'язаннями та низька фіскальна ефективність податку. Встановлено, що причини бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ мають комплексний характер, а саме: недотримання запланованих надходжень ПДВ до державного бюджету, завдяки зростанню податкової недоїмки; прорахунки в процесі планування податкових надходжень; перевищення фактичним рівнем сальдо експортно-імпортних операцій його прогнозного рівня, внаслідок чого фактичні вимоги на відшкодування ПДВ виявляються вищими від очікуваних, які опосередковано враховані при визначенні планових надходжень ПДВ; пред'явлення незаконних вимог на бюджетне та експортне відшкодування ПДВ і зниження податкових зобов'язань; зростання частки експорту у ВВП і додатного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Саме завдяки двом останнім чинникам в Україні обсяги відшкодування ПДВ до загальної суми надходжень становили в 2004 р. 63,7% (у 2001р. - 64,2%), тоді як в країнах Західної Європи вони не перевищують 30%, тобто є майже удвічі меншими. За таких умов ризик ускладнення процесу відшкодування в Україні є значно вищим, ніж у європейських країнах.

У результаті з'ясування причин бюджетної заборгованості з ПДВ встановлено напрями розв'язання проблеми виплат відшкодування, а саме: упорядкування процедури реєстрації платників ПДВ для виключення можливості появи фіктивних фірм; одержання права на податковий кредит залежно від факту оплати; обмеження відшкодування ПДВ при продажу товарів (робіт, послуг) за цінами, які дуже відрізняються від рівня звичайних цін; перегляд порядку відшкодування ПДВ для експортерів з необхідністю його відшкодування за фактом вивозу товару за межі митної території України та надходження валюти; суми переплати ПДВ переносити на наступні 6 місяців, після чого платник може вимагати відшкодування; експортери можуть вимагати відшкодування негайно, за умови проведення грошових розрахунків з постачальниками експортних товарів; вимога виплати відшкодування посереднику повинна містити дані про основних його постачальників; відшкодування повинне виплачуватись протягом 30 днів після одержання вимоги. Але виплату можна відстрочити у зв'язку з перевіркою обґрунтованості вимоги відшкодування; тимчасово можна встановити, що відшкодування з бюджету виплачується тільки тоді, якщо дебетове сальдо перевищує певний рівень. В іншому випадку цю суму необхідно зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Крім проблеми бюджетної заборгованості з ПДВ, залишається проблемою низька фіскальна ефективність податку, про що свідчить падіння його частки у ВВП з 11,6% у 1993 р. до 8,8% у 1997 р. і 5,1% у 2001 р., у 2002 р. вона зросла до 6%, а в 2003 і в 2004 роках становила відповідно 4,8% та 4,9%. До чинників, що впливають на фіскальну ефективність податку можна віднести: рівень податкової ставки; сальдо експортно-імпортних операцій, здатне звужувати чи розширювати податкову базу, обсяг податкових пільг, суму недоїмки, що безпосередньо впливає на величину податкових надходжень. В перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципом: товари першої необхідності - знижена ставка, усі інші товари - стандартна ставка. Потрібно відзначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування ПДВ та значно ускладнить механізм його дії. Щодо розміру ставок ПДВ, то це має визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Зважаючи на обмеженість надходжень від прямих податків, відчутно знизити ставку ПДВ (незважаючи на привабливість такого підходу) досить проблематично. Реалізувати такий захід можна лише надзвичайно виважено та поетапно. На користь цього свідчать і тенденції до гармонізації непрямого оподаткування та введення середньої ставки ПДВ на рівні 15% у межах формування єдиного європейського ринку. Тому, з метою наближення норм податкового законодавства України з питань податку на додану вартість до відповідних положень ЄС є підстави встановити стандартну ставку ПДВ на рівні 15% і понижену на рівні 0%.

В Україні ПДВ тісно пов'язаний з митним податком, і при ввозі товарів на територію держави використовується в цілях регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Враховуючи, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючими органами стосовно ввізного та вивізного митного податку, акцизного податку, податку на додану вартість (ПДВ), інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України, визначено митні органи, то функцією адміністрування податку на додану вартість з імпорту послуг не наділено жодний контролюючий орган України. Факт здійснення імпорту послуг важко проконтролювати, аналогічно як і визначити вартість послуг, наданих нерезидентами вітчизняним суб'єктам господарювання. Такі операції часто є фіктивними і здійснюються лише з метою перерахування на закордонні рахунки значних сум іноземної валюти. Це призводить до того, що, незважаючи на постійне збільшення обсягів імпорту послуг, темпи росту надходжень від податку на додану вартість постійно знижуються, на відміну від обсягів ввізного митного податку, які мають чітку тенденцію до зростання з року в рік. Ці факти свідчать про те, що найлегше ухилитися від сплати саме ПДВ. Таким чином, з метою вирішення проблем, що склалися зі справлянням ПДВ при імпорті послуг, доцільно:

- у Законі України "Про ПДВ" чітко зазначити умову, за якої платники ПДВ мають право відносити суми податку, сплачені за отримані від нерезидента роботи (послуги), до податкового кредиту;

- створити відповідну інформаційну систему, яка б передбачала необхідність інформування банками та іншими фінансово-кредитними установами органи податкової служби про факти перерахування суб'єктами господарської діяльності коштів за кордон в оплату контрактів з імпорту послуг;

- покласти на органи податкової служби функцію адміністрування податку на додану вартість з імпорту послуг, що передбачає наявність банку даних про суб'єктів господарювання, які здійснюють такі операції на постійній основі.

Однією з проблем використання ПДВ в Україні на сьогодні є не донарахування платниками своїх зобов’язань з ПДВ. У зв’язку з цим на основі даних ДПА, Мінфіну та Держказначейства було проведено дослідження щодо повноти нарахування платниками своїх зобов’язань на основі порівняння сум ПДВ, що мали б надійти до бюджету як складова частина кінцевих споживчих витрат (без пільг по ПДВ) та сум ПДВ, задекларованих платниками податку. Було побудовано криві, що відображають динаміку ВВП, ПДВ та кінцевих споживчих витрат за 2001-2005 рр. на одній площині (рис. 3.2.1.).

Рис. 3.2.1. Динаміка ВВП, ПДВ та кінцевих споживчих витрат за 2001-2005 рр. (поквартально)

Виходячи з суми кінцевих споживчих витрат, скорегованих на пільги з ПДВ (тобто за мінусом пільг по ПДВ), було вирахувано ресурс ПДВ (сума ПДВ, яка мала б надійти до бюджету, скорегована на пільги з цього податку). При цьому, ресурс ПДВ, скоригований на пільги, порівнюється з сумами ПДВ, задекларованими платниками податку.

Теоретично, ресурс ПДВ, скоригований на пільги, та суми, задекларовані платниками ПДВ до сплати повинні бути ідентичні або можливе незначне відхилення між цими показниками.

Однак, на практиці (рис.3.2.1), простежується відсутність прямої залежності (як це теоретично повинно бути) між показниками росту ВВП і, як наслідок, кінцевих споживчих витрат та ресурсу ПДВ, скоригованого на пільги, із задекларованими сумами ПДВ. Порівнюючи перші півріччя 2004 та 2005 років, маємо зворотну залежність: при прирості ВВП на 12,8% та рості кінцевих споживчих витрат, скоригований на пільги з ПДВ, на 33,1%, сума недоотриманого податку зросла на 51,8%. Таким чином, бюджет протягом всього аналізованого періоду недотримував частину сум податку.

Найбільші втрати бюджету зафіксовані у 4 кварталі 2002 та 4 кварталі 2004 роках (4357,5 млн. грн. та 5565,5 млн. грн. відповідно).

Зокрема, з початку вказаного періоду по 1-ий квартал 2005р. відслідковується зменшення розриву між цими показниками, а у 2-му кварталі 2005р. (тобто після скасування Законом № 2505 більшості пільг) – навпаки, збільшення цього розриву. Наприклад, сума пільг за 1-ий квартал 2005р. (до вступу в дію ЗУ № 2505) складає 6,8 млн. грн., а за 2-ий квартал 2005р. (після вступу в дію ЗУ № 2505) – 1,7 млн. грн.

Загалом, недонадходження сум податку до бюджету можна пояснити: 1.Некоректними статистичними даними. 2.Приховування платниками підприємств своїх зобов’язань.

Але на нашу думку розбіжності між сумами ПДВ з кінцевих споживчих витрат (без пільг по ПДВ), велике відхилення ресурсу ПДВ та сумами задекларованого платниками в напрямку зменшення останніх свідчить про наявність прямих втрат бюджету через приховування платниками зобов’язань з цього податку та недостатньо дієві механізми системи адміністрування ПДВ.

З приводу цього можна зробити слідуючи висновки:

1. Проблему зловживань у сплаті ПДВ необхідно ефективно вирішувати узгодженими діями органів виконавчої влади, на які покладено функції справляння ПДВ. Водночас влада повинна дотримуватись зобов’язань з відшкодування ПДВ, інакше розпочнеться нове замкнене коло недотримання правових норм обома сторонами.

2. Потрібно запровадити так званий “паспорт товару”, тобто документ, який повинен супроводжувати товар до кінцевого споживача. За основу цього документу передбачається доцільним взяти товарно-транспортну накладну та податкову накладну. В ньому повинна міститись інформація про кожну стадію руху товару з описом ціни купівлі, ціни продажу та інформація про контрагентів на кожній з цих стадій. Така новація дозволить покращити систему адміністрування ПДВ та більш точно відслідковувати факти зловживань та порушень з ПДВ.

3. Аналіз існуючих схем ухилення від оподаткування ПДВ свідчить про те, що практично всі схеми спеціалізуються на отриманні бюджетного відшкодування шляхом проведення сумнівних операцій з використанням “фіктивних фірм”. Даними схемами користуються як експортери продукції, так і ті, що реалізують продукцію власного виробництва на внутрішньому ринку, з метою мінімізації своїх податкових зобов’язань. Вирішувати проблему необхідно шляхом включення до податкової декларації розшифровки податкового кредиту та податкових зобов’язань в розрізі контрагентів а також шляхом запровадження електронного обліку та аналізу податкових декларацій. Це, по-перше, унеможливить мінімізацію податкових зобов’язань платників податку; по-друге, “фіктивна фірма” або випадаюча ланка в ланцюгу постачальників виявляється в оперативному порядку, на стадії камеральної перевірки; по-третє, звільняється трудовий ресурс для якісного адміністрування ПДВ.

4. Запровадити надання платниками податку основних статистичних показників діяльності підприємства для своєчасного виявлення приховування платниками об’єкту оподаткування.

5. Максимально наблизити бухгалтерський і податковий обліки.

6. Також потрібен поступовий перехід від податкових пільг до системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України.

7. Потребує також зниження ставка ПДВ, пропонується її зниження в 2006-2007 роках до 17%, а надалі – і до 15%. Втрати бюджету від зниження ставок ПДВ ми