4-Диметиламіно-1,4,4а,5,5а,6,11,12а-октагідро-3,6,10,12,12а-пентаокси-6-метил-1,11 -діоксонафтацен-2-карбоксамід
У медичній практиці застосовується у вигляді основи або, гідрохлориду (Tetracyclini hydrochloridum).
Доксицикліну гідрохлорид (Doxycyclini hydrochloridum)
Вібраміцин
4-Диметиламіно-1,4,4а,5,5а,6,11,12а-октагідро-3,5,10,12,12а- пентаокси-6-метил-1,11-діоксо-2-нафтаценкарбоксаміду гідрохлориду геміетинолату гемігідрат
Метацикліну гідрохлорид (Methacyclini hydrochloridum)
Рондоміцин
4-Диметиламіно-1,4,4а,5,5а,6,11,12а-октагідро-3,5,1012,12а-пентаокси-6-метилен-1,11 -діоксонафтоцен-2-карбоксаміду гідрохлорид
Відомі також комбіновані лікарські засоби:
— олететрин (тетрациклін+олеандоміцин) або сигмаміцин;
— вітациклін (тетрациклін+вітаміни С, В1; В2).
Властивості. За фізичними властивостями тетрацикліни — це кристалічні речовини жовтого або світло-жовтого кольору, без запаху, гіркі на смак, їх розчини в хлороводневій кислоті обертають площину поляризованого променя вліво.
Тетрацикліни-основи малорозчинні у воді, а солі — добре розчинні. У спирті всі лікарські речовини групи тетрациклінів важкорозчинні, але, завдяки амфотерним властивостям, легкорозчинні . в розведених мінеральних кислотах і розчинах лугів. Основні властивості зумовлені наявністю диметиламіногрупи в положенні 4, а кислі — фенольного гідроксилу в положенні 10 і енольних у положеннях 3 і 12.
Тотожність. 1. Реакції з концентрованою сульфатною кислотою — утворюються ангідропохідні тетрацикліну, які мають специфічне забарвлення:
2. УФ-спектрофотометрія. Визначають максимуми і мінімуми поглинання і розраховують питомий показник поглинання.
3. Визначення питомого обертання.
4. Утворення забарвлених комплексних солей у спиртовому середовищі з феруму (III) хлоридом — коричневе або червоно-коричневе забарвлення (фенольний гідроксил у положенні 10).
5. Утворення забарвлених комплексів із солями купруму (II), цинку.
6. Хлороводневі солі тетрациклінів дають позитивну реакцію на хлорид-іони.
7. Метод ТШХ у порівнянні зі стандартом.
8. Утворення в певних умовах флуоресціюючих продуктів.
9. В експрес-аналізі лікарських засобів тетрациклінового ряду використовують кольорові реакції з натрію нітропрусидом, n-диметиламінобензальдегідом, реактивом Несслера, діазореактивом.
Утворення азобарвника можливе за рахунок наявності фенольного гідроксилу:
Кількісне визначення. 1. Антибіотики тетрациклінового ряду кількісно визначають біологічним методом дифузії в агар. При цьому 1 мкг = 1 ОД, відтак 1,0 г речовини =1 000 000 ОД.
2.Спектрофотометрія в УФ-області, фотоколориметрія і флуо-риметрія.
Зберігання. У сухому, захищеному від світла місці при кімнатній температурі, у банках із темного скла.
При зберіганні антибіотиків групи тетрацикліну спостерігається зміна кольору — потемніння в результаті утворення домішок ангідротетрацикліну і 4-епіангідротетрацикліну та продуктів їх перетворення. Ці речовини більш токсичні, ніж вихідні лікарські засоби.
Водні розчини солей лікарських речовин тетрациклінового ряду поступово мутніють внаслідок випадіння основ.
У слабокислому середовищі розчини гідрохлоридів відносно стійкі, але в розчинах кислот і лугів вони легко руйнуються. Наприклад, у лужному середовищі утворюються ізотетрациклінові похідні.
Застосування. Лікарські засоби тетрациклінового ряду використовуються як антибіотики широкого спектра дії при пневмонії, дизентерії, гонореї, тифі та інших інфекційних захворюваннях.
Призначають зазвичай усередину у вигляді таблеток, капсул, суспензій, рідше для внутрішньом'язових ін'єкцій. Зовнішньо — у вигляді мазей для лікування опіків, флегмон і очних захворювань.
Метацикліну гідрохлорид краще всмоктується при перораль-ному прийомі (капсули), довше зберігається в крові й ефективний при лікуванні гонореї. Доксицикліну гідрохлорид високоефективний при інфекціях верхніх дихальних шляхів (бронхіт, плеврит, пневмонія), має пролонговану дію (1—2 прийоми на добу). Слід відзначити, що хоча антибіотики цієї групи викликають перехресну стійкість, все ж мікроорганізми до них звикають менше, ніж до пеніцилінів.
Побічна дія. Утворюють комплекси з іонами кальцію, феруму і тому можуть відкладатися в кістках, емалі зубів. Через це не рекомендують прийом тетрациклінів дітям і вагітним жінкам.
При прийомі цих лікарських засобів не слід вживати молочні продукти, препарати феруму й антациди, які містять солі АІ, М§, Са.
Напівсинтетичні тетрацикліни менш токсичні, бо швидше всмоктуються і швидше виводяться з організму.
Левоміцетин (Laevomycetium)
Хлорамфенікол (Chloramphenicolum)
D-(—)-тpео-1-n-Нітрофеніл-2-дихлорацетиламінопропандіол-1,3
Молекула левоміцетину має 2 асиметричних атоми карбону і тому можливе існування чотирьох ізомерів: D- і L-трео-, D- і L-еритро-, які відрізняються просторовим розташуванням функціональних груп:
Цей вид ізомерії спостерігається також в ефедрині.
Левоміцетин є лівообертаючим трео-ізомером D ряду.
Суміш D (—) і L (+) трео-ізомерів левоміцетину — це рацемат, оптично неактивна речовина, відома під назвою синтоміцин (має 50 % фізіологічної активності левоміцетину).
Еритро-форми в медицині не використовуються, оскільки є токсичними речовинами.
Властивості. Левоміцетин і його стеарат — це білі з жовтуватим або жовтувато-зеленим відтінком кристалічні речовини без запаху.
Левоміцетину сукцинат розчинний — біла або з ледь жовтуватим відтінком пориста маса зі слабким специфічним запахом.
Левоміцетин — гіркий на смак. Малорозчинний у воді, легкорозчинний у спирті.
Левоміцетину сукцинат розчинний — гіркий на смак. Дуже легкорозчинний у воді, малорозчинний у спирті, гігроскопічний.
Левоміцетину стеарат — не має смаку. Практично нерозчинний у воді; важкорозчинний у спирті, у всіх розчинниках утворює мутні розчини.
5 %-ві розчини в спирті мають питоме обертання: від +18 до +21° (левоміцетин) і від +15 до +20° (левоміцетину стеарат), від —11 до —12,6° (левоміцетину сукцинат у суміші метанолу, води і хлороводневої кислоти).
Тотожність. 1. Для підтвердження тотожності лікарських речовин використовують реакції гідролітичного розщеплення в кислому або лужному середовищі з подальшою ідентифікацією утворених продуктів.
Так, при нагріванні левоміцетину з розчином натрію гідроксиду спочатку виникає жовте забарвлення, що переходить у червоно-оранжеве (внаслідок утворення ацинітроформи), а при подальшому нагріванні утворюється цегляно-червоний осад і з'являється запах амоніаку:
Реакційну суміш фільтрують, у фільтраті підтверджують наявність іонів С .
2. Левоміцетину стеарат при нагріванні з концентрованою хлороводневою кислотою гідролізується — утворюється стеаринова кислота, яка спливає на поверхню у вигляді маслянистих крапель, які тверднуть при охолодженні:
3. За реакцією утворення азобарвника червоного кольору після відновлення нітрогрупи до аміногрупи з подальшим діазотуванням і азосполученням:
4. В експрес-аналізі використовують реакцію левоміцетину з купруму сульфатом у лужному середовищі в присутності н-бутанолу — спиртовий шар забарвлюється в синьо-фіолетовий колір внаслідок утворення комплексної солі, яка, за припущенням.
5. УФ-спектрофотометрія, визначення питомого показника поглинання.
Кількісне визначення. 1. Нітритометрія після попереднього відновлення нітрогрупи до аміногрупи цинковим пилом у кислому середовищі, Е = М. м:.
2. Спектрофотометрія при  = 278 нм (левоміцетин), 272 нм (левоміцетину стеарат) і 275 нм (левоміцетину сукцинат розчинний).
3. Куприметрія, пряме титрування. Метод ґрунтується на утворенні розчинної комплексної сполуки левоміцетину з купруму сульфатом у лужному середовищі (див. тотожність). Титрант — 0,01 M розчин купруму сульфату (свіжоприготований), індикатор — мурексид. Титрування ведуть від фіолетового до коричнево-червоного забарвлення, однакового із забарвленням контрольного досліду, Е = 2М. м.
4. Куприйодометрія, пряме титрування за замісником. До розчину левоміцетину в лужному середовищі додають розчин купруму сульфату. Осад купруму (II) гідроксиду відфільтровують, у фільтраті розчинний куприлевоміцетиновий комплекс руйнують дією сульфатної кислоти з утворенням еквівалентної кількості купруму сульфату, яку визначають йодометрично, ідикатор — крохмаль, Е=2М.м.:
Проводиться контрольний дослід.
5. Аргентометрія або меркуриметрія. Методи ґрунтуються на окисненні левоміцетину гідрогену пероксидом у лужному середовищі, в результаті якого утворюються 2 молекули натрію хлориду, котрі визначають аргентометрично за Фольгардом або меркури-метрично з індикатором дифенілкарбазидом, Е = 1/2М. м.
6. Фотоколориметрія за утворенням азобарвника після відновлення нітрогрупи до аміногрупи з подальшим діазотуванням і азо-сполученням.
7. Йодометрія. Метод ґрунтується на окисненні продуктів лужного гідролізу левоміцетину. Експериментальне встановлено, що Е = 1/6М. м.
Броматометрія, зворотне титрування, Е = 1/4Л/. м.
Зберігання. У добре закупореній тарі, у склянках із темного скла.
Застосування. Левоміцетин належить до антибіотиків широкого спектра дії, застосовується для лікування дизентерії, пневмонії, коклюшу, черевного тифу та інших інфекційних захворювань. Курс лікування 8—10 днів. У дитячій практиці використовують левоміцетину стеарат, який не має гіркого смаку.
Побічні ефекти. Порушує функцію кровотворних органів, тому при лікуванні левоміцетином необхідний аналіз крові. Може викликати дисбактеріоз.
|
