Доходи місцевих бюджетів - Фінанси - Скачать бесплатно

Міністерство освіти та науки України

ПЛАН

1. ВСТУП

Бюджетна система як сукупність бюджетів країни може мати двохланкову або трьохланкову побудову залежно від особливостей державного устрою. В єдиних (унітарних) країнах бюджетна система об'єднує дві ланки: бюджет центрального уряду та місцеві бюджети. У федеративних країнах окрім зазначених двох ланок існує третя - бюджети членів федерації.

Законом України "Про бюджетну систему України" (1995 р.) визначено трьохланкову побудову бюджетної системи, яка включає:

1) державний бюджет України;

2) республіканський Автономної Республіки Крим;

3) місцеві бюджети.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Законом було закріплено принцип включення місцевих бюджетів нижчого до місцевих бюджетів вищого рівня, який використовувався в умовах командної економіки. Так, бюджет області відповідно до Закону "Про бюджетну систему України" об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Законом також визначено, що селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні міські ради визначають доходи відповідних селищних та сільських бюджетів.

Ухвалення у 1997 р. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" започаткувало новий підхід щодо визначення поняття місцевих бюджетів та їхнього складу. У ст. 1 закону зазначено, що бюджет місцевого самоврядування – це план утворення й використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування цим законом пояснюється як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або за відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. З огляду на те, що територіальні громади формуються з жителів міст, селищ і сіл або добровільних об'єднань жителів кількох сіл, то місцевими бюджетами слід вважати лише бюджети зазначених територіальних громад, а саме - міські (районні у містах), селищні та сільські бюджети.

Згідно з Конституцією України та Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" принципово змінюються місце та роль районних і обласних бюджетів у складі бюджетної системи України. Цими бюджетами, згідно з чинним законодавством, повинні акумулюватися кошти, які спрямовуються з державного бюджету для відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів. Крім того, до районних та обласних бюджетів спрямовуються кошти, залучені на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних програм. Отже, обласні та районні бюджети, згідно з зазначеними нормативними актами, не віднесені до місцевих.

Бюджетна система України як унітарної держави складається з чітко визначених двох ланок - державного та місцевих бюджетів. Склад місцевих бюджетів України, як і в інших країнах, відображає особливості адміністративно-територіального поділу та специфіку функціонування місцевого самоврядування. До місцевих бюджетів в Україні належать республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські бюджети міст Києва та Севастополя, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Особливий статус двох міст республіканського підпорядкування Києва та Севастополя дає підставу для виокремлення їх із сукупності місцевих бюджетів України.

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня. Законом України "Про місцеве самоврядування Україні" визначено, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та законодавче закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрямки використання коштів.

Місцеві бюджети в кожній країні є найчисельнішою ланкою бюджетної системи. В Україні у 2005 р. кількість, становить понад 12 тисяч місцевих бюджетів у тому числі республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласних бюджетів, міські бюджети міст Києва та Севастополя, 165 бюджетів міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів, 277 бюджетів міст районного підпорядкування, 104 районних бюджетів у містах, 787 селищних, 10101 сільських бюджетів

Із коштів місцевих бюджетів фінансуються найзначніші заходи держави в галузі економіки та соціальної політики. За рахунок місцевих бюджетів утримуються заклади освіти, охорони здоров'я, проводяться виплати з соціального захисту та соціального забезпечення сім'ям з дітьми, ветеранам війни та праці, іншим незахищеним верствам населення, утримуються будинки-інтернати, притулки, фінансуються молодіжні програми. Місцеві бюджети відіграють значну роль у забезпеченні функціонування житлово-комунального господарства, закладів культури та спорту, засобів масової інформації, транспорту, дорожнього господарства тощо.

2. ДЖЕРЕЛА СКЛАД ТА СТРУКТУРА ДОХОДІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов’язана з формуванням, розподілом і використанням фін. ресурсів регіонального рівня, використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону. Доходи місцевих бюджетів мають певну законодавчу базу Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про податкову систему України.", "Про місцеве самоврядування в Україні та інші нормативні акти. Але незважаючи на наявність відповідно нормативної бази, до цього часу не напрацьовано чіткого механізму перерозподілу бюджетних надходжень як у Державний, так і всередині місцевих бюджетів.

В законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами. У доходній частині місцевого бюджету, починаючи з 1998 р., повинні окремо виділятись доходи, необхідні для виконання власних повноважень, для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів. Кошти Державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного підпорядкування у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад.

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб’єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.

Законом України "Про бюджетну систему України" (1995 р.) була зроблена спроба чітко розмежувати дохідні джерела між ланками бюджетної системи та видами бюджетів, що стало однією з позитивних характеристик цього важливого законодавчого акта. Статтями 12-15 закону склад доходів місцевих бюджетів був представлений так, що до доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, міських Києва та Севастополя бюджетів належали:

- частина податку на додану вартість, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш, ніж 20%);

- частина акцизного збору, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік (але не менш, ніж 20%);

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 70% від ставки, передбаченої чинним законодавством для відповідної категорії платників, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної форми власності цього рівня;

- частина прибуткового податку з громадян;

- 70% податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування;

- плата за землю в межах 10% від ставки оподаткування, передбаченої чинним законодавством до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і 70% - до Київського та Севастопольського міських бюджетів;

- надходження від внутрішніх позичок і грошово-речових лотерей, що проводяться за рішеннями відповідних рад народних депутатів згідно з законами України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається законом про державний бюджет України на наступний рік;

- відрахування дотацій і субвенцій з державного бюджету України;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- дивіденди, одержані від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня;

інші надходження, встановлені законами України.

Доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів Законом України "Про бюджетну систему України" визначено так:

податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня, та 60% — до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування);

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

Доходи районних у містах бюджетів включають:

податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, але не менш як 50%;

плата за землю у розмірах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

місцеві податки та збори у розмірах, визначених міською радою народних депутатів, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

До складу доходів міських (міст районного підпорядкування), селищних, сільських бюджетів, згідно з вищезазначеним законом, включаються:

- податок на прибуток підприємств та організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, визначеному місцевою радою народних депутатів вищого рівня, та 100% податку на прибуток підприємств та організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному радою народних депутатів вищого рівня;

- плата за землю, що дорівнює 60% від ставки, передбаченої законодавством;

- місцеві податки та збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

- частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається радою народних депутатів вищого рівня;

- надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

- відрахування, дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

- інші надходження.

Розглянувши детальніше склад доходів місцевих бюджетів згідно бюджетної класифікації вони поділяються на:

- податкові надходження - податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки;

- неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом - надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом;

- державні цільові фонди - перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чинним законодавством;

- офіційні трансферти - від органів державного управління інших рівнів, із-за кордону, з недержавних джерел.

3. ВИДИ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ ДО МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

3.1. Загальнодержавні податки і збори

До місцевих бюджетів надходять кошти від справляння більшості загальнодержавних податків, а також місцеві податки та збори. Серед податкових надходжень найбільше значення мають прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств.

Прибутковий податок з громадян - один з най поширеніших прямих податків, який стягується з доходів фізичних осіб. У більшості зарубіжних країн цей податок надходить до місцевих бюджетів.

Вітчизняний механізм передбачає стягнення прибуткового податку з громадян із сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел як на території України, так і поза її межами. Це доходи, одержані за місцем основної роботи, за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, від здачі житла у наїм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Платниками цього податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства

При нарахуванні прибуткового податку з громадян застосовується система пільг

Податок на прибуток підприємств – вагоме джерело доходів місцевих бюджетів, найважливіший із прямих податків, який є в системах оподаткування всіх країни. Оподаткування прибутку підприємств зазнало докорінних змін і сприйняттям 22.05.1997р. Закону „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скорегованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід підприємства є загальною сумою доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду на території України, її континентальному шельфі, виключні економічні зони, так і поза їх межами.

Валові витрати підприємств це сума будь-яких витрати у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товару, які купуються або виготовляються підприємством для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

Звільняються від оподаткування податку на прибуток визначені чинним законодавством доходи неприбуткових установ та організацій. Пільги передбачені для підприємств, громадських організацій інвалідів та деяких інших категорій платників.

У складі доходів місцевих бюджетів традиційною групою надходжень є платежі, пов’язані з використанням природних ресурсів, таких, як земля, ліси, надра, водні ресурси. Найбільше фіскальне значення має плата за землю.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, яка визначається залежно від грошової оцінки землі. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі.

Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю, є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Усі землі розподіляються на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках від їхньої грошової оцінки, окремо для ріллі, сіножатей, пасовищ та багаторічних насаджень. Від плати за землю звільняються: заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, бюджетні установи, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади, громадські організації інвалідів України, вітчизняні заклади культур, науки, освіти, охорони здоров’я, зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю.

Одним з податкових джерел надходження місцевих бюджетів є податок з доходів транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Його сплачують як фізичні та юридичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об’єктом оподаткування є трактори, автомобілі, мотоцикли, човни, яхти та інші транспортні засоби.

Податок сплачується:

Фізичними особами – перед реєстрацією, перереєстрацією, або технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз на два роки;

Юридичними особами – щоквартально, рівними частками.

Податок на промисел також надходить до місцевих бюджетів, його сплачують громадяни, які незареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють не систематичний продаж виробленої продукції речей товарів.

Об’єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазначається громадянином у поданій до податкових органів декларації. Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю.

У доходи до місцевих бюджетів надходять місцеві збори: за забруднення навколишнього природного середовища, відрахування та збір на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування.

Друге місце в доходах місцевих бюджетів після податкових надходжень посідають офіційні трансферти. У 1998 р. дотації та субвенції від органів державного управління різних рівнів, а також кошти, одержані за взаємними розрахунками і пере­раховані з бюджетів нижчих рівнів, загалом становили 31,3% від усіх доходів. До місцевих бюджетів надходять лише офі­ційні трансферти від органів державного управління, які роз­поділяються на дві групи:

1) поточні - дотації, одержані з державного бюджету України, з республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим, обласних, міських бюджетів міст Києва та Се­вастополя, з районних та міських бюджетів, крім міст ра­йонного підпорядкування; кошти, одержані за взаємними розрахунками з державного бюджету України; кошти, одер­жані сільськими, селищними та міськими (міст районного підпорядкування) бюджетами; надходження коштів з бюд­жетів нижчих рівнів;

2) капітальні - субвенції, одержані з державного бюдже­ту України, з республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим, обласних, міських бюджетів міст Києва та Севас­тополя, з районних та міських бюджетів, крім міст районного підпорядкування.

Доходи місцевих бюджетів, відповідно до складу вітчизня­ної системи оподаткування, а також у контексті організації міжбюджетних відносин можна об'єднати у такі чотири групи:

- власні доходи;

- закріплені доходи;

- регулюючі доходи;

- офіційні трансферти.

До власних належать доходи місцевих бюджетів, що форму­ються внаслідок рішень, які приймають органи місцевого са­моврядування. Такі доходи повною мірою надходять до місце­вих бюджетів. В Україні в жодному із законодавчих актів немає чіткого визначення переліку власних доходів. Не випадково, що як на практиці, так і в економічній літературі можна спостері­гати ототожнення власних і закріплених доходів. Але, ґрунтуючись на наявній практиці та концептуальному підході щодо виз­начення поняття "власні доходи", до їх складу треба віднести:

- місцеві податки та збори;

- платежі, які запроваджуються органами самоврядування;

- доходи від комунального майна та підприємств;

- штрафи та санкції, пов'язані зі справлянням власних до­ходів.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі пере­даються до місцевих бюджетів у повному розмірі або за виз­наченою, єдиною для всіх бюджетів часткою. За своєю при­родою - це загальнодержавні податки, збори або доходи, які традиційно формують дохідну частину місцевих бюджетів. Протягом тривалого часу в нашій країні закріпленими за міс­цевими бюджетами є:

- податок з власників транспортних засобів та інших само­хідних машин і механізмів;

- податок на промисел;

- ресурсні платежі;

- державне мито та інші.

Власних та закріплених доходів здебільшого не вистачає для фінансування витрат органів місцевого самоврядування, і тому для збалансування місцевих бюджетів використовуються регулюючі доходи та бюджетні трансферти.

Регулюючими називаються загальнодержавні доходи, які передаються бюджетам адміністративно-територіальних утво­рень для їх збалансування в повному розмірі або в частині, визначеній законодавством. Надходження від регулюючих до­ходів, як правило, розщеплюються між державним і місцеви­ми бюджетами у певному співвідношенні.

Офіційні трансферти спрямовуються за нестачі попередніх груп доходів з метою збалансування місцевих бюджетів, а та­кож здійснення фінансового вирівнювання. Крім того, цільо­ві трансферти (субвенції) надаються відповідно до передачі чи делегування функцій органів державної виконавчої влади міс­цевому самоврядуванню, яке згідно з вимогами законодавства, повинно супроводжуватися передачею необхідних фінансових ресурсів.

3.2. Місцеві податки і збори

Місцеві податки та збори в Україні є складовою системи оподаткування, засади побудови якої визначені Законом Ук­раїни "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р. № 77/97-ВР. До місцевих належать 2 види податків і 14 видів зборів:

Місцеві податки:

податок з реклами;

комунальний податок.

Місцеві збори:

готельний збір;

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за участь у бігах на іподромі;

збір за виграш на бігах на іподромі;

збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за право проведення кіно - і телезйомок;

збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу та лотерей;

збір за проїзд територією прикордонних областей ав­тотранспорту, що прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

збір із власників собак.

Від 1 січня 2000 р. набирає чинності Закон України "Про додаткові заходи щодо фінансування загальної середньої осві­ти" згідно з яким запроваджується ще один місцевий збір - за право використання суб'єктами підприємницької діяль­ності приміщень, пов'язаних з їхньою діяльністю, що знахо­дяться у центральній частині населеного пункту та у будин­ках, що є пам'ятками історії та культури. Цей місцевий збір вводиться з метою залучення додаткових коштів для пога­шення заборгованості з виплати заробітної плати та соціаль­них виплат працівникам навчальних закладів системи загаль­ної середньої освіти.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до пе­реліку місцевих податків і зборів, передбаченого Законом України "Про систему оподаткування, запроваджують на своїй території місцеві податки, визначають механізм їх справлян­ня та порядок сплати. Виключення становить збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що пря­мує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, цим законодавчим актом визначено обов'язковість за­провадження сільськими, селищними та міськими радами, за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'яза­но запровадження певних податків і зборів, - комунального податку, а також зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.

Місцеві органи самоврядування за кожним видом місце­вих податків і зборів розробляють положення, яким регламен­тується порядок сплати та перерахування до місцевого бюд­жету податків і зборів відповідно до встановлених переліком та граничних ставок. Місцеві органи влади визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідаль­ність за їхнє стягнення та перерахування до місцевого бюдже­ту; затверджують форми звітів за цими податками, порядок та строки їх надання до податкових органів. Контроль за спла­тою місцевих податків і зборів покладений на органи Держав­ної податкової служби.

Податок з реклами

Платниками податку з реклами є юридичні особи та гро­мадяни - замовники реклами. Рекламою, згідно з чинним законодавством, вважається спеціальна інформація про осіб або продукцію, яка поширюється у будь-якій формі та будь-яким способом з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку. Основними видами реклами є зовнішня, внутрішня, реклама на транспорті, телебаченні та радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням телефонного та документального електрозв'язку тощо. Зов­нішня реклама розміщується на спеціальних конструкціях, щитах, екранах, які знаходяться під відкритим небом. Внут­рішня реклама розміщується всередині будинків, приміщень, споруд.

До засобів поширення інформації належать: преса (газети, журнали, прейскуранти, каталоги, довідники тощо), ефірне, супутникове та кабельне телебачення, радіомовлення, ілюст­ровані зображувальні засоби, афіші, плакати, календарі, аудіо - та відеозаписи, світлові табло, комп'ютерні програми та інше майно юридичних і фізичних осіб.

Об'єктом оподаткування податком з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Комунальний податок

Найбільшим, за абсолютними розмірами надходжень, є комунальний податок. Він належить до обов'язкових місцевих податків, які повинні запроваджуватися органами місцевого самоврядування при на­явності об'єктів оподаткування.

Платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних організацій, планово-дотаційних та сільсько­господарських підприємств. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чисельність працівників.

Для обчислення комунального податку треба правильно визначити середньоспискову чисельність працівників. Згідно з інструктивними матеріалами за статистикою чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, іс­нує два варіанти обчислення середньоспискової

чисельності працівників: середньоспискова чисельність працівників спискового складу та середньоспискова чисельність усього персоналу в еквіваленті щодо повної зайнятості. Для розра­хунку комунального податку застосовується показник "се­редньоспискова чисельність штатних працівників спискового складу", тобто зайнятий працівник враховується тільки один раз, незалежно від строку трудової угоди та тривалості робо­чого часу.

Готельний збір

Готельний збір сплачують особи, які проживають у готе­лях. Стягується збір також і з осіб, що орендують місця у го­телях, які до цього були спальними. Об'єктом оподаткування є добова вартість найманого житла (без додаткових послуг), у тому числі за неповну добу.

При сплаті готельного збору юридичні особи відносять його суми за рахунок їхніх коштів на рахунки затрат та включають до складу валових витрат; громадяни - суб'єкти під­приємницької діяльності включають суми збору до складу затрат; інші громадяни сплачують його за рахунок власних доходів.

Збір за припаркування автотранспорту

Цей збір також належить до обов'язкових до запроваджен­ня органами місцевого самоврядування. Його платниками є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спе­ціально обладнаних або відведених для цього місцях. Об'єк­том оподаткування є час паркування автотранспорту.

Збір сплачується водіями на місці паркування. Місцеві ра­ди визначають перелік органів, які справляють цей збір і не­суть відповідальність за його перерахування до відповідного місцевого бюджету.

Ринковий збір

Ринковий збір посідає друге місце після комунального податку за обсягами надходжень. Цей збір також входить до складу обов'язко­вих для запровадження місцевими органами самоврядування.

Ринковий збір - це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павіль­йонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включа­ючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.

Відповідно до чинного законодавства платниками ринко­вого збору є юридичні особи усіх форм власності, їхні філіали, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі.

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касо­вий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

Збір за видачу ордера на квартиру

Одним із п'яти обов'язкових до запровадження місцевих зборів є також збір за видачу ордера на квартиру. Платника­ми його є особи, які одержують документи, що дають право на заселення квартири. Сплачується збір за послуги, пов'яза­ні із видачею відповідних документів. Причому, сплата збору здійснюється до одержання ордера на квартиру через банків­ські установи, які перераховують суми збору до відповідного місцевого бюджету.

Курортний збір

Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають до курортної місцевості. Виключення становлять:

- діти віком до 16 років;

- інваліди та особи, що їх супроводжують;

- учасники Великої Вітчизняної війни;

- воїни-інтернаціоналісти;

- учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- особи, що прибувають за путівками та курсівками до са­наторіїв, у будинки відпочинку, пансіонати, включаючи міс­течка та бази відпочинку;

- особи, що прибувають до курортної місцевості у службові відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;

- особи, що прибувають за плановими туристичними марш­рутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а та­кож що здійснюють подорож за маршрутними книжками;

- чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.

Зазначені категорії громадян звільняються від сплати ку­рортного збору.

Збір за участь у бігах на іподромі

Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характе­ру. При цьому об'єктом оподаткування стає кожен кінь, виставлений на змагання.

Облік платників збору здійснює адміністрація іподрому, яка несе відповідальність за своєчасне та повне його перера­хування до місцевого бюджету.

Збір за виграш на бігах на іподромі

Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір за виграш на бігах на іподромі. Стягують цей збір адмі­ністрації іподромів під час видачі виграшів. Отже, об'єктом оподаткування збором за виграш на бігах на іподромі є сума виграшу, одержаного при грі на тоталізаторі.

Збір за право використання місцевої символіки

Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (гербу міста чи ін­шого населеного пункту, назви або зображення архітектур­них, історичних пам'ятників) видає відповідний орган місце­вого самоврядування.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг

Обов'язковим місцевим збором є також збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Він є платою за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спе­ціально відведених для цього місцях.

Платники збору - юри­дичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподар­ську та промислову продукцію й інші товари.

Збір із власників собак

Останнім у переліку обов'язкових до запровадження місце­вими радами є збір із власників собак. Надходження цього збо­ру незначні, незважаючи на його обов'язковість, і тому він є яскравим прикладом обов'язкового платежу, затрати зі справ­ляння якого перевищують надходження коштів.

Неподаткові надходження до місцевих бюджетів

Основними неподатковими надходженнями до місцевих бюджетів є надходження коштів від приватизації державного майна, державне мито, адміністративні штрафи та фінансові санкції, проценти банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевих органів самоврядування тощо.

ВИСНОВОК

Найважливіші завдання, які вирішує центральний уряд, такі, як макроекономічне регулювання, державне управління, національна оборона, міжнародне співробітництво та інші потребують акумуляції державним бюджетом значної частки національного доходу країни.

Місцевими бюджетами України останніми роками акумульовано майже половину бюджетних ресурсів бюджетної системи.

Зосередження значних коштів у місцевих бюджетах відповідає їхньому місцю у складі бюджетної системи України й тим завданням, які покладені на місцеві бюджети щодо фінансування державних видатків, особливо соціального спрямування і забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування.

Починаючи з 2002 року місцеві бюджети формуються згідно з Бюджетним кодексом і на формульній основі. Ці зміни у системі міжбюджетного регулювання були проведені, як, до речі, й усі попередні реформування, з добрими намірами. Після впровадження нового механізму склалась стійка тенденція до зменшення питомої ваги власних доходів місцевих бюджетів у загальному їх обсязі. Якщо, наприклад, у 2000 році цей показник становив 77 відсотків, то в проекті бюджету на 2006 рік передбачається, що він зменшиться до 58 відсотків.

Ця явно негативна тенденція призводить до послаблення зацікавленості місцевих влад у нарощуванні податкової бази та мобілізації доходів, а це, безперечно, позначається на економічному розвиткові регіонів. Головне їх завдання у бюджетній політиці тепер переведено з економічної площини у прагнення добитися необхідних трансферів.

Існуюча на сьогодні законодавча база з одного боку декларує необхідність забезпечення місцевих бюджетів коштами на виконання власних та делегованих повноважень в повному обсязі, а з іншого боку не визначає конкретних шляхів забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами у повному обсязі. Положення окремих законодавчих актів України, зокрема, законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про систему оподаткування”, “Про бюджетну систему України”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, та інших нормативно-правових актів в частині спрямування податкових та інших надходжень до бюджетів та напрямів здійснення бюджетних видатків, входять у протиріччя одне одному.

Основна проблема в контексті відносин різних ланок бюджетної системи пов’язана з визначенням на законодавчому рівні принципів розподілу надходжень від загальнодержавних податків, закріплення надходжень від податків за бюджетами відповідного рівня. Виходячи з того, що на законодавчому рівні існує невизначеність напрямів спрямування надходжень від загальнодержавних податків, то у процесі розробки та затвердження державного бюджету України постійно змінюються підходи до розподілу надходжень з зазначених джерел між державним та місцевими бюджетами. Це призводить до незацікавленості органів місцевого самоврядування у збиранні тих чи інших загальнодержавних податків.

Це питання є особливо важливим та актуальним для органів місцевого самоврядування базового рівня, оскільки взаємовідносини між державним бюджетом та бюджетами областей регулюються кожного року шляхом прийняття закону про державний бюджет. Але проблема наповнення місцевих бюджетів полягає не тільки в тому, що немає чітко визначених і закріплених законом джерел наповнення таких бюджетів, але й у спроможності бюджетів базового рівня забезпечити необхідні видатки за рахунок надходжень, які збираються на території відповідної громади. В першу чергу це відноситься до бюджетів сіл і селищ, які становлять основну частину від загальної кількості місцевих бюджетів. Практично всі бюджети базового рівня є дотаційними та такими, що неспроможні забезпечити власні видатки самостійно.

ЛІТЕРАТУРА

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”;

Закон України “Про систему оподаткування”;

Закон України “Про бюджетну систему України”;

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України. – К.: НІОС, 2000;

Журнал „Фінанси України № 5/2003”;

Газета "Демократична Україна" №182 від 29.10. 2005

www.rada.gov.ua

www.ukrlib.boom.ru

www.sta.gov.ua